Закон один для всіх, але тільки не для держави

22.11.2010
автор: Максим Щербатюк, УГСПЛ
джерело: i-law.kiev.ua

До цього висновку приходиш кожен раз коли стикаєшся з виконанням державою нею ж встановленим пільг і привілеїв.  Для прикладу є Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який є фактично базовим для соціального захисту військових.

Але водночас держава не спроможна забезпечити ті гарантії які у ньому передбачені.  І цю свою неспроможність вона намагається всіма способами приховати. Кожен рік здійснюється спроби ввести  правову норму, яка узалежнює надання пільг від наявності ресурсів у відповідного державного органу на якого покладено фінансування відповідної соціальної гарантії.

Зокрема у 2008 році були внесені зміни до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які говорили  про те, що «пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ».  Це фактично означало те, що якщо держава не передбачила у бюджеті на відповідний рік коштів на забезпечення певної пільги то люди, які мають на неї право залишаються ні з чим.

Потрібно зазначити, що Конституційний суд України визнав таке обмеження не конституційним і це положенням втратило чинність.  У той же час це не збільшило спроможність держави  виконати те, що було прописано у Законі. А отже був знайдений інший вихід.  Навіщо вносити зміни у спеціалізований закон, якщо побічно такі обмеження можна прописати  у законі про державний бюджет на відповідний рік.

І тепер в законах про державний бюджет на 2009 і 2010 рік просто записується, що фінансування пільг, зокрема для військових здійснюється  відповідно до бюджетних асигнувань на функціонування бюджетних установ.  При цьому  навіть не згадується що відповідного обмеження немає у самому законі, який визначає і регулює надання цих пільг.

Показовою є ситуація з фінансуванням пільг пов’язаних  з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, які передбачені у вище згадуваному Законі.  Так, у 2010 році людям, які мають право на цю пільгу відмовляють у зв’язку із тим, що відповідних коштів на фінансування цих пільг не були закладені і бюджетні асигнування на ці цілі не надходили.  І це залишає перед цими людьми тільки один вихід захищати свої права у суді, що багато із них вже роблять.

Лицемірність державних чиновників не має меж, з однієї сторони вони хочуть виглядати в очах народу як благодійники, які піклуються і про всіх і про кожного.  А з іншої сторони просто обманюють, оскільки не мають коштів щоб ці свої обіцянки втілені у законодавстві виконати.  Не наважуючись відмінити декларативні пільги, які держава не спроможна профінансувати, вона вдається до різних способів, щоб люди просто не змогли їх отримати.

Все це ставить під велике запитання принципи верховенства права, оскільки якщо для держави закон є лише літерами на папері , то який приклад це дає громадянам країни.

коментарі


щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном

C