Напрямок: Навчальний курс «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні»
Навчальний курс «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» має на меті підвищення професійного потенціалу суддів та адвокатів з застосування норм міжнародного гуманітарного права в національній судовій практиці, а саме щодо кваліфікації збройного конфлікту, співвідношення норм міжнародного гуманітарного права й прав людини та розгляду справ, пов’язаних з окупацією АР Крим та м. Севастополь.
Навчальний курс підтримує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка впроваджується УГСПЛ
Українська Гельсінська спілка з прав людини оголошує конкурс серед суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих та науковців на участь у навчальному курсі «Колабораційна діяльність в Україні: кримінальний та цивільний аспекти».
У період міжнародного збройного конфлікту особливо актуальним є питання правової оцінки співпраці населення з ворогом. Чим довше триває окупація певних територій, тим більше людей змушені співпрацювати з окупаційною адміністрацією.
Під час курсу учасники поглиблять свої знання щодо правових аспектів колабораційної діяльності в контексті національних реалій, а також дізнаються про вимоги міжнародного права.
Програма курсу включає такі теми:
Стаття 111-1 КК України «Колабораційна діяльність» – детальний розбір.
Вимоги КПК України: in absentia, запобіжні заходи, угоди.
Вимоги міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в контексті колабораційної діяльності.
Цивільний аспект колабораційної діяльності: трудові права, освіта, репарації, спадкування
Тривалість навчання: 2 місяці.
Формат: онлайн (форум, онлайн зустрічі в Zoom тощо).
Відібрані учасники будуть зареєстровані на онлайн платформі, де вони отримають доступ до навчальних матеріалів.
Всі учасники, які успішно завершать навчання, отримають відповідні сертифікати про його завершення, а також будуть запрошені на заключний очний тренінг.
Кількість місць на курсі обмежена – до 35 учасників.
Щоб взяти участь в конкурсному відборі, заповністьонлайн-заявкуабо у формі нижче за посиланням.
Кінцевий строк заповнення онлайн-заявки: до 10 березня 2024 року включно!
Про результати відбору буде повідомлено 13 березня 2024 року у повідомленні на пошту.
Навчальний курс розпочнеться: 15 березня 2024.
Важливо!
Перед початком навчання, оцініть своє навантаження та розраховуйте, що в середньому для навчання необхідно буде приділяти не менше 4-6 годин щотижня. Під час проходження курсу учасники мають ознайомлюватися з запропонованими навчальними матеріалами, брати участь в обговореннях на форумі та у вебінарах, а також виконувати обов’язкові завдання для перевірки.
Ті учасники, які не будуть відвідувати навчальну платформу та/або не будуть виконувати практичні завдання, будуть відраховані з курсу без права відновлення. Відраховані учасники також втрачають право брати участь у будь-яких навчальних заходах (курсах, тренінгах, семінарах), що проводяться Українською Гельсінською спілкою з прав людини надалі.
З усіх додаткових питань просимо звертатися до координатора навчального курсу — Ольга Семенюк, ел. пошта [email protected], тел. +38050-965-31-47
Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:
Цей захід став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Українська Гельсінська спілка з прав людини оголошує конкурс серед суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих та науковців на участь у навчальному курсі «Колабораційна діяльність в Україні: кримінальний та цивільний аспекти».
У період міжнародного збройного конфлікту особливо актуальним є питання правової оцінки співпраці населення з ворогом. Чим довше триває окупація певних територій, тим більше людей змушені співпрацювати з окупаційною адміністрацією.
Під час курсу учасники поглиблять свої знання щодо правових аспектів колабораційної діяльності в контексті національних реалій, а також дізнаються про вимоги міжнародного права.
Програма курсу включає такі теми:
Стаття 111-1 КК України «Колабораційна діяльність» – детальний розбір.
Вимоги КПК України: in absentia, запобіжні заходи, угоди.
Вимоги міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в контексті колабораційної діяльності.
Цивільний аспект колабораційної діяльності: трудові права, освіта, репарації, спадкування
Тривалість навчання: 2 місяці.
Формат: онлайн (форум, онлайн зустрічі в Zoom тощо).
Відібрані учасники будуть зареєстровані на онлайн платформі, де вони отримають доступ до навчальних матеріалів.
Всі учасники, які успішно завершать навчання, отримають відповідні сертифікати про його завершення, а також будуть запрошені на заключний очний тренінг.
Кількість місць на курсі обмежена – до 35 учасників.
Щоб взяти участь в конкурсному відборі, заповністьонлайн-заявкуабо у формі нижче за посиланням.
Кінцевий строк заповнення онлайн-заявки: до 10 березня 2024 року включно!
Про результати відбору буде повідомлено 13 березня 2024 року у повідомленні на пошту.
Навчальний курс розпочнеться: 15 березня 2024.
Важливо!
Перед початком навчання, оцініть своє навантаження та розраховуйте, що в середньому для навчання необхідно буде приділяти не менше 4-6 годин щотижня. Під час проходження курсу учасники мають ознайомлюватися з запропонованими навчальними матеріалами, брати участь в обговореннях на форумі та у вебінарах, а також виконувати обов’язкові завдання для перевірки.
Ті учасники, які не будуть відвідувати навчальну платформу та/або не будуть виконувати практичні завдання, будуть відраховані з курсу без права відновлення. Відраховані учасники також втрачають право брати участь у будь-яких навчальних заходах (курсах, тренінгах, семінарах), що проводяться Українською Гельсінською спілкою з прав людини надалі.
З усіх додаткових питань просимо звертатися до координатора навчального курсу — Ольга Семенюк, ел. пошта [email protected], тел. +38050-965-31-47
Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:
Цей захід став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.*
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Українська Гельсінська спілка з прав людини оголошує конкурси одразу на ДВА навчальні курси: «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту України» та «Міжнародне гуманітарне право: від теорії до практики».
Курси впроваджуватимуться в партнерстві з Національною школою суддів України та Вищою школою адвокатури в рамках Програми USAID Ukraine – USAID Україна «Права людини в дії».
Учасник може брати участь лише в одному навчальному курсі.
Які теми будуть включені в навчальні курси та особливості кожного з курсу дивіться в інфографіці:
Для участі в конкурсному відборі на навчальний курс «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» потрібно заповнити анкету за посиланням: ПОДАТИ ЗАЯВКУ
Для участі в конкурсному відборі на навчальний курс «Міжнародне гуманітарне право: від теорії до практики» потрібно заповнити анкету за посиланням: ПОДАТИ ЗАЯВКУ
Кінцевий строк заповнення онлайн-заявки: 15 жовтня 2023 року о 23.59.
Результати конкурсу учасникам будуть повідомлені не пізніше 18 жовтня 2023 року.
Навчальний курс розпочнеться 20 жовтня 2023 року.
Формат проходження навчання на курсі – дистанційне навчання (форум, онлайн зустрічі в Zoom, тощо).
Відібрані учасники будуть зареєстровані на онлайн платформі, де отримають поетапний доступ до навчальних матеріалів. Вони складаються з лекцій (відео та текстовий формат), додаткових рекомендованих матеріалів, а також форуму для дискусій та обговорення запропонованих питань.
Під час проходження курсу учасники мають ознайомлюватися з запропонованими навчальними матеріалами, брати участь в обговореннях на форумі та у вебінарах, а також виконувати обов’язкові завдання для перевірки (тест, письмове завдання).
Учасники мають регулярно відвідувати навчальну платформу (це можна робити в будь-який зручний час, але з дотриманням вимог систематичності), своєчасно ознайомлюватися з лекціями та навчальними матеріалами, брати участь в дискусіях на форумі та виконувати завдання у відведений проміжок часу (з дотриманням дедлайнів).
Навчання на курсі будуть супроводжувати експерти. Учасники зможуть звертатися до експертів для отримання відповідей на додаткові питання. Експерти під час навчання спілкуються з учасниками за допомогою форуму, на яких, зокрема, й пропонують актуальні питання для обговорення.
Також учасники можуть самі формулювати та розміщувати питання на форумі для обговорення з експертами та іншими учасниками. Крім того, експерти будуть проводити вебінари, на яких розглядатимуть практичні та складні теоретичні питання.
Учасники мають оцінити своє навантаження та розраховувати, що в середньому для навчання їм необхідно буде приділяти не менше 5-8 годин щотижня.
Участь у всіх навчальних заходах на платформі онлайн – обов’язкова.
Ті учасники, які не будуть відвідувати навчальну платформу та/або не будуть виконувати практичні завдання, будуть відраховані без права відновлення на курсі. Крім того, відраховані учасники втрачають право брати участь у будь-яких навчальних заходах (курсах, тренінгах, семінарах), що проводяться Українською Гельсінською спілкою з прав людини в подальшому.
З усіх додаткових питань просимо звертатися до координатора навчального курсу – Ольга Семенюк, ел. пошта [email protected], тел. +38(050)965-31-47.
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
УГСПЛ представляє матеріал з серії публікацій по елементах перехідного правосуддя від випускників освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини: «Люстрація, амністія, прощення, історична пам’ять».
Станом на липень 2023 зареєстровано більше 110 тис. злочинів, вчинених в період повномасштабного вторгнення (ці цифри стосуються злочину агресії, воєнних злочинів та злочинів проти національної безпеки). В той же час українська пенітенціарна система не спроможна вмістити таку кількість ув’язнених. Чим довше буде війна, тим більше злочинів буде реєструватись. А з ними і кількість тих, хто має понести покарання.
Дев’ятий рік в країні точиться дискусія про амністію в контексті збройного конфлікту в Україні, адже ця процедура є інструментом правосуддя перехідного періоду, застосування якої покликано сприяти встановленню тривалого миру.
Звісно Україні потрібен мир. Важливими є питання якою ціною, на яких умовах та чи буде він тривалим. За які злочини не можна амністувати за жодних умов та якою має бути процедура та умови амністії в післявоєнній Україні – ці питання дослідила суддя Галицького районного суду м. Львова Катерина Котельва.
В пошуках мирної формули, по-перше, слід звертати увагу на контекст збройного конфлікту.
Для України я би виділила такі основні контекстуальні складові.
Характеристики збройного конфлікту.
В Україні триває міжнародний збройний конфлікт, особливостями якого є:
– агресія з боку РФ проти мирної України та захисний характер участі України в цій війні;
– тривалість понад 9 років (з 2014);
– окупація частини українських територій та встановлення окупаційної влади РФ;
– значні людські втрати військових та мирного населення, велика кількість травмованих та покалічених, у тому числі дітей;
– жахливі наслідки російської агресії: зруйновані житло та об’єкти інфраструктури, вимушені переселенці, безпрецедентна шкода для екосистеми тощо.
Політичний режим.
Нинішній режим влади в Україні є демократичним та характеризується:
– наявністю залишків минулої тоталітарної системи та політикою їхнього поступового подолання;
– запровадженням Україною європейських стандартів у різні сфери життя, зокрема щодо захисту прав людини;
– контролем дотримання українською стороною норм міжнародного гуманітарного права, виконання інших зобов’язань за міжнародними договорами;
– високим ступенем впливу суспільства на державну політику та важливі процеси в країні.
Кількість осіб, які потенційно можуть бути амністовані та помилувані.
Станом на липень 2023 зареєстровано більше 110 тис. злочинів, вчинених в період повномасштабного вторгнення (ці цифри стосуються злочину агресії, воєнних злочинів та злочинів проти національної безпеки). В той же час:
– українська пенітенціарна система не спроможна вмістити таку кількість ув’язнених;
– українські тюрми переповнені;
– існуючі умови утримання є незадовільними, про що свідчать численні звіти міжнародних організацій та рішення ЄСПЛ про порушення Україною зобов’язань за статтею 3 Конвенції (заборони катування).
Катерина Олександрівна Котельва – суддя Галицького районного суду м. Львова
Конституційні засади та законодавство
За українським законодавством амністія – це звільнення від відбування покарання за вчинене кримінальне правопорушення.
Вона застосовується стосовно осіб:
визнаних судом винними;
справи яких розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили.
Механізм застосування амністії в Україні прописаний чітко та зрозуміло. Амністія передбачена Конституцією України. Її правила та процедура застосування закріплені в Кримінальному кодексі України та Законі України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 року.
Амністія є однією з підстав звільнення від покарання та його відбування, які передбачені Розділом XII Кримінального кодексу України. Стаття 74 КК України закріплює виключну компетенцію суду звільняти осіб від покарання.
Вона може бути оголошена лише законом України. Та, як правило, стосується певної індивідуально невизначеної категорії осіб.
Від амністії слід відрізняти помилування, яке здійснює Президент України. Помилування на відміну від амністії має лише індивідуальну дію і може стосуватися лише конкретного засудженого.
Останній раз Верховна Рада ухвалила Закон України «Про амністію у 2016 році». До того амністія оголошувалася у 2011 та 2014 роках.
Закони про амністію завжди мають свої особливості та відмінності один від одного, зокрема в частині переліку категорій осіб до яких застосовується або не застосовується ця процедура.
Загальні правила застосування цієї процедури визначає Закон України «Про застосування амністії в Україні».
Стаття 4 цього закону містить категорії, до яких амністія не може бути застосована. Заборона стосується:
– осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;
– осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких або особливо тяжких злочинів;
– осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
– осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;
– осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування;
– осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося заподіяння смерті, або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягнули за собою смерть.
Кримінальний кодекс України (частина 4 статті 86) також містить обмеження щодо звільнення від покарання в порядку амністії до моменту відбуття засудженим певної мінімальної частини призначеного покарання. Це правило, зокрема, стосується осіб, визнаних винними у вчиненні державної зради та диверсії.
Рішення про застосування чи відмову в застосуванні амністії приймає суд.
Важливим є те, що суд не може відмовити у застосуванні цієї процедури щодо особи, яка підпадає під дію відповідного закону про амністію. Це питання не відноситься до судової дискреції, оскільки застосування амністії є обов’язком суду, а не правом.
Таким чином, оголошення амністії є політичним рішенням, на яке потрібна політична воля та прийняття парламентом відповідного законодавства. Процедурно амністію застосовує суд, роль якого по суті технічна. Під час судового провадження суддя лише перевіряє застосованість умов закону щодо конкретної людини та автоматично звільняє її від покарання на підставі амністії або відмовляє, якщо людина не є суб’єктом амністії.
Амністія є традиційним інструментом постконфліктного правосуддя. Як правило, метою застосування амністії під час перехідного періоду є відновлення миру та примирення суспільства.
Світовий досвід показує, що держави впроваджували цю процедуру в різних форматах та варіаціях.
Амністії можуть застосовуватися безумовно, тобто у широкому форматі, або за певних умов.
Укладені у 2015 році Мінські угоди передбачали прийняття законодавства, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей. Тоді йшлося про введення в дію широкої амністії, яка мала поширюватися на всіх учасників збройного конфлікту.
Верховна Рада України розпочала законотворчий процес розроблення відповідного законодавства про амністію, але його не було доведено до кінця, сам закон парламент так і не прийняв.
Після повномасштабного вторгнення ситуація в Україні змінилася суттєво. Сьогодні ми маємо геть інший контекст. Людські втрати, вбивства та тортури мирного населення, зруйноване житло та об’єкти інфраструктури, масове вчинення окупантом воєнних та інші міжнародних злочинів, порушень норм міжнародного гуманітарного права, спричинена шкода екосистемі, інші жахливі наслідки збройної російської агресії абсолютно виключають можливість широкого безумовного формату амністії.
Крім того, якщо ми називаємо примирення суспільства основною ціллю застосування амністії, необхідно враховувати запит українського суспільства не тільки на відновлення миру, а й на справедливість. Покарання винних та відшкодування шкоди не менш важливі елементи для відновлення миру та порозуміння в суспільстві.
Віднайти справедливий баланс між амністією та покаранням за злочини є першочерговим завданням під час розроблення відповідного законодавства про амністію.
Таким чином, надзвичайно важливо передбачити збалансовані та справедливі умови застосування амністії в поствоєнній Україні та не перейти «червоні лінії».
Ілюстративне фото. Джерело: pixabay.com
Категорії злочинів
Для початку пропоную визначити основні категорії злочинів, вчинення яких під час війни має особливе значення та вимагає уваги в контексті запровадження амністії.
Оскільки ця публікація присвячена проблематиці амністії як елементу правосуддя перехідного періоду, я буду аналізувати лише злочини, безпосередньо пов’язані зі збройним конфліктом в Україні або вчинені в умовах воєнного стану.
Основні категорії злочинів, стосовно яких необхідно буде вирішувати питання про застосованість амністії, і які є особливо небезпечними і чутливими для амністування, такі:
Міжнародні злочини:
– геноцид;
– злочини проти людяності;
– воєнні злочини;
– злочин агресії.
Злочини проти основ національної безпеки:
– державна зрада;
– колабораційна діяльність;
– пособництво державі-агресору;
– диверсія;
– шпигунство;
– тощо.
Корупційні злочини:
– привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем;
– зловживання владою;
– одержання неправомірної вигоди;
– незаконне збагачення;
– тощо.
Тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи (її життя, здоров’я, честі та статевої свободи):
– умисне вбивство;
– катування;
– зґвалтування та сексуальне насильство;
– тощо.
Військові злочини:
– дезертирство;
– ухилення від військової служби;
– добровільна здача в полон;
– мародерство;
– тощо.
Зрозуміло, що ця класифікація не є повною або вичерпною, оскільки має на меті лише розпочати дискусію про орієнтовні межі, за якими застосування амністії може спровокувати в країні соціальні незадоволення та протести або призвести до порушень державою міжнародних зобов’язань, у тому числі в сфері прав людини або міжнародного гуманітарного права.
Щодо міжнародних злочинів, слід зазначити, що це найбільш небезпечна зона потенційного застосування амністії. Переслідування міжнародних злочинців має важливе значення як для України, так і для всього світу, оскільки такі злочини становлять загрозу для всього людства.
Міжнародне гуманітарне право, а саме ст. 49 ЖКІ, ст. 50 ЖКІІ, ст. 129 ЖКІІІ, ст. 146 ЖКVII, ст.ст. 85, 86, 88, 89 ДПІ, ст.ст. V-VII Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, передбачають обов’язок держав переслідувати воєнних злочинців та забезпечити для них ефективні заходи покарання.
На мій погляд, міжнародні злочини за жодних умов не повинні підпадати під амністію і це має бути прямо записано в законі.
Щодо злочинів проти основ національної безпеки – ситуація складніша. Особисто я не вважаю, що встановлення повної заборони амністування для цієї категорії злочинів є доцільним.
По-перше, ідеться про досить велику кількість злочинів. Лише стаття 111-1 КК України (колабораційна діяльність) містить 8 частин та біля 15 складів кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості.
По-друге, в Україні досить значна кількість потенційних суб’єктів злочинів проти основ національної безпеки. Водночас, ідеться про вчинення кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості. Важливо, щоб кожна винна особа пройшла через процедуру кримінального переслідування. В деяких випадках, на мій погляд, самої такої процедури буде достатньо для того, щоб людина зробила правильні висновки і виправилась. У такому разі амністія має позитивно вплинути на процеси примирення та порозуміння всередині суспільства та стати запобіжником від вчинення нових злочинів, адже наступні 10 років для амністованої особи буде діяти законодавча заборона на повторне застосування амністії.
В даному випадку важливо віднайти баланс між загрозою національній безпеці та користю від амністії для зміцнення тривалого миру.
Наразі українське законодавство передбачає пряму заборону застосування амністії для осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (ст. 4 Закон України «Про застосування амністії в Україні»). В разі поширення післявоєнної амністії на злочини проти основ національної безпеки, необхідно буде привести у відповідність внутрішнє законодавство та не допустити колізії правових норм.
Корупційні злочини в жодному випадку не мають попасти під дію закону про амністію. На даному історичному етапі розвитку України від ефективності боротьби з корупцією напряму залежить добробут та успішне майбутнє нашої країни. Крім того, під час війни ступінь суспільної небезпеки та шкоди від корупційних злочинів та зловживання владою надто великий, щоб можна було амністувати у тому винних осіб. Особи, які використовують надану їм владу для незаконного особистого збагачення та в інших особистих цілях, і все це під час дії воєнного стану, в умовах безпрецедентної національної трагедії, не заслуговують на прощення.
При підготовці законодавство щодо післявоєнної амністії, необхідно вважати, що статтею 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» також заборонено застосовувати амністію щодо осіб, засуджених за:
– умисне вбивство;
– катування;
– насильницьке донорство;
– незаконне позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося заподіяння смерті;
– нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягнули за собою смерть.
Вирішуючи питання про амністію злочинів проти особи, також слід пам’ятати про захист прав потерпілого та необхідність відшкодування спричиненої шкоди.
Щодо військових злочинів, я вважаю, це саме та категорія, де можна говорити про досить широкі межі для застосування амністії. Суб’єкти злочинів цієї категорії – українські військові. Впевнена, суспільство готове пробачати представникам збройних сил України вчинені кримінальні правопорушення. Водночас, необхідно врахувати та зберегти розумний баланс між звільненням від покарання та військовою дисципліною. Тому, враховуючи специфіку несення військової служби, до обговорення питання про амністію за військові злочини необхідно залучати самих військових.
Ілюстративне фото: pixabay.com
Умови та процедура
Як вже зазначалося, широка безумовна амністія є абсолютно неприйнятним варіантом для України, враховуючи контекст та характер збройного конфлікту.
Тому хочу зазначити про деякі умови, які варто передбачити законодавством про постконфліктну амністію:
Визнання вини в повному обсязі та щире каяття.
Відшкодування завданої шкоди.
Заборона застосування для тих, хто раніше вже вчиняв злочини означеної категорії.
Можуть бути інші умови, пов’язані з викриттям інших причетних до вчинення злочину або інших злочинів.
Стосовно процедури застосування амністії звертаю увагу на 2 моменти.
Перше. Відповідно до національного законодавства амністію застосовує суд відносно осіб, справи яких розглянуті, тобто судовий процес по справі завершений. Заборона переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей, як це було зазначено в Мінських угодах у 2015 році, не відповідає законодавчим засадам застосування амністії. Якщо людина не пройшла через процедуру кримінального переслідування, вона не може бути амністована. Тому, в разі необхідності передбачити заборону кримінального переслідування як елемент амністії, необхідно внести зміни в національне законодавство або використовувати іншу термінологію, наприклад, «прощення» замість «амністії».
Друге. Враховуючи загальну складність ситуації в країні, індивідуальні особливості кожної справи, інші нюанси та важливі обставини, які можуть вплинути на висновок про застосування або незастосування амністії в кожному конкретному випадку, вважаю варто надати судам право суддівського розсуду приймати відповідне рішення та віднести це питання до судової дискреції.
Висновки
При підготовці законодавства про повоєнну амністію необхідно врахувати:
Український контекст та характер збройного конфлікту.
Зобов’язання держави переслідувати та ефективно карати осіб за серйозні порушення норм МГП та геноцид.
Національне законодавство та процедуру застосування амністії та можливі колізії норм.
Думку та інтереси суспільства.
Специфіку кожної категорії кримінальних правопорушень, вчинених під час збройного конфлікту.
Застосування амністії у будь-якому випадку повинно відбуватися в межах правового поля, встановленого внутрішнім законодавством та з урахуванням міжнародних зобов’язань держави.
Складність та багатоаспектність збройного конфлікту в Україні, делікатність та чутливість цього питання, потребує ґрунтовного аналізу та збалансованого підходу при розробці відповідного законодавства. Амністія – важливий інструмент правосуддя перехідного періоду, але застосовувати його треба обережно і розумно.
Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:
Матеріал підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка впроваджується УГСПЛ.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
УГСПЛ представляє матеріал з серії публікацій по елементах перехідного правосуддя від випускників освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини: «Люстрація, амністія, прощення, історична пам’ять».
Станом на середину лютого близько 18% територій України перебували під російською окупацією. Деякі з них не контролюються українською владою вже 9 років. Увесь цей час там продовжують проживати громадяни України. Вони не покинули окуповані території з різних причин. Що буде з цими людьми після деокупації?
Наслідки війни суспільство відчуватиме на десятиріччя вперед, формуючи свою історичну пам’ять. Спираючись на світовий досвід країн, які перебували у воєнних конфліктах, Україна на шляху відновлення миру у державі має впроваджувати правосуддя перехідного періоду. Суддя Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Ольга Шевченко проаналізувала, як в такому випадку правосуддя впливатиме на формування історичної памʼяті.
Історична пам’ять
суддя Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Ольга Шевченко
Під правосуддям перехідного періоду розуміють комплекс заходів, які мають на меті допомогти суспільству зрозуміти минуле, притягнути до відповідальності винних у правопорушеннях, відшкодувати шкоду, заподіяну потерпілим, і вжити заходів для запобігання повторенню минулого. Із запропонованого визначення можемо зробити висновок про те що правосуддя перехідного періоду безпосередньо повʼязано з минулим, історією, а отже, так чи інакше, впливає на формування історичної памʼяті.
Наведу одне з визначень поняття історичної памʼяті. Історична памʼять – одна з форм колективної памʼяті, сукупність процесів і результат сприйняття, збереження, відтворення та забування соціокультурними групами соціального культурно-історичного досвіду.
Початок вивчення «колективної пам’яті» пов’язують з ім’ям французького соціолога М. Альбвакса (Гальбвакса), який почав розглядати пам’ять як колективний феномен і представив концепцію «Соціальні рамки пам’яті».
М. Альбвакс своєю концепцією підтверджує, що з одного боку, соціальне середовище обмежує і впорядковує спогади в просторі та часі, служить джерелом цих спогадів, з іншого – лише тому, що пам’ять опирається на соціальний контекст, вона здатна витримати випробування часом. Більше того, автор вважав, що без систематичної підтримки з боку колективу індивідуальні спогади зникають. Вчений наголосив, що носієм колективної пам’яті є група, обмежена в просторі й часі. Прикладами таких груп є сім’я, церква, суспільство загалом. Ще одна важлива теза М. Альбвакса полягає в тому, що пам’ять постійно актуалізується, орієнтуючись на інтереси відповідних соціальних спільнот, тому зміст спогадів про минуле постійно переглядається.
Суди, поряд з парламентом, урядом, головою держави, відносять до одного із субʼєктів політичного впливу на формування історичної памʼяті.При цьому, звертає на себе увагу те, що дійсно історія знаходиться «затиснутою» між політикою і правом.
Продовжуючи, наведу думку О. Павліченко, виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини, яку він озвучив на конференції, присвяченій темі розвитку перехідного правосуддя в контексті врегулювання конфлікту у східній Україні: «Правосуддя не обов’язково означає правду. Здатність судів визначати правду обмежена їхньою структурою, складом, рамками їхньої юрисдикції та іншими процедуральними факторами, що з’явилися внаслідок політичного компромісу. Завданням правосуддя є установлення відповідальності, а не відновлення повної картини того, що відбувалося».
З наведеного можна зробити висновок, перефразуючи відому тезу: «закони роблять історію», що судові рішення так чи інакше роблять історію і, як наслідок, формують історичну памʼять народу, нації, врешті, держави.
А тому, пропоную розглянути деякі аспекти впливу правосуддя на формування історичної памʼяті.
Співпраця з ворогом задля виживання
На сьогодні, на жаль, деякі території України окуповані. Там залишились проживати громадяни України. Вони не покинули своє місце проживання з різних причин. Хтось не бажав залишати свою домівку, у когось так склалися сімейні обставини, а є й такі, що свідомо обирають жити «під владою ворога».
Тому нині надзвичайно актуальним є питання правового визначення колабораційної діяльності та відповідальності за неї. Зокрема, Українська Гельсінська спілка присвятила цьому питанню цілий цикл семінарів. Проте, мені хотілось би зупинитися на питанні «що буде після того як Україна поверне ці території?» Що буде з цими людьми, коли відновиться мир?
Цілком очевидно, що частина населення України, яка опинилася на тимчасово окупованих територіях сприймає події, що розгорнулися в України по-різному. Хтось потрапив під вплив пропаганди РФ, комусь взагалі байдуже, хтось, залишаючись вірним своїм переконанням, змушений переховуватись, в очікуванні повернення цих територій під контроль української влади.
Згадуючи, для порівняння події Другої світової війни, наведу міркування зі статті доктора історичних наук, професора О. Є. Лисенка: «Аби вижити, мешканці окупованих територій змушені були братися за будь-яку роботу, однак співпраця з ворогом на «Великій землі» набувала обрисів кримінального злочину. При цьому грань між свідомою, ідейною колаборацією та працею задля фізичного виживання є надзвичайно тонкою. Виконання одних і тих самих функцій трактувати можна по-різному, залежно від багатьох субʼєктивних чинників». Як в роки німецької окупації так і зараз «гріхи» таких колаборантів ситуативні, часто визначені звичкою лояльності до будь-якої влади, іноді людським хибами: заздрістю, ненавистю, а часом, виправдані націленістю на власне виживання та виживання власних дітей.
Безумовно, люди, що залишились на окупованих територіях в більшості вже зазнали важких випробувань: розлука з рідними, моральні травми тощо. Але й на батьківщині, після повернення окупованих територій, їх може очікувати принизлива процедура «фільтрації», та не виключено, тавро людей «другого сорту».
Українські суди вже почали розглядати кримінальні справи щодо осіб, які обвинувачуються у колабораційний діяльності. Отже, через правосуддя фактично можна сформувати цілу спільноту «поганих своїх». Наявність такої широкої спільноти «внутрішніх ворогів» неодмінно може вплинути на формування історичної памʼяті, адже очевидно, що такі співгромадяни в переважній більшості мають кардинально інші, від загально сформованих, погляди на події, що розгорнулися в України, свою діяльність під час окупації та ставлення до ворога, якого деякі з них ворогом не вважали.
Тому, на моє переконання, національні суди під час розгляду таких категорій справ, мають обовʼязково враховувати складність, багатоплановість та мінливість ситуації, в якій опинились люди за час окупації. Адже, репресії щодо тих, хто залишився на окупованих територіях, які можуть захлиснути українське суспільство, не всюди і не завжди, будуть підтримані свідками та учасниками подій, що дійсно мали місце на територіях, тимчасово непідконтрольних українській владі.
Згадаймо, як по закінченню Другої світової війни громадяни, які виїхали за кордон, або залишились на окупованих територіях, ще тривалий час знаходились під пильним контролем влади. Під час прийому на роботу, на навчання, поїздки за кордон, зміни місця проживання потрібно було заповнювати певні документи, у котрих необхідно було свідчити стосовно власної участі (чи найближчих родичів) у війні, зокрема факти біографії про проживання на окупованих територіях. Ці питання зберігалися в анкетах відділі кадрів до 1956 року, а для вступу у вищий навчальний заклад чи виїзд за кордон – до кінця 1980-х років.
Україна, на шляху від радянського минулого до цивілізованого майбутнього, не може допустити, щоб велика частина її громадян, які опинилися на окупованих територіях, будуть змушені приховувати факти зі свого «підозрілого» минулого, що безумовно принижує їхній соціальний статус.
Тому на українському правосудді лежить надскладна задача – не допустити виправдання тих, хто дійсно перейшов на бік ворога, діяв умисно на шкоду національним інтересам, та, в той же час, не допустити формування в суспільстві полярних груп: «наші-вороги», «герої-зрадники». Такі процеси не сприяють обʼєднанню української нації, яка проходить складний процес свого творення.
Український етнополітолог, дослідник політичної історії України, доктор історичних наук, професор Лариса Нагорна, зауважувала: «Строкатий і неоднозначний світовий досвід переконує: консолідація громадян навколо інтерпретацій минулого ймовірна лише у стабільних соціумах з односпрямованими ціннісними настановами. У розколотих, поляризованих суспільствах простір історичної памʼяті – суцільна зона імпровізацій і повʼязаних із ними конфліктів».
Отже, подолання цього дуалізму історичної памʼяті має стати предметом державної політики. Адже в ст. 11 Конституції України наголошується на тому, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури». Вочевидь, українська система правосуддя, як одна з гілок влади, не може бути осторонь цих процесів.
Зупинимось на іншому аспекті ролі правосуддя як одного з чинників формування історичної памʼяті.
Повномасштабна війна в Україні триває вже другий рік і за цей час кількість жертв серед цивільного населення рахується вже десятками тисяч. Так, станом на березень 2023 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) зафіксувало 21 965 жертв серед цивільного населення в Україні. Підтверджена кількість загиблих перевищила вісім тисяч.
Російські військові вчиняли та продовжують вчиняти воєнні злочини, рахунок яких вже також йде на тисячі. Станом на березень 2023 року з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні зафіксовано понад 72 тисячі таких злочинів, скоєних російськими військовими. Про це під час круглого столу заявив представник департаменту нагляду за розслідуванням злочинів, скоєних в умовах збройного конфлікту ОГП Микола Говоруха.
Запит на справедливість, відновлення історичної справедливості в українському суспільстві – величезний. І наразі він дорівнює покаранню всіх причетних до масових вбивств, катувань та інших насильницьких злочинів.
В українських судах вже тривають судові процеси щодо російських воєнних злочинців. Проте, вже є очевидним, що далеко не всі військові, що вчиняли воєнні злочини понесуть покарання та взагалі постануть перед судом. Мова йде про так звану «приховану амністію». Для прикладу, десятки випадків, коли російським воєнним злочинцям вдається уникнути покарання через те, що їх передають на обмін з українськими військовополоненими.
І, як це не прикро, такі злочинці та їхні злочини з часом будуть забуватися. Від проблеми забуття протягується ланцюжок і до вкрай важливих практичних проблем вини, прощення й амністії. А ці питання неможливо розглядати без правосуддя.
Чи можливе прощення воєнних злочинців?
Амністія є контроверсійною і важливою темою в міжнародному кримінальному праві. За своєю природою вона ретроактивно захищає винних у певних злочинах від судового переслідування або гарантує, що винні отримають пом’якшене покарання. Дехто вважає, що амністія є цінним інструментом, оскільки вона заохочує людей чесно говорити і визнавати свої минулі злодіяння. Інші ж вважають, що амністія не повинна бути доступною, оскільки вона дозволяє людям уникнути покарання і не допомагає розірвати цикли насильства.
Отже, не виключено, що після перемоги Україну також очікують важкі, болючі процеси прощення воєнних злочинців.
Звернемось до історії. Багато німців, які вчиняли злочини або уможливлювали кримінальну політику, просто продовжували виконувати свої професійні обов’язки та, серед іншого, навіть отримували державні пенсії. Серед них були засуджені за масові вбивства, наприклад, медсестри, які робили смертельні уколи в межах нацистської програми евтаназії T4. Багато з цих процесів не завершилися та були зупинені через бажання надати пріоритет забезпеченню майбутньої політичної та економічної стабільності Європи. У міру наростання напруженості часів Холодної війни популярність судових процесів у Німеччині та інших країнах знизилася, а покарання багатьом винним було зменшено.
Слід констатувати, що з тими, хто приймав активну участь у масових вбивствах людей в тій чи іншій формі категорія «прощення» несумісна. У випадку злочинів проти людяності будь-які форми відшкодування та юридичного покарання видаються неадекватними.
В цьому випадку завданням правосуддя є вжиття заходів спрямованих на запобігання повторення звірств, сприяння зціленню суспільства та притягнення винних до відповідальності. І такі процеси не обмежуються лише національними судами, а стосуються всіх компетентних міжнародних судових інституцій.
Cлід констатувати, що більшість потерпілих ніколи не побачить, як до відповідальності притягають безпосереднього виконавця злочину проти них, ніколи не отримають індивідуальної компенсації, а також, можливо, ніколи не дізнаються про долю своїх близьких, зниклих безвісти. Саме тому цінність багатьох правових процесів полягає більше у самому визнанні, що потерпілим було завдано шкоди, ніж у таких окремих наслідках. При цьому держава має зобов’язання забезпечити, щоб усі особи, які перебувають в межах її юрисдикції, мали доступ до ефективного засобу правового захисту та відшкодування шкоди за грубі порушення прав людини та серйозні порушення міжнародного гуманітарного права.
Ілюстративне фото: pixabay.com
Воєнні злочини та українські військові
Окремо варто зупинитись ще на одній контроверсійний темі, яку зараз не прийнято обговорювати, але до якої, я переконана, українське суспільство та правосуддя ще прийде. Це питання вчинення воєнних злочинів українськими військовими. Очевидно, що під час війни такі випадки можливі, і відомості про них вже просочуються через деякі повідомлення від потерпілих та свідків таких подій.
Один із авторитетних членів Чилійської національної комісії зі встановлення правди й примирення, що займалася розслідуванням порушень прав людини в період правління А. Піночета наголосив: «Суспільство не може просто стерти главу зі своєї історії, не може заперечувати факти свого минулого, якими б суперечливими не були можливі тлумачення цих фактів». У такому випадку порожнину, що створилася, неодмінно заповнить або брехня, або ж плутані версії того, що відбулося».
Оксана Забужко констатує: «Історія писана далеко не тотожна історії дійсній». Тому цікавим є, як національні суди будуть «писати» цю частину історії війни в Україні.
Згадаймо лише, що українське правосуддя вже стикалося зі схожими викликами. Всім відома справа бійців батальйону «Торнадо» , які були засуджені за вчинення різної тяжкості злочинів під час антитерористичної операції на Сході України в 2014 році.
В будь-яком у випадку такі судові процеси мають ґрунтуватися на повазі прав кожної людини, включаючи обвинувачених, незалежно від того, наскільки тяжкий злочин вони вчинили. Якщо осіб, яких підозрюють у вчиненні злочину, не судитимуть у незалежних, неупереджених і компетентних судах і відповідно до міжнародних стандартів справедливості, це може підірвати правосуддя для потерпілих, оскільки процес втратить довіру та законність як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні.
Отже, наведені приклади яскраво демонструють, що правосуддя не стоїть осторонь від формування історичної памʼяті. Відомо ж, що «історію роблять кровʼю, а пишуть чорнилами».
Судові процеси та рішення, залученість у них потерпілих, покарання та прощення винних – все це безумовно впливає на сприйняття подій, що відбувалися у минулому, як безпосередньо свідками подій так і прийдешніми поколіннями.Адже, очевидно, що у випадку масових амністій, звільнень від кримінальної відповідальності, відсутності відшкодувань завданої шкоди потерпілим, у жертв та свідків цих злочинів, може сформуватися відчуття несправедливості. І велика частина суспільства, або ж навіть держава залишитись в стані жертви, переможеної та мало не дощенту зруйнованої країни. І навпаки. Якщо випадки притягнення до відповідальності, відбуття реального покарання, в тому числі вищого військового керівництва РФ, та хоча б часткового відшкодування шкоди потерпілим, будуть переважати, у суспільства складеться відчуття справедливості та героїзму.
На завершення, хочу навести цитату сучасного польського історика Єжи Єдліцького, яка, на мою думку, відображає роль правосуддя у формуванні історичної памʼяті: «Ми відповідаємо не за минуле, якого не повернути. Ми відповідаємо за те, що робимо сьогодні з нашим минулим, як узгоджуємо в ньому славу та сором, як самі собі про це минуле оповідаємо та які робимо з цього висновки».
Матеріал підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка впроваджується УГСПЛ.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
УГСПЛ представляє матеріал з серії публікацій по елементах перехідного правосуддя від випускників освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини: «Люстрація, амністія, прощення, історична пам’ять».
Збройна агресія Російської Федерації проти України триває з лютого 2014 року. За цей час багато громадян опинились в окупації. Хтось залишився вірним Україні, хтось плекає надію на деокупацію після 9 років життя під незаконною владою, хтось вже втратив сподівання на повернення жовто-блакитного прапору в його населений пункт, а хтось робить усе, щоб цього так і не сталось. Одним із компонентів державної політики постконфліктного періоду має бути запровадження концепції перехідного правосуддя як способу довгострокового відновлення миру і неповернення до конфлікту. Які виклики будуть в українського правосуддя після деокупації територій та як їх допоможе подолати перехідне правосуддя – читайте в статті адвокатки, засновниці Тренінгової групи АС Анастасії Сербіної.
УГСПЛ продовжує серію публікацій по елементах перехідного правосуддя від випускників освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини: «Люстрація, амністія, прощення, історична пам’ять».
Суть перехідного правосуддя
Уперше поняття перехідного правосуддя було запропоновано Н. Крітцом у 1995 році. Далі у звіті Л. Жуане (Joinet), який розглядався в 1997 році Комісією ООН з прав людини, було розроблено 42 принципи запобігання безкарності осіб, які порушили права людини, згрупувавши їх за правами на правду (right to know), на правосуддя (right to justice), на репарації (right to reparation) і гарантіями неповторення (guarantees of non-recurrence).
Поняття «перехідне правосуддя» складається із повного спектру процесів і механізмів, пов’язаних із намаганнями суспільства прийняти спадщину масштабних зловживань минулого з метою забезпечення контролю, відправлення правосуддя і досягнення примирення. До перехідного правосуддя можуть належати як судові, так і несудові способи захисту права із різним рівнем міжнародної участі або без такого, а саме (але не виключно): переслідування винуватців, відшкодування шкоди або ж репарації, пошук правди, інституційні реформи, перевірка на відповідність займаній посаді та звільнення або ж поєднання вказаних механізмів.
У 2010 році Генеральний секретар ООН зазначив, що нормативним підґрунтям перехідного правосуддя є чотири стовпи міжнародної правової системи: міжнародне право прав людини, міжнародне гуманітарне право, міжнародне кримінальне право і міжнародне право біженців[3].
Концепція перехідного правосуддя має включати в себе 4 напрямки роботи:
відшкодування шкоди постраждалим від конфлікту;
притягнення винних осіб до відповідальності та запобігання безкарності;
забезпечення права на правду про збройний конфлікт;
впровадження заходів з недопущення виникнення конфлікту в майбутньому.
Виклики після деокупації територій
Нормативна база для застосування концепції перехідного правосуддя має розроблятися нами вже зараз, готуючи нас до подій після перемоги (в яку я щиро вірю та якої так сильно ми всі чекаємо). Разом із тим, процеси після деокупації територій (наприклад осінь 2022 для Харківщини) вскривають новий нарив із болем: адже після першої хвилі радості, накриває друга – шок, стрес, страх, гнів, ненависть.
Проведення фільтраційних заходів на повернутих територіях направлене на виявлення комбатантів, які не встигли покинути територію та переховуються серед місцевого населення, колаборантів та державних зрадників, які сприяли окупації, підтримували незаконні органи влади чи країну-агресорку, перейшли на бік ворога та зрадили своїй Батьківщині.
Наслідком таких фільтраційних заходів є чисельні кримінальні провадження (в більшості своїй за статтями 111 (державна зрада) та 111-1 (колабораційна діяльність) Кримінального кодексу України (далі – КК України), повсюдні затримання, поміщення людей до СІЗО, кримінальні переслідування.
На цій стадії держава в особі її агентів має бути з одного боку вкрай пильною, щоб не пропустити жодного злочинця, з іншого – вкрай обережною, щоб не нашкодити цивільному населенню, яке є жертвою збройного конфлікту. На жаль, поки що ми можемо спостерігати, що ці умовні шальки терезів похилені в сторону репресивної функції. Державна махіна затягує у свої жернова не тільки реальних злочинців, але й жертв, не роблячи між ними різниці та включаючи карний ухил на максимум.
Кожний ефективний контрнаступ наших воїнів приносить нову роботу для правоохоронних органів. На них лягає доволі потужне навантаження у вигляді кількості справ та фігурантів, спотвореності або відсутності доказової бази, складності роботи зі свідками тощо. І олії у вогонь підливає саме суспільство, яке хоче швидких рішень: масових вироків з максимальною мірою покарання. Суспільство, яке зазнало таких нищівних нападів, цілком можна зрозуміти. Ми всі вже когось або щось втратили, і втрати тільки зростатимуть. Пошук винних – спосіб жити далі, ниточка, яка тримає постраждалу особу.
Якщо наша держава обере шлях «карати кожного, хто схибив», то на території Донбасу та Криму майже не залишиться жодної людини з числа місцевого населення, які залишились жити в окупації, та не мали офіційних «стосунків» з незаконними органами влади.
Чим довше триває окупація (а для деяких «новоокупованих територій» це півтора роки), тим менше шансів знайти людину, яка проживала це пекло у вакуумі.
Серед основних викликів після деокупації, до яким ми маємо бути готові, є:
–отримання інформації про масові знущання, серйозні порушення прав людини, катування тощо;
–отримання інформації про кількість загиблих, зниклих безвісті та тих, кого представники незаконної влади заарештували та вивезли в невідомому (або відомому) напрямку;
–масові виїзди наших громадян на інші непідконтрольні території чи на територію країни-агресорки через побоювання бути притягнутими до відповідальності (і офіційні особи нашої країни тільки зміцнюють таку позицію);
–заходи переслідування цивільного населення як з боку правоохоронних органів, так і з боку соціуму;
–масові повідомлення про причетність тих чи інших до колабораційної діяльності чи здійснення державної зрази;
–вимога суспільства до «очищення» нації від зрадників;
–підвищення конфліктогенних факторів, можливий навіть розкол населення.
У контексті перехідного правосуддя на перший план одразу після деокупації мають поставати питання притягнення винних осіб до відповідальності та запобігання безкарності, а також забезпечення права на правду про збройний конфлікт.
Оцінка поведінки громадян під час збройного конфлікту
Задля того щоб вирішити питання про притягнення винних осіб до відповідальності та запобігання безкарності з урахуванням дотримання стандарту розслідування, перше, що потрібно зробити – оцінити поведінку наших громадян під час окупації/бойових дій.
Сербіна Анастасія, тренерка
Тільки ті, хто пережив окупацію/пекло бойових дій, можуть зрозуміти стан іншої людини в схожій ситуації: на що довелось піти та чим пожертвувати, щоб вижити. Задоволення базових потреб людини – це перша рушійна сила для дій. Відповідно, оцінка поведінки кожної особи, яка в очах правоохоронного органу/суспільства є зрадником чи колаборантом, є головним мірилом для визначення питання про наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення в діях тієї чи іншої особи.
Так, не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39 КК України).
Дотримання цієї норми є стандартом в питанні притягнення особи до відповідальності.
Більшість злочинів, які потенційно можуть бути інкриміновані цивільному населенню, вчинених в умовах збройного конфлікту, належать до умисних злочинів. Відповідно необережність, відсутність згоди або добровільності має враховуватись як ознака, яка виключає кримінальну караність. Проте, на обрії з’являється ще один аспект перехідного правосуддя – право на правду про збройний конфлікт. Адже, якщо людина була виключена з кола злочинців, скоріше за все вона є жертвою. Ми маємо знати і цю історію також.
На початку цього матеріалу мною вже було зазначено, що підґрунтям перехідного правосуддя є комплементарне застосування міжнародного права прав людини, міжнародного гуманітарного права, міжнародного кримінального права та міжнародного права біженців.
Станом на сьогодні нам варто більш детально вивчати міжнародне гуманітарне право та доводити його зміст не тільки для пересічного громадянина, а й до представників влади, адже воно виступає мірилом під час збройного конфлікту та завдає рамки поведінки воюючих сторін, у т.ч. по відношенню до цивільного населення.
Так, наприклад,Конвенція про захист цивільного населення під час війни встановлює норми поведінки окупаційної влади по відношенню до цивільного населення, яке опинилось в окупації. Серед іншого варто звернути на такі вимоги:
–Окупаційна держава може залучати до примусових робіт лише осіб, що перебувають під захистом, яким виповнилося 18 років, і лише до такої роботи, яка є необхідною для забезпечення потреб окупаційної армії або для належного забезпечення населення окупованої країни комунальними послугами, продуктами харчування, житлом, одягом, транспортом та медичними послугами. Особи, що перебувають під захистом, не можуть бути примушені виконувати будь-яку роботу, що передбачала б їхню участь у воєнних операціях. Робота повинна виконуватись лише в межах окупованої території, на якій знаходяться ці особи. Кожна така особа, наскільки це дозволяють обставини, повинна бути залишена на своєму звичайному місці роботи. Робота повинна належним чином оплачуватись та відповідати фізичним та інтелектуальним можливостям робітників. Дія чинного в окупованій країні законодавства, яким регулюються умови та гарантії праці, зокрема що стосується зарплатні, робочих годин, обладнання, попередньої підготовки та компенсації за виробничі травми та хвороби поширюватиметься на осіб, що перебувають під захистом, залучених до роботи зазначеної в цій статті. У жодному разі примусове залучення до праці не повинно передбачати участі робітників в організаціях військового або напіввійськового характеру (ст. 51 цієї Конвенції). А що нам про це каже Кримінальний кодекс? Що це злочин, наприклад, ч. 2 або ч. 4 ст. 111-1 КК України.
–Окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов’язків з міркувань совісті (ст. 54 цієї Конвенції);
–Окупаційна держава зобов’язана за допомогою всіх наявних засобів та в співробітництві з державними та місцевими органами влади забезпечувати та підтримувати діяльність медичних та лікарняних установ, а також забезпечити та підтримувати на окупованій території умови задовільні з погляду охорони здоров’я та санітарії, зокрема, вдаючись до вживання та проведення профілактичних та запобіжних заходів, необхідних для запобігання поширенню інфекційних захворювань та епідемій. Медичному персоналу усіх категорій буде дозволено виконувати свої обов’язки (ст. 56 цієї Конвенції). Але наша ст. 111-1 КК України не здійснює жодного розрізнення та не наділяє жодним імунітетом медичних працівників.
Наразі дуже розповсюдженим також є наратив про те, що всі, хто платить податки на окупованій території, фактично підтримує державу-агресорку, спонсорує її воєнну міць та автоматично є колаборантом.
З точку зору міжнародного гуманітарного права справляння податків є законним правом держави-окупанта. Вказана теза підтверджується вимогами ст. 48IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі. Так, якщо на окупованій території окупант стягує визначені такою державою податки, мита і збори, він здійснює це, по можливості, відповідно до чинних правил оподаткування та їхньої сфери дії, внаслідок чого, на нього покладається обов’язок нести витрати по управлінню окупованою територією у тій самій мірі, як це був зобов’язаний робити законний уряд.
Ментальне повернення «людей» як складова повернення територій
Ми вже зараз маємо проводити доволі серйозну роботу по вивченню міжнародних стандартів, які застосовуються під час збройного конфлікту. Оцінка поведінки цивільного населення має відбуватись крізь призму наведених вище та інших норм міжнародного права.
Хочу додатково звернути увагу, що мій матеріал не стосується комбатантів нашої країни, які перейшли на бік ворога (зрадників), бо щодо їхньої поведінки мають застосовуватись інші стандарти.
Моя стаття присвячена звичайному цивільному населенню, дії якого будуть під прискіпливим поглядом всього нашого суспільства. І з огляду на те, що будь-яка думка про окуповані території «пропахла» стигмою про «ждунів руського миру», в підтвердження чого я часто на всіх рівнях мого можливого спілкування чую про те, що якщо людина не виїхала з окупації – значить вона колаборант, відповідно, деокупація території – це виклик для всього нашого суспільства: і для тих, хто був в окупації, і для тих, хто там не був.
Якою буде наша суспільна реакція на визволення Донбасу? Чи ми реально до цього готові? Чи можемо ми як богиня Феміда бути справедливими, безсторонніми та неупередженими? Ми маємо зробити усе, щоб наблизитись до цього стандарту. Після «тверезої оцінки» поведінки людини з урахуванням концепції перехідного правосуддя та китів, на яких воно має відбуватись, перед нами постане ще більший виклик – що робити з тими, хто обрав не нашу сторону конфлікту цілком свідомо? Чи може людина помилитись в період війни? Чи має право така особа на прощення? І якщо так, то як вона має спокути свою провину?
Виходом можуть бути державні акти щодо помилування, прощення, амністії, вжиття інших заходів, у т.ч. люстрації, або, щонайменше, підтвердження рівня володіння державною мовою чи знання стандартів освіти для вчителів.
Ці і не тільки ці питання мають вже шукати відповіді в нашій голові, щоб коли прийде час (а на мою думку, він вже настав) ми були готові і на рівні держави, і на рівні суспільства повертати не тільки території, але і кожного нашого громадянина, який дивився не в той бік.
Лише через примирення та прощення ми можемо об’єднати давно розділену нашу країну, щоб відвернути можливість повторення історії. Допоки цей урок не буде вивчено, ситуація повторюватиметься знов і знов. Ми маємо стати нацією, а не тільки населенням на 603 628 км².
Читайте також:
Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
УГСПЛ представляє матеріал з серії публікацій по елементах перехідного правосуддя від випускників освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини: «Люстрація, амністія, прощення, історична пам’ять».
Валерій Жидков
Як правило, перехідне правосуддя виникає після зміни авторитарного режиму на демократичний або після завершення збройного конфлікту. Воно сприяє встановленню істини та правди щодо минулих подій, проведенню відкритих та неупереджених процедур розгляду цих подій, з’ясування місця і ролі учасників конфлікту та дійових осіб (політиків, військових, посадових осіб, колаборантів та цивільних), призначення необхідних та достатніх санкцій чи покарання. Таке правосуддя повинне сприяти відновленню довіри до державних інституцій та налагодженню подальших відносин між людьми з урахуванням зроблених висновків, застосованих заходів впливу та відновленої справедливості.
Які є складові елементи перехідного правосуддя та який міжнародний досвід Україна може взяти до уваги, формуючи власну модель – аналізував прокурор відділу Офісу Генерального прокурора, кандидат юридичних наук, випускник навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» Валерій Жидков
Матеріал підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка впроваджується УГСПЛ.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Українська Гельсінська спілка з прав людини запрошує суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих та науковців на новий навчальний курс на тему «Колабораційна діяльність в Україні: кримінальний та цивільний аспекти».
У період міжнародного збройного конфлікту особливо актуальним є питання правової оцінки співпраці населення з ворогом. Чим довше триває окупація певних територій, тим більше людей змушені співпрацювати з окупаційною адміністрацією.
Під час курсу учасники зможуть поглибити свої знання щодо правових аспектів колабораційної діяльності в контексті національних реалій, а також дізнаються про вимоги міжнародного права.
Програма курсу включає такі теми:
Стаття 111-1 КК України «Колабораційна діяльність» – детальний розбір.
Вимоги КПК України: in absentia, запобіжні заходи, угоди.
Вимоги міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в контексті колабораційної діяльності.
Цивільний аспект колабораційної діяльності: трудові права, освіта, репарації, спадкування
Тривалість навчання: 2 місяці.
Формат: онлайн (форум, онлайн зустрічі в Zoom тощо).
Відібрані учасники будуть зареєстровані на онлайн платформі, де вони отримають доступ до навчальних матеріалів.
Всі учасники, які успішно завершать навчання, отримають відповідні сертифікати про його завершення, а також будуть запрошеніна заключний очний тренінг.
Кількість місць на курсі обмежена – до 35 учасників.
Навчальний курс розпочнеться: 11 вересня 2023.
Кінцевий строк заповнення онлайн-заявки:до 31 серпня 2023 включно!
Результати конкурсу будуть повідомлені на пошту.
Важливо!
Перед початком навчання, оцініть своє навантаження та розраховуйте, що в середньому для навчання необхідно буде приділяти не менше 4-6 годин щотижня. Під час проходження курсу учасники мають ознайомлюватися з запропонованими навчальними матеріалами, брати участь в обговореннях на форумі та у вебінарах, а також виконувати обов’язкові завдання для перевірки.
Ті учасники, які не будуть відвідувати навчальну платформу та/або не будуть виконувати практичні завдання, будуть відраховані з курсу без права відновлення. Відраховані учасники також втрачають право брати участь у будь-яких навчальних заходах (курсах, тренінгах, семінарах), що проводяться Українською Гельсінською спілкою з прав людини надалі.
З усіх додаткових питань просимо звертатися до координатора навчального курсу — Ольга Семенюк, ел. пошта [email protected], тел. +38050-965-31-47
Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:
Цей захід став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.*
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Українська Гельсінська спілка з прав людини запрошує суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих та науковців на новий навчальний курс на тему «Колабораційна діяльність в Україні: кримінальний та цивільний аспекти».
У період міжнародного збройного конфлікту особливо актуальним є питання правової оцінки співпраці населення з ворогом. Чим довше триває окупація певних територій, тим більше людей змушені співпрацювати з окупаційною адміністрацією.
Під час курсу учасники зможуть поглибити свої знання щодо правових аспектів колабораційної діяльності в контексті національних реалій, а також дізнаються про вимоги міжнародного права.
Програма курсу включає такі теми:
Стаття 111-1 КК України «Колабораційна діяльність» – детальний розбір.
Вимоги КПК України: in absentia, запобіжні заходи, угоди.
Вимоги міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в контексті колабораційної діяльності.
Цивільний аспект колабораційної діяльності: трудові права, освіта, репарації, спадкування
Тривалість навчання: 2 місяці.
Формат: онлайн (форум, онлайн зустрічі в Zoom тощо).
Відібрані учасники будуть зареєстровані на онлайн платформі, де вони отримають доступ до навчальних матеріалів.
Всі учасники, які успішно завершать навчання, отримають відповідні сертифікати про його завершення, а також будуть запрошеніна заключний очний тренінг.
Кількість місць на курсі обмежена – до 35 учасників.
Навчальний курс розпочнеться: 11 вересня 2023.
Кінцевий строк заповнення онлайн-заявки:до 31 серпня 2023 включно!
Результати конкурсу будуть повідомлені на пошту.
Важливо!
Перед початком навчання, оцініть своє навантаження та розраховуйте, що в середньому для навчання необхідно буде приділяти не менше 4-6 годин щотижня. Під час проходження курсу учасники мають ознайомлюватися з запропонованими навчальними матеріалами, брати участь в обговореннях на форумі та у вебінарах, а також виконувати обов’язкові завдання для перевірки.
Ті учасники, які не будуть відвідувати навчальну платформу та/або не будуть виконувати практичні завдання, будуть відраховані з курсу без права відновлення. Відраховані учасники також втрачають право брати участь у будь-яких навчальних заходах (курсах, тренінгах, семінарах), що проводяться Українською Гельсінською спілкою з прав людини надалі.
З усіх додаткових питань просимо звертатися до координатора навчального курсу — Ольга Семенюк, ел. пошта [email protected], тел. +38050-965-31-47
Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:
Курс впроваджується в рамках Програми USAID Ukraine – USAID Україна «Права людини в дії».
У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Необхідність запровадження процедури відновлення довіри до освітян є предметом постійних дискусій у публічній площині серед правничої спільноти та суспільства, як через наявні повідомлення у ЗМІ про виявлення та затримання колаборанта-вчителя, так і успішні наступальні дії Збройних сил України та деокупації тимчасово окупованих територій. Чи підпадають вчителі під люстрацію та який є міжнародний досвід щодо цього питання – читайте в статті судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кандидатки юридичних наук, випускниці навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» Софії Данилів.
Суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кандидатка юридичних наук Софія Данилів
Запит суспільства
15 квітня 2023 року Українське радіо опублікувало на своєму сайті інтерв’ю з головою наглядової ради «Пласт» Юрієм Юзич. Чоловік переконаний – треба здійснювати педагогічну люстрацію. Він нагадує, що після Другої світової війни у Німеччині близько 40% вчителів були членами нацистської партії Гітлера. Їх усіх звільнили. «На якій підставі військово-цивільна адміністрація, припустимо, в місті Джанкої у Криму, звільнятиме вчителів, якщо зафіксованих ознак колаборації немає? Російська система освіти зараз побудована таким чином, що урок географії має виховати російську ідентичність, а не навчити географії. Тому люстрація має бути вирішена на законодавчому рівні. Мають бути прописані стандарти: що означає педагогічна колаборація? Потрібно буде, очевидно, опитувати батьків, робити анкети. І це не буде швидко. Побудувати українську систему освіти на деокупованих територіях буде дуже складно, і це триватиме не один рік», – пояснює він.
Це не перші пропозиції щодо запровадження люстрації освітян. В інформаційному просторі такі статті почали з’являтись з 2014 року та останнім часом лунають частіше. Ось кілька прикладів:
Найчастіше після деокупації і виникає питання: що робити з вчителями, стосовно яких є інформація, що вони були причетні до колабораційної діяльності, однак у зв’язку із відсутністю на той час відповідної норми у Кримінальному кодексі України не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
З початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, яка розпочалася в Україні 24.02.2022 року, Верховна Рада України швидко ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» від 03.03.2022 № 2108‑IX.
Кримінальний кодекс України було доповнено ст.111-1, відповідно до частини 3 якої, здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти, – караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
Карати чи ні?
Водночас війна в Україні триває з 2014 року і фактично на теперішній час ми маємо різні частини території України, які у різний проміжок часу знаходились чи знаходяться під тимчасовою окупацією.
І як кваліфікувати дії вчителя, у м. Донецьку у період з 08.05.2014 по 15.03.2022 (місто в тимчасовій окупації з 2014 року по теперішній час), та дії вчителя у м. Херсоні у період з 01.03.2022 по 14.03.2022 (місто було в тимчасовій окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022)?
Тобто вже на сьогодні є очевидним, що стосовно одних освітян не може бути порушено кримінальне провадження за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України (набрання чинності з 15.03.2022), оскільки до 15.03.2022 року впровадження стандартів освіти держави-агресора не було криміналізоване, а як відомо, закон зворотної сили не має, а щодо інших вчителів такі провадження можуть бути.
Тому на теперішній час є правова дилема щодо освітян, які:
Мають нести кримінальну відповідальність за запровадження стандартів освіти держави-агресора з 15.03.2022 року?
Не мають нести кримінальну відповідальність? Для прикладу можна навести історію викладача географії, математики та інформатики, у чий дім наприкінці червня 2022 року прийшли російські солдати. На його 18-річного сина надягнули наручники, на голову натягнули мішок і повели. Можливо, забрали, бо той планував вступати в університет на факультет історії України. Вчителю передали, що син живий, його годують і віддадуть батькові, якщо викладач повернеться на роботу. Той підкорився. Його син дійсно повернувся і розповів, що його допитували, погрожували зброєю і катували струмом.
Не мають жодного морального права працювати за своєю професією, оскільки добровільно пішли на співпрацю з окупантами та здійснювали колабораційну діяльність до запровадження кримінальної відповідальності.
Власне, щодо останніх двох категорій освітян і виникає питання: чи є можливим застосування до них люстраційних заходів?
Давайте звернемося до національного та міжнародного законодавства.
Якщо брати до уваги буквальне визначення люстрації, наведене у Законі України «Про очищення влади», то – це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Тобто сама конструкція цього Закону виключає можливість застосування такої люстрації до педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників, оскільки вони не є державними службовцями та не обіймали посади в органах державної та органах місцевого самоврядування в розумінні цього Закону.
Крім того більш складною з правової точки зору ця ситуація виглядає, якщо взяти до уваги положення IV Женевської конвенції, яка застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив (дата набрання чинності для України: 03.01.1955, для Російської Федерації (правонаступник СРСР – 17.04.1954).
Саме на окупаційну державу, відповідно до ст. 50 IV Женевської конвенції покладено обов’язок у забезпеченні як належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту, так і навчанню, яке повинно здійснюватися по можливості особами їхньої національності, мови та релігії.
З огляду на наведене презюмується, що забезпечення такого навчання дітей на тимчасово окупованих територіях мало б надаватись громадянами України українською мовою, та, на жаль, на міжнародному рівні немає жодної заборони щодо запровадження країною-агресором своїх освітніх стандартів.
Так само відсутнє і застереження щодо зміни статусу навчальних закладів та вчителів, якщо брати до уваги ст. 54 IV Женевської конвенції, відповідно до якої окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов’язків з міркувань совісті. А таке застереження мало б бути за аналогією, ураховуючи вже наявний досвід збройних конфліктів та війн у світі у ХХ столітті.
Водночас Європейський суд з прав людини вже має певне бачення такої проблематики, про що є відповідні рішення. В одному з них Суд, розглядаючи питання щодо звільнення заявника з посади вчителя, який був визнаний державою-відповідачем особисто непридатним для захисту вільної демократичної конституційної системи в очах своїх учнів, констатував, що «демократична держава має законне право вимагати від державних службовців лояльності стосовно конституційних принципів, на яких засновано суспільство». Але тут необхідно мати на увазі, що у Німеччині шкільні вчителі віднесені до категорії державних службовців.
У даному випадку певною підмогою є положення ст. 50 Закону України «Про освіту», якою передбачено, що вчителі мають проходити атестацію раз на п’ять років або ж позачергово. Якщо рішення атестаційної комісії буде несприятливе, це є підставою для звільнення. Вказана норма кореспондується і з ч. 7 ст. 54 цього ж Закону, де визначено, що особи, винні в порушенні статті 54, несуть відповідальність згідно з законом.
Причому під час проведення атестаційною комісією атестації вчителя перевіряється як останній виконував свої обов’язки, визначені у ч. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту», серед іншого:
якими настановленням і особистим прикладом утверджував повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;
як формував у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;
як виховував у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища.
Тобто це законодавство містить вичерпний перелік обов’язків вчителів щодо своєї професійної діяльності та стаття 17 Конституції України визначає, що громадянин України зобов’язаний дотримуватися Конституції, законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, поважати державну мову та державні символи України, національні, історичні, культурні цінності України.
Водночас Закон України «Про освіту» не містить положень щодо виду відповідальності за порушення його вимог. А притягнення до відповідальності та звільнення через призму п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, на теперішній час є відносно складним питанням. Оскільки необхідне отримання попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. В умовах воєнного стану та на тимчасово окупованих окремих територіях України це зробити своєчасно не вбачається за можливе. Коли ж вирішення цього питання стає можливим, переважно спливають строки притягнення до дисциплінарної відповідальності (якщо ми маємо на увазі тільки моральний аспект, аморальний вчинок, без кримінального злочину).
Тому питання педагогічної люстрації «бути чи не бути?» повністю лежить у площині ініціативності та відповідальності Верховної Ради України, оскільки наявне міжнародне та національне законодавство готового рецепту на таке складне запитання наразі не надасть, а тільки підказки та рекомендації, з урахуванням помилок, зроблених іншими країнами.
При вирішенні цього питання слід врахувати такі обставини:
Люстрація в інших країнах у переважній більшості стосувалась державних службовців, приватних адвокатів, осіб, які були засуджені, за організацію, співучасть чи виконання злочинів проти людяності і які займали певні посади до певного часу, працівників поліції, судових органів, прокурорів, тощо. Однак усіх їх об’єднувала прихильність чи співпраця з комуністичною партією або урядовими органами і державною поліцією у період існування колишнього комуністичного тоталітарного режиму на цих територіях.
Європейським судом з прав людини вже були констатовані певні порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо вже проведених процедур люстрації у Чехії, Німеччині, Польщі і в Україні і ці висновки Суду необхідно мати на увазі.
Відповідно до проміжного Висновку Венеціанської комісії № 788/2014 від 16.12.2014 року щодо Закону України «Про очищення влади» основною метою будь-якої люстрації є захист новоствореної демократії, а захистити її можна надавши індивідуальну оцінку діям чи бездіяльності конкретного індивіда в минулому.
Положеннями п. 62 цього ж проміжного Висновку та Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) «Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем, що містять Керівні принципи для забезпечення відповідності закону про люстрацію, пропонується передбачити можливість звільнення від люстрації тих осіб, які добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, окрім тих осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини.
На теперішній час положеннями ст. 50 Закону України «Про освіту» передбачено можливість проведення позачергової атестації вчителів і у разі незгоди педагога із рішенням атестаційної комісії про звільнення із займаної посади через невиконання вимог ч. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту», нормами Типового положенням про атестацію педагогічних працівників, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України № 930 від 06.10.2010 року передбачено його право на апеляційне оскарження цього рішення та право на звернення до суду, відповідно до положень трудового законодавства.
Висновки
Таким чином, враховуючи, що освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства та є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про освіту»), проведення такої атестації відносно усіх вчителів на деокупованих територіях буде проявом демократії прямої дії, що відповідає Конституції України, та надасть можливість виявити та звільнити з посади вчителя тільки тих осіб, які своїми діями/бездіяльністю нанесли непоправну шкоду державному суверенітету, територіальній цілісності, демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України.
Тому з метою відновлення довіри до вчителів на деокупованих територіях, відносно яких є інформація про вчинення дій, які містять ознаки колабораційної діяльності, та до вирішення Верховною Радою України питання щодо ухвалення відповідного законодавства про педагогічну люстрацію, пропонується внести такі зміни до Типового положенням про атестацію педагогічних працівників, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України № 930 від 06.10.2010 року, а саме:
– доповнити статтею 1.9-1 Розділ І «Загальні положення»:
«Позачергова атестація педагогічних працівників у дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, навчально-методичних (науково-методичних) установах, закладах післядипломної педагогічної освіти, спеціальних установах для дітей, а також закладах охорони здоров’я, культури, соціального захисту та інших закладах і установах, проводиться за поданням керівника відповідного органу управління освітою при неналежному виконанні посадових обов’язків».
– доповнити пунктом 4 статтю 2.12-4 Розділу ІІ. «Порядок створення та повноваження атестаційних комісій»:
«порушувати клопотання перед атестаційними комісіями II, III рівнів про звільнення педагогічного працівника із займаної посади за порушення ст. 54 Закону України «Про освіту», у разі надходження інформації про вчинення дій, які мають ознаки колабораційної діяльності або такі, що наносять шкоду державному суверенітету, територіальній цілісності, демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України»;
– доповнити пунктом 9 статтю 3.13 Розділу III. «Організація та строки проведення атестації»:
«рекомендувати звільнити педагогічного працівника за порушення ст. 54 Закону України «Про освіту» та направити атестаційні документи такого педагогічного працівника до закладу (установи), в якому (якій) він працює, для вирішення питання його звільнення із займаної посади, як такого, вчинив дії, які нанесли непоправиму шкоду державному суверенітету, територіальній цілісності, демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України».
Питання відновлення української освіти на деокупованих територіях поряд із відновленням територіальної цілісності у державній політиці повинно бути номер № 1, тому що саме на вчителів покладено обов’язок виховання повноцінних членів українського суспільства і саме від них залежить яким воно буде, оскільки ми довіряємо їм найцінніше, що в нас є – наших дітей, а значить і майбутнє нашої Держави.
Однак питання люстрації щодо педагогів на деокупованих територіях необхідно у кожному конкретному випадку вирішувати індивідуально, оскільки як сказав у 1693 році Інкріс Мазером, президент Гарвардського коледжу, під час полювання на салемських відьом: «Нехай краще десять відьом уникнуть покарання, ніж одна безневинна людина буде покарана».
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
