18. Право на безпечне довкілля

Екологічні права[1]

Цим поняттям окреслюють різні аспекти збереження довкілля, як єдино можливого, природного середовища існування людини. Екологічні права є інтегрованою категорією, спорідненою з природним правом людини на життя та особисту безпеку. До них відносять право на безпечне довкілля, охорону здоров'я та життя від несприятливого впливу екологічних чинників, право на компенсацію за шкоду, завдану здоров'ю і майну порушенням екологічної безпеки, право на користування природними ресурсами, право на екологічну інформацію, участь у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань довкілля.

У 2000 році ЮНЕСКО ухвалило «Хартію Землі» – декларацію фундаментальних принципів побудови в XXI столітті справедливого глобального суспільства, яка по суті визнає принципи екологічної етики. Серед ключових засад «Хартії Землі»: повага до природи, відповідальність перед світовим співтовариством та майбутніми поколіннями, визнання нашого обов’язку захищати Землю, її розмаїття та красу. Важливо, що центром, на якому фокусується Хартія, є спільнота життя (принцип 1 Хартії Землі), а не лише людина.

1.  Право на безпечне довкілля

1.1. Екологічна безпека

Уже протягом трьох років триває протизаконна практика, коли в Україні не оприлюднюється основне офіційне джерело інформації, на підставі якого можна робити обґрунтовані узагальнені висновки про стан екологічної безпеки в країні – «Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища України». Варто зауважити, що щорічний розгляд Верховною Радою, опублікування окремим виданням та розміщення в Інтернеті цієї Національної доповіді є вимогою ст. 251 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Останньою доповіддю, яка подавалась на розгляд Верховної Ради, була Національна доповідь 2003 року. На офіційному веб-сайті Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) протягом 2007 року знаходився проект Національної доповіді за 2004 рік. Станом на березень 2008 року міністерство також не розробило та не оприлюднило доповідей за 2005 – 2007 роки.

У відповідь на інформаційний запит ЕГО «Зелений Світ» до Мінприроди України від 5 січня 2007 р. № 06-01 з проханням пояснити причини тривалої відсутності Національної доповіді заступник Міністра С. Куруленко повідомив, що міністерство в плані робіт на 2006 р. передбачало фінансування науково-дослідної роботи «Підготовка та видання Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 та 2005 р.». Однак Міністерством було відхилено всі тендерні пропозиції на виконання цієї роботи. У 2007 р. заплановано фінансування Національної доповіді «Про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2006 році». Незважаючи на це, станом на початок квітня 2008 р., чергова доповідь не оприлюднена на офіційному веб-сайті Мінприроди та не представлена Верховній Раді.

Наказом Мінприроди № 218 від 26 квітня 2007 року, прийнятим на виконання Постанови Верховної Ради України «Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля» від 4 листопада 2004 р. затверджено Регламент підготовки та розміщення екологічної інформації на веб-порталі Мінприроди й підготовки та видання на цій основі щоквартального інформаційно-аналітичного огляду «Стан довкілля в Україні». Лінк «Стан довкілля в Україні», справді, з’явився в структурі офіційного сайту Мінприроди[2]. Але спроба зайти на цю сторінку незмінно увінчується отриманням відповіді: «Даруйте, запитувану сторінку не знайдено»

За таких умов можливості зацікавленої громадськості в отриманні інформації про стан екологічної безпеки загалом обмежуються доступом – далеко не завжди вільним та простим! – до окремих робочих документів Мінприроди та інших суб’єктів моніторингу довкілля.

Певною мірою узагальнену інформацію про екологічну ситуацію було наведено в рішенні Колегії Мінприроди від 1 лютого 2007 року[3]. Тут Мінприроди констатує, що загалом стан довкілля не можна визнати безпечним для життя та здоров’я. Екологічні проблеми накопичувалися впродовж десятиліть – у минулому екологічно необґрунтоване нарощування масштабів екстенсивного розвитку економіки і виснажлива експлуатація обмежених природних ресурсів зумовили енерго- і ресурсоємну структуру економіки і, як наслідок, надзвичайно високий рівень забруднення і деградації довкілля. За висновками Мінприроди, антропогенне навантаження на природне довкілля продовжувало зростати й у 2006 році. Близько 15% території з населенням понад 10 млн. осіб знаходиться в критичному екологічному стані.

Близько 80% території України належить до зон підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій. Техногенне навантаження на природне середовище в 4-5 разів перевищує аналогічний показник для розвинених країн. Головними екологічно небезпечними господарськими об’єктами та джерелами антропогенного забруднення є об’єкти енергетики, видобувної й важкої промисловості, транспорт і сільське господарство. Список екологічно найнеблагополучніших міст країни у 2004 році нараховував понад 80 поселень, і в нього входили майже 80 % загального числа великих міст. Зараз, окрім шкідливих промислових викидів і відходів, викликають все зростаючу стурбованість інші джерела екологічного неблагополуччя. Насамперед – надзвичайно швидкі темпи росту транспорту на вулицях міст, а також обвального збільшення кількості побутового сміття і утворення все нових територій, які перетворюються у стихійні смітники.[4]

Порівняно з 2005 р. збільшення шкідливих викидів в атмосферу відмічалося в 19 областях, але найсуттєвіше – у Київській (на 34,9 тис. т, або на 48%), Полтавській (на 24,7 тис. т, або на 36%), Херсонській (на 3,8 тис. т, або на 35%), Івано-Франківській (на 65,1 тис. т, або на 32%) та Тернопільській (на 4,5 тис. т, або на 31% більше)[5].

У 2006 р. від 11 тис. промислових підприємств, узятих на облік органами Мінприроди, у повітря надійшло 4,8 млн. т шкідливих речовин (на 0,3 млн. т, або на 7,3% більше, ніж у 2005 р.) Природно, що найбільш високі рівні забруднення атмосфери з року в рік реєструється в містах Донецько-Придніпровського регіону, де обсяг промислових викидів становить близько 80 % від загального валового викиду всіх основних промислових підприємств країни. Нині Україна є однією з небагатьох країн, де продовжують експлуатуватися мартенівські печі, які зовсім не мають очисних споруд. На ВАТ ММК «Азовсталь» працює 11 «мартенів», на ВАТ «ДМЗ» – 6.

Згідно з офіційною статистикою 2006 року, накопичено 21 тисячу тонн непридатних та заборонених пестицидів, які в разі зберігання без дотримання правил безпеки стають джерелом забруднення ґрунтів і ґрунтових вод, а також отруєння людей. 2,5 тис. тонн заборонених пестицидів зберігаються просто неба на території Донецької, Запорізької, Одеської, Харківської, Херсонської областей і АР Крим.[6].

Аналіз якості води річок за гідрохімічними показниками свідчить про погіршення їхнього стану. Кожен річковий басейн має свої особливості, але при цьому тенденція до погіршення їхнього стану спостерігається майже на всіх басейнах. За офіційним оцінками Державного комітету України з водного господарства, близько 80% населення споживає воду саме з поверхневих джерел водопостачання, які сьогодні мають високий ступінь забрудненості (3 – 4 клас якості – «помірно забруднені» і «забруднені» ).

Використання застарілих технологій підготовки питної води (наприклад, хлорування), які розраховані на доведення природної води до якості питної лише у випадку, коли вихідна вода відповідає 1-му класу чистоти, не дозволяє забезпечити населення безпечною для здоров’я водою. Адже чистої води – води 1 класу – в Україні практично немає. Тому значна частина населення одержує питну воду з істотними відхиленням від нормативів. У 14 областях через природні й техногенні причини 1228 населених пунктів не мають гарантованих джерел водопостачання, і їхні жителі змушені користуватися привізною водою. Через незадовільний технічний стан водопровідних мереж відбувається вторинне забруднення води, ускладнюється санітарно-епідемічна ситуація та підтоплюються території населених пунктів.[7]

Офіційно визнається, що стан водопостачання сільського населення залишається одним з найгірших серед європейських країн. Попри те, що в сільській місцевості побудовано понад 55 тис. км магістральних водопроводів та понад 70 тис. водозабірних свердловин – переважно для водопостачання тваринницьких ферм і сільськогосподарських підприємств, частка сільських будинків із внутрішнім водопроводом і системами водовідведення в Україні в 3 рази менша, ніж у Росії і в 4 рази менша, ніж у Білорусі. В 2005 році близько 32 % проб води, відібраних із сільських криниць та свердловин, не відповідає нормам за санітарно-хімічними показниками та близько 23 % – за санітарно-бактеріологічними показниками. Має місце постійне підвищення нітратного забруднення ґрунтових вод унаслідок антропогенного навантаження. Ефективних методів видалення нітратів із води в умовах децентралізованого водопостачання не існує. Забруднення води нітратами призводить до захворювання на водно-нітратну метгемоглобінемію в дітей, зниження загальної опірності організму, що сприяє збільшенню рівня загальної захворюваності, у тому числі інфекційними та онкологічними хворобами.

За даними Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), не підключені до централізованого водопостачання близько 4 тис. загальноосвітніх навчальних закладів (20% від загальної кількості). Найбільший відсоток відзначається у Львівській – 44%, Тернопільській – 39%, Чернігівській – 36% та Волинській – 35% областях. Каналізації не мають 7,3 тис. шкіл (35% від загальної кількості).

Забруднення довкілля є одним із чинників медико-демографічної кризи в державі – на тлі від’ємного приросту населення зростає смертність немовлят віком до 1 року. Так, якщо в 2004 році вона складала 9 дітей на 1 тисячу новонароджених, то в 2005 – уже 10, а в 2006 – 11. Зростання смертності дітей до 1 року викликане збільшенням кількості вроджених вад розвитку, що є визнаним в усьому світі маркером екологічного неблагополуччя[8].

За ступенем небезпеки для людини перше місце посідає забруднення повітря. У містах з високим рівнем забруднення повітря захворюваність населення на хвороби серцево-судинної системи, дихальних шляхів, нервової системи, на злоякісні новоутворення, туберкульоз та інші хвороби на 20-40% перевищує рівні захворюваності в містах зі слабким забрудненням. Особливо потерпають діти, організм яких є більш чутливим до несприятливого впливу чинників довкілля. Зростає імунодефіцит, що є однією з причин підвищення рівня інфекційних навантажень. Зниження рівня здоров’я характерне для усіх вікових періодів життя дитини. З 1991 р. у 3 рази збільшилися поширеність хвороб ендокринної системи та розладів травлення, у 2,7 рази – новоутворень, у 2,6 рази – хвороб крові, у 2 рази – хвороб опорно-кісткової, сечостатевої систем, хвороб системи кровообігу і вроджених вад[9].

Насторожує стан репродуктивного здоров’я населення, майже 68% пологів відбувається з ускладненням, питома вага безплідних становить близько 7% жінок дітородного віку, дедалі більше страждають на безпліддя і чоловіки.

Варто зауважити, що Мінприроди та МОЗ практично самоусунулися від аналізу взаємозв’язків між станом довкілля та його впливом на показники громадського здоров`я. Інформація щодо конкретного впливу екологічного неблагополуччя на здоров`я практично відсутня в останніх офіційних звітах згаданих міністерств. Далеко не завжди вдається отримати від структур МОЗ інформацію стосовно впливу негативних чинників довкілля на стан здоров’я людей.

 

1.2. Найбільш резонансні події

1.2.1. Радіоактивне забруднення території в м. Костянтинівка

2007 рік із повним правом може бути названим «роком катастроф».

У квітні 2007-го року учасниками Еколого-культурного центру «Бахмат» у м. Костянтинівка Донецької області було виявлено пляму радіоактивного забруднення. На поверхні міського сміттєзвалища, у 750 метрах від житла рівень радіації досягав 700 тисяч мікрорентген/год. (при фоновому показнику 20 мікрорентген/год). Забруднена радіонуклідами цезію-137 територія оголошена зоною надзвичайної ситуації. Прокуратурою порушено кримінальну справу за фактом забруднення землі та протизаконного поводження з радіоактивними речовинами. За однією з версій слідства на звалище Костянтинівки протягом тривалого часу завозилися небезпечні відходи підприємств регіону. За іншою – на звалище потрапило викрадене з котрогось із підприємств та розкрите радіоізотопне джерело. На момент цієї публікації не виявлено винних у злочині, що достатньо дивно, оскільки визначити осіб, котрі могли володіти радіоактивними речовинами не так складно. Громадські природоохоронні організації вимагають від правоохоронних та контролюючих органів розкриття усіх причин та обставин радіоактивного забруднення в Костянтинівці, здійснення поглибленого радіаційного моніторингу населених пунктів та оприлюднення його результатів.

 

1.2.2. Загострення протистояння довкола Національного природного парку «Гуцульщина»

Національний природний парк (НПП) «Гуцульщина» організований у 2002 році Указом Президента України. Його діяльність є кроком у реалізації міжнародних зобов’язань України щодо створення мережі природоохоронних територій та розвитку «зеленого туризму» відповідно до положень «Рамкової Конвенції про охорону довкілля та сталий розвиток Карпат».

Але протягом кількох років процес становлення НПП стикається зі свідомою протидією місцевої влади, структур Держкомітету лісового господарства та окремих підприємців, зацікавлених у інтенсивній експлуатації природних ресурсів Карпат, у першу чергу – у збільшенні масштабів рубок у гірських лісах. Через це досі не вдалося остаточно погодити межі парку та отримати Державний акт на право постійного користування землею.

У 2007 році активізувалася деструктивна діяльність противників парку, спрямована на його ліквідацію або ж істотне зменшення площі. Під загрозою опинилось не лише майно НПП «Гуцульщина», а й життя працівників парку. Наприкінці 2006 року сталися підпали Старокутського та Шешорського науково-дослідних відділень парку. 11 січня 2007 р. невідомими особами було підпалено адміністративний корпус НПП «Гуцульщина». За даним фактом прокуратурою було порушено кримінальну справу, але слідство досі не встановило злочинців.

17 січня 2007 р. Косівська районна рада прийняла рішення, яким призначила на 4 березня 2007 р. проведення місцевого референдуму, на якому мешканці району мали б вирішити питання про передачу НПП «Гуцульщина» державних лісів (яку було здійснено 5 років тому президентським указом). Усупереч тому, що згадане рішення прокуратурою Косівського району було опротестовано, як незаконне, районна рада відхилила протест. З метою припинення свавільних рішень більшості в Косівській райраді прокуратура звернулася із судовим позовом про визнання нечинними її рішень. Адміністративна справа по даний час знаходиться на розгляді в суді. Однак, не зважаючи на те, що відповідно до ст. 21 закону «Про прокуратуру» сама подача заяви прокурора до суду про визнання правового акта незаконним зупиняє його дію, районна рада все ж удалася до проведення місцевого референдуму: нею було утворено окружну та дільничні комісії, що приступили до виконання своїх функцій, надруковано інформаційні матеріали та бюлетені, проведено голосування та підрахунок голосів тощо. За результатами голосування, проведеного 4 березня, місцевий референдум не відбувся – у зв’язку із низькою явкою виборців.[10]

Загострення протистояння довкола НПП «Гуцульщина» викликало хвилю громадської стурбованості в усій Україні. Громадські організації неодноразово зверталися з цього приводу до вищих посадових осіб держави. Одне з таких звернень було розміщено для відкритого підписання на сайті «Майдан».[11] На жаль, звернення громадськості досі не викликали адекватного реагування з боку державних мужів.

17 листопада 2007 р. у Косові відбулася робоча зустріч представників громадських організацій: Національного екоцентру України, УЕА «Зелений Світ», ЕГО «Зелений Світ», мережі «ОПОРА» та ін. Було прийнято рішення про початок організованої Громадянської кампанії «Гуцульщині – БУТИ!»[12]. Метою кампанії визначено реалізацію конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а також – права на участь у справі охорони та використання природно-заповідного фонду України, сприяючи становленню НПП «Гуцульщина».

 Учасники Громадянської кампанії «Гуцульщині БУТИ!» ставлять перед собою такі завдання:

­  змусити органи влади виконати положення Указу Президента «Про створення НПП «Гуцульщина»;

­  вимагати від правоохоронних органів припинення порушень природоохоронного законодавства на територіях, що увійшли до національного парку;

­  домогтися припинення протиправного тиску на колектив парку;

­  сприяти об'єднанню можливостей органів влади, наукових та освітніх установ, організацій громадянського суспільства, ЗМІ, міжнародних інституцій з тим, аби сприяти становленню «Гуцульщини»;

­  активно пропагувати переваги природно-заповідної справи та плани діяльності НПП «Гуцульщина» з метою сталого розвитку місцевих громад.

 

1.2.3. Аварія потягу на Львівській залізниці із забрудненням довкілля токсичними речовинами

16 липня 2007 р. на перегоні Львівської залізниці Ожидів – Красне зійшов з колії вантажний потяг, у складі якого перебувало 15 цистерн з рідким «жовтим» фосфором. Унаслідок розгерметизації і контакту фосфору з повітрям 6 цистерн загорілося. У результаті пожежі відбулося забруднення довкілля, передовсім повітря, фосфором та його оксидами. До зони ураження потрапило 8 населених пунктів: села Тур‘є, Губисько-Тур‘янське, Стовпин, Переволочне, Чапиж, Топорів, Ангелівка й Лісове, населення яких було частково тимчасово евакуйоване. Результати моніторингу довкілля, що протягом декількох тижнів здійснювався СЕС та Держекоінспекцією у Львівській області на прилеглих до аварії територіях, свідчили про поступову нормалізацію показників забруднення сполуками фосфору повітря, ґрунту та водних об‘єктів.[13]

«Фосфорна аварія» стала свідченням недостатньої професійної підготовки підрозділів пожежної охорони та МНС до ліквідації нетипових аварій. Зокрема, при гасінні фосфорної пожежі в перші години застосовувалася вода, що спровокувало додатковий викид токсичних речовин та спричинило ураження серед ліквідаторів аварії. У перші дні офіційна інформація про екологічні наслідки аварії була вкрай суперечливою: від констатації масштабів «другого Чорнобиля» до суцільного благополуччя. Через кілька місяців після аварії усі повідомлення про неї зникли зі сторінки офіційного веб-порталу МНС «Архів новин – Надзвичайні події».[14]

 

1.2.4. Лісові пожежі на півдні та сході України

Унаслідок аномально спекотної, сухої та вітряної погоди липень та серпень 2007 року позначилися частими лісовими пожежами, які сягнули катастрофічних наслідків у гірських лісах Південного Криму, у Херсонській, Миколаївській, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській областях. Серпень 2007–го став однією з найболючіших сторінок в історії лісівництва: тисячі гектарів знищених лісів, людські жертви, втрачені плоди майже піввікової праці людей.

Серед причин пожеж, окрім кліматичних аномалій, називають недбальство відпочивальників, випалювання сухої рослинності на узліссях, навмисні підпали лісу – у тому числі з метою приховати протиправні рубки. Науковці наголошують також на колишніх помилках у залісненні степових та пустельних ландшафтів – майже скрізь його здійснювали сосною.

У міжгір’ї Уч-Кош, що на території Кримського природного заповідника, керованого Держуправлінням справами при Президенті, внаслідок загорянь лісового настилу 30 липня вогонь поширився на 80 гектарах. За кілька днів пожежа знищила 150 га заповідного лісу.

У серпні на території Ялтинського гірсько-лісового заповідника та в Байдарській долині реєструвалися випадки загорянь соснових лісів та реліктових рідколісь ялівцю, занесеного до Червоної книги України. Оскільки його деревину використовують для виготовлення декоративних виробів, а особливої цінності вона набуває після того, як засохне на стовбурі, не виключена можливість навмисних підпалів. У результаті цієї пожежі повністю згоріло 70 га лісу, а 300 га було охоплено низинною пожежею, що призведе до істотної зміни в гірській екосистемі. При гасінні пожежі загинув лісничий Ялтинського заповідника Володимир Тарєєв з дружиною Ларисою.

Загалом, протягом серпня 2007 року в лісах південного Криму зафіксовано 127 лісових пожеж.[15]

11-12 серпня в Станично-Луганському районі Луганщини, на території Кондрашовського лісництва, вогонь знищив 200 гектарів соснових насаджень.

20 серпня в Новоодеському районі Миколаївщини, на території лісового урочища «Новопетрівське», згоріло близько 80 гектарів соснового лісу. У серпні відмічено масштабні загоряння в регіональному ландшафтному парку «Кінбурнзька Коса».

Майже тиждень, з 22 по 28 серпня, тривало гасіння пожежі в ДП «Васильківське лісове господарство» в Дніпропетровській області. За оцінками МНС загальна площа згорілого лісу та степу склала близько 300 гектарів.

20 серпня в Голопристанському районі Херсонщини почала розростатися найбільша за останні десятиліття лісова пожежа. Спочатку сосновий ліс зайнявся на площі близько 200 га. Унаслідок високої температури повітря та посилення вітру швидкість розростання верхової пожежі сягала 60 км/год. За оцінками МНС 21 серпня вогонь охопив близько 1500 га. лісу. У ці ж дні на території Цюрупинського лісництва вигоріло до 200 га лісу, масштабні загоряння насаджень кримської сосни мали місце на «Олешківських пісках».[16]

22 – 23 серпня МНС рапортувало про те, що пожежу локалізовано. Але, як з’ясувалося при остаточних підрахунках, до кінця серпня пожежами лише на Херсонщині було знищено біля 8 тисяч гектарів лісу. Загалом, у 2007 році ліси в Херсонській області горіли 367 разів.[17]

Варто зауважити, що лісові насадження в районах, що відчувають загрози опустелення, виконують переважно екологічні та рекреаційні функції. Тут ліс є незамінним ґрунтозахисним, водоохоронним кліматорегулюючим чинником. Втрата рукотворного хвойного лісу на тисячах гектарах рухомих Нижньодніпровських пісків, безумовно, є важким екологічним лихом.

 

1.2.5. Катастрофа в Керченській протоці

Унаслідок шторму в акваторії Чорного та Азовського морів біля берегів України 11 листопада 2007 року затонули 5 суден. Російський танкер «Волгонефть-139» розламався надвоє, що спричинило масштабний викид мазуту. Одержав ушкодження танкер «Волгонефть-123». Російські сухогрузи «Вольногорськ», «Нахічевань», «Ковель» та грузинський – «Хачь Ізмаїл». Ще одна російська баржа – «Дон-2» – затонула 12 листопада. Зірвалися з якорів та сіли на мілину 6 суден – сухогрузи «Віра Волошина» (Україна), «Зяючи Кіс» (Туреччина), «Капітан Ізмаїл» (Туреччина), баржі «Дикий», «Деметра», кран «Севастополець». Як результат, у районі Керченської протоки у воду потрапило більше 3 тис. тон мазуту, а також близько 6,8 тис. тон технічної сірки.[18]

Ця катастрофа обґрунтовано вважається найбільшим екологічним лихом, що трапилося в Україні протягом останніх років. Вона призвела до загибелі 23-х людей, більш ніж 10 тисяч водоплавних птахів. Надзвичайна екологічна ситуація, що виникла внаслідок цього, спричинила величезну шкоду довкіллю Керченської протоки, Азовського моря, Таманського півострова та Східного Криму і ще довгий час справлятиме негативний вплив на природу регіону.[19]

Однією з причин виникнення та важких наслідків катастрофи є неврегульованість правових питань: установлення україно-російського морського кордону, охорони довкілля та господарської діяльності в цьому регіоні.

Приміром, дія Бухарестської конвенції (2002) про захист Чорного моря від забруднення та інших міжнародних документів щодо захисту довкілля Чорного і Азовського морів загальмована тим, що Україна і Росія не завершили відповідних процедур щодо впровадження вимог цих міжнародних документів. Україна не підписала План дій у надзвичайних ситуаціях у рамках Бухарестської конвенції. Тому і цей документ залишається для урядів, відповідних міністерств та їхніх територіальних служб декларацією, не обов’язковою для виконання. Тривалий час у прив'язці до головного україно-російського договору про морський кордон не підписаними залишаються угоди про охорону довкілля, судноплавство та рибальство в цій акваторії. Усі вони в одному пакеті!

Катастрофа в Керченській протоці за своєю суттю є не тільки екологічною, але й соціально-політичною: адже тут функціонує значною мірою криміналізований, небезпечний для суспільства, руйнівний для природного довкілля та безпеки двох держав транзитний вузол. Державні контролюючі органи тривалий час «не помічали» численних випадків уникнення митного контролю вантажів просто в протоці, де йде масове перевантаження з борту на борт нафтопродуктів, сірки, мінеральних добрив, будівельних та інших матеріалів, як російською, так і українською стороною. У результаті постійно відбувається забруднення, зокрема, нафтохімічне, протоки, а також прилеглих акваторій Чорного та Азовського морів. Ураховуючи те, що Керченська протока є мілководною, зі складним режимом течій та метеоумов, особливо в осінньо-зимовий період, загроза забруднення збільшується в багато разів. Тому катастрофа, що трапилась, була передбачувана та неминуча, але ніхто, як виявилося, до неї не готувався.[20]

Загалом, низька пріоритетність екологічної політики обернулася неспроможністю влади протистояти стихії та ефективно ліквідувати наслідки катастрофи: у портах не було сучасних технічних засобів для збирання розлитих нафтопродуктів, дії рятівних служб Росії та України були погано скоординовані, часто виникали непорозуміння та взаємні звинувачення в бездіяльності. Органи влади, не маючи надійних технічних засобів моніторингу екологічної ситуації, вдавалися до свідомої дезінформації. Наприклад, у перші дні після аварії суден «Вольногорськ», «Нахічевань», «Ковель», що йшли з вантажем сірки, російський та український міністри МНС повідомили, що сірка на борту суден перебуває в герметичних контейнерах. Начебто українські водолази обстежили контейнери – кришки не пошкоджені, а відтак забруднення акваторії протоки виключене. Натомість 19 листопада на веб-сайті Мінприроди з’явилося повідомлення, що за результатами водолазного обстеження теплоходів «Ковель» та «Нахічевань» встановлено, що судна мають пробоїни у борті, кришки трюмів зірвані, вантаж не має ніякої тари, у зв’язку з чим сірка під дією течії потрапляє у морське середовище.[21]

Окрім усних повідомлень заступника Генпрокурора Т. Корнякової не було жодних офіційних коментарів стосовно обставин порушення Генеральною та природоохоронною прокуратурами кримінальних справ за фактом забруднення моря внаслідок катастрофи (ст. 243 Кримінального кодексу). МЗС України також утрималося від будь-яких коментарів стосовно результатів власного звернення до російського МЗС з вимогою надати інформацію про характер та обсяги небезпечних речовин, які перевозилися затонулими суднами.

Обійшли увагою катастрофу в протоці й деякі офіційні ЗМІ. Інформація про обставини катастрофи, що була доступною протягом листопада 2007-го на веб-ресурсах Мінприроди, інформаційних агентств УНІАН та «Інтерфакс–Україна», видавалась досить оперативною, хоча їй бракувало глибини аналізу ситуації. Деякі повідомлення на сайтах МНС та Мінприроди часом були суперечливими.

Приклади дезінформації громадськості та спроби перешкоджати діяльності волонтерів простежувалися й у процесі ліквідації наслідків катастрофи. Після того, як активісти організацій «Екологічна Вахта по Північному Кавказу» та «За порятунок Тамані» оприлюднили факти, що свідчать про злочинну бездіяльність у справі ліквідації наслідків катастрофи (очищення берега та порятунок птахів там здійснювали лише волонтери «Грінпіс»), російські органи влади ввели жорсткі обмеження для доступу на ділянки Таманського півострова, де узбережжя зазнало особливо великого забруднення нафтопродуктами. Відтак туди вже не могли потрапити не тільки представники природоохоронних організацій, але й журналісти.[22]

У грудні 2007 року 60 українських громадських природоохоронних організацій звернулися до Президента, Кабміну, РНБО, Генеральної Прокуратури та СБУ з колективною Заявою з приводу причин та наслідків катастрофи в Керченській протоці[23]. У Заяві наголошується на необхідності:

- забезпечити фінансування і технічні можливості для ліквідації залишків забруднення моря та узбережжя;

- створити спеціальну міжвідомчу комісію для розслідування причин загибелі людей та забруднення довкілля, прогнозування розвитку екологічної ситуації, оцінки збитків та подальших витрат, визначення відповідальних за виникнення катастрофи та неналежну підготовку до ліквідації наслідків посадових осіб, а також обґрунтування для отримання компенсації у відповідності до загальновизнаного природоохоронного принципу «забруднювач платить»;

- прискорити завершення процедур щодо делімітації акваторії Азовського моря та Керченської протоки;

- вести постійний екологічний та санітарно-гігієнічний моніторинг морських екосистем та узбережжя;

- «розрубати» кримінальний транспортний вузол у Керченській протоці: припинити практику рейдового перевантаження в протоці; провести відповідну перевірку всіх портів України, ознайомити з її результатами громадськість;

- заборонити транспортування небезпечних вантажів у відповідності до Міжнародної конвенції із запобігання забрудненню з суден 1973 р., стороною якої є Україна;

- відмовитись від планів будівництва нових морських терміналів (Тобечик, Феодосія, Донузлав, Севастополь) – як непотрібних і небезпечних, модернізувати існуючі порти.

Із заявами схожого змісту зверталися до влади російські природоохоронні організації.

Катастрофа в Керченській протоці, на жаль, була не єдиною в 2007 році надзвичайною ситуацією, що супроводжувалася забрудненням моря. Приміром, улітку в Одеському порту відбувся розлив більш ніж 70 тон мазуту з пробоїни корпусу судна «Cma CEN Aegean» (прапор Ліберії). На щастя, більша частина небезпечного викиду була локалізована екіпажем судна та працівниками порту, у результаті чого масштабної екологічної катастрофи вдалося уникнути. Керівництвом порту виконано підрахунок екологічної шкоди, а суд зобов'язав власника судна виплатити 24 мільйони доларів. До виплати компенсації корабель був арештований рішенням Приморського районного суду Одеси. У результаті сума збитку була виплачена в повному розмірі. Крім того, судновласники виплатили порту більше мільйона доларів за збір і локалізацію мазуту.[24]

 

1.2.6. Катастрофи на вугільних підприємствах Донбасу, пов’язані з вибухами метану

18 листопада в шахті ім. О. Засядька на кілометровій глибині сталися вибухи газової суміші, що призвели до великої пожежі та загибелі сотні шахтарів. Це найбільша за останні 50 років катастрофа на вугільних копальнях Донбасу. А протягом останнього десятиріччя шахта імені О. Засядька через вибухи шахтного метану забрала життя 208 гірників, 177 було травмовано[25]. З 1999 року катастрофа стала п'ятою за рахунком: 24 травня 1999 р. – 50 загиблих і 49 поранених; 19 серпня 2001 р. – 55 загиблих і 33 поранених; 31 липня 2002 р. – 20 загиблих; 20 вересня 2006 р. – 13 загиблих і 62 поранених.[26]

Шахта ім. Засядька – одна з найбільших в Україні. Тут розробляються вугільні пласти із глибиною залягання від 900 до 1320 метрів. Умови видобутку на шахті надзвичайно складні: усі пласти небезпечні в плані викидів метану, два з них – у плані самозаймання. Навіть при тому, що шахта володіє наймогутнішою в порівнянні з іншими підприємствами системою безпеки та є єдиною з донецьких вугільних копалень, де працює система вловлювання метану та його використання з енергетичною метою.

Певний час тому перед шахтою постала перспектива закриття, оскільки власні запаси вугілля вичерпувалися. Проте прирізка Кальміуського рудника і будівництво нових стволів продовжили експлуатацію шахти, за оцінками фахівців, ще на 50 років. Попри повсякчасне ускладнення умов видобутку внаслідок збільшення глибини робіт, постійного зростання гірничого тиску, протяжності підтримуваних виробіток, високої загазованості, інших негативних чинників, шахта імені Засядька щорічно збільшує видобуток.

Як повідомив у інтерв’ю тижневику «Дзеркало тижня» Є. Звягільський, експертна комісія так і не дійшла до остаточного висновку про причини вибухів 18 листопада. Зі слів власника шахти, було дотримано усіх вимог нормативних документів, які регламентують безпеку. Комісія начебто не висувала претензій до керівників підприємства. Імовірно, причиною вибухів стала детонація невідомої досі суміші газів: метану, етилену, пропілену, важких вуглеводнів. Наявність цих газів у певній, досі не відомій пропорції, призводить до зниження бар’єра вибуховості газоповітряної суміші. За нормальних умов критична концентрація метану – понад 4,5%. А якщо додаються гази, вміст яких не визначається, цей бар’єр може різко знизитися. Вивчення особливостей геологічного середовища шахти триває.[27]

Утім, ані Мінвуглепром, ані МНС, ані Мінприроди поки що не розмістили на власних веб-порталах жодної офіційної інформації щодо екологічних чинників аварій на донецьких шахтах. На жаль, також поки що не оприлюднювалися офіційні висновки державної комісії щодо причин останніх вибухів на шахті.

Попередні висновки Урядової комісії оприлюднила Генпрокуратура.[28] Аварія сталася внаслідок ведення робіт при наявності небезпечних скупчень метану, неналежного контролю за його концентрацією та за вибуховою безпекою електрообладнання. Причинами повторних вибухів є порушення порядку ліквідації пожежі керівником робіт із ліквідації та керівного складу гірничорятувальної служби. За даним фактом порушена і розслідується кримінальна справа.

Поки що не призвели до якихось конкретних кроків заяви вищих посадових осіб про можливість припинення, або суттєве зменшення видобутку на цій шахті через особливо небезпечні геологічні умови.

Останні вибухи на донецьких шахтах привернули увагу до інших проблем екобезпеки, пов’язаних з розробкою вугільних родовищ: зокрема – до активізації вторинних тектонічних процесів та просочування шахтних газів на поверхню. Нині значна частина Донецька, території інших шахтарських міст розташовані просто над вугільними виробками. Дедалі частіше тут спостерігаються просідання земної поверхні та руйнування будівель. У підвали будівель через легко проникливі поверхневі пісковикові пласти просочується шахтний метан та вода. Зрозуміло, що саме по собі закриття шахт не вирішить цих проблем. Більш того, принаймні на частині шахт нині здійснюється цілеспрямоване відкачування шахтних газів та геофізичний моніторинг, одномоментне припинення яких може підсилити ступінь небезпеки та зробити ситуацію цілком не прогнозованою.[29]

 

2.  Право на доступ до інформації з питань, що стосуються довкілля

Передумовою ефективного захисту екологічних прав є рівень сформованості демократичних традицій та зрілості громадянського суспільства. Саме ці чинники забезпечують кожному вільний доступ до інформації про стан довкілля, відкривають шлях для участі в прийнятті екологічно значущих владних рішень та гарантують дієвість судових процедур у захисті права на безпечне довкілля.

Протягом 2007 року групою природоохоронних та правозахисних організацій виконувався моніторинг реалізації права доступу до екологічної інформації. У ході моніторингу було надіслано близько 300 інформаційних запитів та звернень: до Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Омбудсмена, Генпрокуратури та прокуратур областей, Мінприроди, МОЗ та їхніх обласних управлінь, Міністерства юстиції, обласних рад та держадміністрацій. Проводився моніторинг ЗМІ та офіційних звітів органів виконавчої влади.

Головний висновок цієї діяльності: порушення права на доступ до екологічної інформації мають системний характер та глибинні причини. Серед них: невідповідність багатьох нормативно-правових актів міжнародним стандартам, незадовільна практика правозастосування, дефіцит відповідальності органів владних повноважень перед громадянами, загалом низький рівень пріоритетності екологічних питань у державній політиці, неякісний моніторинг довкілля та ін.

У ході кампанії надсилання інформаційних запитів учасники робочої групи стикнулися з неабиякими труднощами при отриманні доступу до інформації. У багатьох випадках було проблематично отримати конкретні відомості про екологічний вплив підприємств – найбільших забруднювачів довкілля, використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища, вплив екологічних негараздів на стан громадського здоров‘я, стан дотримання природоохоронного законодавства та ін. Якість отриманих відповідей за нечисленними винятками залишала бажати кращого. Надто часто спостерігалися некоректні в правовому сенсі спроби посадовців відмовити в наданні відповідей за запитами, ухилитися від надання відповіді, відповісти не по суті заданих запитань, надати неповну інформацію й т. ін.

За результатами моніторингу можна зробити висновок, що найбільш закритими в плані доступу до наявної в них екологічної інформації залишаються органи прокуратури, місцевого самоврядування, охорони здоров’я.

Лідер організації «Громадянський дозор» Юрій Бабінін звернувся до Управління охорони здоров‘я Запорізької ОДА з інформаційним запитом, у якому пропонувалося надати статистичні відомості про показники громадського здоров‘я потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи мешканців області, віднесених до груп першочергового медичного нагляду. Медичне відомство відмовило в наданні такої інформації, мотивуючи своє рішення тим, що: «згідно ст. 37 Закону України "Про інформацію" інформація є службовою і не може бути використана для реалізації прав та інтересів громадянина України та опублікована за її межами, тим паче з інтерпретацією звіту про дбання прав людини в Україні. Згідно ст. 31 Закону України «Про інформацію»: «Всі організації, які збирають інформацію про громадян, повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку державну реєстрацію відповідних баз даних».

Але ж згідно з тлумаченням Конституційного Суду Закону "Про інформацію"[30] до конфіденційної інформаці, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані). Звісно, метою запиту пана Ю. Бабініна не було отримання конфіденційної інформації про стан здоров‘я конкретних громадян, що загрожує їхній приватності. Ішлося про знеособлені статистичні дані, які відображують негативний вплив чинників довкілля на стан громадського здоров‘я. Такі відомості є відкритими та повинні надаватися за запитами громадян.

Численні приклади інформаційної закритості продемонстрували деякі обласні ради та державні адміністрації, Міністерство охорони здоров‘я та його обласні управління, Міністерство юстиції. Більше половини адресованих до них запитів не було задоволено, як належить. Кабінет Міністрів, Адміністрація Президента, облдержадміністрації та обласні ради, зазвичай, переадресовували запити про надання екологічної інформації до Мінприроди та його обласних управлінь, хоча далеко не всі поставлені запитання знаходилися в компетенції природоохоронних структур.

Вочевидь, усе ще непросто дається посадовцям засвоєння уявлень про свободу інформації, етику відкритості в державній політиці та відповідальність перед громадянами, які делегували їм право цю політику здійснювати. Натомість не подолано підсвідомої недовіри до незалежної громадянської активності, тим більше спрямованої на те, щоб зробити прозорими та контрольованими дії державних структур. Надто сильними є стереотипи довільного дозування інформації, за якими державний чиновник виступає її «володільцем» та розпорядником, що може розчерком власного пера визначати, що можна оприлюднити, а що – не варто.

На веб-порталах Кабінету Міністрів та усіх обласних держадміністрацій немає розділів екологічної інформації. Моніторинг загальнодоступних державних друкованих та електронних ЗМІ свідчить про те, що тематика збереження довкілля, захисту екологічних прав, сталого розвитку в них є далеко не пріоритетною. У більшості регіонів відсутні державні засоби екологічного інформування.

На щастя, є поодинокі винятки. Приміром, Держуправління екології та природних ресурсів Запорізької області на досить пристойному рівні видає популярну друковану доповідь про стан довкілля області «Земля за порогами».

Окрім веб-порталу Мінприроди, друкованих видань та Інтернет-сторінок окремих його обласних структур не існує спеціалізованих джерел екологічного інформування. Веб-портал Мінприроди є суттєво неповним у інформаційному відношенні. Серед зразків веб-конструювання, що демонструють державні органи, важко знайти більш інерційний та функціонально недосконалий сайт. Досі не діють Інтернет-сторінки Держуправлінь екології та природних ресурсів Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Івано-Франківської, Херсонської, Хмельницької та інших областей.

Станом на початок 2008 року на сайті Мінприроди все ще не оприлюднені щорічні Звіти за 2006 рік про стан навколишнього природного середовища у Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях та в м. Києві. В окремі місяці 2007 року на веб-сайті оприлюднювався Інформаційний бюлетень Мінприроди, тематика якого обмежувалася організаційними питаннями діяльності міністерства.

Практично нічого не зроблено для створення мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації, хоча вона згідно зі ст. 10 закону «Про охорону навколишнього природного середовища», закону «Про місцеве самоврядування», постанов Верховної Ради та Уряду повинна була запрацювати ще в 2005 році. Більш того, в ході кампанії інформаційних запитів виявилося неможливим з‘ясувати, як триває процес створення присновідомої мережі, і чи триває він взагалі, і хто відповідає за нього? Нарешті, що представлятиме собою ця мережа, щодо якої стільки рішень ухвалено й нічого не зроблено?

Незадовільним є стан доступу до інформації з питань зміни клімату та кліматоохоронних проектів. Відповідно до рішень Конференцій Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РК ООН ЗК) Україна зобов'язана щорічно подавати «Національний звіт про кадастр викидів парникових газів в Україні» та «Національне повідомлення України з питань зміни клімату», які виступають головними джерелами інформування української та міжнародної громадськості з питань оцінки рівня реалізації Рамкової Конвенції. На жаль, протягом останніх років ці зобов'язання належним чином не виконуються.

Відповідно до міжнародних зобов'язань України процедура оформлення проектів передбачає розроблення розділу оцінки впливу на навколишнє природне середовище (ОВНС) та розділу щодо результатів громадських слухань. Проекти, що знаходяться на розгляді, оприлюднюються для відкритого доступу за 30 днів. Зазначимо, що англійською мовою проектна документація оприлюднюється на сайті UNFCCC при реєстрації проектів Мінприроди.

Практика оприлюднення інформації про проекти за механізмами Кіотського протоколу давно запроваджена в країнах Європи. В Україні ж інформація не надавалася навіть у відповідь на численні запити громадських організацій протягом 2005-2007 років. Приховування інформації сприяло поширенню корупції та затвердженню проектів, що, можливо, не відповідають усім необхідним критеріям. Природоохоронними організаціями з цього приводу було надіслано понад 50 звернень до вищих органів державної влади, включаючи Уряд, Мінприроди, Раду Національної Безпеки та Генпрокуратуру.

У лютому 2008 року Національний екоцентр України та ЕГО «Зелений Світ» направили до Мінприроди чергове звернення щодо забезпечення вільного доступу до екологічної інформації про проекти спільного впровадження (СВ) за механізмами Кіотського протоколу. У зверненні висловлювалася стурбованість з приводу того, що протягом 2006 – 2007 років керівництво Мінприроди так і не забезпечило вільного доступу до екологічної інформації щодо проектів СВ, пояснюючи це причинами (як нам здається, неприйнятними) технічної недосконалості власної офіційної Інтернет-сторінки. Громадські організації наголошували на необхідності в стислі терміни створити умови для повного оприлюднення інформації про проекти СВ на сайті Мінприроди. До тих пір, поки таке оприлюднення не буде забезпечено, міністерству пропонувалося не надавати листи-підтримки проектів СВ. Висловлювалося сподівання, що нове керівництво Мінприроди виявиться спроможним, нарешті, налагодити нормальне технічне забезпечення роботи власної Інтернет-сторінки. Якщо з якихось причин у ближчий час це неможливо зробити, Робоча група з питань змін клімату (РГ ПЗК) може запропонувати для оприлюднення інформації свій сайт: http://www.climategroup.org.ua. Якщо ж і надалі Мінприроди ухилятиметься від виконання обов'язку забезпечення вільного доступу до екологічної інформації про проекти СВ, буде направлено скаргу до Секретаріату РК ООН ЗК.

Мінприроди, нарешті, відреагувало на ноту громадськості. У березні 2008 року на його сайті вже можна було ознайомитися з проектами СВ, що знаходяться на розгляді.[31] Відкритий доступ до інформації надасть можливість зацікавленим сторонам перевірити, чи відповідає проект усім необхідним нормам та, якщо прогнозується негативний вплив проекту на стан довкілля, надіслати коментарі або пропозиції відхилення такого проекту.

У 2007 році львівським «Бюро екологічних розслідувань» було отримано копію досі невідомого Наказу Мінприроди № 470 від 25.11.2004 р. «Про введення в дію Переліку конфіденційної інформації», прийнятого на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 р. № 1893 «Про затвердження інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави». Первинний Перелік конфіденційної інформації було доповнено Наказом від 3.04.2006 р. № 158 «Щодо внесення змін до Наказу Мінприроди України від 25.11.2004 р.»

Цікаво, що досі тексти обох наказів були відсутні на офіційному веб-порталі Мінприроди. Неможливо було ознайомитися з ними через пошукові системи «Законодавство» Верховної Ради України та «Ліга-Закон». Як з’ясувалося, зазначені накази не було зареєстровано в Міністерстві юстиції.

Зазначені накази Мінприроди надають можливість суттєво обмежувати доступ громадян до окремих видів екологічної інформації, зокрема, до:

­  матеріалів ревізій (перевірок) установ, організацій та підприємств, що входять до сфери управління Мінприроди;

­  інформації, що направляється до правоохоронних органів за результатами ревізій (перевірок);

­  інформації про регулювання екологічних питань на транскордонних річках (басейн Дунаю, Західного Бугу, Сіверського Дінця), у тому числі із країнами Європейського Союзу;

­  регулювання екологічних питань, що стосуються біологічно активних (отруйних, інфекційних) речовин, генетично змінених організмів, які можуть використовуватися як біологічна зброя;

­  окремих висновків державної екологічної експертизи;

­  інформації про технічні характеристики гідротехнічних споруд;

­  інформації, що стосується питань функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

На пропозицію розглянути питання про відповідність вищезгаданих наказів Мінприроди положенням Конституції, законів та міжнародних конвенцій, адресовану Міністерству юстиції[32], отримано таку відповідь: Мін'юст констатує, що відповідно до статті 1 Указу Президента від 3 жовтня 1992 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Парадоксально, але враховуючи цю норму указу, Мін'юст робить висновок, що накази не підлягають державній реєстрації! Невже керівництву Мін'юсту нічого невідомо про право доступу до екологічної інформації?

За оцінками багатьох природоохоронних організацій, зміст обох згаданих наказів Мінприроди суперечить Конституції України (ст. 50), Оргуській конвенції (ст. 4), законам «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9, 10), «Про інформацію», які гарантують кожному право вільного доступу до інформації з питань екології та інформації, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей. Обмеження цього права можуть встановлюватися лише законом. З огляду на це, вищезгадані накази Мінприроди повинні бути скасовані чи істотно переглянуті.

Як бачимо, існують суттєві проблеми в становленні державної системи екологічного інформування та державних гарантій вільного доступу до екологічної інформації. Досі в структурі державної влади та місцевого самоврядування не створено підрозділів, які повинні системно та ефективно реалізовувати інформаційну політику з питань довкілля. Водночас, у процесі нескінчених реорганізацій Мінприроди не отримали інституційного та ресурсного розвитку саме підрозділи, відповідальні за екологічне інформування. Посадовці Мінприроди в багатьох випадках демонструють нерозуміння європейських принципів свободи інформації, небажання дотримуватися духу і букви Оргуської конвенції та власну спроможність до незграбної імітації впровадження конвенції в Україні.

На жаль, практика звернень до судів, органів Державної судової адміністрації, прокуратури та МВСУ засвідчила проблематичність доступу до статистичної інформації про порушення екологічних прав та злочини проти довкілля. Практично неможливо було отримати за запитами інформацію про кількість кримінальних справ, порушених за групою статей Кримінального Кодексу України (ККУ) «Злочини проти довкілля» та переданими до суду, а також – про кількість випадків, коли органи прокуратури виступали в суді на стороні громадян, чиї екологічні права порушено внаслідок дій або бездіяльності органів влади. У більшості випадків органи прокуратури відмовляли у наданні інформації, або адресували запитувачів до органів Держкомітету статистики.

Втім, частково ця інформація оприлюднена в повідомленні Генпрокуратури «Про стан законності в державі в 2007 році», наданого Верховній Раді відповідно до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру». Генпрокуратура повідомила, що протягом 2007 року до суду направлено 940 кримінальних справ про екологічні злочини, за прокурорського реагування до відповідальності притягнуто понад 23 тисячі посадових осіб, відшкодовано майже 182 млн. грн. Протягом 2007 року судами було розглянуто 2 782 (у 2006 році – 3444) справ про відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охо­рону довкілля, серед них із задоволенням позову – 1993 (2480).[33]

За даними Державної судової адміністрації України (ДСАУ), протягом 2006 року судами розглянуто 1061 справи за статтями 236-254 ККУ, у тому числі з винесенням вироку – 800. У переважній більшості це злочини, пов’язані з незаконною порубкою лісу, полюванням та риболовлею.

Але не можна не відзначити загалом низький рівень розділу згаданої інформації Генпрокуратури, де йдеться про охорону довкілля. Кількісні показники, наведені прокуратурою, у багатьох випадках не узгоджуються з раніше оприлюдненими даними Мінприроди. Приміром, прокуратура констатує, що станом на 2007 рік накопичено близько 22 млн. т. токсичних відходів I-III класу небезпеки. Натомість, Мінприроди в проекті Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища за 2004 рік прозвітувало про накопичення 2,4 млн. т. відходів цього класу. Яким чином пояснити «утворення» протягом трьох років 20 мільйонів тон найбільш токсичних речовин – невідомо. Інший приклад: за оцінками Генпрокуратури частка викидів автотранспорту від загальної кількості атмосферних викидів досягла в Україні 60%, у той час, як у згаданій доповіді Мінприроди за 2004 рік констатується 33%. З чим пов’язані настільки разючі розходження в оцінках ? А як сприймати настільки «фахові» висновки Генпрокуратури, як оцей: «надмірне насичення атмосфери оксидом вуглецю… призводить до руйнування озонового шару і підвищує вплив опромінення територій та захворюваність населення»?

Чи не єдиним інформаційним запитом щодо доступу до цієї статистичної інформації, який можна вважати задоволеним повною мірою, є лист представника ЕГО «Зелений Світ» до Державного комітету статистики України (ДКСУ). У результаті отримано відомості за 2006 рік, опрацьовані за даними Генеральної прокуратури, МВС, Державної судової адміністрації (ДСАУ)[34]. Як свідчить ДКСУ, у порядку нагляду за дотриманням законів щодо захисту прав і свобод громадян органами прокуратури порушено 1593 кримінальних справи з питань довкілля, направлено до суду 878 кримінальних справ. За даними Генпрокуратури в 2006 році розглянуто 4774 звернення громадян з питань охорони довкілля. Натомість кількість задоволених звернень дуже мала – лише 568. Цілком відсутні відомості про випадки, коли органи прокуратури виступали в суді на стороні громадян, чиї екологічні права порушено внаслідок дій або бездіяльності органів влади.

Можна вести мову про самоусунення від контролю за дотриманням екологічних прав громадян з боку Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Оскільки згідно зі ст. 28 Закону «Про інформацію» держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації, а в порядку контролю Верховна Рада може вимагати від урядових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх діяльність із забезпечення інформацією заінтересованих осіб, учасниками громадського моніторингу в січні 2008 р. надіслано на ім’я Голови Верховної Ради запит, у якому серед іншого пропонувалося повідомити:

- які основні заходи державного контролю за додержанням режиму доступу до інформації здійснено Верховною Радою в 2006-2007 роках?

- від яких міністерств протягом 2006-2007 років Верховна Рада отримала звіти, що містять відомості про їх діяльність із забезпечення доступу до інформації, де та яким чином можна ознайомитися із цими звітами?

- які заходи здійснено та плануються Верховною Радою України в напрямку імплементації до чинного законодавства положень Оргуської конвенції та контролю за її дотриманням у контексті доступу до екологічної інформації?

- коли, нарешті, буде виконано Постанову Верховної Ради України “Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля” у частині створення «мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації»?

На запит було отримано листа Комітету Верховної Ради з питань екополітики[35], який фактично залишив без відповіді поставлені запитання, або припустився підміни понять. У відповіді стверджується, що «Комітет постійно тримає на контролі питання доступу до екологічної інформації і вважає стан справ в цій сфері цілком задовільним». Далі повідомляється, що «Мінприроди надало Комітету звіт про роботу зі зверненнями громадян за 2006-2007 роки. Протягом 2007 року до центрального апарату міністерства надійшло 1233 письмових звернень громадян з питань, які стосуються довкілля, що на 25,7 відсотків більше ніж у 2006 році. Міністерство щомісяця надає вичерпну інформацію про результати роботи зі зверненнями громадян для подальшого їх розміщення на веб-сторінці «Уряд і громадськість».

Натомість наш моніторинг цієї урядової веб-сторінки[36] не виявив жодних слідів оприлюднення на ній екологічної інформації.

Наведемо інший приклад.

Високі посадовці належним чином не прореагували на відкрите звернення лідерів 14-ти природоохоронних та правозахисних громадських організацій з приводу незадовільного виконання в Україні положень Оргуської конвенції, адресоване Президентові В. Ющенку, Голові Верховної Ради А. Яценюку, Прем‘єр-міністру Ю. Тимошенко, Міністру юстиції М. Оніщуку, Міністру Мінприроди Г. Філіпчуку та розміщене у січні 2008 року на сайті «Майдан».[37] Секретаріат Президента та Верховної Ради звично переадресували звернення до Уряду, Уряд – до Мінприроди. У результаті отримано формальні відповіді, у яких залишено без уваги усі принципові зауваження та вимоги стосовно виконання Україною конвенції.

Уповноваженим з прав людини в порушення норм закону не оприлюднені щорічні Доповіді за 2005 – 2007 роки. У попередніх щорічних доповідях Омбудсмена проблематиці дотримання права на доступ до екологічної інформації не приділялося належної уваги. У другій щорічній Доповіді (2003) розділ «Дотримання екологічних прав» взагалі відсутній. У розділах, присвячених дотриманню прав на свободу слова, інформації та вільне вираження поглядів про доступ до екологічної інформації також не згадується. На жаль, не аналізується стан дотримання екологічних прав у матеріалах Вісника Уповноваженого з прав людини. Варто зауважити, що останнє число Вісника було оприлюднено на офіційному веб-порталі Уповноваженого ще в 2003 році. Проблематика дотримання екологічних прав ніяк не згадується в офіційних заявах українського Омбудсмена, оприлюднених протягом останніх років.

Попри прекраснодушну декларацію, що «захист прав людини на свободу думки, вільне вираження своїх поглядів і переконань, на збирання, зберігання, використання і розповсюдження інформації є одним з пріоритетних напрямів діяльності Уповноваженого з прав людини»[38] відповіді Секретаріату Уповноваженого з прав людини на запити та звернення представників громадських організацій також не можна визнати задовільним.

Секретаріат у відповідь на запит автора цієї доповіді не повідомив, яку інформацію та які оцінки подано Уповноваженим до Зведеного Національного звіту 2007 року щодо впровадження Оргуської конвенції в Україні. Секретаріат також ухилився від відповіді на запитання, з яких причин не було представлено Верховній Раді щорічні Доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2005 та 2006 роки. Натомість у відповіді від 22.01.2008 р. № 11-89/2562-07-14 зазначено, що «на даний час йде робота по підготовці доповіді Уповноваженого з прав людини «Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні» за 2006-2007 рр., яку планується представити українському парламенту в першому кварталі 2008 року. У цій доповіді присвячено окремий розділ стану дотримання екологічних прав громадян».

Отже, учасники моніторингу стану доступу до екологічної інформації вправі констатувати ознаки незрілості усіх сторін інформаційного обігу: як серед структур, що покликані здобувати інформацію та служити комунікаційними посередниками, так і серед кінцевих споживачів інформаційного продукту. Формується замкнене коло, де загалом потужний інформаційний потік, у якому перебуває сучасна людина, не формує в неї глибоких знань про довкілля та екологічні наслідки власної діяльності, не сприяє вихованню культури гармонійних взаємостосунків у природному та соціальному середовищі, не визначає екологічно дружнього та гуманного стилю життя. Як результат, навіть зібрана в результаті моніторингу довкілля, розпорошена та дуже фрагментарна інформація про його стан не знаходить зацікавленого попиту у свого споживача та своїх шляхів поширення. За таких умов у громадян не формується й розуміння власного права на безпечне довкілля та готовності його захищати. Усі ці явища, врешті решт, є чинниками порушення права на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Актуальною залишається потреба лобіювати впровадження системи правової освіти з питань Оргуської конвенції для державних службовців, а також представників інших зацікавлених сторін, залучених до інформаційного обміну та прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Необхідно розробити нові закони, ухвалити зміни та доповнення до низки діючих, покращити режим правозастосування – з тим, аби забезпечити дотримання стандартів доступу до інформації про стан довкілля, закладених у Конституції, Оргуській конвенції та інших міжнародних документах. До цього закликають українську владу громадськість і міжнародні організації. Наприклад, на цій вимозі наголошується в Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною» від 5 жовтня 2005 року № 1466.

Нарешті, з огляду на те, що органи влади демонструють ознаки відсутності системної державної інформаційної політики з питань, що стосуються довкілля, варто шукати можливості розробки альтернативної громадської мережі екологічного інформування.

 

3.  Право участі в прийнятті рішень з питань, що стосуються довкілля

3.1. Участь громадськості в розробці «Зведеного Національного звіту 2007 року щодо впровадження Оргуської конвенції в Україні»

У червні 2008 р. виповнюється 10 років від дати підписання Україною Конвенції «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (Оргуська конвенція). Хоча від моменту ратифікації Верховною Радою (1999 р.) Конвенція стала частиною національного законодавства, можна стверджувати, що її положення належним чином не виконуються. У процесі імплементації Конвенції зміни було внесено лише до чотирьох законів, а саме: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про місцеве самоврядування в Україні» та до Кодексу України про адміністративні правопорушення. До інших законів, які вочевидь потребували приведення у відповідність до Конвенції, наприклад, до Закону України «Про інформацію», зміни досі не внесено.

Другою нарадою Сторін Конвенції в Алмати (2005 р.) Україну разом з Казахстаном та Туркменістаном було визнано сторонами, що не дотримуються її положень[39]. Натомість керівництво попередніх Урядів та Мінприроди приховує від громадськості критичні висновки ЄЕК ООН та наради Сторін Конвенції щодо України – вони не були оприлюднені в жодному офіційному ЗМІ. У червні 2008 року відбудеться Третя нарада Сторін Конвенції в Ризі. За два з половиною роки Урядом так і не виконано рекомендації Другої наради щодо України:

­  привести законодавство та практику у відповідність до положень Конвенції;

­  не пізніше кінця 2005 року представити Комітету ЄЕК ООН з питань дотримання Конвенції Стратегію інтеграції її положень до національного законодавства разом з розробкою відповідних графіків, практичних механізмів та процедури введення в дію імплементуючого законодавства.

Протягом 2007 року в Мінприроди тривала розробка проекту Зведеного Національного Звіту про впровадження Конвенції. Цій справі також бракувало відкритості, щирої готовності залучити до неї громадські організації та дати критичну оцінку існуючого стану дотримання її положень.

26 вересня 2007 року на сайті Мінприроди з’явилося повідомлення про те, що «з метою консультацій з громадськістю щодо Національної доповіді 2007 року щодо впровадження Оргуської конвенції в Україні, електронним листом у серпні 2007 року було запропоновано громадським організація екологічного спрямування в Україні надати пропозиції». Повідомлялося про існування Наказу Мінприроди від 25 листопада 2004 р. № 469 “Про підготовку національної доповіді України до Другої Наради Сторін Оргуської конвенції», але текст наказу був відсутній на офіційному веб-порталі Мінприроди, неможливо було ознайомитися з ним через пошукову систему «Законодавство» Верховної Ради.

Тому від імені ЕГО «Зелений Світ» до Мінприроди двічі надсилався інформаційний запит[40] з пропозицією серед іншого повідомити:

­  де та в який спосіб можна ознайомитися з документами та рішеннями, згідно з якими іде розробка проекту Національного звіту, у тому числі зі згаданим Наказом Мінприроди?

­  як ознайомитися з оцінками попередньої Національної доповіді України про стан впровадження положень Оргуської Комітетом ЄК ООН та нарадами Сторін Конвенції ?

­  яким організаціям та в який спосіб було адресовано вищезгаданого листа Мінприроди?

­  в якому стані перебуває розробка Національної Стратегії впровадження Конвенції ?

На жаль, Мінприроди повністю не задовольнило запит, мотивуючи це тим, що «відповідно до Положення про порядок надання екологічної інформації[41] в запиті про надання екологічної інформації визначають не більше трьох питань з однієї екологічної проблеми»[42]. У результаті не було надано відповідь по суті жодного з вищенаведених запитань.

Отже, у справі розробки проекту Звіту не вдалося подолати взаємної недовіри між посадовцями структур Мінприроди та громадськими лідерами. Останні в більшості схилялися до думки про доцільність розробки альтернативного звіту про стан впровадження Конвенції від організацій громадянського суспільства.

У січні 2008 року на сайті «Майдан» було розміщено «Відкрите звернення групи природоохоронних та правозахисних громадських організацій з приводу незадовільного виконання в Україні положень Оргуської конвенції», адресоване вищим посадовим особам держави.[43] Лідери 14 організацій, що його підписали, наголошували на необхідності:

·  розробити Стратегію та План дій з інтеграції положень Конвенції в національне законодавство, що включають практичні механізми, процедури та заходи підвищення спроможності в правозастосуванні;

·  Кабінету Міністрів, Верховній Раді та Секретаріату Президента України ретельно проаналізувати стан дотримання органами владних повноважень законодавства щодо забезпечення доступу до екологічної інформації, участі в прийнятті рішень та доступу до правосуддя з питань довкілля та поінформувати громадськість про результати такого аналізу;

·  прискорити розробку законопроектів, що відповідають сучасним принципам свободи інформації, зокрема, нової редакції закону «Про інформацію»;

·  прискорити розробку урядових постанов, що встановлять конкретну процедуру забезпечення доступу до екологічної інформації та участі в прийнятті рішень;

·  внести зміни або скасувати нормативно-правові акти, що не відповідають стандартам Конвенції щодо забезпечення доступу до екологічної інформації, участі в прийнятті рішень та доступу до правосуддя з питань довкілля, приміром – вищезгадане «Положення про порядок надання екологічної інформації»;

·  з метою загальної координації цієї діяльності створити міжвідомчу Національну комісію з моніторингу дотримання положень Конвенції, залучивши до участі в ній представників громадських організацій;

·  у системі впровадження положень Конвенції передбачити створення інфраструктури, відповідальної за екологічне інформування, а також здійснення навчальних та просвітницьких заходів, зокрема: для посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, суддів, депутатів, представників громадськості;

·  оприлюднити українською мовою в офіційних ЗМІ основні документи Комітету ЕЄК ООН, Нарад Сторін Конвенції, а також усі рішення щодо України.

 

3.2. Участь громадськості в розробці Стратегії впровадження Оргуської конвенції

Як уже згадувалося в цій доповіді, Уряд проігнорував пропозиції Наради Сторін у Алмати – до кінця 2005 року, нарешті, розробити «Стратегію імплементації положень Оргуської конвенції до національного законодавства». За умови відсутності свідомої та системної діяльності з її розробки, очікуючи на санкції Комітету ЄЕК ООН, український офіціоз удався до імітації процесу стратегічного планування та розробки квазі-стратегії.

Процес прийняття рішень з розробки Стратегії оповитий дивною таємницею. Відомо, що в червні 2006 року Мінприроди повідомило Комітет ЄЕК ООН з питань дотримання Конвенції[44], що в Міністерстві «створена робоча група з розробки Національної Стратегії імплементації положень Оргуської конвенції до чинного національного екологічного законодавства України». Яким нормативним актом створено цю робочу групу, хто увійшов до її складу, чи залучено до її складу представників НДО, чи відомо про існування групи Урядові України, і взагалі – над чим працювала робоча група? – невідомо.

Цікаво, що питанню розробки Стратегії не приділено уваги в «Зведеному Національному звіті 2007 року щодо впровадження Оргуської конвенції в Україні».

Протягом 2007 року автор цієї доповіді двічі звертався до Мінприроди з інформаційними запитами, у яких пропонувалося надати відповідь на запитання: «У якому стані перебуває розробка Національної Стратегії імплементації положень Оргуської конвенції до чинного національного екологічного законодавства України?»[45] У обох випадках Мінприроди залишило без відповіді згадане запитання.

Як уже згадувалося, у відкритому зверненні 14-ти природоохоронних та правозахисних організацій серед іншого пропонувалося «розробити Стратегію та План дій з інтеграції положень Оргуської конвенції в національне законодавство, що включають практичні механізми, процедури та заходи підвищення спроможності в правозастосуванні». На звернення було отримано відповіді Мінприроди[46] та Комітету Верховної Ради[47], у яких також жодним чином не згадано про розроблення Стратегії.

Натомість 20 лютого 2008 р. Мінприроди поширило «Інформаційне повідомлення про проведення консультацій з громадськістю щодо проекту «Стратегії впровадження Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (Оргуська конвенція) в Україні». У повідомленні вказувалося, що проект Стратегії розміщено на сайті Мінприроди[48], консультації з громадськістю проводить ГО «Українське відділення міжнародної спілки (УВМС) «Екологія людини», яке начебто виграло тендер на розробку проекту та організацію консультацій у режимі Інтернет-конференції.


При цьому залишається невідомим: хто приймав рішення про саме таку процедуру проведення консультацій з громадськістю, хто і коли оприлюднював повідомлення про тендер, хто готував технічне завдання до тендеру, хто і яким чином прийматиме рішення за результатами Інтернет-конференції, чому обрано саме формат Інтернет-конференції, а не громадських слухань? Нарешті, чи беруть участь у цьому процесі вищі органи державної влади в особі Уряду, Верховної Ради, Омбудсмена, Секретаріату Президента, Верховного Суду? Чому Міністерство перекладає всю відповідальність із себе на окрему громадську організацію, не бажаючи провести громадські консультації відповідно до власного «Положення про участь громадськості в прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» (№ 168 від 18.12.2003)? Врешті-решт, чому Уряд не проведе громадського обговорення на основі власного Порядку проведення консультацій з громадськістю?[49] Найважливіше – чи зобов’язуватиме будь-який орган державної влади до реагування «Стратегія», розроблена та ухвалена за таким – мало не конспіративним – сценарієм?

Попри те, що розроблений УВМС «Екологія людини» проект Стратегії містить деякі слушні пропозиції (приміром, у ньому зроблено наголос на прийнятті підзаконних актів щодо впровадження Конвенції саме Урядом України – а не Мінприроди, йдеться також про утворення при Уряді Координаційної ради з питань впровадження Конвенції й т. ін.), і за своєю побудовою, і за змістом цей документ не може вважатися стратегією. Загалом, він справляє враження хаотичного нагромадження благих побажань. Навіть при цьому перелік пропозицій щодо прийняття нових законів та внесення змін до чинних видається неповним. Особливо недосконалим є розділ «Вдосконалення системи доступу громадськості до правосуддя».

Деякі пропозиції авторів проекту видаються некоректними у правовому сенсі: прийняття Постанови Кабінету Міністрів України про затвердження «Положення про доступ до правосуддя в разі порушення прав громадськості у випадках, передбачених Оргуською конвенцією». Деякі – необґрунтованими, як то пропозиція запровадження інституту Національного природоохоронного суду. Незрозуміло, що власне заважає існуючим структурам судової влади захищати екологічні права громадян і за рахунок чого виявиться більш ефективним Національний природоохоронний суд?

Тому цілком обґрунтовано значна кількість громадських організацій (Національний екоцентр України, ВЕГО «МАМА-86», УЕА «Зелений Світ», ЕГО «Зелений Світ») заявили про незгоду із запропонованим форматом розроблення проекту Стратегії та його змістом, а відтак закликали бойкотувати його.

 

4.  Право на доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля

Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» гарантовано право на доступ до правосуддя з питань довкілля, що реалізується через подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Громадяни можуть також оскаржувати в судовому порядку рішення, дії або бездіяльність органів влади та їхніх посадових осіб щодо порушення екологічних прав.

Найбільш досконалим засобом оцінки стану доступу до правосуддя є дослідження дійсних судових справ.

Найбільший публічний резонанс у 2007 році мав успіх у судовій справі за позовом громадян А. Галкіної та О. Маліцького до Миколаївської обласної ради з вимогою визнати протизаконним її рішення «Про вилучення земельних ділянок», яким зі складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» вилучено та передано НАЕК «Енергоатом» 27,7 га заповідних земель – під затоплення в процесі будівництва Ташлицької ГАЕС. Інтереси громадян у суді представляли адвокат О. Мелень та експерт із заповідної справи О. Деркач. Центральний районний суд Миколаєва прийшов до висновку, що оскаржуване рішення обласної ради «не є ані законним, ані обґрунтованим, ані розсудливим» та скасував його.

Низку успішних судових справ протягом року продемонстрував Київський еколого-культурний центр[50] спільно з організацією «Екоправо-Київ».

Учасники громадського моніторингу доступу до екологічної інформації також створили кілька прецедентів застосування засобів адміністративного судочинства. На жаль, суди далеко не завжди демонстрували готовність обстоювати права громадян, визнати протиправність відмов у наданні відповідей та зобов’язати посадовців надати інформацію. У кількох випадках суди демонстрували вибіркове застосування процедур адміністративного судочинства.

Представник ЕГО «Зелений Звіт» в жовтні та листопаді 2007 року звернувся до Чортківського районного суду з аналогічними позовами з приводу ненадання Тернопільським міським головою Заставним Р. Й. та природоохоронним прокурором Тернопільської області Галицьким О. В. відповідей на інформаційні запит. В обох позовах пропонувалося визнати протиправною бездіяльність посадових осіб щодо ненадання відповіді. Суд взяв до розгляду лише позов до Тернопільського міського голови. Натомість щодо позову до прокуратури, посилаючись на ч. 1 ст. 19 КАСУ, зробив висновок, що справа непідсудна Чортківському райсуду та повернув її для звернення до адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача – Тернопільської міжрайонної природоохоронної прокуратури .

Але є й перемоги в судових справах.

Активіст організації М‘АРТ Сергій Танчак звернувся з інформаційним запитом до Прокуратури Житомирської області. У запиті пропонувалося надати інформацію: про кількість звернень громадян до прокуратури області в питаннях захисту їхнього права на безпечне довкілля, про кількість випадків, коли органи прокуратури за такими зверненнями виступали в суді на стороні громадян, про кількість скарг громадян з питань, що стосуються порушень природоохоронного законодавства, а також про кількість кримінальних справ за ст. 236, 237, 238, 244, 253 Кримінального Кодексу України (розділ «Злочини проти довкілля»). Прокуратура відмовила в задоволенні запиту, мотивуючи своє рішення тим, що:

«Відповідно до ст. 9 Закону України "Про інформацію" кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України. У своєму листі Ви не зазначаєте, яка саме інформація стосується Вас особисто, у зв'язку із чим надати таку інформацію неможливо, крім того, відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну статистику" не підлягає наданню за запитами статистична інформація, яка має внутрішньовідомчий характер».

На думку С. Танчака, відмова прокуратури Житомирської області в наданні інформації є незаконною. Адже в Україні кожен має конституційне право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ч. 2 ст. 34 Конституції). У статті 32 Закону «Про інформацію» відсутня вимога щодо обґрунтування особистого стосунку заявника до запитуваної інформації. Отже, громадянин має право вимагати надання будь-якого документа, незалежно від того, чи стосується він його особисто, чи ні.

З огляду на це, С. Танчак подав адміністративний позов, у якому просив визнати дії Житомирської обласної прокуратури протиправними та зобов`язати прокуратуру надати інформацію відповідно до запиту. 16 січня 2008 р. Новозаводський районний суд м. Чернігова задовольнив позов С. Танчака. Натомість після цього прокуратура не надала відповіді на запит та подала апеляційну скаргу на рішення Новозаводського суду. Хоча скаргу подано з порушенням термінів, апеляційний суд взяв її до розгляду.

Досвід моніторингового проекту засвідчив, що інколи можуть виявитися ефективними позасудові засоби захисту «права знати». Їх протягом року широко використовувала львівська громадська організація «Легіони Землі». При неналежному реагуванні на інформаційні запити лідер «Легіонів Землі» Володимир Приступа направляв скарги до вищестоящих державних органів, а також до прокуратури – з пропозиціями провести службове розслідування випадків ненадання інформації, визнати дії посадових осіб протиправними, притягнути винних до дисциплінарної або адміністративної відповідальності та врешті-решт змусити надати інформацію. Після отримання прокурорських листів «відмовники» інколи полишали власні надумані аргументи та надавали відповіді.

Але щонайважливіше – і влада, і суспільство все ще недостатньою мірою усвідомлюють, що по мірі зростання у ХХІ столітті швидкості рукотворних змін у природному середовищі та масштабності екологічних ризиків хоч скільки-небудь співставними темпами повинна зростати наша ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: влади, громадян, природоохоронців, правозахисників. Влада повинна демонструвати політичну волю не лише в проголошенні власної відданості правовим стандартам, але й у повсякденному ретельному виконанні взятих на себе зобов’язань перед міжнародним співтовариством, та усіма, хто є на Українській Землі, «живими й ненародженими».

 

5.  Рекомендації

1)  Розробити Стратегію інтеграції положень Оргуської конвенції до національного законодавства разом з розробкою відповідних графіків, практичних механізмів та процедури введення в дію імплементуючого законодавства.

2)  Мінприроди розробити, представити для розгляду Верховної Ради та оприлюднити «Національні доповіді про стан навколишнього природного середовища України» за 2007-2008 роки.

3)  Кабінету Міністрів забезпечити виконання вимоги ст. 10 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» щодо створення мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

4)  На виконання Постанови Верховної Ради «Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля» від 4 листопада 2004 р. забезпечити розміщення на веб-порталі Мінприроди щоквартальних інформаційно-аналітичних оглядів «Стан довкілля в Україні».

5)  Мінприроди внести на розгляд Кабінету Міністрів проекти Постанов про доступ до екологічної інформації та участь громадськості в прийнятті рішень з питань довкілля.

6)  Привести у відповідність до Конституції (ст. 50), Оргуській конвенції (ст. 4), Законів «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9, 10), «Про інформацію», зміст наказів Мінприроди «Про введення в дію Переліку конфіденційної інформації». Забезпечити відкритий доступ до екологічної інформації, що міститься:

­  у матеріалах перевірок установ, що входять до сфери управління Мінприроди;

­  у відомостях, що направляються до правоохоронних органів за результатами перевірок;

­  у відомостях про регулювання екологічних питань на транскордонних річках України;

­  у відомостях про регулювання екологічних питань, що стосуються біологічно активних (отруйних, інфекційних) речовин, генетично змінених організмів, які можуть використовуватися як біологічна зброя;

­  у висновках державної екологічної експертизи;

­  екологічної інформації, що стосується питань функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

7)  Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини в структурі чергової Доповіді розробити розділ «Дотримання екологічних прав».

8)  Державним управлінням екології та природних ресурсів у Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях та в м. Києві необхідно оприлюднити щорічні Звіти про стан навколишнього природного середовища за 2006 – 2007 роки.

9)  Створити Інтернет-сторінки Державних управлінь екології та природних ресурсів Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Івано-Франківської, Херсонської, Хмельницької областей.

10)  Щодо становлення НПП «Гуцульщина»:

­  забезпечити повне виконання Указу Президента «Про створення НПП «Гуцульщина»;

­  вимагати від правоохоронних органів припинення порушень природоохоронного законодавства на територіях, що увійшли до національного парку;

­  домогтися припинення протиправного тиску на колектив парку.

11)  Забезпечити науково обґрунтоване відновлення лісових масивів Причорномор‘я, Криму, Донбасу, знищених пожежами 2007 року.

12)  Щодо ліквідації наслідків катастрофи в Керченській протоці.

­  забезпечити фінансування і технічні можливості для ліквідації наслідків катастрофи;

­  прискорити завершення процедур щодо делімітації державного кордону в акваторії Азовського моря та Керченської протоки;

­  припинити практику рейдового перевантаження в Керченській протоці;

­  заборонити транспортування небезпечних вантажів у відповідності до Міжнародної конвенції із запобігання забрудненню з суден 1973 р., стороною якої є Україна.



[1] Підготовлено Олександром Степаненко, членом Правління УГСПЛ.

[2] Офіційний сайт Мінприроди: http://www.menr.gov.ua/cgi-bin/go?page=1&type=top.

[3] Рішення розширеного засідання Колегії Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 01.02.07 р. «Про підсумки роботи Міністерства у 2006 році та головні завдання на 2007 рік».

[4] Проект «Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 році», Київ, 2006 р.

[5] Експрес-доповідь Держкомстату України від 20. 03. 2007р. № 66 «Викиди шкідливих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення у 2006 році».

[6] Рішення розширеного засідання Колегії Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 1 лютого 2007 року «Про підсумки роботи Міністерства у 2006 році та головні завдання на 2007 рік».

[7] «Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання у 2005 році» – м. Рівне, 2006 рік.

[8] «Дослідження політики та законодавства у сфері управління хімічними речовинами в Україні» – ВЕГО «МАМА-86» при підтримці Міжнародного Хімічного Секретаріату (Швеція), Київ – 2006 р.

[9] Проект «Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 році», Київ, 2006 р.

[10] Сайт Екологічно-гуманітарного об’єднання «Зелений світ»: http://greenworld.org.ua/index.php?id=1194598134.

[11] Звернення представників українських громадських організацій до Голови Політради Блоку «Наша Україна – Народна Самооборона» В’ячеслава Кириленка // Сайт «Майдан»:

http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_petit&key=1191494828&trs=-1.

[12] Сайт Екологічно-гуманітарного об’єднання «Зелений світ»: http://www.greenworld.org.ua/index.php?id=1196534875

[13] Новини веб-порталу Мінприроди «Стан уражених територій на залізничному перегоні Ожидів-Красне Львівської залізниці» http://www.menr.gov.ua/cgi-bin/go?node=1170.

[14] Портал МНС, архів рубрики «Надзвичайні події»: http://www.mns.gov.ua/news_arhiv.php?id=2&month=07&year=2007&bt_go=%CF%EE%EA%E0%E7%E0%F2%E8.

[15] «Лесные пожары – общая беда» // Повідомлення прес-секретаря Рескомлісу АРК від 9 серпня 2007 року на офіційному сайті Державного комітету лісового господарства України:

http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=43215&cat_id=32888.

[16] «На Херсонщині триває ліквідація крупно масштабної лісової пожежі» // Портал МНС, архів рубрики «Надзвичайні події»: http://www.mns.gov.ua/news_show.php?news_id=5776.

[17]«Пустеля повертається. У цьому році ліси на Херсонщині горіли… 367 разів» // Газета «Дзеркало тижня», № 32 (661), 1 — 8 вересня 2007 року, http://www.dt.ua/1000/1550/60326.

[18] Еврокомиссия: Масштабы катастрофы в Керченском проливе завышались // Сайт Крымской Республиканской Ассоциации «Экология и мир», 17 декабря 2007, http://www.ekomir.crimea.ua/news/2007/12.17.shtml

[19] «Уроки экологической катастрофы в керченском проливе» – Председатель Крымской Республиканской Ассоциации "Экология и Мир", Президент Крымской Академии Наук, профессор В. С. Тарасенко,

http://www.ekomir.crimea.ua/news/2007/12.03.shtml

[20] Заява 60-ти українських громадських природоохоронних організацій від 29 грудня 2007 року з приводу причин та наслідків катастрофи в Керченській протоці. // Сайт Екологічно-гуманітарного об’єднання «Зелений світ», http://www.greenworld.org.ua/index.php?id=1199783943

[21] Про хід ліквідації надзвичайної ситуації, що склалася у Керченській протоці, та результати моніторингу довкілля (станом на 17-18.11.2007 р.) // Повідомлення Мінприроди на офіційному сайті, http://www.menr.gov.ua/cgi-bin/go?node=1490

[22] Сайт «Экологические проблемы Черного моря»: http://www.blacksea.ewnc.org/kerch-katastrofa.

[23] Сайт Екологічно-гуманітарного об’єднання «Зелений світ»: http://www.greenworld.org.ua/index.php?id=1199783943

[24] «Крушение надежд», С. Рябова, Т. Опанасенко – журнал «Власть денег», декабрь 2007, (№159).

[25] Газета «Урядовий кур'єр» від 20 листопада 2007 року.

[26] Цена Засядькинского «золота», или Деньги важнее жизни // Портал «Права людини в Україні», http://www.khpg.org.ua/index.php?id=1195520149

[27] Життя після вибуху // Тижневик «Дзеркало тижня», № 48 (677) 15 — 21 грудня 2007, http://www.dt.ua/1000/1550/61466/.

[28] Інформація Генеральної Прокуратури України «Про стан законності в державі у 2007 році», надана Верховній Раді України 11.02.2008 року.

[29] «Надзвичайний» Донбас // Газета «Дзеркало тижня», №47 (676) 8-14 грудня 2007, http://www.dt.ua/3000/3320/61377/.

[30] Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру» від 30 жовтня 1997 року.

[31] Перелік проектів спільного впровадження (СВ), яким надано листи-схвалення на сайті Мінприроди: http://www.menr.gov.ua/cgi-bin/go?page=77&type=left.

[32] Інформаційний запит Степаненка О. М. Міністру юстиції України Оніщуку М. В. № 08-01 від 29.01.2008 р.

[33] Інформація Генеральної Прокуратури України «Про стан законності в державі у 2007 році» http://www.gp.gov.ua/ua/vlada.html?_m=publications&_t=rec&id=12985.

[34] Лист Державного комітету статистики України від 20.11.2007 року № 05/6-8/159

[35] Лист Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи № 04-16/15-193 від 14.02.2008 р. за підписом Голови Комітету А. І. Семиноги.

[36] Дивіться розділ «Уряд і громадськість» на Урядовому порталі:

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?&art_id=2277632&cat_id=958905

[37] Група природоохоронних та правозахисних громадських організацій: Відкрите звернення до влади // Сайт «Майдан», http://maidanua.org/static/mai/1201526146.html.

[38] Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини «Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні»: http://www.ombudsman.kiev.ua/d1_zm.htm.

[39] Решение 2/5b «Соблюдение Украиной своих обязательств по Орхусской конвенции» – принято на втором Совещании Сторон, состоявшемся в Алма-Ате, Казахстан, 25-27.05.05 г.:

http://www.unece.org/env/documents/2005/pp/ece/ece.mp.pp.2005.2.add.8.r.pdf.

[40] Листи Степаненка О.М. Міністру охорони навколишнього природного середовища Джарти В.Г. від 3.10.07 р. та від 10.11.07 р.

[41] Затверджене Наказом Мінприроди від 18.12.2003 № 169 та зареєстроване Мін'юстом 04.02.2004 за № 156/8755.

[42] Лист Мінприроди від 06.11.2007 року № 11991/09/10-07

[43] Група природоохоронних та правозахисних громадських організацій: Відкрите звернення до влади // Сайт «Майдан», http://maidanua.org/static/mai/1201526146.html.

[44] Лист Мінприроди від 5 червня 2006 року № 4940/04-7.

[45] Інформаційні запити Степаненка О. М. Міністру охорони навколишнього природного середовища Джарти В.Г. від 3 жовтня та 10 листопада 2007 р.

[46] Лист Мінприроди № 2306/09/10-08 від 25.02.2008р.

[47] Лист Комітету з питань екополітики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи № 04-16/12-293 від 29.02.08 р.

[48] Див.: останні файли з переліку на офіційній сторінці Мінприроди: http://www.menr.gov.ua/cgi-bin/go?node=Proekty%20dokumentiv%202.

[49] «Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378

[50] „Гуманитарная экология и экологическая этика”, cайт Киевского эколого-культурного центра: http://www.ecoethics.ru/.


C��������� �������