Українська влада зацікавлена в екстрадиції білоруського опозиціонера?

13.02.2009
автор: Ірина Тютюнник, дружина Ігоря Коктиша
джерело: www.pravda.com.ua

Невже в наші часи можна безпідставно посадити людину в тюрму на невизначений термін і при цьому залишатись абсолютно впевненим у тому, що не доведеться за це відповідати? Виявляється, можна.

Ігор Коктиш – відомий білоруський опозиціонер, людина, яка об’єднала своїх співвітчизників однією ідеєю, людина, яку поважають сотні прихильників і яку так боїться диктаторський режим Білорусі. Ігор був лідером Молодіжної гуманітарної асоціації імені Іоанна Боско в м. Барановичі, автором ідеї створення всебілоруського "Неформального молодіжного руху" а також фронт-меном рок-гурту "Млечный Путь". Окрім того, що він прищеплював своїм співвітчизникам ідеї громадської свободи і демократичні принципи суспільства, Ігор Коктиш, як християнин-католик, пропагував здоровий спосіб життя, боровся з суїцидом, наркоманією та алкоголізмом серед молоді. Він розробив низку програм по залученню християнських принципів в життя молоді своєї країни, проводив масштабні масові заходи з метою поширення інформації про вищезгадані проблеми. Ігор був членом європейського християнського руху "Фокуляри" і в якості молодіжного лідера їздив на аудієнцію до Папи римського Іоанна Павла ІІ.

Коли в 2000 році влада відмовила в реєстрації Молодіжної гуманітарної асоціації, Ігор Коктиш організував з’їзд лідерів різних молодіжних організацій з усіх куточків Білорусі. Присутні без вагань підтримали ідею загального об’єднання в єдиний потужний організм під назвою "Неформальний молодіжний рух", метою якого стала боротьба за громадську свободу білоруського народу.

Одразу після з’їзду на Ігоря посипались численні погрози з боку працівників міліції. Одного разу навіть при свідках (під час репетиції) начальник кримінального розшуку підполковник Савостюк заявив, що коли Ігор не припинить свою діяльність, то вони знайдуть спосіб посадити його. Так, 22 січня 2001 року в м. Ганцевичі була вбита громадянка Мелеховець В.А., родичка бас-гітариста гурту "Млечный Путь". Правоохоронці вмить зорієнтувалися і відпустили двох підозрюваних зі слідами крові на одязі, які раніше вимагали гроші у вбитої. Натомість вони ганебним чином сфальсифікували кримінальну справу проти Ігоря Коктиша. Його кинули за ґрати і потяглися довгі і невимовно важкі місяці знущань і тортур. Ігоря жорстоко били та чинили психологічний тиск, вимагаючи, щоб він зізнався в злочині, якого не коїв. Його абсолютно голого кинули в камеру, де було 25 градусів морозу і забрали життєво важливі ліки "Астмопент" (Ігор хворий на бронхіальну астму). Три доби він просив у слідчого Брестської обласної прокуратури Козел Е.Г. і слідчого Хитрик повернути ліки, щоб зберегти собі життя. Лише Бог дав можливість Ігорю вистояти в правовому свавіллі посадових осіб держави. 7 грудня 2001 року Брестський обласний суд виправдав Ігоря Коктиша і звільнив його з-під варти негайно. 1 лютого 2002 року Верховний Суд Республіки Білорусь залишив вирок в силі. Адже без жодного доказу і з залізним алібі надзвичайно важко визнати людину винною. Експертизи і численні свідки довели, що Ігор навіть фізично не міг скоїти той страшний злочин, адже він знаходився на навчанні (він був студентом Барановицької філії Білоруського комерційного інституту на факультеті правознавства).

Також суд не зміг заперечити застосування тортур та жорстокого ставлення працівників міліції до Ігоря Коктиша. B Діяльність Коктиша з території України. Доки Ігор відновлював своє здоров’я в Криму, замовники трудились, не покладаючи рук. До Президіуму Верховного суду Республіки Білорусь поступив дзвінок від великого чиновника з вимогою будь-якою ціною посадити Коктиша. Не дивно, що справа була передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Звичайно, Ігор вирішив не повертатися на батьківщину по зрозумілій причині недовіри до білоруського суду за вищевказаних умов. Ігор Коктиш, 28 років, громадянин Республіки Білорусь. Проживання в Україні стало успішним для музичної кар’єри та особистого життя. В 2003 році Ігор одружився з житомирянкою Іриною Тютюнник. Разом вони створили музичний гурт "Ендорфіни", записали альбом, відзняли два відео кліпи. Давали численні концерти та інтерв’ю, в тому числі на Першому національному телеканалі України. Про якісь переховування не було навіть мови. Натомість, Ігор офіційно подовжив прописку в Житомирі, отримав ідентифікаційний код, неодноразово офіційно перетинав кордон з Європою.

За кілька тижнів перед одруженням він, як іноземна особа, отримав довідку в будинку правосуддя про те, що не знаходиться в розшуку в Україні. Життя Ігоря Коктиша було спокійним аж до президентських виборів в Білорусі 2006 року. Ігор не зміг залишитись осторонь в нерівній передвиборчій боротьбі і завдяки Інтернету підтримав кандидата від опозиції Олександра Мілінкевича, створюючи для його штабу відео та аудіо продукцію агітаційного характеру. Окрім цього він власноруч розповсюджував звернення до співвітчизників, агітаційні листівки, став автором ряду опозиційних Інтернет-проектів. Братерство народів проявляється у сприянні правовому свавіллю? Очевидно білоруська влада сприйняла це як небачене зухвальство, адже після білоруських виборів почали відбуватися просто містичні події. Раптово виявилося, що Ігор Коктиш був об’явлений в міжнародний розшук з 2002 року. І з яких це пір розшуки оголошуються заднім числом? Містика. 25 червня 2007 року Ігоря схопили українські правоохоронці в Севастополі, при чому відбувалося це численною групою захвату надзвичайно жорстоко, з застосуванням вогнепальної зброї та фізичної сили, що навіть спричинило пошкодження нирки. Невже саме така співпраця білоруських і українських правоохоронних органів називається братерством народів? Надалі і до тепер наші правоохоронці продовжили доводити свою солідарність з білоруськими колегами. 7 червня 2007 року суддя Балаклавського районного суду Гавура постановила взяти Ігоря Коктиша під варту терміном на 40 діб.

Мабуть білоруська сторона не поспішила з запитом на екстрадицію, але ж нашим компетентним органам кмітливості не позичати. 19 липня 2007 року Генеральна прокуратура України звернулась (офіційно!) до прокуратури м. Севастополя з "проханням" вжити заходів для взяття Ігоря Коктиша під варту БЕЗСТРОКОВО і надіслати їм "правильне" судове рішення по цьому питанню. Цей лист разом з іншими документами по справі розміщений на офіційному сайті Ігоря Коктиша www.i-cent.org.ua. Не дивно, що 3 серпня 2007 року та ж сама суддя Гавура О.В. постановила тримати Ігоря під вартою, при чому цього разу терміни визначені не були. В постанові вона розписала білоруську версію подій і додала: "Данные обстоятельства подтверждены копиями соответствующих документов". Яких саме, не уточнюється. Мабуть варто нагадати, що згідно Європейської конвенції з прав людини максимальний термін утримання під вартою в очікуванні екстрадиції має складати 40 діб. Єдиним порятунком для Ігоря за таких умов мало стати лише втручання третьої країни. Бажане стало дійним, коли 10 жовтня 2007 року Європейський суд з прав людини зупинив екстрадицію Коктиша. Коли загроза видачі минула і Ігор отримав можливість відкрито говорити про свою опозиційну діяльність, він звернувся до міграційної служби з проханням надати йому політичний притулок в Україні. Державний комітет у справах національностей і релігій зі своєю відомою на весь світ "об’єктивністю", "справедливістю" і "бажанням розібратися" без будь-яких докорів сумління зняв з себе відповідальність за долю білоруса. Розгляд справи розтягнули надовго, дотягуючи кожен етап до останньої миті. Про що говорити, коли, за їхніми словами, документи з Кримської міграційної служби до Держкомнацрелігій, що в Києві, йшли майже місяць.

Там виділеного законодавством терміну (1 місяць) виявилось мало і працівники комітету подовжили розгляд справи ще на 2 місяці. 23 жовтня 2008 року Ігорю Коктишу було відмовлено у наданні статусу біженця, а повідомили йому про це лише 19 листопада того ж року. Ніяких причин відмови ніхто пояснювати не збирався (може через їх відсутність?), а надати письмовий висновок стосовно справи Ігоря Кримська міграційна служба відмовилась. Міжнародна підтримка "Міжнародна Амністія" провела акцію негайної допомоги, відіславши сотні листів-звернень до уряду України з проханням не допустити екстрадицію Ігоря Коктиша в Білорусь. Європейський Суд з прав людини 10.10.2007 призупинив екстрадицію Ігоря до свого кінцевого рішення. Зараз заява Коктиша знаходиться на стадії комунікації, а Президент Палати прийняв рішення надати цій справі статус пріоритетної. Парламентська Асамблея Ради Європи підняла питання Ігоря Коктиша. В докладі на тему "Зловживання кримінальною системою правосуддя в Білорусії" доповідач пояснив причини необхідності підтримки справи Ігоря асамблеєю. Управління Верховного Комісаріату ООН у справах біженців на даний час приймає певні рішення щодо справи Ігоря Коктиша.

Наприкінці варто додати, що ніяких запитів білоруської сторони (в тому числі запиту на екстрадицію чи постанови про міжнародний розшук) ще ніхто не бачив. Генеральна прокуратура України відмовляється надати будь-які документи, на основі яких Ігор Коктиш вже майже 20 місяців безпідставно утримується під вартою в Сімферопольському СІЗО №15.

Фото взято з сайту "Українська правда"

http://www.pravda.com.ua/news/2009/2/12/89552.htm 



коментарі


щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном

C