Коментар до проекту Кримінально-процесуального кодексу України

16.01.2006

Експерт Харківської правозахисної групи

з кримінального процесу

А.П.Бущенко

1. Вступ

Україна отримала унікальну можливість створити новий Кримінально-процесуальний кодекс, ґрунтуючись на сучасних стандартах справедливого судочинства. Ці стандарти мають бути закладені у ідеологію законопроекту, і ця ідеологія має відбиватися у всіх правилах те нормах, що регулюють окремі питання кримінального судочинства.

У суспільствах, що будуються на верховенстві права та повазі до невід’ємних прав людини, кримінально-процесуальне законодавство становить кодекс прав особи по відношенню до державної (особливо обвинувальної) влади. Проект репрезентує інше уявлення про завдання Кодексу. Він ґрунтується на презумпції, що кримінальний процес є не змаганням сторін з протилежними інтересами задля того, щоб надати суду можливість встановити дійсні обставини справи, а є процесом пошуку та покарання винних, і Кримінально-процесуальний кодекс є збіркою методичних рекомендацій для такої діяльності.

Ускладнює виявлення окремих недоліків, виправлення яких могло б поліпшити якість цього документу, та обставина, що репресивна ідеологія кримінального процесу вбудована у Проект Кримінально-процесуаль­ного кодексу «на молекулярному рівні».

У багатьох аспектах Проект прямо або опосередковано суперечить Конституції та міжнародним зобов’язанням України, зокрема щодо проникнення до житла, затримання підозрюваних у вчиненні злочину, термінів їхнього перебування під вартою до пред’явлення обвинувачення, під час досудового слідства і суду, презумпції невинуватості.

Автори Проекту зберігають домінування інквізиційних засад у кримінальному процесі з усіма рисами, які притаманні такій побудові судочинства, а саме:

– багатостадійністю, яка обумовлює і значну тривалість процесу, і можливість багаторазового повернення справи для додаткового розслідування;

– переважно писемним характером кримінального процесу, коли головне значення надається паперам, а не безпосередньому дослідженню доказів;

– обмеженими можливостями для змагального дослідження доказів;

– збереженням за правоохоронними органами значних повноважень обмежувати права особи без достатніх гарантій від свавілля;

– порушенням права на захист, зокрема, можливістю обмеження доступу підозрюваного та обвинуваченого до усіх матеріалів справи, вирішення питання про допуск захисника до справи стороною обвинувачення та інші аспекти.

У резолюції ПАРЕ №1346 (2003) щодо виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань вказувалося, що «Асамблея висловлює своє глибоке занепокоєння щодо повільного прогресу у впровадженні принципів та стандартів Ради Європи органами влади України, що підтверджується тим фактом, що остання версія проекту Кримінально-процесуального кодексу в ряді своїх положень є несумісною зі стандартами Ради Європи, гарантованими Європейською конвенцією з прав людини та судовою практикою Європейського суду з прав людини». Проте проект КПК залишився репресивним за своєю суттю.

Проект КПК потребує суттєвої концептуальної переробки, він не може бути прийнятий в такому вигляді. Закладені в ньому протиріччя з практикою Європейського суду за статтями 3, 5, 6 Європейської конвенції приведуть в майбутньому до програшу Україною справ в Європейському суді та виплат великих сум позивачам проти України.

Можна помітити у Проекті певні розбіжності між частиною, у який декларуються принципи, та тими статтями, які ці принципи мають втілювати у конкретних нормах.

Рівність учасників процесу охоче декларується у загальній частині, але доволі часто допускається розгляд тих чи інших питань без участі захисника, гарантуючи його участь у разі, “якщо він з’явився”. Право на захист, яке є одним із засадних принципів сучасного судочинства перетворюється у Проекті на певну декоративну деталь. Зберігається ситуація, коли участь захисника у справі залежить не від наміру обвинуваченого скористатися правом на захисника, а від рішення особи, що бере участь у його кримінальному переслідуванні. Захист усувається від участі у слідчих діях, навіть якщо вони проводяться за ініціативою захисту.

Запропонований коментар у першій частині стосується загальних риск кримінального процесу, сконструйованого запропонованим проектом КПК, і у другій частині більш детально зупиняється на нормах, які стосуються позбавлення волі до рішення суду, або, у звичній термінологій – „затримання” та „тримання під вартою” до вироку.

У другій частині коментар намагається довести, що проект страждає на суттєві недоліки, які не можна вважати лише потребуючими дрібного „доопрацювання”, а варто розглядати як такі, що маніфестують закладену у проекти інквізиційну філософію кримінального процесу.

Повна версія документу тут:doc-file (232.96 kb)


C��������� �������