Інститути громадянського суспільства та інститут громадських організацій в Україні: теоретико-методологічні та нормопроектні аспекти

08.05.2009
джерело: www.minjust.gov.ua

Сучасні конституційні процеси в Україні характеризуються не лише своєю неоднозначністю, а й динамічністю. Йдеться не тільки про їх політико-правовий вимір, а передусім про розширення кола суб’єктів конституційно-правових відносин і оптимізацію їх правового статусу, удосконалення існуючих і утвердження нових інститутів держави і інститутів громадянського суспільства, котрі трансформуються з політичної у конституційно-правову площину й, тим самим, збагачують систему конституційного права та знаходять своє логічне продовження в системі чинного законодавства України.

Розвиваючи думку про розширення кола учасників конституційних правовідносин не можна обійти увагою й таку визначальну тенденцію сучасного вітчизняного правотворення, як унормування конституційної правосуб’єктності інститутів громадянського суспільства. Тобто, теоретичний дискурс попередніх років про необхідність взаємодії держави і громадянського суспільства отримав своє продовження в законодавчому закріпленні принципів і форм такої співпраці, а самі інститути громадянського суспільства подолали усталений стереотип своєї аморфності й трансформуються в повноцінних суб’єктів конституційного права України.

Зазначена тенденція знаходить своє відображення й у теоретичних напрацюваннях українських правознавців. Зокрема, до суб’єктів конституційно-правових відносин нині прийнято відносити: 1) спільноти (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові та посадові особи; 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; 5) підприємства, установи, організації; 6) міжнародні органи і організації; 7) органи самоорганізації населення; 8) засоби масової інформації. 1

Враховуючи останні новації в чинному законодавстві, заслуговують на особливу увагу ті суб’єкти конституційно-правових відносин, що відносяться до інститутів громадянського суспільства.

Конституція України закріплює вихідний принцип громадянського суспільства, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (частина перша статті 15).

Отже, громадянське суспільство можна розглядати як самоорганізовану і саморегульовану сферу публічно-правових відносин у державі, утворювану вільними і рівними індивідами та створеними ними об’єднаннями громадян, які функціонують, формуючи соціальний капітал та здійснюючи контроль за органами державної влади, служать підґрунтям демократії та визначальним чинником у розбудові правової держави. Тобто, громадянське суспільство не може ототожнюватися з якимось одним суб’єктом публічно-правових відносин, оскільки ця категорія позначує передусім систему суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються між множиною їх різнопорядкових учасників.

Як відомо, розвинуте громадянське суспільство є невід’ємною складовою всіх демократичних правових держав світу. Очевидно, і навіть аксіоматично, що сильна держава неможлива без розвиненого громадянського суспільства, але громадянське суспільство та його інститути стають дієвим чинником державотворення лише за умови конструктивного та соціально відповідального діалогу з державою в межах правового поля. Отже, закономірним буде висновок, що в правовій державі суспільні відносини, які охоплює категорія "громадянське суспільство", мають ґрунтуватися на праві й, відповідно, бути правовідносинами, спрямованими на забезпечення легітимних прав і інтересів усіх суб’єктів і інститутів цього громадянського суспільства.

Прийнято вважати, що в основі розвинутого громадянського суспільства лежить активна діяльність інститутів громадянського суспільства. При цьому, термін "інститути громадянського суспільства" є настільки поширеним, що має декілька значень. Під ним розуміють: суб’єктів, які в процесі свої діяльності формують суспільні відносини, спрямовані на утвердження громадянського суспільства; інститути, які об’єднують у своєму складі норми конституційного та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини у відповідній сфері і виступають складовими елементами багатовимірної системи конституційного права України; узагальнюючу назву для всіх упорядкованих і структурованих виявів громадянського суспільства тощо. Всі ці підходи заслуговують на увагу і, одночасно, жоден із них не має монополії на істину.

Разом із тим, логічним, хоча й не остаточним завершенням будь-якої правової дискусії, є унормування її предмету в чинному законодавстві. До недавнього часу, дефініція "інститут громадянського суспільства" не була унормованою в законах і підзаконних актах України, що породжувало певні проблеми в конституційній правотворчій і правозастосовній діяльності.

Упродовж 2008 року силами співробітників Департаменту конституційного та адміністративного права, інших департаментів Міністерства юстиції України, представників центральних органів виконавчої влади, науковців, представників громадських організацій і інших інститутів громадянського суспільства з метою створення належних умов для участі громадськості у формуванні та реалізації державної правової політики було розроблено "Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976. 2 Важливим здобутком цього нормативно-правового акта, окрім реалізації вище зазначеної мети, стало унормування інститутів громадянського суспільства.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976, до інститутів громадянського суспільства віднесено: громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.

Таким чином, уперше в історії державотворення та правотворення незалежної Україні інститути громадянського суспільства перестали бути виключно філософською чи політологічною категорією, а були унормовані як система суб’єктів, наділених правами і обов’язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшої розбудови громадянського суспільства в Україні та участі в управлінні державними справами, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики.

Визначальними для ідентифікації правосуб’єктності інститутів громадянського суспільства є правові форми їх діяльності. Так, особливого значення набуває проблема взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами державної влади України. Нині ця взаємодія відбувається у таких правових формах, як: участь у розробленні та обговоренні проектів нормативно-правових актів; залучення інститутів громадянського суспільства до надання соціальних послуг; здійснення інститутами громадянського суспільства громадського контролю за діяльністю органів державної влади у формі громадського моніторингу підготовки та виконання рішень, експертизи їх ефективності, подання органам державної влади експертних пропозицій, утворення спільних консультативно-дорадчих та експертних органів, рад, комісій, груп для забезпечення врахування громадської думки у формуванні та реалізації державної політики; проведення органами державної влади моніторингу і аналізу громадської думки, забезпечення своєчасного публічного реагування на пропозиції та зауваження громадськості; ознайомлення широких верств населення з формами його участі у формуванні та реалізації державної політики, виконання спільних проектів інформаційного, аналітично-дослідницького, благодійного і соціального спрямування тощо.

Запровадження наведених форм участі інститутів громадянського суспільства в управлінні державними справами на сьогодні визначено низкою нормативно-правових актів. Зокрема, Указом Президента України від 15 вересня 2005 р. № 1276 "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики", Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 "Деякі питання забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики", Концепцією сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1035, Порядком сприяння проведення громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976 і іншими нормативно-правовими актами.

Сутність і зміст наведених правових актів дозволяють зробити висновок, що сучасна українська правотворча та правозастосовна практика відповідає вимогам, що ставляться до сучасних демократичних держав, створюючи всі необхідні передумови для самостійного вирішення громадськістю питання участі у прийнятті та реалізації рішень органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Утім, стверджувати про вичерпність використання потенціалу інститутів громадянського суспільства в державотворчій і правотворчій практиці України було б передчасним. На наше переконання, нормативна детермінація інститутів громадянського суспільства та встановлення форм їх взаємодії з органами виконавчої влади, не може підмінити собою вкрай нагального завдання – удосконалення правового статусу традиційних інститутів громадянського суспільства та законодавчого забезпечення конституційної правосуб’єктності нових.

У цьому сенсі, як на наше бачення, одним із важливим кроків на шляху налагодження ефективного діалогу інститутів громадянського суспільства та держави через легітимні способи і механізми взаємодії є вдосконалення статусного законодавства3 для громадських організацій. Їх призначення в системі інститутів громадянського суспільства та системі суб’єктів конституційного права України вбачається визначальним, у першу чергу, у силу їх багатоманітності та поліфункціональності.

Так, до прикладу, станом на 3 квітня 2009 року Реєстр громадських організацій Міністерства юстиції України включав до свого складу 2795 відповідних організацій із всеукраїнським статусом.4 Кожна із зазначених громадських організацій охоплює своєю діяльністю певні сектори суспільного життя, які, на відміну від політичних партій чи профспілок, не обмежуються політичною діяльністю чи захистом соціально-економічних прав працюючих. Їх діяльність також поширюється й на гуманітарну, інформаційну, екологічну, безпекову та інші сфери суспільного та державного життя України. Таким чином, розглядаючи громадянське суспільств як органічну систему, громадські організації можна визначити первинними і універсальними елементами, своєрідними "клітинами" цієї системи.

У свою чергу, громадські організації, набуваючи правосуб’єктності, інституалізуються в правовому вимірі, тобто, трансформуються в інститут конституційного права. Останній же, у свою чергу, виступає складовим елементом багатовимірної системи сучасного конституційного права України, під якою слід розуміти історично сформовану та обумовлену об’єктивними чинниками суспільного розвитку систему природного та позитивного, загальної та особливої частини, матеріального і процесуального, типового та колізійного, національного та міжнародного (європейського) конституційного права, які, в свою чергу, складаються з інститутів і норм конституційного права і регулюють політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні й інші найважливіші суспільні відносини, що є предметом конституційного права України. 5 При цьому, особливістю інституту громадських організацій є його комплексний характер – у його складі поєднуються норми і субінститути конституційного, адміністративного та інших галузей права, матеріального та процесуального, типового та колізійного, національного та міжнародного права.

Таким чином, інститут громадських організацій є важливою складовою системи конституційного права України. Він складається з системи взаємозумовлених і узгоджених між собою матеріальних і процесуальних, типових і колізійних, національних і міжнародних норм і субінститутів конституційного та інших галузей права, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з організацією та діяльністю громадських організацій. Зазначений інститут знаходить своє логічне вираження в положеннях Конституції та законів України.

Так, частина перша статті 36 Конституції України гарантує громадянам право на свободу об’єднання, в тому числі у громадські організації, для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Свобода об’єднання означає, зокрема, правову (де-юре) і фактичну (де-факто) можливість добровільно, без примусу чи попереднього дозволу, утворювати об’єднання громадян або вступати до них. Згідно з частиною четвертою статті 36 Конституції України, ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян.

Визначальним обов’язком правової держави є невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об’єднання, так і в діяльність самого об’єднання, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України). Тим самим, Конституція України унормувала межі втручання держави в реалізацію права громадян на свободу об’єднання. Конституція України (пункт 11 частини першої статті 92) передбачає, що виключно законами визначаються засади утворення і діяльності об’єднань громадян.

При цьому, інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації права на свободу об’єднання в громадянському суспільстві не підлягають державному регулюванню і мають вирішуватися на вільний розсуд його членів. Тобто, очевидним є прагнення щодо відмови з боку держави від спроб "адмініструвати" внутрішньокорпоративні відносини в інститутах громадянського суспільства.

На сьогодні правові та організаційні основи реалізації права на свободу об’єднання регулюються Законом України "Про об’єднання громадян", який застарів і не гарантує дотримання європейських стандартів у сфері діяльності громадських організацій. Чинне законодавство про громадські організації консервує ряд серйозних проблем, а саме: зберігає ускладненість процедури державної реєстрації громадських організацій, обмежує діяльність громадських організацій за територіальною ознакою (чим осяжніше територія статутної діяльності - тим складніші порядок її реєстрації), обмеження видів діяльності за змістом (наприклад, обмеження щодо захисту прав інших осіб тощо), встановлює державний контроль за статутною діяльністю громадських організацій, а також обмеження щодо їх безпосередньої господарської діяльності тощо. Ці та інші архаїзми українського законодавства про громадські організації, а також його неузгодженість із міжнародними зобов’язаннями нашої країни, мають загалом негативний вплив на міжнародний імідж України як демократичної, соціальної та правової держави

До прикладу, 3 квітня 2008 року за результатами розгляду справи № 40269/02 "Корецький та інші проти України" Європейський суд визнав державу Україна винною у справі про відмову управління юстиції в м. Києві зареєструвати організацію "Громадянський Комітет за збереження дикої (корінної) природи Березняків" (м. Київ) та такою, що порушила право, зафіксоване у статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. (право на вільне об’єднання громадян).

Європейський суд визначив, що Закон України "Про об’єднання громадян" є доволі нечітким і не прогнозованим щодо його реалізації та залишає достатньо можливостей для органу влади на власний розсуд приймати рішення щодо реєстрації громадської організації.

При цьому, Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (частина перша, пункт 1 частини другої статті 13) передбачено, що з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді, державою вживаються заходи загального характеру, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема, шляхом внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування.

Отже, системне удосконалення інституту громадських організацій в Україні та, відповідно, оновлення статусного законодавства громадських організацій також зумовлені й об’єктивною потребою належного виконання рішень Європейського Суду з прав людини.

З метою забезпечення належного правового регулювання у зазначеній сфері, у Міністерстві юстиції України було розроблено проект Закону України "Про громадські організації", який у встановленому порядку було внесено Урядом України на розгляд Верховної Ради України (реєстр. № 3371 від 14.11.2008 р.). Основними завданнями цього законопроекту стало визначення правових та організаційних основ реалізації права людини на свободу об’єднання, створення сприятливих умов для утворення та діяльності громадських організацій щодо розвитку громадянського суспільства в Україні.

Законопроект "Про громадські організації" також став логічним продовженням статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, відповідно до якої кожен має право на свободу об’єднання з іншими особами та, відповідно, положень статті 36 Конституції України.

У законопроекті про громадські організації, підготовленому Мін’юстом, враховано досвід законодавчого забезпечення функціонування неурядових організацій у провідних європейських країнах, у тому числі положення "Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій в Європі" (прийнято учасниками багатосторонньої зустрічі, організованої Радою Європи 5 липня 2002 року), які за своїм змістом визначають загальні засади формування національного законодавства держав-учасниць Ради Європи, що гарантує свободу об’єднань та врегульовує діяльність громадських організацій. Також були враховані Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі № CM/REC (2007) 14, прийняті Комітетом Міністрів 10 жовтня 2007 р.

Вдосконалення законодавчого регулювання інституту громадських організацій зумовлене не лише нагальною необхідністю дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини, попри пріоритетність цієї амбітної мети, а й потребою системного правового регулювання відповідних правовідносин. Очевидно, що лише комплексне унормування основних складників інституту громадських організацій забезпечить його дієве функціонування та посилить систему інститутів громадянського суспільства в Україні.

Інститут громадських організацій, будучи складовим елементом структури конституційного права України, має свою власну внутрішню побудову, тобто, структуру. Під нею слід розуміти внутрішню побудову цього інституту, зміст якої визначається генетико-онтологічними, предметно-функціональними і структурними правовими зв’язками між нормами і субінститутами конституційного і інших галузей права, об’єднаними в межах вказаного інституту конституційного права України. Тобто, структура інституту конституційного права України – це взаємозв’язок функціонально обумовлених і структурно упорядкованих складових елементів цього інституту.

Як відомо, основними елементами структури інститутів конституційного права України є: нормативний зміст конкретного інституту конституційного права України, як цілісної юридичної категорії; принципи інституту конституційного права України; функції інституту конституційного права України; конституційно-правовий статус учасників правовідносин, які регулюються норами інституту конституційного права України (права і обов’язки основних інституціоналізованих суб’єктів й організаційно-правові форми їх діяльності); конституційно-правові режими інститутів конституційного права України; гарантії інституту конституційного права України. Відповідно, сутність структури інститутів конституційного права України визначається змістом запропонованих складових елементів (складників) цієї структури. 6 Зазначене положення загалом узгоджується й з особливостями структури інституту громадських організацій.

Фактично всі з названих універсальних складових елементів інституту громадських організацій отримали своє послідовне унормування в законопроекті "Про громадські організації", розробленому Міністерством юстиції України (далі – Законопроект). Зупинимося на деяких із анонсованих законодавчих новацій.

Первинним елементом інституту громадянського суспільства є нормативне визначення однойменної категорії. У законопроекті пропонується, визначити громадську організацію як добровільне об’єднання осіб для здійснення і захисту прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших суспільних інтересів. Тобто, наголосимо, що законопроектом не обмежується право громадських організацій захищати виключно інтереси своїх членів, а забезпечується можливість діяти також і в інтересах інших суспільних груп.

Заслуговують на увагу й принципи, покладені в основу організації та діяльності громадських організацій в Україні. У законопроекті визначено такі засади утворення та діяльності громадських організацій, як: добровільності участі у громадській організації; рівності членів громадської організації у вирішенні питань, пов’язаних з її діяльністю; демократичності внутрішніх процедур; рівності громадських організацій перед законом; самоврядності; законності; відкритого характеру діяльності тощо. До того ж, громадські організації вільні у виборі напрямів і видів своєї діяльності.

Значна увага приділяється й порядку утворення громадських організацій в Україні. З цією метою запроваджуються принципово нові підходи до відповідної процедури. Так, у законопроекті розширене коло засновників громадських організацій, якими можуть бути громадяни України, іноземці або особи без громадянства, в тому числі, у випадках, установлених законом, - неповнолітні, юридичні особи приватного права. Законопроектом також передбачено, що кількість засновників громадської організації не може становити менше, ніж три особи.

Таким чином, тривала дискусія з приводу права юридичних осіб бути засновниками та членами громадських організацій завершилася визнанням цих прав у законопроекті. Так, стаття 36 Конституції України визначає право громадян України на свободу об’єднання, зокрема, у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Проте, наведену статтю Конституції України не можна тлумачити вузько, в тому сенсі, що громадяни можуть здійснювати право на об’єднання лише одним шляхом, а саме, безпосередньо як фізичні особи, які об’єднуються в ту або іншу громадську організацію.

Можливість реалізувати конституційне право на об’єднання повинно бути забезпечено громадянам і іншим шляхом – опосередкованим. Зокрема, уявлення про те, що через діяльність юридичних осіб реалізуються права людей, конкретних громадян, сприйнято Європейським Судом з прав людини .

Ще одним аргументом на користь перегляду положень чинного закону та надання юридичним особам права засновувати громадські організації, а також бути їх учасниками, можуть слугувати положення Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій в Європі. У пункті 15 цих принципів вказується, що "будь-яка особа, юридична або фізична, вітчизняна чи іноземна, або група таких осіб, не повинна обмежуватися у створенні неурядових організацій". У пункті ж 21 цього документу зазначається, що національне право не має невиправдано обмежувати здатність будь-якої особи, фізичної чи юридичної приєднуватися до неурядових організацій на основі членства. Здатність приєднатися до певної неурядової організації має бути визначена, насамперед, відповідно до її статутів, але не має право перебувати під впливом будь-якої необґрунтованої дискримінації.

Наближені до вищевказаних принципи містяться й у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі.

Однією з новел законопроекту є підхід до діяльності громадських організацій без обмежень за територіальною ознакою (тобто без поділу громадських організацій на місцеві, всеукраїнські та міжнародні у розумінні чинного Закону України), що дозволить громадським організаціям вільно здійснювати свою статутну діяльність на всій території України без перереєстрації. Таким чином, законопроект удосконалює правовий режим існування та дієвості інституту громадських організацій в Україні, унеможливлює корупційні ризики щодо зловживань, пов’язаних із легалізацією відповідних суб’єктів правовідносин.

У зв’язку з цим, законопроектом передбачена нова концепція легалізації громадських організацій Міністерством юстиції України та його територіальними органами. Вона здійснюватиметься шляхом письмового повідомлення про заснування; реєстрації як юридичної особи; акредитації філії або представництва іноземної неурядової організації.

Державна реєстрація громадських організацій здійснюватиметься органом легалізації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" з урахуванням особливостей, передбачених законопроектом. При цьому, одним із головних завдань законопроекту є узгодження процедур державної реєстрації громадських організацій як юридичних осіб із нормами вказаного Закону.

Так, у законопроекті пропонується, що Міністерство юстиції України здійснюватиме: 1) акредитацію філій і представництв іноземних громадських (неурядових) організацій; 2) реєстрацію символіки громадських організацій; 3) надання громадським організаціям статусу "всеукраїнська". Територіальні ж органи Міністерства юстиції України здійснюватимуть легалізацію громадських організацій шляхом їх державної реєстрації або повідомлення про заснування за місцезнаходженням органу управління або місцем проживання одного із засновників.

Важливою складовою ланкою інституту громадських організацій в Україні є порядок їх легалізації. У законопроекті деталізовано всі етапи процедури легалізації, передбачене визначення чіткого, не дискримінаційного у порівнянні з підприємницькими товариствами, порядку державної реєстрації, вичерпно визначено документи, необхідні для проведення легалізації громадської організації, а також підстави для відмови у її проведенні, передбачено, що розмір реєстраційного збору, відповідає розміру, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", при цьому, документ про сплату подається після прийняття рішення про державну реєстрацію (на сьогодні – 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 170 грн.), встановлено термін реєстрації громадської організації протягом 10 робочих днів, легалізації громадської організації шляхом повідомлення протягом 5 робочих днів легалізація філії або представництва іноземної громадської (неурядової) організації протягом 30 календарних днів (на сьогодні - заява про реєстрацію місцевої громадської організації розглядається у 3-денний строк, заява про реєстрацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації розглядається протягом одного місяця після надходження документів).

Крім того, згідно з законопроектом громадська організація, зареєстрована у порядку, передбаченому цим законопроектом, може отримати статус "всеукраїнська" або відмовитись від нього за спрощеною процедурою (статус набувається після державної реєстрації). Таким чином, у законопроекті було враховано компромісну пропозицію: всі громадські організації мають право діяти на території України, а "всеукраїнський статус" підтверджується для вже зареєстрованої громадської організації окремо та фіксується в Обліковому реєстрі. Це звільняє організації, що реєструються, від обов’язку подавати відомості про наявність територіальних підрозділів громадської організації, спілки громадських організацій у більшості територіальних одиниць, зазначених у частині другій статті 133 Конституції України. З іншого боку, визнання того чи іншого статусу дозволяє уникати колізій у діяльності багатьох громадських організацій: зокрема, спортивних федерацій, творчих спілок, громадських організацій інвалідів та деяких інших громадських організацій, які мають згідно зі спеціальними законами підтверджувати свій всеукраїнський статус для участі в деяких конкурсах чи державних програмах .

Новостворені організації повинні мати можливість підтверджувати свій всеукраїнський статус у будь-який час після державної реєстрації, без додаткових вимог щодо установчих документів та реєстрації.

З метою забезпечення державних органів, громадян та юридичних осіб достовірною інформацією про громадські організації, спілки громадських організацій, філії та представництва іноземних громадських (неурядових) організацій, легалізованих в Україні, Міністерство юстиції України, як передбачається відповідним законопроектом, вестиме Обліковий реєстр громадських організацій. При цьому, інформація Облікового реєстру громадських організацій буде відкритою для ознайомлення і розміщуватиметься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Законопроектом суттєво змінено підхід до контрольних повноважень держави щодо діяльності громадських організацій, а саме: орган легалізації (Міністерство юстиції та його територіальні органи) матиме право перевіряти діяльність громадської організації на відповідність законодавству про громадські організації у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Це усуне можливості необґрунтованого втручання органів легалізації у легітимну діяльність громадських організацій.

Вагоме значення має й такий елемент інституту громадських організацій, як правовий статус його основних суб’єктів. Так, ключовою новацією, передбаченою законопроектом, є визнання права громадських організацій здійснювати господарську діяльність для досягнення своїх статутних цілей, але не маючи на меті отримання прибутку. Схвалення цієї норми дозволить громадським організаціям надавати послуги, зберігаючи статус неприбуткової організації, що стало значною проблемою в розвитку законодавства про громадські організації. Крім того, в законопроекті значно розширено і перелік видів діяльності, які мають особливе значення для переважної більшості громадських організацій: представництво і захист інтересів осіб, брати участь в управлінні державними справами, подання заяв та пропозицій органам державної влади тощо.

Невід’ємною складовою інституту громадських організацій є й гарантії (позасудові та судові) їх діяльності. Законопроект значно обмежив підстави для ухвалення судових рішень про примусову ліквідацію громадських організацій. У разі прийняття розробленого законопроекту такому рішенню повинне передувати накладення іншої санкції (попередження) або ж доведення фактів прямого порушення конституційних обмежень.

Узагальнюючи вище викладене, можна висловити сподівання, що ухвалення Верховною Радою України проаналізованого законопроекту дозволить здійснити якісне законодавче забезпечення інституту громадських організацій в Україні, а відтак – забезпечити ефективне функціонування всієї системи інститутів громадянського суспільства, оптимізувати шляхи і форми соціально відповідального діалогу між громадянським суспільством і правовою державою. До того ж, відповідний Закон, у разі його прийняття, сприятиме забезпеченню прозорості законодавства, єдності нормативного регулювання та практики його застосування; мінімізації часових і майнових затрат у відносинах із владою при створенні, функціонуванні та припиненні діяльності громадських організацій; ліквідації територіальних обмежень діяльності громадських організацій; забезпеченню правової можливості для фізичних і юридичних осіб створювати максимально широкий спектр громадських організацій; розширенню правових можливостей громадських організацій щодо здійснення своєї діяльності, у тому числі й господарської, створенню правового підґрунтя для запровадження нових механізмів державного замовлення на надання громадськими організаціями окремих послуг на конкурсних засадах.





Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т. – Т. 1/ За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2006. – С. 465.
Офіційний вісник України. – 2008. - N 86. - Ст. 2889.
Дмитро Український. Статусне законодавство для непідприємницьких організацій.// Пріоритети розвитку громадянського суспільства України./М. Лациба, О. Вінніков, Л. Сідєльнік, Д. Український.: Український незалежний центр політичних досліджень.- К., 2008.-С. 188.
Офіційний вісник України. – 2008. - N 86. - Ст. 288
Див.: http://www.minjust.gov.ua/0/18501
Федоренко В. Л. Система конституційного права України // Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. – Т. 1 / За ред. В. Ф. Погорілка. – К., 2006. – С. 255.;
Федоренко В. Л. Система конституційного права України // Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України: Підручник / За заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К., 2006. – С. 26.;
Федоренко В. Л. Теоретико-методологічні проблеми системи сучасного конституційного права України // Право України. – 2007. - № 2. – С. 22.;
Федоренко В. Л. Концепція багатовимірної системи конституційного права України – теоретико-методологічна основа вдосконалення системи конституційного законодавства України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. - № 9. – С. 31. та ін.
Федоренко В. Л. Структура інститутів конституційного права України: проблеми теорії та практики // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія ПРАВО. – 2007. - № 8. – С. 95-97.
Микола Слюсаревський. Про право юридичних осіб засновувати громадські організації та бути їх учасником// Вісник Центру комерційного права – 2007. - № 25-26. – С.7.
Олександр Вінніков. Українським організаціям - європейське законодавство // Громадянське суспільство – 2007. - № 1. – С. 27.


Директор Департаменту конституційного
та адміністративного права
Міністерства юстиції України
кандидат юридичних наук, доцент,
Заслужений юрист України
Федоренко Владислав Леонідович

Головний спеціаліст
відділу законопроектування з питань
конституційного законодавства
та державного будівництва
Департаменту конституційного
та адміністративного права
Міністерства юстиції України Кагляк Ярослава Олексіївна

Фото з сайту: www.ubr.ua

коментарі


щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном

C