Права людини в Україні 2011. I. ПРАВО НА ЖИТТЯ

[1]

1. Здійснення державою заходів щодо охорони життя осіб, що перебувають під її контролем

Держава є відповідальною за життя осіб, котрі перебувають під її контролем, наприклад, у місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання, збройних силах, державних лікарнях (особливо в місцях примусового лікування) тощо.

Істотною проблемою є численні порушення права на життя в місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання особи (ІТТ, СІЗО, установи виконання покарань тощо). Жахливі умови перебування, часто практично відсутнє чи неефективне медичне лікування призводить до смерті людей. З цього приводу Міністр Внутрішніх Справ України зазначив, що значною проблемою МВС є «незадовільний технічний стан спецустанов», що і призводить до смерті затриманих, яким необхідна медична допомога[2].

Крім того, Концепцією державної програми розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України на період до 2015 року, підготовленою Державним департаментом України з питань виконання покарань, було визнано, що в Україні існує недосконала система охорони здоров’я засуджених та осіб, узятих під варту.[3]

Таким чином, неналежна організація надання медичної допомоги, недостатнє фінансування сфери охорони здоров’я, а також відмова у наданні можливості лікуватися в установах Міністерства охорони здоров’я України призводить до численних порушень права на життя осіб, які знаходяться в місцях несвободи.

Яскравим прикладом може слугувати справа Олександри Робейко, яка 15 вересня 2011 року померла у Лук’янівському СІЗО м. Києва.

28-річна Олександра страждала на низку важких хвороб: туберкульоз, СНІД та інші. 15 серпня 2011 керівництво СІЗО звернулося до Шевченківського районного суду про надання їй медичної допомоги за межами СІЗО, оскільки в СІЗО їй не могла бути надана належна медична допомога, однак суд проігнорував це звернення. Більше того, суддя Андрій Асаулов 10 вересня виніс вирок пані Робейко, яку доставили до суду в непритомному стані. Лише 12 вересня 2011 року її було доставлено каретою швидкої допомоги до Київської міської лікарні № 9 де 15 вересня 2011 року пані Робейко і померла.[4]

Ще одним прикладом є справа Віктора Скворцова, який 27 січня 2011 року помер у протитуберкульозному диспансері м. Дніпропетровська.

Починаючи з 9 листопада 2010 року органам влади було відомо про тяжкий стан пана Скворцова. В цей день його не змогли доставити у судове засідання через тяжкий стан. Тоді суддя змінив йому запобіжний захід та пана Скворцова було направлено на лікування до протитуберкульозного диспансеру, де він лікувався протягом трьох тижнів. Після лікування його стан здоров’я дещо покращився, та він зміг самостійно пересуватися. Проте не дивлячись на те, що пан Скворцов продовжував потребувати лікування, його перевели до СІЗО, де він знаходився до 26 січня 2011 року. І лише 27 січня 2011 року його знову було переведено до протитуберкульозного диспансеру, де він і помер. Слід зазначити, що в період, коли стан пана Скворцова погіршився, його родичі неодноразово зверталися з клопотаннями про надання йому необхідної медичної до начальника СІЗО, проте їх клопотання ігнорувалися.[5]

Також слід звернути увагу на справу Андрія Журова, який помер у Донецькому СІЗО. Незвичайним в цій справі є те, що на момент смерті пан Журов за зросту 180 сантиметрів важив 35 кг.[6]

На жаль, наведені випадки не є поодинокими, і це свідчить про нагальну необхідність реформування сфери надання медичної допомоги особам, які знаходяться в місцях несвободи.

2. Застосування насильства з боку агентів держави

Усе ще залишається актуальною проблема застосування насильства з боку адміністрації в установах кримінально-виконавчої системи, яке в деяких випадках призводить до смерті засуджених.

Так, згідно з інформацією з офіційного сайту Генеральної прокуратури України, «прокуратурою Волинської області направлено до суду кримінальну справу за обвинуваченням службових осіб Маневицької виправної колонії № 42 та Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області у вчиненні ними катування та перевищення службових повноважень, що потягло тяжкі наслідки — смерть засудженого… Серед десяти обвинувачених у цій справі — начальник Маневицької виправної колонії № 42 та оперуповноважений сектору організації оперативної роботи УДДУПВП у Волинській області.»[7]

Окремою проблемою є смерть людей в міліції за нез’ясованих обставин.

У цьому аспекті обов’язково слід зазначити, що переважна більшість справ про насильницькі злочини (а в багатьох випадках й про інші злочини) містять зізнання підсудних, отриманих від них на початковому етапі розслідування, часто без адвоката та в період незареєстрованого затримання чи затримання за вчинення адміністративного правопорушення тощо. Зазначена ситуація не є прийнятною, особливо у світлі рішень Європейського суду з прав людини щодо України з цього приводу[8], та, враховуючи кількість таких справ, дає підстави вважати, що одним із методів розкриття таких видів злочинів є застосування примусу, а в деяких випадках навіть і тортур, що може призводити до смерті затриманих.

Яскравим прикладом таких справ є справа Євгена Звенигородського, який помер після відвідування Харківського обласного управління міліції у березні 2011 року.

32 річного Євгена разом з його товаришем Віталієм Адоніним було затримано офіцерами карного розшуку, оскільки за версією офіційного сайту ГУМВС Харківської області їх підозрювали у вчиненні злочину. І вже підчас затримання, за показами свідків, до пана Звенигородського було застосоване насильство. Далі затриманих доставили головного управління міліції у Харківській області, де Євген почав скаржитися на погане самопочуття. Одна карета швидкої допомоги не була викликана йому, замість цього, за версією його родичів, офіцери міліції почали бити Євгена, а коли йому стало зле, офіцери вивели його з облуправління і поклали на лавку у сквері поряд, де пан Звенигородський і помер.

Ще одна справа — справа Ласло Коломпарова, який під час допиту у Лозовському міськвідділі міліції Харківської області вистрибнув з четвертого поверху та від отриманих травм помер у лікарні. За версією родичів загиблого правоохоронці катували пана Коломпарова та його дружину на очах їх маленької дочки, а зрозумівши, що чоловік після побоїв може не вижити, його викинули у вікно.[9]

На нашу думку така ситуація склалася, оскільки на практиці відсутні ефективні гарантії які б унеможливили використання свідчень, отриманих від підозрюваних в період розслідування у разі, якщо вони стверджують, що дали такі свідчення недобровільно.

3. Здійснення державою загальних заходів щодо охорони життя

Загалом МВС приводить наступну статистику осіб, які потерпіли від злочинів та загинули у першому кварталі 2011 року[10]:

 

Потерпіло від злочинів

 

з них: загинуло

 

торік

 

поточний рік

 

торік

 

поточний рік

 

Усього осіб

 

72 133

 

76 759

 

1 346

 

1 350

 

Рівень на 10 тис. населення

 

15,5

 

16,7

 

0,3

 

0,3

 

потерпіло від

 

тяжких та особливо тяжких злочинів

 

30 266

 

31 389

 

1 222

 

1 193

 

умисних вбивств (та замахів)

 

618

 

669

 

515

 

510

 

з них

 

двох або більше осіб

 

56

 

45

 

41

 

26

 

згвалтувань (та замахів)

 

145

 

118

 

 

 

умисних тяжких тілесних ушкоджень

 

871

 

781

 

221

 

191

 

розбоїв

 

1 087

 

952

 

 

 

грабежів

 

5 481

 

4 668

 

 

 

крадіжок

 

47 014

 

50 193

 

 

 

торгівля людьми

 

81

 

96

 

 

 

ДТП

 

1 803

 

1 831

 

403

 

408

 

із загального числа
потерпілих

 

депутатів всіх рівнів

 

11

 

19

 

 

 

працівників засобів масової інформації

 

14

 

48

 

 

3

 

працівників пошти

 

18

 

44

 

1

 

 

у т.ч.

 

листонош

 

8

 

28

 

 

 

лікарів

 

253

 

381

 

 

1

 

пенсіонерів

 

6 003

 

8 241

 

129

 

167

 

іноземців

 

180

 

334

 

5

 

13

 

із загального числа
потерпілих

 

керівників підприємств

 

558

 

1255

 

2

 

3

 

працівників фінансово-кредитної сфери

 

29

 

97

 

 

2

 

військовослужбовців

 

44

 

187

 

 

 

працівників

 

ОВС

 

287

 

361

 

2

 

12

 

прокуратури

 

21

 

32

 

 

2

 

судів

 

14

 

14

 

 

2

 

адвокатури

 

18

 

42

 

 

 

СБУ

 

9

 

10

 

 

1

 

 

У цьому аспекті слід зазначити, що в першому кварталі 2011 року дещо збільшилася кількість тяжких та особливо тяжких злочинів, порівняно з цим же періодом минулого року.[11]

Однак слід відзначити, що кількість зареєстрованих злочинів показує статистику тільки щодо відкритих кримінальних справ. Але не рідко такі справи можуть і не відкриватися, особливо у суперечливих випадках чи коли є певна зацікавленість слідчих.

Серйозне занепокоєння також викликає ситуація з охорони життя людей міліцією під час проведення спецоперації із затримання підозрюваних у вчиненні злочинів.

Яскравим прикладом цього є події під час затримання пана Дікаєва на Одещині.

У ніч на 30 вересня 2011 року міліцією було заплановане проведення спецоперації з затримання пана Дікаєва, який підозрювався у вчиненні подвійного вбивства. Машину пана Дікаєва було зупинено на трасі Одеса-Миколаїв, однак спецоперація провалилася: під час затримання пан Дікаєв та його спільники, які знаходилися у машині, почали стріляти в міліціонерів з автоматичної зброї та кинули в їх бік бойові гранати. Як з’ясувалося пізніше, офіцери міліції, які приймали участь у затриманні, були неозброєні та без бронежилетів. Внаслідок перестрілки двоє офіцерів міліції загинуло, а ще четверо отримало поранення.

Наступного дня пана Дікаєва та його спільників було оточено у пансіонаті в одному з густонаселених районів Одеси. В спецоперації приймали участь не лише підрозділи міліції, а й СБУ, у тому числі спецпідрозділ «Альфа» та військові з застосуванням бронетехніки. Загалом у спецоперації приймали участь близько ста бійців правоохоронних органів та військових. Проте мешканців прилеглих будинків ніхто не попередив про проведення спецоперації. Зі слів очевидців, їм довелося ховатися у ванних кімнатах під час обстрілу.

Загалом спецоперація проводилася протягом чотирьох годин, за цей час будинок в якому переховувалися підозрювані, було розстріляно з великокаліберного кулемета та гранатомета.

У результаті пана Дікаєва та одного з його спільників було вбито, а ще одному спільнику вдалося втекти.[12]

Таке проведення, організацію та планування спецоперації не можливо вважати належним, що викликає особливо серйозне занепокоєння, оскільки в ході її проведення під загрозу було поставлено життя мирних жителів.

Більш того, за інформацією, яка з’явилася після проведення зазначеної операції, пана Дікаєва міліціонери застрелили вже після того, як він кинув зброю та намагався здатися.

Так, очевидці подій повідомляють ЗМІ, що «він вибіг на вулицю, мабуть хотів втекти… Йому підстрелили праве плече. У правій руці був автомат. Він його кинув на землю, підняв ліву руку та закричав «Не стріляйте, я без зброї. Я здаюся»». Однак не дивлячись на це, міліція вбила пана Дікаєва.[13]

Крім того, серйозною проблемою є непоодинокі випадки замовних вбивств. Так, за інформацією ЗМІ, «кожне десяте вбивство в Україні є замовним»[14].

Найбільш яскравими прикладами цього є вбивства Олександра Коробчинського — бізнесмена, лідера Партії промисловців та підприємців, скоєне 5 січня 2011 року в м. Одеса, замах на вбивство журналіста міської газети «Наше місто», на якого напали в ніч з 18 на 19 жовтня 2011 року та вистрелили у голову, а також вбивство голови однієї з брокерських фірм у Одесі, якого у листопаді 2011 року було знайдено застреленим у голову в салоні його ж автомобіля.

З цього приводу слід зазначити, що у ЗМІ все частіше почала лунати критика на адресу міліції щодо приховування реальної статистики вбивств, скоєних на замовлення[15].

Також слід зазначити, що почастішали випадки нелегальної торгівлі вогнепальною зброєю, до яких причетні міліціонери.

Так, згідно з інформацією начальника Департаменту внутрішньої безпеки МВС України Олександра Мічетного: «В МВС виявлено факт торгівлі табельною зброєю в Комінтернівському відділі Харківського міського управління внутрішніх справ. Технік з озброєння, скориставшись тим, що начальник відділу наклав резолюцію на певний документ, на який не мав права накладати її, виніс з чергової частини районного відділу 23 одиниці табельної зброї цього райвідділку».[16]

За інформацією генерального прокурора Віктора Пшонки було встановлено 11 осіб, причетних до викрадення зброї у Львівському університеті внутрішніх справ, яку вони «реалізовували всім охочим» — 126 одиниць, серед яких 33 автомати Калашникова, 10 кулеметів, і понад 60 пістолетів різних систем[17].

Високою зберігається смертність населення[18], у тому числі і дитячої[19]. З цього приводу фахівці зазначають, що в Україні фактично втрачено систему профілактики захворювань та первинну медичну допомогу, а галузь охорони здоров’я фінансується за залишковим принципом. Експерти наголошують, що системі охорони здоров’я необхідне невідкладне та якісне реформування.[20]

4. Обов’язок держави забезпечити ефективне розслідування позбавлення життя

Обов’язок держави захищати право на життя передбачає, що у разі, коли людина була позбавлена життя, має здійснюватися офіційне розслідування. Таке розслідування має бути проведено невідкладно, незалежним та неупередженим органом, в такому розслідуванні мають здійснюватися всі розумні кроки для забезпечення доказів, які стосуються відповідного інциденту, тощо.

Проте не завжди розслідування здійснюється належним чином, особливо в тих випадках, коли у вчиненні злочину підозрюються представники державних органів.

Окремо слід зазначити, що відповідно до національного законодавства без формального акта про порушення кримінальної справи неможливо провести повноцінне розслідування.

Єдиним актом, що дозволяє розпочати кримінальне розслідування, є постанова про порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 98 КПК України), яка створює правові підстави для подальших процесуальних дій. Відповідно до законодавства України, тільки після порушення кримінальної справи можливо проводити слідчі та інші процесуальні дії. Проведення допитів, обшуків, виїмок, експертиз та інших слідчих дій до винесення постанови про порушення кримінальної справи закон не передбачає. До порушення кримінальної справи у вигляді виключення у невідкладних справах допускається проведення огляду місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України), накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку з метою запобігти злочину (ч. 3 ст. 187 КПК України).

Тому поширеною є ситуація, коли орган розслідування відмовляє в порушенні кримінальної справи, щоб не проводити розслідування. Особливо часто відмови в порушенні кримінальної справи відбуваються у випадках позбавлення життя працівником правоохоронного органу, смертей у лікарнях, смертей у наслідок ДТП, смертей у місцях позбавлення волі тощо.

Пізніше зазначені відмови можуть скасовуватися судами, проте частіше це не впливає на ефективність розслідування, оскільки на початковому етапі не були зафіксовані докази.

Дуже складна процедура доступу жертв злочинів до матеріалів справи у разі відмови в порушенні кримінальної справи. Орган розслідування майже завжди відмовляє таким особам в ознайомленні з матеріалами справи, і єдиним способом для них залишається оскаржити постанову про відмову в порушенні справи до суду і вже там ознайомитися з матеріалами.

Також існує проблема з визнанням процесуального становища потерпілого у відкритих кримінальних справах. Особа визнається потерпілою від злочину лише за окремою постановою слідчого.

Розслідування вже порушених кримінальних справ дуже часто проводиться повільно і не якісно, особливо в тих випадках, коли у вчиненні злочину підозрюються представники державних органів.

Особливої уваги заслуговує розслідування смертей в місцях позбавлення волі, а також внаслідок застосування міліціонерами та іншими державними службовцями летальної сили. В зазначених справах в переважній кількості випадків початкове розслідування проводить причетний орган (адміністрація місця позбавлення волі, де померла особа, або орган розслідування МВС, СБУ, тощо, працівником якого було застосовано летальну силу), який збирає докази вини або невинуватості своїх працівників, і тільки після цього передає зазначені матеріали до прокуратури. Фактично складається ситуація, коли прокуратура приймає рішення про порушення кримінальної справи або відмову в її порушенні виключно на підставі доказів, зібраних причетним органом, який не задовольняє вимозі незалежності.

У 2011 році Європейським судом було постановлено п’ять рішень щодо порушення статті 2 Конвенції з прав людини у яких констатовано неналежне розслідування випадків смерті.

Це рішення: Михайлова та інші (Mikhalkova and others) проти України, № 10919/05 від 13 січня 2011 року, Матушевський та Матушевськая (Matushevskyy and Matushevska) проти України, № 59461/08 від 23 червня 2011року, Меркулова (Merkulova) проти України, № 21454/04 від 3 березня 2011 року, Качурка (Kachurka) проти України, № 4737/06 від 15 вересня 2011 року та Антонов (Antonov) проти України, № 28096/04, 3 листопада 2011 року[21].

В цих рішеннях, серед іншого, Європейський суд встановив, що:

—  розслідування були надмірно тривалими і не приводили до якого-небудь остаточного рішення по справі, що, на думку Європейського суду, в значній мірі підривало довіру суспільства до правосуддя;

—  у розслідуваннях була велика кількість недоліків, на які вказували національні органи, проте вони не були своєчасно виправлені;

—  багато необхідних слідчих дій або взагалі не проводилися, або були проведені зі значним запізненням і не були своєчасними;

—  при проведенні розслідування існували тривалі періоди, коли не проводилося жодних слідчих дій;

—  родичі загиблих не мали доступу до матеріалів розслідування і не могли приймати участь у встановленні обставин смертей їх близьких;

—  в одній із справ, при проведенні розслідування, з матеріалів справи зникли ключові докази тощо.

Таким чином, з огляду на рішення Європейського суду, можна дійти висновку, що зберігається тенденція неефективного розслідування смертей. При цьому органами влади не ведеться жодної ефективної роботи з покращення ситуації.

5. Зникнення осіб

Україна не підписала Міжнародну конвенцію ООН щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення. Вказана конвенція набрала чинності 23 грудня 2010 року, через 30 днів після того, як кількість держав-учасниць досягнула двадцяти. Станом на 1 жовтня 2011 року вже 30 країн ратифікували Конвенцію[22].

У цьому аспекті слід зазначити, що одну з найрезонансніших справ 2010 року — справу зникнення редактора харківської газети «Новий стиль» Василя Кліментьєва — досі не розслідувано.

6. Рекомендації

1. Запровадити ефективні механізми розслідування смертей, особливо тих, що були викликані діями представників правоохоронних органів, а саме:

—  законодавчо створити обов’язок порушувати кримінальну справу у будь-якому випадку смерті людини для того, щоб орган розслідування без невиправданих затримок міг зафіксувати необхідні докази, або навіть взагалі відмовитися від такої стадії кримінального розслідування, як порушення кримінальної справи;

—  розробити детальні інструкції в яких зафіксувати мінімальний перелік слідчих дій, які мають бути проведені в кожному випадку смерті для того, щоб орган розслідування міг ставити питання про закриття кримінальної справи;

—  регулярно проводити підготовку (перепідготовку) працівників органів розслідування для підвищення якості проведення ними слідчих дій;

—  чітко окреслити в законодавстві і звести до мінімуму кількість підстав для оскарження постанови про порушення кримінальної справи, заборонити судам скасовувати зазначені постанови з формальних підстав.

—  створити незалежний орган розслідування смертей осіб в місцях позбавлення волі, а також смертей осіб внаслідок застосування летальної сили працівниками державних органів.

2. Законодавчо передбачити додаткові гарантії використання свідчень, отриманих від підозрюваних на ранніх стадіях розслідування злочину, та закріпити презумпцію того, що орган розслідування має доводити добровільність надання таких свідчень у разі заяви про протилежне. Варіантами реалізації таких гарантій можуть бути судовий контроль, коли на стадії розслідування усі допити підозрюваних та обвинувачених повинні проводитися лише в присутності судді, або ж законодавча вимога проводити допити лише у спеціально відведеному кабінеті для допитів з автоматичною відео фіксацією.

3. Законодавчо зобов’язати орган розслідування з розумними інтервалами інформувати потерпілих та їх родичів про хід розслідування справи.

4. Законодавчо закріпити можливість проведення незалежної судово-медичної експертизи для оцінки причин завдання смерті особі.

5. Проводити систематичні навчання та інструктажі працівників міліції, які задіяні у спецопераціях по затриманню осіб, підозрюваних у злочинах.

6. Провести реформи в сфері охорони здоров’я з метою попередження зростання показників смертності населення, у тому числі дитячої та малюкової.

7. Законодавчо передбачити можливість для осіб, які знаходяться в місцях несвободи, лікуватися в закладах МОЗ, особливо в тих випадках, коли в установах МВС та Державної пенітенціарної служби відсутня можливість для надання ефективного лікування.

8. Підписати та ратифікувати Міжнародну конвенцію щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення, прийняту 20 грудня 2006 року (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН A/RES/61/177).

 

[1]    Підготовлено Михайлом Тарахкалом, юристом ХПГ.

[2]    Анатолий Могилев: «Любое нарушение прав человека не оправдывает раскрытия сложного преступления»/http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/ru/publish/article/518933;

[3]    Концепція Державної програми розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України на період до 2015 року/ http://www.kvs.gov.ua/control/publish/article?art_id=73927

[4]    У Лук’янівському СІЗО померла жінка, хвора на туберкульоз та СНІД/ http://gazeta.ua/articles/np/_u-luk-yanivskomu-sizo-pomerla-zhinka-hvora-na-tuberkuloz-ta-snid/400563

[5]    Мати дніпропетровського підсудного звинувачує адміністрацію СІЗО № 3 у смерті сина/ http://www.11channel.dp.ua/news/dp/2011/02/04/18881.html

[6]    У Донецькому СІЗО від виснаження помер 32-річний затриманий/ http://ntn.ua/uk/news/corruption/2011/ 04/01/5695

[7]    Прокуратурою Волинської області направлено до суду кримінальну справу за обвинуваченням службових осіб Маневицької виправної колонії № 42  http://www.gp.gov.ua/ua/reegions_news_detail.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=98690

[8]    Михайлова и другие (Mikhalova and others) против Украины, № 10919/05, 13 января 2011 года; Душка (Dushka) против Украины, № 29175/04, 3 февраля 2011 года; Нечипорук і Йонкало (Nechiporuk and Yonkalo) против Украины, № 42310/04, 21 апреля 2011 года и другие решения / http://hr-lawyers.org/index.php?id=1295954597

[9]    Харків-свавільний: міліцейська школа Лашина / http://helsinki.org.ua/index.php?id=1307371131

[10]   Стан та структура злочинності в Україні (2011– I квартал) http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/519179

[11]   Стан та структура злочинності в Україні (2011 – I квартал)  http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/519179

[12]   В Одессе берут штурмом дом, где прячутся убийцы милиционеров http://lb.ua/news/2011/10/01/117381_V_Odesse_berut_shturmom_dom_gde_.html; НГ: Українська міліція сіла у Великий Фонтан / http://ua.korrespondent.net/worldabus/1269565-ng-ukrayinska-miliciya-sila-u-velikij-fontan

[13]   Убитый в воскресенье, 2 октября, наемный убийца Аслан Дикаев просил правоохранителей не стрелять в него, но те продолжали огонь, http://ru.tsn.ua/ukrayina/svidetel-dikaev-prosil-snayperov-pomilovat-ego.html

[14]   Каждое 10-е убийство в Украине является заказным. Стоят услуги киллера от тысячи (бытовое убийство) до 200 тысяч долларов (если нужен „профи«)   http://ru.tsn.ua/ukrayina/killer-bum-v-ukraine-uslugi-naemnogo-ubiycy-ot-tysyachi-dollarov.html.

[15]   Там само.

[16]   МВС повідомило подробиці торгівлі зброєю в Харкові / http://kharkiv.unian.net/ukr/detail/198827

[17]   У Львові автомати Калашникова і кулемети продавали «всім охочим» / http://www.unian.net/ukr/news/news-463228.html

[18]   http://www.ukrstat.gov.ua/ Експрес-випуски / Смертність населення України від зовнішніх причин у побуті

[19]   http://www.ukrstat.gov.ua/ Експрес-випуски / Демографічна ситуація в Україні

[20]   Медицина в дзеркалі незалежності / http://dt.ua/HEALTH/meditsina_v_dzerkali_nezalezhnosti-86400.html   Реформа МОЗ: не зволікати / http://www.pravda.com.ua/articles/2011/05/23/6211440/

[21]   Детальніше про зазначені рішення ви можете дізнатися за адресою: http://hr-lawyers.org/index.php?id=1295954597

[22]   http://treaties.un.org/pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=IV-16&chapter=4&lang=en


C��������� �������