„Государєве око” розширює кругозір

14.12.2004
автор: Олександра Примаченко, "Дзеркало тижня"
джерело: www.zn.kiev.ua

Відповідно до проголосованих парламентом змін стаття 121 Конституції, що визначає сферу діяльності прокуратури, поповнилася ще одним, п’ятим, пунктом. Відтепер на прокуратуру покладено "нагляд за додержанням прав і свобод людини та громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами".

Функція нагляду прокуратури завжди викликала гарячі суперечки. Нинішня новація додала цій давній та непримиренній дискусії нової сили. У таких випадках останнє слово закон залишає за верховним арбітром — Конституційним судом. Немає сумнівів, що вже найближчим часом йому доведеться звернутися до питання про конституційність нової функції прокуратури. Проте покладати на це великі надії, мабуть, не варто. Річ у тому, що свою думку з цього приводу КС уже висловлював. Тож з великою часткою імовірності припустити, яким буде рішення, можна вже сьогодні.

Існує кілька висновків, що вийшли зі стін КС і стосуються делікатного питання прокурорського нагляду. Вперше зафіксовано п’ятий пункт, що пропонувався до статті 121 Конституції в датованому 30 жовтня 2003 року висновку про внесення змін до Конституції. Він точно повторює варіант прийнятого п’ятого пункту, доповненого лише формулюванням, яке стосується посадових та службових осіб, і суті не змінює.

В усіх висновках щодо поданих проектів Конституційний суд визнавав, зокрема: положення п’ятого пункту, яке з’явилося з 2003 року, не суперечить статтям 157 і 158 Конституції України. Тобто обмежень прав людини і громадянина КС тут не побачив.

Проте не можна не зазначити, що один із висновків містить окрему думку судді КС Віктора Скоморохи, який вважає положення пункту 5 статті 121 законопроекту «Нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, а також за додержанням органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування» нечітким. На думку судді, наведений текст законопроекту щодо контролю «за додержанням прав і свобод людини і громадянина» дублює зміст чинної статті Конституції України. Це стаття 101, відповідно до якої парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює уповноважений Верховної Ради з прав людини. «Залишається тільки робити припущення, яке коло відомств і посадовців охопить і яким чином здійснюватиметься прокурорський нагляд за дотриманням прав і свобод людини і громадянина: чи стосуватиметься він, зокрема, керівників комерційних і некомерційних організацій? Яка доля пункту 9 розділу 15 Перехідних положень чинної Конституції України, відповідно до якого прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за дотриманням і застосуванням законів?» — ставить запитання суддя.

І ще один досить красномовний штрих. Одне із заключних положень законопроекту № 4105 від 5 листопада 2003 року передбачало, що органи прокуратури виконують повноваження, визначені в пункті 5 статті 121 лише впродовж п’яти років із моменту набуття законом чинності. Потім це положення вилучили, і в наступних проектах, переданих на «експертизу» КС, таких обмежень уже не було. Чи означає це, що законодавець розумів явну ущербність новації?

Надамо слово експертам. Народний депутат Сергій ГОЛОВАТИЙ в інтерв’ю журналістам заявив, що відтепер, «якщо суд України прийняв рішення на користь громадянина, Генеральна прокуратура може його анулювати». Він наголосив: тепер судову владу поставлено в залежність від прокуратури, як за часів «сталінського, брежнєвського режиму, чого донині в незалежній Україні не було».

На жаль, про думку представників Генпрокуратури дізнатися не вдалося. Що загалом зрозуміло — поки вирішувалося питання щодо головного «наглядача», було не до дискусій на правові теми.

Василь ОНОПЕНКО, народний депутат, колишній суддя Верховного суду України: «Що стосується доповнень статті 121 Конституції пунктом 5, то ця позиція викликала багато емоцій. Оскільки конкретизація функцій прокуратури щодо здійснення нею нагляду давно й гостро обговорюється. Депутати правомірно хотіли не допустити повернення того жахливого загального нагляду часів прокуратури Вишинського за всім і вся, в тому числі й за судовою владою. Тож хочу всіх заспокоїти. Цього не станеться.

Проголосована редакція дає можливість наглядати тільки за дотриманням прав і свобод людини і громадянина, дотриманням законів із цих питань органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами. Тобто про нагляд, скажімо, з боку прокуратури за судами не йдеться.

Понад те, така редакція статті 121 навіть звужує можливості прокуратури з нагляду.

У разі приведення статті 1 Закону «Про прокуратуру» у відповідність з оновленою редакцією Основного Закону нагляд за військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, буде просто неможливим. Цього вже не дозволяє Конституція.

Отже, нинішня ситуація не така вже й фатальна, і бити на сполох передчасно. Взагалі, що стосується функцій прокуратури, то загальний нагляд існував відповідно до старого закону «Про прокуратуру» і діяв до 12 липня 2001 року. У чинному законі сам термін «загальний» було вилучено».

Микола СІРИЙ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права імені Корецького НАНУ: «Насамперед, якщо говорити про пункт п’ятий, то незрозуміло, чи два різновиди нагляду прокуратури він закріплює, чи ж один. Якщо подивитися за текстом, то «нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина» — це одне, що більшою мірою стосується утвердження і гарантій верховенства права. Такі завдання стоять перед уповноваженим ВР з прав людини, президентом України. А в другій частині — «нагляд за дотриманням законів органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами» — йдеться про верховенство закону, а не права. І тут слід застосовувати зовсім інші норми. Вихідною тут має бути стаття 19 Конституції, якою передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування зобов’язані діяти в установленому законом порядку.

Доповнивши статтю 121 пунктом 5, створили очевидну конституційну колізію. Бо Перехідні положення чинної Конституції засвідчують необхідність ліквідувати загальний нагляд. А в запровадженому пункті йдеться, що в такому, хоча й урізаному, вигляді загальний нагляд є основною і постійною функцією прокуратури. Неможливим є одночасне виконання пункту 9 Перехідних положень і пункту 5 статті 121 Конституції, оскільки вони суперечать одне одному. Мені здається, цих моментів достатньо, щоб порушувати питання про конституційність таких змін перед Конституційним судом України.

Крім того, закріплюючи на такому високому рівні певну функцію, ми зобов’язані виходити з можливості забезпечити її виконання. Якщо розуміти пункт 5 буквально, то виходить, що необхідно кількаразово збільшити штат органів прокуратури. Оскільки через постійні перевірки органів виконавчої влади і місцевого самоврядування їм необхідно буде перевіряти, зокрема, чи належним чином розглядаються сотні тисяч звернень і скарг громадян.

— Ви вважаєте, що вказана поправка більше нагадує радянський варіант прокурорського нагляду?

— Якщо тлумачити положення пункту 5 буквально, з огляду на звичні нам традиції функціонування інституту прокуратури, його слід розуміти як функцію тотального нагляду.

Суть прокуратури в демократичному суспільстві принципово інша. Вона повинна не шукати правопорушення, а передусім мати можливість ефективно реагувати на порушення, котрі стали відомі внаслідок повідомлень ЗМІ, заяв громадян, посадових осіб тощо.

— Чи зможе тепер прокуратура скасовувати рішення судів?

— З огляду на ту першу позицію, про яку ми говорили (два види нагляду малися на увазі у формулюванні цієї поправки чи один), то якщо після «нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина» умовно поставити крапку, то в такому широкому трактуванні прокуратура отримує карт-бланш порушувати питання про те, що суди неналежним чином захищають права і свободи громадян. Тобто таке формулювання створює конкуренцію між судовою функцією та функцією прокуратури. Допускати настільки неоднозначне тлумачення вкрай невірно.

Ще один дуже важливий момент. Надавати додаткові повноваження прокуратурі можна виключно за умови її деполітизації, підвищення фахового, інтелектуального рівня співробітників. З другого боку, реалізація такої функції уможливиться лише тоді, коли вся судова система працюватиме не формально, а справедливо, з огляду на правомірність, а не на буквальне розуміння законності. У такому контексті можна буде говорити про необхідність посилення ролі прокуратури».

До речі, що стосується кадрового складу та деполітизації. Коли генпрокурор Г.Васильєв заявив про прагнення уникнути «політичної торгівлі» своїм чесним ім’ям шляхом подання заяви про відставку, звільнене крісло позбавило сну багатьох. У найбільш нетривіальний спосіб нагадав про себе попередник Г.Васильєва Святослав Піскун, якого славетний Печерський суд столиці так вчасно поновив на посаді. Нагадаємо, що С.Піскуна звільнили з посади восени 2003 року. Проте суд відновив термін позовної давності, почув пояснення С.Піскуна про те, що на нього в зв’язку з розслідуванням кількох кримінальних справ чинили жахливий тиск, а отже, він не міг звернутися до суду для відновлення своїх прав. Цікаво, що цей нестерпний пресинг усе ж не перешкоджав Святославу Михайловичу з лютого цього року працювати на благо Батьківщини на посаді заступника секретаря Ради національної безпеки й оборони України.

Л.Кучма, як і обіцяв, прийняв відставку Г.Васильєва. І відновив своїм указом С.Піскуна на посаді генерального прокурора, про що повідомили агенції з посиланням на прес-службу адміністрації Президента.

С.Піскуна було звільнено з посади на підставі рішення Координаційного комітету з боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президенті, очолюваного тоді Ольгою Колінько. Формулювання були досить жорсткими. Йшлося про невиконання належним чином указів Президента і формування генпрокурором власного політичного іміджу. Тоді ж констатувалося, що керівництво Генпрокуратури допустило порушення, які завдали істотної шкоди авторитетові прокуратури і держави в цілому.

Пригадується, відразу після відставки С.Піскуна, якого після всіх озвучених обвинувачень варто було б віддати під суд, розпочалися масові виступи в пресі його підлеглих, котрі нарікали на те, що екс-начальник змушував їх займатися різними непотрібними справами, зловживаючи службовим становищем. Очевидно, сьогодні запитань до пана Піскуна більше немає.

А чудес оперативності, які він свого часу демонстрував з метою проінформувати Л.Кучму про реальне просування у розслідуванні справи Гонгадзе (що справді було, хоча самої справи С.Піскун, наскільки відомо, у руках не тримав), більше він, мабуть, виявляти не стане. Як і формувати власний політичний імідж.

Промовистий факт повернення генерального прокурора змушує замислитися над запитанням — це що, ті зміни, за які боролися?

коментарі


щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном

C