3. Право на свободу та особисту недоторканність

[1]

Законодавство та практика щодо забезпечення права на свободу фактично не змінилися.

Кількість затриманих, яких підозрюють у вчиненні кримінального злочину, значно перевищує кількість засуджених за кримінальні злочини.

Розгляд судами справ про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту[2]

№ з/п

Область
(регіон)

Знаходилось на розгляді справ

Розглянуто

у с ь о г о

у тому числі задоволено

2007

2008

Динаміка %

2007

2008

Динаміка %

2007

2008

А

Б

1

2

3

4

5

6

7

8

1

Автономна Республіка Крим

2770

2877

3,86

2700

2864

6,07

2488

2586

2

Вінницька

1780

1224

-31,24

1774

1214

-31,57

1577

1016

3

Волинська

792

787

-0,63

786

787

0,13

612

617

4

Дніпропетровська

4515

4191

-7,18

4494

4182

-6,94

4169

3848

5

Донецька

5263

5081

-3,46

5238

5057

-3,46

4753

4543

6

Житомирська

847

799

-5,67

842

793

-5,82

746

721

7

Закарпатська

552

507

-8,15

540

504

-6,67

378

339

8

Запорізька

2116

2351

11,11

2093

2337

11,66

1830

1834

9

І.-Франківська

519

601

15,80

471

583

23,78

425

504

10

Київська

1006

991

-1,49

977

989

1,23

894

847

11

Кіровоградська

1228

1301

5,94

1220

1291

5,82

1094

1130

12

Луганська

3137

3110

-0,86

3109

3106

-0,10

2799

2875

13

Львівська

1213

1116

-8,00

1212

1115

-8,00

1084

982

14

Миколаївська

1260

1244

-1,27

1218

1200

-1,48

1068

1078

15

Одеська

3174

3613

13,83

3162

3596

13,73

2608

2860

16

Полтавська

871

820

-5,86

858

806

-6,06

760

688

17

Рівненська

410

450

9,76

374

436

16,58

290

335

18

Сумська

1001

1069

6,79

978

1051

7,46

867

902

19

Тернопільська

275

315

14,55

272

314

15,44

235

276

20

Харківська

2877

3075

6,88

2870

3052

6,34

2405

2627

21

Херсонська

1199

1263

5,34

1195

1248

4,44

1052

1114

22

Хмельницька

707

719

1,70

703

719

2,28

586

632

23

Черкаська

1093

932

-14,73

1089

929

-14,69

903

761

24

Чернівецька

523

675

29,06

520

675

29,81

417

581

25

Чернігівська

826

899

8,84

817

894

9,42

750

769

26

м. Київ

3751

4013

6,98

3728

3972

6,55

3277

3382

27

м. Севастополь

658

744

13,07

656

742

13,11

483

527

31

Військові суди Центрального регіону

68

70

2,94

67

70

4,48

38

45

34

Військові суди ВМС України

43

40

-6,98

42

39

-7,14

19

21

Усього

44474

44877

0,91

44005

44565

1,27

38607

38440

у тому числі

місцеві загальні (крім військових)

44363

44767

0,91

43896

44456

1,28

38550

38374

військові суди гарнізонів

111

110

-0,90

109

109

0,00

57

66

Затримання без ордеру суду є правилом, а затримання за ордером суду – виключенням, хоча стаття 29 Конституції вимагає зворотного. Отже, переважна більшість усіх «кримінально-процесуальних» затримань є незаконними. Однією з цілей такого затримання є можливість отримати зізнання підозрюваного у вчиненні злочину. На отриманні таких зізнань тримається уся система дізнання і слідства. Для досягнення результату використовуються одні й ті ж самі незаконні засоби, які вже стали звичними і сприймаються працівниками міліції, прокуратури і суду як норма: незареєстроване затримання, тиск щодо відмови від захисника, використання адміністративного арешту для цілей кримінального переслідування, подовження терміну затримання до 10 діб та інші. Поширеність цієї практики підтвердила і діяльність створеного в МВС у 2008 році Управління моніторингу прав людини в діяльності МВС (УМДПЛ): помічники міністра з прав людини прийняли більше 200 заявників лише з питань незаконних затримань[3]. При цьому покарання за порушення строків перебування під вартою за 12 місяців 2008 року було накладено лише на 4 працівників ОВС (у 2007 році – 3).

Залишаються актуальними проблеми і рекомендації, зазначені у доповідях 2004-2007 років. Слід зауважити, що дещо покращилися умови утримання в ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших місцях тримання під вартою МВС. Це сталося великою мірою завдяки постійним відвідуванням спецустанов міліції мобільними групами, які здійснювали моніторинг прав людини в цих установах. У 2008 році із створенням УМДПЛ кількість відвідувань різко збільшилася і охопила всю країну. Детальніше про це розповідається в річній доповіді УПДМЛ[4].

У 2008 році було кілька висновків міжнародних органів, які підтверджують існування проблем, зазначених у звітах минулих років.

1. Використання адміністративного арешту для мети кримінального переслідування

Робоча група ООН з довільних затримань, що відвідала Україну з 22 жовтня по 5 листопада 2008 року, відзначила у своїй доповіді, що правоохоронні органи схильні обходити строки доставлення до судді, застосовуючи затримання за адміністративні правопорушення. Це обмежує право на захист та контроль суду, оскільки суди базують свої рішення лише на міліцейських протоколах. Строк адміністративного арешту використовується працівниками міліції для отримання зізнання у кримінальному злочині (пункти 59-61 Доповіді).[5]

На початку 2009 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі Доронін проти України (16505/02, 19 лютого 2009 року), у якому встановив порушення статті 5 Конвенції, визнавши, що адміністративний арешт був використаний для мети кримінального переслідування. У цій справі 19 квітня 2000 року слідчий наказав доставити до нього заявника як підозрюваного у кримінальній справі. 20 квітня 2000 року заявник був затриманий у Харкові та доставлений до Полтави до слідчого. Того ж дня його звинуватили в опорі працівникам міліції, а 21 квітня 2000 року Жовтневий районний суд м. Полтави засудив заявника на 5 діб адміністративного арешту.

За висновком Європейського суду, навіть якщо припустити, що заявник дійсно опирався працівникам міліції, це сталося після того, як його затримали за підозрою у вчиненні злочину, тому органи влади мали забезпечити процесуальні гарантії, притаманні затриманому за підозрою у вчиненні злочину. Крім того, Суд зазначив, що під час адміністративного арешту заявника його допитували у кримінальній справі. Суд дійшов висновку, що адміністративний арешт складав частину тримання заявника під вартою у якості підозрюваного.

Практика використання адміністративного арешту та затримання залишається дуже поширеною у практиці кримінального судочинства.

2. Затримання за бродяжництво

Проблема затримання за бродяжництво відзначалась у звітах минулих років.

Робоча група ООН з довільних затримань торкнулася у своєму звіті також проблеми затримання за бродяжництво, яка ставиться правозахисними організаціями вже кілька років поспіль, але все ще не вирішена у національній правовій системі.

Робоча група зазначила, що законодавство не містить визначення «бродяги», і затримання на практиці застосовується до будь-якого, хто не може надати посвідчення особи. Також зазначено, що затримання на строк до 30 діб без доставляння до судді порушує статтю 9 § 4 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Практика використання затримання «за бродяжництво» також дуже поширена у практиці кримінального судочинства з метою отримати додатковий строк та можливості для одержання зізнання у злочині.

За даними МВС протягом 2008 року було затримано 584 особи за бродяжництво.

3. Тримання під вартою

У 2008 році Європейським судом були прийняті рішення у справах проти України, які підтверджують висновки попередніх звітів щодо системних порушень права на свободу.

3.1. Невиконання рішення про звільнення з-під варти

У справі Кац та інші проти України (№ 29971/04, 18 грудня 2008 року) постанова слідчого про звільнення з-під варти Ольги Біляк, яка, як стверджувалось, була прийнята 29 січня 2004 року, не була виконана до 1 лютого 2004 року. Невиправдана затримка з виконанням постанови про звільнення стала однією з причин смерті Ольги Біляк у СІЗО № 13. Суд встановив, що протягом 3 днів Ольга Біляк трималась під вартою незаконно, всупереч постанові про звільнення.

Справа Миханів проти України (№ 75522/01, 6 листопада 2008 року) стосувалася ще однієї поширеної практики правоохоронних органів: маніпулювання звинуваченням з метою обійти рішення суду про звільнення обвинуваченого. У цій справі заявник був двічі звільнений з-під варти за рішенням суду. Однак одразу після рішень суду прокуратура, не звільняючи заявника, знову затримувала його за іншими звинуваченнями, які складали предмет того ж розслідування. Європейський суд зазначив, що, хоча для повторного затримання після рішення суду використовувалися звинувачення, формально відмінні від тих, яких стосувалося судове рішення, ці звинувачення складали частину того ж розслідування. Суд зазначив, що ця ситуація створює враження, що органи влади «використовували загалом схожі звинувачення як привід для того, щоб продовжити тримання під вартою та обійти рішення суду про звільнення заявника». Суд відзначив, що національне право не надає гарантій від подібного зловживання.

3.2. Тримання під вартою без судового рішення

У справі Свєршов проти України (№ 35231/02, 27 листопада 2008 року) була відзначена системна проблема у законодавстві України, коли особи, справи яких передаються до суду, тримаються під вартою без судового рішення, а лише на підставі самого факту передання справи до суду. Така ж проблема була встановлена у справах Соловйов та Зозуля проти України (№№ 40774/02 та 4048/03, 27 листопада 2008 року) та Елоєв проти України (№ 17283/02, 6 листопада 2008 року).

3.3. Необґрунтованість судових рішень

Справи Свєршов проти України, Соловйов та Зозуля проти України, Елоєв проти України та Миханів проти України відкривають низку справ щодо обґрунтованості тримання під вартою під час кримінального процесу. У всіх справах було встановлено порушення статті 5 § 3 Конвенції через необґрунтованість судових рішень щодо тримання заявників під вартою. Було зазначено, що суди виносили рішення лише на підставі того, що особу звинувачували у злочині певної тяжкості, не наводили будь-яких обставин, які б свідчили про існування ризику втечі або інших підстав, що виправдовують тримання під вартою. Крім того, судами у рішеннях не обговорювалася можливість застосування альтернативних заходів. Ці проблеми зазначалися у попередніх звітах. Ситуація з обґрунтованістю судових рішень щодо тримання під вартою не змінюється і дає підстави передбачати, що ці порушення стануть одними з тих, що найчастіше зустрічатимуться у майбутніх рішеннях Європейського суду.

3.4. Процесуальні гарантії затриманого під час вирішення питання щодо тримання під вартою

У справі Свєршов проти України було встановлено порушення статті 5 § 4 Конвенції через те, що суд у рішенні не відповів на аргументи захисту, які свідчили на користь звільнення заявника.

У справі Елоєв проти України порушення статті 5 § 4 Конвенції було встановлено через те, що суд відмовився розглянути чергове клопотання заявника про звільнення, посилаючись на те, що до цього кілька разів відмовляв йому у звільненні.

3.5. Тримання під вартою з метою екстрадиції

У попередніх доповідях зазначалося, що особи, які тримаються під вартою з метою екстрадиції, не мають можливості ініціювати судовий перегляд підстав подальшого тримання під вартою, що порушує статтю 5 § 4 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Європейський суд з прав людини у справах Солдатенко проти України та Світлорусов проти України (№ 2929/05, 12 березня 2009 року) встановив порушення статті 5 § 4 Конвенції саме з підстав, викладених у попередніх доповідях.

Крім того, у згаданих справах, а також у справі Новік проти України (№ 48068/06, 18 грудня 2008 року) було визнане порушення статті 5 § 1 Конвенції через цілковиту відсутність чіткої та передбачуваної процедури, яка регулювала би затримання та тримання під вартою з метою екстрадиції.

4. Рекомендації

Усі минулорічні рекомендації залишаються актуальними:

1) внести зміни до законодавства, які б перетворили затримання без рішення суду на виключення, що не виходять за обмеження, встановлені частиною 3 статті 29 Конституції;

2) узгодити строк доставляння до судді, передбачений статтею 106 КПК, з вимогами статті 29 Конституції, врахувавши час, необхідний для судового розгляду й прийняття рішення;

3) визначити початок затримання у зв’язку з підозрою у вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення в залежності від фактичних обставин справи, а не від рішення посадової особи правоохоронного органу;

4) визначити у законі самостійні критерії законності затримання та тримання під вартою та скасувати положення пункту 2.5 Наказу МВС України й Державного департаменту України з питань виконання покарань № 300/73 від 23.04.2001 року, які звільнення затриманого з в зв'язку з непідтвердженням підозри або закінченням терміну затримання, розглядають як порушення законності, та інші аналогічні вказівки;

5) включити до предмету судового розгляду під час вирішення питання про взяття під варту чи звільнення всі обставини, які стосуються обґрунтованості затримання, у тому числі:

– обґрунтованість підозри або звинувачення, у зв’язку з якими обвинувачення вимагає взяття під варту підозрюваного (обвинуваченого);

– обґрунтованість строку перебування під вартою правоохоронного органу до доставляння до судді;

6) встановити чітку презумпцію на користь звільнення особи та передбачити перекладення тягаря доведення обґрунтованості тримання під вартою на обвинувачення;

7) передбачити положення, які б виключали взяття під варту або продовження строку тримання під вартою на підставі лише гіпотетичних припущень;

8) сформулювати ризики, у зв’язку з якими припускається тримання під вартою, таким чином, щоб виключити тримання під вартою в залежності від позиції обвинуваченого у справі та тактики захисту;

9) передбачити положення, які б виключали практику повторного затримання особи після відмови судді у взятті її під варту, на підставі «прихованих» обвинувачень;

10) виключити із законодавства інститут «продовження затримання» суддею, або щонайменше внести відповідні зміни до законодавства, щоб виключити практику повернення особи до підрозділу міліції після рішення суду про продовження затримання;

11) внести зміни до частини 4 статті 165-2 КПК, щоб виключити тримання під вартою без судового контролю понад термін, встановлений частиною 3 статті 29 Конституції;

12) особам, що перебувають під вартою, надати право на періодичне оскарження обґрунтованості тримання під вартою;

13) встановити чіткі й детальні правила процедури для судового розгляду питання про тримання під вартою або звільнення, зокрема, передбачити:

− обов’язкову участь особи, що позбавлена свободи, у будь-якому слуханні, де розглядається питання про його тримання під вартою або звільнення;

− ­обов’язкове надання особі, що позбавлена свободи, та її захиснику копії подання слідчого (прокурора) про взяття її під варту або продовження її тримання під вартою;

− ­право особи, що позбавлена свободи, та її захисника на ознайомлення з матеріалами, що обґрунтовують подання про взяття її під варту або продовження її тримання під вартою;

14) розробити процедури, які сприяли б використанню застави замість тримання під вартою;

15) більш чітко визначити межі повноважень судді щодо взяття під варту, зокрема, встановити більш чіткі критерії для визначення тих виняткових випадків, коли суддя може застосувати взяття під варту поза межами звичайних повноважень;

16) скоротити граничний термін перебування під вартою протягом досудового слідства;

17) передбачити у законодавстві граничний термін перебування під вартою протягом судового розгляду;

18) привести правила адміністративного затримання у відповідність до вимог статті 29 Кон­ституції;

19) внести зміни до законодавства, які виключали б використання адміністративного затримання з метою кримінального переслідування, наприклад, передбачивши обов’язкове звільнення підозрюваного у вчиненні адміністративного правопорушення до розгляду справи судом;

20) внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (зокрема, до статті 263 КУАП) та до інших законодавчих актів, які виключали б тримання особи під вартою без судового рішення понад 72 години;

21) передбачити процедуру судового рішення щодо питання про затримання бродяг та жебраків, або принаймні надати їм право на оскарження такого затримання і передбачити правила судової процедури;

22) передбачити обов’язковість рішення суду для затримання та тримання під вартою з метою екстрадиції, а також право на періодичне оскарження такого тримання під вартою для осіб, щодо яких здійснюються заходи з метою екстрадиції.



[1] Підготовлено Аркадієм Бущенко, адвокатом, правовим експертом Харківської правозахисної групи, головою правління УГСПЛ.

[2] За даними Державної судової адміністрації.

[3] Права людини в діяльності української міліції. – Харків: Права людини, 2009. – С. 48. Доступно в Інтернеті на сайті УМДПЛ http://umdpl.info.

[4] Там само, с.68-76.

[5] Human Rights Council, Tenth session, A/HRC/10/21/Add.4, 9 February 2009


C��������� �������