Так усе-таки – збалансованість чи правдивість?

19.08.2011
автор: Сергій Грабовський
джерело: www.telekritika.ua
Британські погроми: там, де політики і політкоректні ЗМІ самоусуваються, починається самоорганізація громадян. Але скільки жертв можна було уникнути, говорячи правду.

Як постійно підкреслюють британські оглядачі, інформація у ЗМІ про масові заворушення, які почалися у лондонському передмісті Тоттенгем на початку серпня, подається зважено, збалансовано, політкоректно. Схоже, саме тому ані британські громадяни, ані влада, ані поліція виявилися непідготовленими до поширення цих погромів ледь не на всю державу і до їхніх масштабів.

 

 

Що ж стосується закордонної аудиторії, то вона змушена була добувати правдиву інформацію про події буквально по краплині. У виграшній ситуації виявилися ті, хто мав досвід совєтських часів, коли уважне читання газет «Правда» й «Известия» (не тільки рядків, а й між рядками) часом допомагало дізнатися і про боротьбу за владу між членами політбюро, і про аварії та катастрофи, і про реальний стан справ у економіці.

 

Звичайно, телевізійна «картинка» до певної міри компенсувала недостатню друковану та аудіо інформацію. Звичайно, інтернет ще більше перекривав ці «інформаційні дірки». Але вкотре вже з'ясувалося, що фетиші виваженості та збалансованості не замінюють необхідності (особливо у кризових ситуаціях) називати речі своїми іменами. Так, вони допомагають успіху магічного дійства, на яке значною мірою перетворилася сучасна політика, коли лідери намагаються зачаклувати ритуальними фразами та діями ті чи інші небезпеки (й інколи це має успіх, оскільки самі небезпеки також мають значною мірою віртуальний характер, як-от обвали й паніки на фінансових ринках). Проте бувають ситуації, коли шаманські замовляння не спрацьовують - скажімо, у зв'язку з аваріями на АЕС та із масовими заворушеннями в Європі, в яких беруть участь мігранти з-за меж європейських цивілізаційних обширів.

 

Скажімо, коли у перші дні заворушень західні (а вслід за ними - і наші) ЗМІ розповідали про «спусковий гачок» цих подій - загибель у сутичці з поліцією мешканця цього району 29-літнього Марка Даґґана - то ніхто ані словом не обмовився про колір шкіри цього персонажа (як стверджує, скажімо, Daily Maily - гангстера та наркодилера). Це можна було «вичитати» з телекартинки - так само, як і абсолютну домінацію серед погромників осіб із темною шкірою, а також - осіб арабського походження. Втім, спершу погромників лагідно звали «учасниками акцій протесту» - хоча погроми розпочали члени банди Даґґана, розлючені смертю свого шефа та налаштовані помститися «світу білих вилупків» та «холуям білих покидьків» (тобто тим вихідцям із Вест-Індії та Африки, котрі прагнуть, нерідко успішно, інтегруватися до британського суспільства) - ці не дуже політкоректні визначення я, до речі, не вигадав, а знайшов в інтернеті. Отож інформація про колір шкіри у цьому випадку була би абсолютно не зайвою, оскільки в сучасному світі «чорний расизм» - не вигадка, а така ж брутальна реальність, як і расизм «білий»...

 

І, до речі: тільки за якийсь час після початку погромів у ЗМІ з'явилася, і то десь на маргінесі, інформація про те, що в Тоттенгемі за два тижні до подій пройшла демонстрація на захист права носіння паранджі та дотримання інших вельми специфічних традицій. Отож район це ще той, і певні політичні настрої, бодай і невеликої групи його мешканців, не можна було не враховувати. Як і забувати обіцянку Муамара Каддафі «підпалити Європу». Бо ж досить десятка-іншого навчених та добре профінансованих агентів, щоб скористатися із сприятливої нагоди і надати локальним подіям широкого масштабу. Тим більше, що «етносоціальної вибухівки» у Британії, як і у всій Західній Європі, сьогодні вистачає.

 

Саме етносоціальної, хоча британські ЗМІ дружно намагаються звести все до проблем суто соціальних. Мовляв, політика нинішнього уряду, економія на допомозі злиденним прошаркам суспільства і призвела до нинішнього вибуху. Чому ж тоді практично всі затримані за участь у погромах особи віком старші за 20 років ніде й ніколи не працювали? Невже у цьому також винна світова фінансова криза 2008 року? І чому з такою люттю новітні варвари (яких мас-медіа звуть «соціопатами») нищили не просто чиєсь майно - фактично вони нищили Британію? Невже хтось би нищив свою країну (не в силу громадянства, а в силу почуття до неї як до Вітчизни) із такою люттю?

 

І не тільки під час погромів: виявляється, британська влада побудувала у «неблагополучних» районах кілька молодіжних центрів, а місцева молодь (точніше, молодіжні банди, які контролюють ситуацію і яких не зачепиш, ані фізично, ані словесно, бо відразу одержиш ярлик «фашиста») їх понищила, перетворивши на свинарники...

 

Освічений читач одразу зауважить: а як же 1917 рік, коли селяни палили садиби своїх панів, а революційні солдати громили Зимовий палац? Так, було - але ж то сталося після трьох років страхітливої війни, коли зламалися ледь не всі колишні моральні та ментальні настанови, а крім того, дослідники не випадково відзначають формування в самодержавній Росії двох національно-культурних світів, між якими існувала колосальна прірва, що почала заповнюватися тільки з кінця ХІХ століття - і не встигла...

 

У Британії ж наявна зовсім інша ситуація. Торжество ледь не тотальної політкоректності (своєрідного «расизму навиворіт», коли для «небілих» є всі можливі й неможливі преференції, що не стимулює їх до продуктивної праці та до інтеграції в європейські культурні обшири) за останні десятиліття призвело до створення всередині європейських держав не тільки своєрідних соціокультурних, а і правових анклавів, де не діють загальнодержавні закони. Де-факто це - справжні держави у державах, і що парадоксально: європейські демократії чогось віддають владу у цих «державах» найрадикальнішим політичним та найбільш агресивним кримінальним угрупуванням.

 

Утім, там, де політкоректна держава та збалансовані ЗМІ самоусуваються, там починається самоорганізація громадян. Що цікаво: корінні англійці майже не чинили спротиву погромникам, чи то за звичкою покладаючись на поліцію, чи то побоюючись звинувачень у «фашизмі». Найактивніше діяли громадяни Британії іноетнічного походження, передусім вихідці з Індії та Туреччини. Скажімо, сікхи вдяглися у своє традиційне вбрання, взяли у руки не менш традиційні мечі, які зберігаються у кожній сім'ї, і вийшли на вулиці, за допомогою інтернету повідомивши погромників, що жоден бандит не вийде живим із заселеного вихідцями з Індії району. Так от: справді не вийшов, бо побоявся зайти - така магічна сила інтернету...

 

І не тільки інтернету - а здатності адекватно діяти і називати речі своїми іменами: бандитів - бандитами, погроми - погромами, грабунок - грабунком замість «протестів», «вуличних безпорядків» та «соціальних проблем». Ні, все ж знайшлися в Британії політики, які спромоглися на адекватну відповідь погромникам - але скільки днів було змарновано, та й людські жертви були. Тоді як цього всього можна було уникнути, говорячи правду, хай гірку.

 

А тим часом, поки йшли погроми, та сама Daily Maily розповідала читачам, яким люблячим і дбайливим батьком був гангстер та наркодилер Даґґан. Аякже, збалансованість. Між іншим, чому б не згадати, що Генріх Гіммлер під час відвідин одного із побудованих за його наказом таборів смерті від переживань утратив свідомість? І що він також був люблячим батьком...

 

P.S. Ось що говорив про гіпертрофовану політкоректність ще 2009 року Володимир Буковський - знаний дисидент часів СРСР, який от уже понад 30 років живе і працює у Великій Британії: «З'явилися закони про "hate speech" - "мову ненависті", щось на кшталт 70 статті совєтського Кримінального кодексу, за якою мене судили. "Мовою ненависті" оголосили будь-яку згадку про расові відмінності чи сексуальні нахили. Ви не маєте права визнавати очевидні факти. Якщо ви їх згадуєте публічно, - це злочин... Це призвело до такої цензури, що в наші дні Шекспір ​​б жити не міг. Так половину його п'єс вже й не ставлять: "Венеціанський купець" - антисемітизм, "Отелло" - расизм, "Приборкання норовливої" - сексизм... Цензура, яку запровадили захисники "політичної коректності", позбавила їх діалогу. Якби я з ними сперечався, я б розібрався з ними за кілька хвилин. Але хто ж мені дозволить? Я, повноправний громадянин Великої Британії, не можу написати на цю тему статтю, опублікувати книгу, взяти участь у громадських дебатах на цю тему - бо таких дебатів немає. Ви по телевізору жодних доводів за чи проти політкоректності не почуєте... Якщо коротко, ми маємо справу з серйозною ідеологією, яка під вивіскою політичної коректності намагається зруйнувати наше суспільство. Чим меншинам гірше, тим краще їхнім лідерам: буде що захищати. Але їхнє завдання - знищити наше суспільство, і це - нова, найлютіша версія марксизму...»

коментарі


щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном

C