Коментар до проекту Закону України „Про збори, мітинги, походи і демонстрації” (Проект № 5242-2)

22.05.2004

Проект Закону України „Про збори, мітинги, походи  і демонстрації” (реєстр. № 5242-2 від 23.03.2004 р), поданий на розгляд Президентом України намагається врегулювати організацію і проведення зборів, мітингів, демонстрацій та інших масових заходів, право на які гарантується Конституцією України (стаття 39).

На жаль, цей законопроект залишає досить неоднозначне враження. Перш за все кидаються у вічі обмеження, які накладаються на процедуру проведення того, що у законопроекті називається прилюдним заходом. А це – збори, мітинги, походи, демонстрації, пікетування та різноманітні варіації їх поєднання. Наприклад, відповідно до п.1 ст. 5 та п.2 ст. 13 орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, які одержують повідомлення про проведення прилюдного заходу, можуть на свій розсуд змінити умови його проведення, місце і час. Організатори заходу зі свого боку не мають ніяких можливостей оскаржити таке рішення і ніяких важелів впливу на його прийняття.

Це надає владним органам майже необмежені повноваження щодо організаторів заходу та форми його проведення. Не можна виключати випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування може своїм рішенням ускладнити проведення масового заходу, чи висунути вимоги, які фактично зводитимуть нанівець сенс його проведення. Наприклад, такого можна очікувати у випадках масових акцій протесту проти дій власне органів виконавчої чи місцевої влади. Така ситуація може спричинити до обмеження права громадян на проведення масових заходів і, таким чином, до  порушення статті 39 Конституції України, у якій сказано: “Обмеження щодо реалізації цього  права  може  встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з  метою  запобігання  заворушенням  чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей”.

Тільки метою обмеження прав громадян на проведення мирних масових заходів можна пояснити положення Президентського законопроекту щодо мінімальної відстані заходів від  резиденції Президента України, будинків Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, дипломатичних представництв іноземних держав, місій міжнародних організацій. За законопроектом № 5242-2 вона має складати щонайменше 50 метрів. Таке правило неможливо виправдати вимогами безпеки, у той же час воно накладає значні обмеження на організаторів акції.

Ще одним правилом, котре навряд чи відповідає букві та духові Конституційних прав громадян, є встановлення граничної тривалості проведення заходів на межі п’яти годин.

Викликає подив і вимога подавати повідомлення щодо проведення прилюдного заходу не менше, ніж за 10 календарних днів до його початку. Такий період часу може призвести до втрати актуальності приводу проведення заходу, обмежує можливості швидкого реагування громадськості на різні події та проведення відповідних масових акцій.

Законопроект є не дуже грамотним і з суто юридичної точки зору, особливо у розділі, що стосується визначення основних термінів. Проте, головною вадою його є саме надмірне та необґрунтоване обмеження прав громадян на проведення прилюдних заходів. В умовах вільної інтерпретації своїх повноважень органами виконавчої чи місцевої влади – а це, на жаль, нерідко трапляється в нашій країні – цей законопроект дає підґрунтя для порушення прав громадянина закладених у Конституції, вступаючи таким чином в протиріччя із Основним Законом України.

Це є дуже небезпечним, особливо з огляду на ситуацію, яка зараз має місце на політичному обрії країни. Напередодні виборів Президента України – надзвичайно важливої події, котра відбувається лише раз на п’ять років – прийняття такого закону може внести паралізувати активну діяльність з проведення масових заходів на підтримку того чи іншого кандидата. Це може цілком реально призвести до дестабілізації ситуації у державі.

Окрім короткотермінової недоцільності прийняття цього законопроекту, слід зважати і на те, що така надмірна вимогливість до порядку проведення прилюдних заходів у значній мірі позбавляє громадян адекватних засобів вираження масових настроїв, можливості протестувати проти неправомірних дій владних органів, привертати увагу до тих чи інших актуальних проблем. Це є серйозною загрозою для молодого громадянського суспільства, що в Україні перебуває лише у процесі становлення.

Тому, навіть враховуючи можливість доповнення проекту Закону „Про збори, мітинги, походи  і демонстрації”  № 5242-2 положеннями  проекту Закону “Про порядок організації і проведення мирних заходів та акцій в Україні” № 5242, авторами якого є народні депутати Г. Удовенко, І. Мигович, І. Сподаренко, В. Таран-Терен, ніяк не можна погодитись із висновком Головного управління щодо можливості винесення Президентського законопроекту на перше читання.

Дійсно, до нього можливо внести такі пункти із проекту закону, розробленого народними депутатами, як зменшення строку подачі заявки до трьох календарних днів перед датою заходу чи зменшення відстані від перерахованих у ст. 9 проекту №5242-2 установ з 50 до 25 м і т. п. Проте, слід розуміти, що прийняття законопроекту у першому читанні – це концептуальна згода з його положеннями. А саме на концептуальному рівні законопроект №5242-2 є неприйнятним для громадськості, суспільства. В першу чергу – саме через значне обмеження прав громадян на вільну демонстрацію своїх поглядів у формі масових прилюдних заходів.

Тарас Крупський,

Коаліція громадських організацій України

„Свобода вибору”

коментарі


щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном

C��������� �������