Права людини в Україні 2011. XVII. ПРАВО НА ПРАЦЮ

[1]

1. Загальний огляд

Одним із базових прав, які визначають можливості розвитку людини, її самореалізації є право на працю. Для держави надзвичайно важливим є створення умов для поваги до цього права, і щоб його захист був на високому рівні.

Водночас, вкотре доводиться визнавати, що держава дуже далека від забезпечення цього права, має системні проблеми практично із усіма його елементами і неспроможна змінити ситуацію на краще.

Зокрема, існують серйозні проблеми у сфері зайнятості, коли офіційний рівень зареєстрованої зайнятості не відображає реальну ситуацію, а рівень прихованого безробіття є високим. Вакансії, які пропонуються, передбачають вкрай низький рівень заробітку, на який людина не може прогодувати себе і свою сім’ю. Розмір допомоги по безробіттю не забезпечує мінімальних умов для виживання людини.

Не менш важливою є проблема відсутності гідної винагороди за працю. Важко говорити про відтворювальну, мотивувальну і соціальну роль заробітної плати, якщо велика частина українців отримують зарплату нижче мінімальної заробітної плати, а половина людей за офіційними даними отримують зарплату до 2 тисяч гривень. При цьому майже половина доходів людей складається не із заробітної плати, а з певних соціальних виплат. І якщо в цьому контексті враховувати проблеми, які присутні із встановленням адекватного рівня прожиткового рівня, а відповідно, і мінімального рівня заробітної плати, то ситуація виглядає ще похмуріше.

Крім того, поки що державі не вдається вирішити проблему із функціонуванням Єдиної тарифної сітки, особливо щодо низького мінімального рівня оплати праці у такій системі, а також не вирішено питання щодо погашення заборгованості по заробітній платі, яка існує в Україні. Все це поруч з наявністю постійних порушень прав працівників на підприємствах, організаціях, установах усіх форм власності веде до значного послаблення захисту права на працю.

Безпека праці також залишається однією із найбільш гострих проблем. В Україні і надалі залишається високий рівень виробничого травматизму, у тому числі смертельного, велика кількість професійних захворювань. А також державою не ведеться належна робота у сфері профілактики травматизму і забезпечення прийнятних санітарно-гігієнічних умов праці.

Малозахищеними також залишаються працівники, які працюють за межами України. На сьогодні держава проводить малоефективну міграційну політику, фактично відсутні ефективні механізми міграційного обліку, які давали б реальну інформацію щодо кількості мігрантів. Також у багатьох випадках відсутні двосторонні угоди щодо забезпечення соціальних і трудових прав працівників-мігрантів з країнами, де проживає велика кількість українців. А деякі із важливих міжнародних конвенцій у цій сфері залишаються не ратифікованими Україною.

У контексті численних порушень права на працю особливої важливості набуває діяльність професійних спілок як організацій, що спрямовані на захист трудових прав працівників. На жаль, у цьому році держава замість сприяння діяльності цих організацій намагалася обмежити їх вплив, а також створити певні перешкоди деяким профспілкам. Водночас відсутність достатньої єдності всередині профспілок призводила до розрізненості зусиль і недостатньої ефективності їх дій.

2. Гарантування зайнятості

Ринок зайнятості залишився у 2011 році нестабільним. Хоча кількість вакансій зростає з багатьох позицій, криза зайнятості не відступає. Зокрема, наразі усереднений показник затребуваності становить 0,7 (тобто на 70 вакансій припадає 100 резюме). І найближчим часом перевага чисельності залишиться за претендентами. У таких умовах роботодавці не отримують стимулів для відкриття нових робочих місць, — швидше, навпаки.

У той же час, згідно зі офіційною статистикою, на ринку праці країни катаклізмів не спостерігається. На початок літа на обліку в центрах зайнятості перебувало 565 тис. 912 осіб, а лише протягом січня-травня цього року роботодавці зареєстрували в службі зайнятості 589 тис. вакансій.

За даними порталу rabota.ua, число вакансій за перше півріччя 2011 року зросло вдвічі. Однак біда в тому, що попит нерівномірно розподілений за регіонами, і скористатися вакансіями можуть далеко не всі.

Так, 78% вакансій в країні для продакт-менеджерів призначені для роботи в столиці. Частка Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Одеси та Львова становить 17%. На інші регіони припадає лише 5%. Що стосується веб-програмістів, то вони найбільше затребувані в Києві (49%), Харкові (11%), Дніпропетровську та Львові (по 8%), Одесі (6%), Донецьку (4%). На всі інші регіони припадає 14%.[2]

Не відповідає сучасним вимогам і сама структура зайнятості. В країні майже кожен третій працюючий зайнятий у сфері торгівлі. 60% всіх вакансій по маркетингу стосується Києва. Інші 30% — частка інших міст-мільйонників. На інші населені пункти залишається 10%.

У цьому контексті важливо зазначити, що в Україні на сьогодні не існує дієвого механізму визначення потреби в кадрових ресурсах. Держзамовлення на підготовку фахівців у сприйнятті багатьох чиновників існує більше як спосіб розподілу бюджетних
грошей.

На думку експертів, зокрема старшого партнера GP Group Олексія Зволінського, викликає багато запитань якість зібраної інформації про потреби ринку праці. Фіксується тільки кількісна потреба у фахівцях, а методів централізованого збору інформації про якість цієї потреби (тобто кваліфікаційних вимог, набору знань, умінь і навичок для конкретних посад) і поготів немає. А тим часом нині навіть слюсар від слюсаря різниться внаслідок модернізації виробництв. Мало того, визначення якісних характеристик потрібних економіці фахівців перебуває в юрисдикції Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України, а воно взагалі не має механізмів збору такої інформації.

Суть проблеми, за словами А. Зволінського, криється в тому, що в Україні розірваний зв’язок між державними відомствами, бізнесом і власне населенням. Дані Державного комітету статистики не відображають реального стану речей.

«Із центрів зайнятості інформація про стан ринку праці надходить у Держкомстат, потім — у відповідні відомства та міністерства, зокрема Мінекономіки, яке формує держзамовлення на підготовку фахівців, після чого його направляють у Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України, яке, у свою чергу, «спускає» замовлення для вишів. А оскільки ця інформація з самого початку «крива», і, крім того, у зацікавлених відомствах зазнає певних коригувань (перегинів), то в остаточному підсумку отримуємо «криву» кількість фахівців», — пояснив експерт.[3]

З проблемою відсутності дієвого механізму визначення потреби у фахівцях тісно пов’язана і проблема зростаючого безробіття серед молоді. Майже кожен п’ятий (18,8%) українець у віці від 15 до 24 років ніде не працює і не вчиться. Цю статистику подає перший заступник міністра праці та соціальної політики України Василь Надрага.

В Україні кожна третя молода людина, яка бажає працювати, не може цього зробити. Результати деяких соціологічних опитувань навіть стверджують, що п’ята частина вже зневірилася в тому, що десь може прикласти свої сили. За статистикою, Україна посідає аж ніяк не почесне друге місце в Європі з падіння зайнятості серед молоді.[4]

Слабким місцем у сфері зайнятості також є зарплата. Рекрутери одностайно відзначають, що, хоча співвідношення між вакансією й надісланими резюме відкриває великі можливості для працевлаштування, виникають гострі проблеми з оплатою праці. Попит на спеціалістів повертається до рівня 2008 року, а зарплати в більшості випадків пропонуються нижчі, ніж були раніше.

Недавні дослідження засвідчили, що 72% респондентів украй незадоволені своїм рівнем зарплати, 18 — незадоволені, 6 — частково задоволені й тільки 4% — задоволені. Найбільш незадоволені рівнем своєї зарплати вчителі, муніципальні службовці, лікарі, рекрутери, канцелярські працівники. Низькими зарплатами можна пояснити невідповідність показників ринку праці. Так, дослідження ринку праці у Східному регіоні країни засвідчили, що майже 40 тисяч осіб працездатного віку не мають доходів упродовж п’яти років. А це майже 20% від загальної кількості працездатного населення. Певна річ, вони не фігурують у центрах зайнятості й десь підробляють. А за дослідженнями порталу rabota.ua, 87% респондентів хотіли б перекваліфікуватися, і головний мотив такого бажання — оплата праці.[5]

Показово, що третина опитаних вказала на прагнення змінити сферу діяльності, оскільки нинішня робота не дозволяє досягти бажаного рівня доходів. І при цьому ситуація не поліпшується. Зрозуміло, неприйнятно мати рівень доходів у 2011 році такий самий, як у 2008-му, при тому що інфляція за цей час зросла вдвічі. До того ж, як відзначають претенденти на вакантні місця, на пропонованій їм роботі після скорочення штатів потрібно виконувати набагато більший обсяг обов’язків.

Так само у контексті проблем зайнятості, потрібно сказати про існування в Україні прихованого безробіття. І дуже часто дані офіційної статистики показують лише верхівку айсбергу. Так, частими є випадки перебування працівників в умовах вимушеної неповної зайнятості, зокрема, у відпустках без збереження заробітної плати, або у режимі неповного робочого часу. Тільки за офіційними даними Державного комітету статистики таких людей нараховується більше 300 тис.[6], а реальні цифри набагато більші. Крім того, багато людей задіяні у неформальному секторі (натуральне господарство на селі, непостійні підробітки у місті. Цю проблему визнає навіть Президент України, який відзначив зростання показників прихованого безробіття.[7]

Потрібно зазначити, що виглядає на те, що проблеми зайнятості не є пріоритетними для уряду. За даними аналітиків, ринок праці відстає від реального сектору економіки на два-три роки. А «порядок» почали наводити з тих сфер і таким чином, що це не тільки не збільшує зайнятість, а знижує її (досить згадати хоча б ситуацію з підприємництвом). Мінімізація втрат, викликаних кризою, призводить до того, що проблема зайнятості не тільки не згладжується, а дедалі більше загострюється. Скорочення управлінського апарату, так звана оптимізація мережі освіти й охорони здоров’я, як і прийняття пенсійного кодексу, звуження можливостей для самозайнятості населення, що істотно збільшило розмір страхового стажу, загострюють ситуацію.

3. Державна допомога безробітним

У 2011 році в Україні продовжилась практика ігнорування правових норм Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» стосовно того, що розмір такої допомоги не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для працездатної особи.

І хоча в порівнянні із 2010 роком розмір цієї допомоги і був збільшений, але таке збільшення на 30–50 грн. не вирішило проблеми, і надалі в Україні мінімальний розмір допомоги по безробіттю є меншим за прожитковий мінімум.

Так, виплати для осіб, визнаних в установленому порядку безробітними, становили: з 1 січня — 510 грн., з 1 квітня — 520 грн., з 1 жовтня — 534 грн., з 1 грудня — 544 грн.; та для застрахованих осіб: з 1 січня — не менше 714 грн., з 1 квітня — не менше 729 грн., з 1 жовтня — не менше 748 грн., з 1 грудня — не менше 762 грн., але не вище за середню заробітну плату, що склалася за всіма видами економічної діяльності у відповідній області за минулий місяць. У той же час прожитковий мінімум у 2011 році становив з 1 січня 894 грн., з 1 квітня — 911 грн., з 1 жовтня — 934 грн., з 1 грудня — 953 грн.

4. Забезпечення гідних умов праці

В Україні — найдешевша робоча сила у Європі. 6% наших співвітчизників отримують заробітну плату до 960 гривень, що є меншим за мінімальну зарплату. Майже половині українців платять до 2-х тисяч. Понад 4 тисячі гривень отримує всього 15% населення. Кожного року офіційні доходи українців зменшуються, порахували у Державному комітеті статистики. Найнижчі зарплати у працівників рибного та сільського господарств. Вищі статки у фінансистів, промисловців та фахівців із нерухомості. Найбіднішими залишаються Чернівецька, Вінницька і Тернопільська області. Найзаможніші люди, за даними Держкомстату, живуть на сході України та у Києві.

Розподіл кількості працівників за розмірами заробітної плати,
нарахованої за вересень 2011 року (кумулятивно)

Мал. 1. Розподіл кількості працівників за розмірами заробітної плати

Експерти вважають: саме дешева робоча сила — один із визначальних факторів конкурентоспроможності національної економіки, що неприпустимо для європейської держави.

Фактично частка зарплати у собівартості української продукції дуже низька — близько 10%, тоді як у високорозвинених країнах вона сягає 40% і вище.

Останнім часом на цю тему говорять рідше, хоча офіційні дані, оприлюднені у 2011 році Державним комітетом статистики вказують, на поглиблення цієї проблеми. У першому кварталі 2011 року структура операційних витрат з реалізованої продукції виглядала наступним чином:

—  матеріальні витрати — 28,4%;

—  вартість товарів і послуг, придбаних для перепродажу та реалізованих без додаткової обробки — 53%;

—  амортизація — 2,9%;

—  витрати на оплату праці — 5,9%;

—  соціальні відрахування — 2,1%;

—  інші операційні витрати — 7,7%.

Як бачимо, частка зарплати становила лише 5,9%, а разом з відрахуваннями в соціальні фонди, які пропорційні зарплаті, — лише 8%.

За галузями економіки частка зарплати в сукупних операційних витратах з реалізованої продукції становила: у промисловості — 7,7%, сільському господарстві — 25,5%, будівництві — 7,7%, торгівлі — 1,8%, готельно-ресторанному секторі — 20,1%, транспорті і зв’язку — 17,3%, фінансовій діяльності — 1,2%, торгівлі нерухомістю — 7,4%, освіті — 40,5%, медицині — 26,4%, у сфері комунальних послуг — 26%.

Причому в останні два роки відбувається подальше зниження частки зарплати у собівартості української продукції. За перший квартал 2011 року вона дорівнювала 5,9%, тоді як за відповідний період 2010 року — 6,3%, а 2009 року — 6,8%.[8]

Одним із способів підвищення частки зарплати в собівартості є випереджаючий темп зростання зарплати порівняно з темпом збільшення собівартості та ціни реалізації продукції.

Тобто чим швидше зростатиме реальна, скорегована на інфляцію зарплата, тим більшою ставатиме її частка в собівартості вітчизняної продукції. В цьому аспекті ситуація в Україні далеко не найкраща — намітилася тенденція швидкого зниження показників зростання реальної зарплати.

Так, у березні 2011 року до відповідного місяця 2010 року приріст реальної зарплати становив 11,3%, у квітні — 9,7%, а в травні — усього 5,2%. Як бачимо, всього за три місяці темпи зростання зарплат співвітчизників знизилися більш ніж удвічі.

Якщо ж у розрахунках використовувати не офіційну інфляцію, яка напевно істотно занижена, а фактичну, то може мати місце навіть падіння реальної зарплати.

Зрозуміло, що така динаміка реальної зарплати тільки вітається власниками українських підприємств. Швидкі темпи підвищення заробітків найманих працівників скорочують прибутки компаній і б’ють господарів фабрик-заводів по кишені.

У свою чергу державою не здійснюються ефективні заходи щодо підвищення частки заробітної плати у собівартості продукції, і, відповідно, ця негативна тенденція продовжує поглиблюватись.

Важливо також відзначити, що заробітна плата продовжує займати лише трохи більше 40 відсотків у доходах населення (мал.2). Тобто, фактично, втрачається мотиваційна функція заробітної плати як головної складової сукупних трудових доходів населення.

Мал. 2. Структура доходів населення[9]

Гострими залишились проблеми щодо рівня оплати праці у бюджетній сфері. Це зокрема, було визнано Комітетом ВРУ з питань соціальної політики та праці, який відзначав у 2011 році, що урядові рішення призвели до руйнації тарифної системи в бюджетній сфері і зрівнялівки в оплаті праці, і що не досягнуто цілей запровадження Єдиної тарифної сітки.

До категорії бідних потрапили освічені, кваліфіковані і працюючі у режимі повної зайнятості групи населення (працівники бюджетних установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров’я, соціальні працівники, державні службовці, інженери тощо). Через низькі зарплати і пенсії вони не мають можливості в умовах стрімкого зростання цін і тарифів прогодувати свої сім’ї і забезпечити їх найнеобхіднішим.[10]

Для прикладу зарплата педагогічних працівників не відповідає рівню середньої по промисловості, як це визначено законом. І у березні нинішнього року освітяни вийшли на акції протесту проти маніпуляцій з тарифною сіткою. У зв’язку із цими виступами урядовці пообіцяли вирішити цю проблему. Проте аналіз показників, які є чинними у 2011 році, показують, що багатообіцяючі заяви це поки що лише слова.[11]

Так, станом на вересень 2011 року перший тарифний розряд, із якого домножуванням на коефіцієнти відповідних розрядів розраховують заробітну плату вчителя, становить 641 грн., що значно менше, ніж встановлена мінімальна заробітна плата в обсязі 960 грн. Тобто маніпуляції з тарифною сіткою тривають. До кінця 2011 року перший тарифний заплановано довести до 704 грн., але знову ж таки це менше мінімальної заробітної плати.

Залишилась проблема із наявністю заборгованості із заробітної плати. За даними Міністерства соціальної політики українські роботодавці заборгували підлеглим 1,1 млрд. гривень за даними на 2 вересня 2011 року. За інформацією Державного комітету статистики розмір невиплачених зарплат продовжує збільшуватись і на 1 жовтня 2011 року вже складає 1,180 млрд. гривень.[12]

Найбільш часто порушують права працівників невеликі підприємства, на яких працює менше 50 осіб. За словами голови Держслужби з питань праці Андрія Черкасова, найчастіше порушення трудового законодавства фіксують у ресторанному та готельному бізнесі, будівництві та у сільському господарстві.[13]

Водночас численними є випадки наявності заборгованості і неефективних дій держави на державних підприємствах. Зокрема у вересні 2011 року Генеральною прокуратурою України проведено перевірки у діяльності 8 центральних органів виконавчої влади щодо стану контролю за додержанням трудового законодавства на підприємствах державної форми власності, які відносяться до сфери їх управління. В результаті цієї перевірки Генеральною прокуратурою України встановлено, що вказані центральні органи влади не забезпечили належний контроль за своєчасністю виплати заробітної плати на підпорядкованих підприємствах.

Для прикладу, встановлено, що заборгованість з виплати заробітної плати на суб’єктах господарювання, підпорядкованих Міністерству аграрної політики та продовольства України, з початку року зросла до 25,3 млн. грн., а перед Пенсійним фондом України — до 40,2 млн. грн.[14]

Все це показує, що діяльність держави щодо зменшення рівня заборгованості в дуже багатьох випадках є неефективною.

5. Забезпечення гарантій безпеки праці

Проблемою для України є забезпечення гарантій безпеки праці. Ситуація зі станом ви­робничого травматизму в Україні впродовж двох останніх років залишається тривожною. За 2009–2010 роки зареєстровано 28 813 нещасних випадків на виробництві, з яких 24 319 (84,4%) пов’язані з виробництвом. Із загальної кількості 2634 нещасних випадків (9,1%) мали смертельні наслідки, проте тільки 41,3% із них були пов’язані з виробництвом.

За офіційними даними різних управлінь Держпромгірнагляду рівень загального травматизму дещо знизився.[15] Водночас, навіть офіційна статистика показує збільшення цього показника у багатьох галузях. Зокрема, кількість випадків смертельного травматизму у вугільній галузі України за 9 місяців 2011 року збільшилася більш ніж на 20% у порівнянні з аналогічним періодом 2010 року. За цей час на українських вугільних підприємствах сталося 3218 випадків травматизму, з яких 125 — зі смертельним наслідком.[16]

А отже, при загальному зменшенні рівня виробничого травматизму ризик зазнати травми на виробництві продовжує залишатися неприйнятним. А зростання кількості випадків, які не пов’язуються з виробництвом, та збільшення звернень працівників до судів свідчить про приховування травматизму.

Для підприємства випадки виробничого травматизму супроводжуються додатковими витратами та перевірками з боку контролюючих органів. Саме тому адміністрація йде на все, щоб уникнути пов’язаних з цим проблем, і виробничі травми із мовчазної згоди потерпілого показуються як побутові.

Для того, щоб уникнути відповідальності, страхувальники радше воліють приховувати нещасні випадки, ніж забезпечувати безпечні умови праці. Працівники ж найчастіше займають пасивну позицію і не опікуються власним майбутнім, при цьому не знаючи ні про свої права, ні про умови праці, які повинен забезпечити роботодавець.

Часто робітники, що працюють на підприємствах, не знаходяться з роботодавцем в трудових відносинах, тому випадки травматизму серед них просто не фіксуються. В той же час, за наближеними оцінками експертів, кількість смертельних випадків після отриманих травм на виробництві серед таких працівників в три рази більше, ніж зафіксовано в статистичній звітності.[17]

Представники територіальних відділень Держгірпромнагляду, які керують комісіями зі спеціального розслідування нещасних випадків, при прийнятті рішення також не зацікавлені пов’язувати нещасні випадки з виробництвом, оскільки цей показник донедавна був основним в оцінці їхньої діяльності.

І внаслідок цього маємо у 2011 році приклади достатньо дивного розслідування випадків травматизму. Для прикладу можна навести нещасний випадок зі смертельним наслідком, який стався з працівником Н. 3 липня 2011 року на центральній скіповій ямі бункерної естакади доменної печі № 3 доменного цеху ПАТ «Єнакіївський металургійний завод». У результаті перевірки нещасний випадок не було пов’язано з виробництвом, відтак, і не визнано страховим. Комісія, яка розслідувала цей випадок, дійшла висновку, що загиблий Н. перебував на відстані менше двох метрів від кордону перепаду по висоті без достатнього тимчасового огородження, не дотримавшись вимог ГОСТу 12.4.059-89, та порушив п. 2.6 СНиППІ-4-80, тож і сам винен у нещасному випадку.[18]

Неповні й упереджені дані розслідувань, особливо спеціальних розслідувань нещасних випадків зі смертельним наслідком, хибні висновки щодо причин травмування та загибелі працівників призводять до того, що за результатами таких розслідувань складаються неповні (або навіть формальні) переліки заходів запобігання нещасним випадкам на виробництві.

До речі, висновки комісій зі спеціального розслідування практично не доводяться до відома широкого загалу спеціалістів з охорони праці інших підприємств, що сприяє виникненню там аналогічних нещасних випадків.

Також проблемою є те, що велика кількість працівників працюють в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Так само дуже багато людей працюють в умовах, які перевищують рівень шкідливих. Для прикладу, у Волинській області із 75 тисяч працівників промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв’язку 19,5 тисяч осіб працюють в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. А це означає, що майже кожен четвертий працюючий волинянин працює у шкідливих для здоров’я умовах.[19]

Ще одним складним аспектом забезпечення необхідних гарантій безпеки праці є те, що кошти на профілактичну роботу із попередження нещасних випадків на виробництві виділяються за залишковим принципом. В результаті така робота в багатьох випадках не проводиться або проводиться неефективно.

Наприклад, на круглому столі у м. Чернігові «Про стан промислової безпеки, профілактики виробничого травматизму в області та шляхи вдосконалення управління охороною праці» заступник директора Вищого професійного училища у м. Чернігові розповів, що через неврегульованість на рівні центральних органів виконавчої влади в його навчальному закладі працівникам доводиться проходити медичні огляди власним коштом. Також в училищі не передбачена штатним розкладом посада інженера з охорони праці, хоча великий обсяг роботи того вимагає.[20]

У контексті проблем із фінансуванням заходів щодо вдосконалення безпеки праці потрібно зазначити, що діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у цій сфері також не була достатньо ефективною. Це підтверджується і висновками Рахункової палати України.[21]

Причини такого стану безпеки праці мають комплексний характер. На регіональному рівні такими причинами є вкрай недостатні обсяги фінансування заходів з підвищення рівня безпеки і гігієни праці на робочих місцях як приватними, так і державними роботодавцями, відсутність відповідальності роботодавців за порушення законодавства з охорони праці, тотальне скорочення структурних підрозділів і служб з охорони праці в органах управління всіх рівнів, ліквідація промислової медицини. Іншою причиною є те, що значна кількість машин, механізмів, транспортних засобів не відповідає вимогам безпеки, і їх подальша експлуатація представляє загрозу для людей. Нерідко сучасне виробництво організоване таким чином, що робітникові доводиться жертвувати захистом та безпекою праці заради високого плану виробництва.[22]

6. Державний контроль за дотриманням трудових прав

В умовах економічної кризи, яку переживає Україна, значно зросла кількість порушень трудових прав громадян. Так, за даними Державної податкової служби, більше 95% роботодавців в Україні порушують трудове законодавство.[23]

За останній час значно збільшилися випадки незаконних звільнень, несвоєчасної виплати заробітної плати на багатьох державних підприємствах, а направлення працівників у вимушені неоплачувані відпустки має масовий характер. У приватному секторі економіки роботодавці не дотримуються вимог чинного трудового законодавства: трудові відносини не оформляються в установленому законом порядку, порушуються вимоги Кодексу законів про працю щодо робочого часу та часу відпочинку найманих працівників, умов, розмірів і строків виплати заробітної плати тощо. У зв’язку із цим зростає значення нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.

Водночас сьогодні порушення прав працівників відбувається майже на кожному підприємстві, а органи, які покликані забезпечувати законність в цій сфері, лише епізодично здійснюють заходи реагування. Отже, виникає гостра необхідність реформування системи державного контролю за дотриманням трудових прав.

7. Захист трудових прав працівників-мігрантів

Українці опинилися на десятому місці серед тих, хто виїжджає до розвинених країн. Такий висновок зробили експерти Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).[24]

А отже, для України питання трудової міграції на сьогоднішній день є актуальними і такими, яким має приділятися особлива увага як з боку держави, так і з боку широкої громадськості.

Водночас, аналіз сформованої міграційної ситуації показує, що на сьогоднішній день держава не готова до проведення ефективної міграційної політики, а її можливості у сфері управління міграційними процесами вельми обмежені або заблоковані через недосконалість, а в деяких випадках і відсутність відповідних механізмів управління.[25]

Дієздатність міграційної політики держави залежить від багатьох компонентів, насамперед від наявності достовірної інформації про міграційні процеси як усередині країни, так і за її межами. Також вона залежить від прагматичної постановки цілей і точного визначення цілей міграційної політики, чіткого бачення завдань, які потребують вирішення, правильного вибору пріоритетів і методологій, які будуть використані для вирішення поставлених завдань.

На жаль, про дієздатність міграційної політики, а відповідно, і про ефективний захист прав працівників-мігрантів, поки не доводиться говорити. І хоча в 2011 р. була затверджена Указом Президента України Концепція державної міграційної політики, законодавчі механізми регулювання міграційних процесів в Україні, які базувались би на цій Концепції, ще не створені. Також не створений механізм постійного моніторингу стану зовнішньої трудової міграції.

Крім того, до сьогодні Україною не ратифікована Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей 1990 року. Цей важливий міжнародний документ є дуже актуальним для українських мігрантів за межами України, кількість яких, за різними оцінками, складає від 5 до 7 млн.

На відміну від ратифікованої за наполяганням Уповноваженого ВРУ з прав людини Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 року Конвенція ООН стосується всіх трудових мігрантів — як легальних, так і нелегальних. А 90% усіх мігрантів, як за межами України — наших співвітчизників, так і всередині країни — іммігрантів, працюють, на жаль, у статусі саме нелегальних. У Конвенції ООН уперше визначаються права, які поширюються на окремі категорії трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей, зокрема, прикордонних, сезонних трудящих, моряків, найнятих на судна іноземних компаній, трудящих, зайнятих на стаціонарних прибережних установках (платформах), а також трудящих, які працюють не за наймом.

Приєднання України до Міжнародної конвенції про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей є надзвичайно важливим у контексті запровадження нових дійових механізмів захисту прав трудових мігрантів, сприятиме більш ефективному захисту прав як українських заробітчан за кордоном, так і іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України з метою працевлаштування.

Також не ратифікована й Конвенція Міжнародної організації праці 2006 року про працю в морському судноплавстві.

Крім того, проблемою є те, що не укладено двосторонніх угод у сфері соціального забезпечення з країнами, в яких перебуває найбільша кількість українських мігрантів, зокрема, з Польщею, Федеративною Республікою Німеччина, Грецькою Республікою, Державою Ізраїль. Також не ратифіковані угоди про соціальне забезпечення з Португалією та Естонією.[26]

А отже, громадяни України, що виїжджають за її межі, і надалі не відчувають, що вони знаходиться під захистом своєї держави і в будь-яку хвилину можуть розраховувати на її допомогу.

8. Забезпечення прав професійних спілок

Складною залишається ситуація із діяльністю профспілок в Україні. 2011 рік ознаменувався цілою низкою кримінальних справ, які державні органи порушували у зв’язку з функціонуванням професійних спілок в Україні.

Зокрема, у зв’язку із цим Спільний представницький орган Всеукраїнських профспілок та профспілкових об’єднань для ведення колективних переговорів і соціального діалогу на національному рівні звернувся з офіційним листом до Президента України щодо системного порушення прав профспілок, втручання органів державної влади та їх посадових осіб у внутрішню статутну діяльність профспілок.

Потрібно зазначити, що Спільний представницький орган профспілок, об’єднує у своїх лавах представників 60 всеукраїнських профспілок та профспілкових об’єднань, представляє інтереси більше 10 млн. членів профспілок.

У зверненні зазначається, що порушення прав профспілок в Україні стало «звичною» практикою органів державної влади, які ігнорують норми національного законодавства щодо прав цих організацій. Зокрема, як приклади, наводиться те, що Державна служба морського і річкового транспорту України ініціювала створення альтернативної Профспілки працівників морського транспорту (об’єднаної), примусово залучивши до неї членів діючої профспілки, а посадовці Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України протиправно вимагали від закладів освіти Кіровоградської області надання інформації щодо сум сплачених профспілкових внесків.

Також у зверненні зазначається, що особливе занепокоєння викликають дії Генеральної прокуратури України та її органів на місцях, які протягом тривалого часу здійснюють системний і скоординований тиск на Федерацію профспілок України та її членські організації шляхом втручання у внутрішню діяльність та гоніння на профспілкових лідерів.

За словами Заступника Голови Федерації профспілок України Григорія Осового 26 серпня 2011 року працівниками правоохоронних органів у супроводі озброєного підрозділу було проведено обшук Федерації профспілок України, результатом якого стало незаконне вилучення всієї фінансово-бухгалтерської документації та безпідставне порушення кримінальних справ. За його інформацією, «практично в усіх регіонах України проводяться численні виснажливі перевірки діяльності профспілок, насамперед щодо використання їх майна. Порушуються кримінальні справи, організовуються судові процеси, метою яких є позбавлення майна профспілок, яким вони володіють протягом багатьох років на законних підставах».

Федерація профспілок України неодноразово зверталася до Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України, а також — до Генерального прокурора України з проханням вжити невідкладних заходів реагування для зупинення протиправних дій з боку окремих представників Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на місцях.

За інформацією самої Федерації профспілок України всі звернення про нехтування Конституції та законів України, міжнародних норм права, судових рішень про законність володіння Федерацією профспілок України майном не знайшли належного реагування на найвищому державному рівні. Спроби профспілок щодо інформування про цю ситуацію шляхом обговорення питання на засіданні Національної тристоронньої соціально-економічної ради не були підтримані іншими соціальними партнерами, насамперед урядовцями. На жаль, і Верховна Рада України відхилила проведення у жовтні 2011 року парламентських слухань на тему: «Про стан дотримання в Україні прав профспілок, зокрема виконання Конвенції Міжнародної організації праці № 87 «Про свободу асоціації і захист права на організацію».[27]

Також негативну оцінку стану захисту прав профспілок дає і Національний кореспондент Міжнародної організації праці в Україні Василь Костриця, який каже про «значне зростання випадків прямого втручання органів влади у статутну діяльність профспілок, яке є прямим порушенням вимог Конвенцій № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію та № 98 про застосування принципів права на об’єднання в профспілки і на ведення колективних переговорів, які ще у 1956 році були ратифіковані Україною».[28]

Також паном В.Кострицею було зазначено, що 15 серпня 2011 року Кабінет Міністрів прийняв Постанову «Про утворення Комісії з питань проведення інвентаризації майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, яке передано їм у відання, володіння та/або користування за рішенням органів державної влади колишнього Союзу РСР та Української РСР». Прийняте урядом рішення викликало занепокоєння серед громадськості, оскільки створило передумови для порушення державою норм статті 41 Конституції України. Дії Кабінету Міністрів, відзначив представник Міжнародної Організації Праці, розцінюються представниками громадських об’єднань (організацій) як спроба «націоналізувати» (конфіскувати) майно, яке належить їм на законних підставах.

«Постійні скарги від профспілок до Міжнародної організації праці свідчать про недостатньо ефективні механізми контролю з боку державних органів щодо дотримання основних прав і гарантій громадян на свободу об’єднання у профспілки», — зазначив В. Костриця.

Під час комітетських слухань щодо дотримання органами державної влади прав проф­спілок експерти також звернули увагу на низку нерозв’язаних проблем на законодавчому рівні. Зокрема, йшлося про те, що після прийняття Верховною Радою Цивільного кодексу України та Закону «Про Державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» виникли правові колізії, зокрема, стосовно врегулювання питання щодо легалізації професійних спілок і їх об’єднань та набуття статусу юридичної особи. Після введення в дію з січня 2011 року Податкового кодексу стало можливим втручання в статутну і фінансову діяльність профспілок з боку податкових органів. Зверталася увага на те, що положення Кодексу дозволяють органам державної податкової служби подавати позови про припинення діяльності окремих первинних профспілкових організацій як юридичних осіб, встановлювати повний контроль за витрачанням профспілками своїх засобів.[29]

9. Рекомендації

1. Підвищити розмір допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мінімуму, який передбачений законодавством.

2. Зменшити високе безробіття передусім серед найбільш уразливих категорій населення, в першу чергу, молоді, людей передпенсійного віку, осіб з інвалідністю.

3. Прийняти зміни до законодавства щодо усунення дискримінаційних положень відносно реєстрації безробітними сільського населення.

4. Збільшити частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції.

5. Гармонізувати мінімальну заробітну плату згідно з вимогами Європейської соціальної хартії.

6. Забезпечити ефективне здійснення і диференціацію оплати праці в бюджетній сфері через застосування Єдиної тарифної сітки, усунути практику встановлення посадового окладу (тарифної ставки) працівника І тарифного розряду в розмірі, нижчому за визначений законом про оплату праці.

7. Здійснити заходи щодо вдосконалення оплати праці в органах державної влади з метою покращення соціального захисту рядових працівників, усунення системи прихованої заробітної плати, що встановлена призначенням різноманітних премій і доплат, які в більшій мірі залежать від лояльності до керівництва, ніж від продуктивності.

8. Зменшити заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам у бюджетній сфері, а також здійснити заходи, спрямовані на зменшення заборгованості на підприємствах і організаціях усіх форм власності.

9. Удосконалити систему безпеки праці з метою зменшення виробничого травматизму й професійних захворювань, у тому числі шляхом удосконалення законодавства в цій сфері, а також здійснення профілактичних програм.

10. Удосконалити контроль за дотриманням стандартів і вимог у сфері охорони праці; забезпечити швидке та ефективне розслідування випадків травматизму.

11. Удосконалити державний контроль за дотриманням трудових прав, створення ефективних механізмів реагування на ці порушення.

12. Укласти двосторонні договори в сфері працевлаштування та соціального захисту працівників-мігрантів з країнами, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників і з якими до сьогодні таких угод ще не укладено.

13. Ратифікувати необхідні міжнародні документи, які посилюють захист працівників-мігрантів в сфері працевлаштування та соціального захисту.

14. Забезпечити дотримання прав профспілок, сприяти становленню сильного незалежного профспілкового руху.

 

 

[1]    Підготовлений М. Щербатюком, УГСПЛ.

[2]    Надія Гоцуєнко «Слабкі ланки «трудового» ланцюга» «Дзеркало тижня. Україна» № 34, 23 вересня 2011 http://dt.ua/ECONOMICS/slabki_lanki_trudovogo_lantsyuga-88388.html

[3]    Л. Суржик, О. Онищенко «Страшенна таємниця держзамовлення» «Дзеркало тижня. Україна» № 33, 16 вересня 2011 http://dt.ua/EDUCATION/strashenna_taemnitsya_derzhzamovlennya-87981.html

[4]    Василь Надрага «Як працевлаштувати втрачене покоління» «Дзеркало тижня. Україна» № 30, 26 серп­ня 2011 http://dt.ua/POLITICS/yak_pratsevlashtuvati_vtrachene_pokolinnya-86778.html

[5]    Надія Гоцуєнко «Слабкі ланки «трудового» ланцюга» «Дзеркало тижня. Україна» № 34, 23 вересня 2011 http://dt.ua/ECONOMICS/slabki_lanki_trudovogo_lantsyuga-88388.html

[6]    Дані Державного комітету статистики http://www.ukrstat.gov.ua/

[7]    Янукович закликав посилити контроль за зарплатами в конвертах http://news.dt.ua/ECONOMICS/yanukovich_zaklikav_posiliti_kontrol_za_zarplatami_v_konvertah-87906.html

[8]    Економічна правда «Зарплати українців: все гірше і гірше» http://www.epravda.com.ua/columns/2011/07/6/ 290916/view_print/

[9]    Дані Державного комітету статистики http://www.ukrstat.gov.ua/

[10]   Комітет з питань соціальної політики та праці визнав незадовільною роботу Кабінету Міністрів щодо забезпечення виконання Указу Президента України «Про невідкладні заходи з подолання бідності» http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/article/news_left?art_id=259301&cat_id=37486

[11]   Лілія Гриневич «Яка зарплата така й освіта» «Дзеркало тижня. Україна» №35, 30 вересня 2011 http://dt.ua/EDUCATION/yaka_zarplata__taka_y_osvita-88781.html

[12]   Заборгованість із зарплат збільшилася на 2,2% http://news.dt.ua/ECONOMICS/zaborgovanist_iz_zarplat_zbilshilasya_na_2,2-90232.html

[13]   За місяць борг українських роботодавців перед підлеглими скоротився на 70 млн грн. http://news.dt.ua/ECONOMICS/za_misyats_borg_ukrayinskih_robotodavtsiv_pered_pidleglimi_skorotivsya_na_70_mln_grn-87755.html

[14]   Генеральною прокуратурою України продовжується робота з усунення порушень законів про оплату праці та сплату внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=98204&fp=131

[15]   Аналіз виробничого травматизму за 9 місяців 2011 року http://www.kw.ukrtel.net/tudnop/p220.htm

[16]   У вугільній галузі смертельний травматизм зріс на 20% http://health.unian.net/ukr/detail/225803

[17]   Прихований виробничий травматизм та його наслідки http://www.ostrozkarda.rv.ua/index.php?id=357

[18]   Профспілкові вісті «Розслідування нещасних випадків: випадків: кому не вигідно?» http://www.psv.org.ua/ arts/Ludina_i_pracia/view-603.html

[19]   На Волині кожен четвертий працює у шкідливих умовах http://newsper.net/ua/article/region-ua/3/theme/ 91?id=206982&date=2011-10-04

[20]   Проблеми в сфері безпеки праці обговорили в Чернігові http://gurt.org.ua/articles/10243/

[21]   Рахункова палата України «Кому гроші більш потрібні — постраждалим на виробництві чи виробництвам?» http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16737369

[22]   Проблеми в сфері безпеки праці обговорили в Чернігові http://gurt.org.ua/articles/10243/

[23]   Трудове законодавство в Україні порушують 95% роботодавців http://news.dt.ua/ECONOMICS/trudove_zakonodavstvo_v_ukrayini_porushuyut_95_robotodavtsiv-86356.html

[24]   Українці — лідери серед мігрантів у Росії та Польщі http://news.dt.ua/SOCIETY/ukrayintsi_-_lideri_sered_migrantiv_u_rosiyi_ta_polschi-84595.html

[25]   Регулирование трудовой миграции. Украина — пути и решения. http://migrant.org.ua/?p=3859

[26]   Виступ першого заступника Міністра соціальної політики України Василя Надраги на конференції «Майбутнє міграції в Україні» http://www.mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=134354&cat_id=107177

[27]   СПО профспілок закликає Президента України не допустити подальшого порушення прав профспілок http://www.fpsu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=6466%3A2011-11-03-11-07-32&catid=177%3A2011-05-19-06-09-50&Itemid=112&lang=uk

[28]   Питання дотримання органами державної влади прав профспілок обговорено на слуханнях у Комітеті з питань соціальної політики та праці http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/article/news_left?art_id=286731&cat_id=37486

[29]   Питання дотримання органами державної влади прав профспілок обговорено на слуханнях у Комітеті з питань соціальної політики та праці http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/article/news_left?art_id=286731&cat_id=37486

 


C��������� �������