Archives: Заяви

У цьому розділі можна знайти заяви та відкриті листи УГСПЛ

Вимагаємо звільнити важкохворого активіста «Кримської солідарності» Тофіка Абдулгазієва

Протягом останніх семи місяців стан здоров’я засудженого до 12 років у колонії суворого режиму кримського політв’язня Тофіка Абдулгазієва вкрай важкий. Під час перебування у місцях несвободи його здоров’я значно погіршилося, враховуючи наявність хронічних хвороб, які загострилися через погані умови тримання під вартою. У липні 2023 року Тофіка Абдулгазієва етапували до в’язниці Верхньоуральська Челябінської області РФ, що за 2700 км від його дому. Після етапування він почав стрімко втрачати вагу і постійно скаржився на сильний біль у суглобах.

Політв'язень Тофік Абдулгазієв. ФОТО: Кримська солідарність
Політв’язень Тофік Абдулгазієв. ФОТО: Кримська солідарність

У березні 2024 року стан здоров’я Абдулгазієва різко погіршився, через що його у критичному стані вивезли до тюремної туберкульозної лікарні №3 у Челябінську, де через два тижні він потрапив у реанімацію. Пізніше в Абдулгазієва були діагностовані 8 хвороб: туберкульоз, двостороння пневмонія, малий лівосторонній гідроторакс (рідина у легенях), анемія, синдром сполучнотканинної дисплазії з ураженням мітрального клапана (хвороба серця), хронічна серцева недостатність, гастрит, нефролітіаз (камені у нирках). Деякі з цих захворювань входять у перелік таких, які перешкоджають триманню під вартою відповідно до законодавства Російської Федерації (ПП РФ №54 від 6 лютого 2004 року «Про медичний огляд засуджених, що подаються до звільнення від відбування покарання у зв’язку із хворобою»).

Одразу після встановлення критичного діагнозу політв’язня, у квітні 2024 року сторона захисту направила в суд клопотання з вимогою до Федеральної служби виконання покарань (ФСІН) звільнити Тофіка Абдулгазієва, де адвокати зазначили, що у кримського татарина діагностовано хворобу, яка входить до переліку захворювань, що перешкоджають відбуванню терміну у виправних установах. 8 липня 2024 року повинен був відбутися розгляд клопотання, проте оголошення рішення суду було перенесено на 6 серпня, нібито через технічні причини. Крім того, стало відомо, що сторона обвинувачення провела медичну експертизу лікарської комісії, у висновку якої вказано, що в Абдулгазієва відсутні хвороби, які зазначені у переліку відповідної постанови РФ, через що його не можуть звільнити.

Тофік Абдулгазієв був активістом громадського об’єднання «Кримська солідарність», звукооператором, учасником проєкту «Кримське дитинство». Також займався передачею продуктів у СІЗО політв’язням, відвідував суди з політично мотивованих справ, приходив підтримати земляків на обшуки у їхніх будинках. Та після другого обшуку у його будинку, 27 березня 2019 року Абдулгазієва заарештували за необґрунтованими звинуваченнями та засудили у сфабрикованій справі про нібито участь у терористичній організації. Того дня відбулася наймасовіша хвиля свавільних обшуків у будинках інших кримських татар, після якої 23 громадянські журналісти та активісти були затримані.

Російська Федерація як держава-окупант частини території України та сторона міжнародного збройного конфлікту зухвало ігнорує норми міжнародного гуманітарного права та систематично порушує права людини щодо українських громадян, які знаходяться під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни. Політично мотивованими переслідуваннями, свавільними ув’язненнями, незаконними судилищами на території окупованого Криму, депортаціями політув’язнених та ігноруванням їхнього становища у місцях несвободи, Росія систематично порушує взяті на себе зобов’язання відповідно до міжнародного гуманітарного права та міжнародного права захисту прав людини.

Протягом останніх років російської окупації Криму правозахисники зафіксували безліч випадків, пов’язаних із байдужістю працівників пенітенціарної системи та суддів щодо стану здоров’я політичних в’язнів та їхніх потреб у медичній допомозі. Багатьом політичним в’язням в окупованому Криму та на території Росії неодноразово відмовляли у терміновій госпіталізації та доступі в ліках попри гостру потребу, не надавали необхідну медичну допомогу, ігнорували скарги щодо відсутності меддопомоги, а суди залишали в силі вироки судів попередніх інстанцій, які зокрема стосувалися незаконно засуджених важкохворих та людей з інвалідністю.

Через систематичне ігнорування проблем зі здоров’ям суддями та співробітниками пенітенціарних установ у російських місцях несвободи вже померли двоє кримських політичних в’язнів — Джеміль Гафаров і Костянтин Ширінг. Такого роду бездіяльність, зневажливе ставлення посадових осіб РФ та нехтування станом здоров’я політв’язнів створює серйозну загрозу їхньому життю, що у результаті може призвести до непоправних наслідків.

Ми закликаємо російську владу: 

  • звільнити Тофіка Абдулгазієва через його критичний стан здоров’я та відпустити інших політв’язнів, незаконно утримуваних на території тимчасово окупованого Криму, інших тимчасово окупованих територіях України та на території Російської Федерації;
  • припинити застосовувати кримінальне законодавство Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України;
  • припинити переслідування людей на тимчасово окупованих територіях через політичні погляди, журналістську діяльність, активізм та релігію.

Ми закликаємо українську владу:

  • внести Тофіка Абдулгазієва до списків на обмін та активно адвокатувати питання його звільнення;
  • виробити ефективний механізм звільнення свавільно затриманих цивільних осіб та адвокатувати питання їхнього повернення;
  • ефективно підтримувати сім’ї політичних в’язнів та вдосконалити механізм визнання людей позбавленими волі внаслідок російської агресії.

Ми закликаємо міжнародну спільноту:

  • направити запит Уповноваженій з прав людини Російської Федерації Тетяні Москальковій з вимогою звільнення Тофіка Абдулгазієва через його критичний стан здоров’я ([email protected]);
  • виступити медіатором у процесі звільнення чи свавільно утримуваних цивільних осіб;
  • всіляко підтримувати Україну у звільненні всіх тимчасово окупованих територій, зокрема АР Крим та м. Севастополя;
  • запровадити персональні санкції проти осіб, причетних до жорстокого і нелюдського поводження з Тофіком Абдулгазієвом та усіма свавільно затриманими цивільними особами;
  • запровадити дієвіші секторальні санкції проти різних галузей економіки РФ, які забезпечують фінансову основу для ведення агресивної війни проти України;
  • запровадити санкції проти тих економічних суб’єктів з різних країн світу, які дозволяють державі-агресору обходити чинні обмеження;
  • всебічно підтримувати Україну для гарантування деокупації територій в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Підписанти:

  • Центр прав людини ZMINA;
  • Центр громадянських свобод;
  • Українська Гельсінська спілка з прав людини;
  • Громадська спілка «Дім прав людини “Крим”»;
  • Правозахисний центр «Дія»;
  • Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля;
  • Кримська правозахисна група.

Вимагаємо припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів

Представники українського громадянського суспільства констатують небезпечну тенденцію щодо переслідування органами правопорядку антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів в Україні, зокрема, в контексті діяльності Збройних сил України та кампанії з мобілізації.

10 квітня 2024 року працівники Служби безпеки України спільно з Державним бюро розслідування провели обшук у голови правління Харківського антикорупційного центру (ХАЦ) і чинного військовослужбовця Національної гвардії Дмитра Булаха. Обшук відбувся під приводом того, що Булах є фігурантом у справі про нібито зловживання під час зарахування на службу військовослужбовців (за ч.5 ст. 426-1 Кримінального кодексу України «Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці»). Санкція цієї статті передбачає позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. Правоохоронці не повідомляють, яким є процесуальний статус Дмитра Булаха, але зазначають, що підозру Булаху не вручали. 

Одним із можливих мотивів переслідування Дмитра Булаха може бути те, що очолюваний ним «Харківський антикорупційний центр» ще у лютому 2022 року опублікував інформацію, що у заступника голови Харківської обласної ради від проросійської фракції «Опозиційна Платформа – За Життя» Богдана Мальованого є російське громадянство, яке він отримав 27 квітня 2014 року, майже одразу після окупації Криму. Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації ХАЦ наголошував на неприпустимості ситуації, коли громадянин держави-агресора обіймає одну з найвищих посад органу місцевого самоврядування. В результаті 14 лютого 2023 року стало відомо, що Мальований склав мандат депутата. Разом з тим Дмитро Булах отримав «попередження» за таке викриття від наближених до його оточення людей.

Також ХАЦ проводить системну роботу з моніторингу публічних закупівель у Харківській області, зробивши публічними багато зловживань у цій сфері. Це зекономило кошти платників податків під час повномасштабної війни, але позбавило доходів багатьох осіб. Їхню зацікавленість у переслідуванні Булаха також не можна виключати.

Відтак, відкриття кримінального провадження проти Дмитра Булаха вже після його мобілізації з обвинуваченням у зловживанні при прийомі на військову службу ми розглядаємо як імовірну помсту проросійських сил або місцевих корупціонерів, здійснену руками українських органів правопорядку. 

Це не перший випадок переслідування або спроб дискредитації антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів, частина з яких відбуваються в контексті мобілізації та військової служби. Тут можна згадати недавні випадки переслідування голови правління Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, журналіста-розслідувача «Слідство Інфо» Євгенія Шульгата, журналіста-розслідувача проєкту «Наші Гроші» Юрія Ніколова, редакції антикорупційних розслідувань BIHUS.INFO, головного редактора руху «Чесно» Олександра Саліженка та інших.

Викликає занепокоєння також публічна кампанія, спрямована на прицільну дискредитацію активістів, які викривають корупційні схеми, наявність російського громадянства у посадовців та їхнє надмірне збагачення. У своїй риториці проти антикорупціонерів та журналістів-розслідувачів органи правопорядку порушують презумпцію невинуватості та маніпулюють особливо чутливою для суспільства тематикою про мобілізацію чи службу у силах безпеки й оборони України. Подібна риторика є неприпустимою та навмисно зміщує фокус суспільної уваги з фігурантів антикорупційних розслідувань на тих, хто ці розслідування проводить, дискредитуючи їхню діяльність та нівелюючи результати розслідувань. 

Крім того, це дискредитує Україну та міжнародному рівні і підіграє російській пропаганді в поширенні наративу про авторитарну і недемократичну країну, що б’є по допомозі, критично важливій для протистояння російській агресії.

Зважаючи на зазначене вище, а також зростаючу тенденцію переслідування антикорупційних активістів і журналістів в Україні, наголошуємо на наступному:

Президент України Володимир Зеленський – має публічно засудити практику переслідування і дискредитації представників медіа та громадянського суспільства, яка розгортається, зокрема, в контексті мобілізації і діяльності сил оборони.

Представники органів державної влади, місцевого самоврядування – повинні негайно припинити переслідувати громадських активістів, журналістів, зокрема із використанням органів комплектування сил оборони і безпеки (ТЦК). Такі дії є незаконним перевищенням службових повноважень, вони порушують Конституцію України і права людини.

Представники органів слідства  (зокрема, СБУ, ДБР, Національна поліція) — мають припинити використовувати свої повноваження щодо розслідування злочинів, проведення гласних і негласних слідчих (розшукових) дій як спосіб переслідування громадських активістів та журналістів в інтересах окремих політиків або посадових осіб. Такі дії суперечать завданню кримінального процесу – неупередженому слідству – і є спробами покарати невинуватих осіб і піддати їх невиправданому процесуальному примусу, а також порушують засади кримінального провадження. Також компетентні органи мають розслідувати всі згадані випадки зловживань з боку посадових осіб і притягнути винних до відповідальності. Якщо цього не буде зроблено, ми розцінюємо таку позицію як зелене світло від влади на продовження таких дій.

Органи прокуратури України – у межах процесуального керівництва в кримінальних провадженнях мають звертати особливу увагу на дії слідства по відношенню до активістів і журналістів, зокрема тих, які борються з корупцією. Прокурори повинні запобігати використанню органами слідства своїх повноважень для переслідування громадських активістів і журналістів.

Судді – мають звертати особливу увагу на законність дій слідства вже на етапі розгляду клопотань правоохоронців про проведення негласних слідчих (розшукових) дій по відношенню до антикорупційних активістів та журналістів. Ця категорія людей є важливою частиною громадянського суспільства при викритті корупції, висвітленні зловживань та інших незаконних дій посадових осіб.  

Організації:

Центр прав людини ZMINA

Центр протидії корупції

Лабораторія законодавчих ініціатив

Медійна ініціатива за права людини

Центр громадянських свобод

Освітній дім прав людини Чернігів

Ukrainian Legal Advisory Group

Український інститут з прав людини

Харківський інститут соціальних досліджень

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО “Детектор медіа”

Інститут масової інформації

Кримська правозахисна група

ГО “UKRAINEPRIDE”

ГО “Школа Медіапатріотів”

Фундація DEJURE

Сайт розслідувань “Закон один для всіх” (м. Дніпро)

Transparency International Ukraine

ГО “Експертна група “Сова”

Український незалежний центр політичних досліджень 

ГО Платформа Громадський контроль

Рух ЧЕСНО

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Індивідуальні підписанти:

Сергій Стерненко

 Марина Хромих

Тетяна Печончик

Максим Кицюк

Олексій Ковжун

Кулібаба Андрій

Софія Лапіна

Наталія Соколенко                                                                          

Андрій Сухоруков

 

Заява правозахисних організацій щодо затримання кримськотатарської правозахисниці та журналістки Лутфіє Зудієвої

Вранці 22 лютого 2024 року представники російського Центру протидії екстремізму (далі – ЦПЕ) провели обшук у будинку журналістки і правозахисниці Лутфіє Зудієвої. В неї та її чоловіка було вилучено реєстратор відеоспостереження, всі телефони, флеш-накопичувачі та ноутбук. Сам обшук було проведено без присутності захисників – адвокатів Еміля Курбедінова та Едема Семедляєва. Вони прибули до місця проведення обшуку, проте в будинок Лутфіє Зудієвої їх не пропустили. Крім того, під час затримання Зудієвої чоловіки-представники ЦПЕ, знаючи, що вона є релігійною мусульманкою, торкалися її, чим образили Лутфіє та її чоловіка.

Після обшуку російські силовики затримали правозахисницю та доставили її до ЦПЕ у місті Сімферополь, де на неї було складено протоколи щодо скоєння адміністративних правопорушень, передбачених частинами 2 та 2.1 ст. 13.15 Кодексу про адміністративні правопорушення РФ (зловживання свободою масової інформації). Йдеться про те, що  у своєму дописі на Facebook стосовно незаконного переслідування ймовірних учасників Хізб ут-Тахрір вона не зазначила, що ця організація визнана в РФ терористичною, а також за те, що, посилаючись на статтю “Радіо Свобода”, вона не вказала, що ця організація визнана “іноземним агентом”, згідно із законодавством РФ.

Лутфіє Зудієва. Джерело фото: Радіо Свобода Крим.Реалії
Лутфіє Зудієва. Джерело фото: Радіо Свобода Крим.Реалії

Лутфіє Зудієва є громадською активісткою, правозахисницею та журналісткою, яка висвітлює судові процеси та масові обшуки у Криму, підтримує родини політв’язнів. Раніше її вже двічі затримувала окупаційна влада та двічі засуджувала правозахисницю до адміністративного штрафу. 

Ми вважаємо, що проведення обшуку, затримання та адміністративне покарання – це чергова спроба російської окупаційної влади залякати Лутфіє Зудієву і інших правозахисників та примусити її припинити громадську і правозахисну діяльність.

Правозахисники та журналісти є однією із вразливих груп, які зазнають системних переслідувань в окупованому Криму. Серед правозахисників, яких переслідує російська влада, член Кримської контактної групи з прав людини Емір-Усеїн Куку, координатор “Кримської солідарності” Сервер Мустафаєв та медсества, громадянська журналістка і правозахисниця Ірина Данилович. Вони були засуджені до тривалих термінів ув’язнення за сфабрикованими справами. 

Крім того, з перших років окупації щонайменше 13 адвокатів стали жертвами утисків з боку російської окупаційної адміністрації, які відбуваються у формі свавільних обшуків, затримань, адміністративних арештів і штрафів у політично мотивованих справах, позбавлення адвокатських ліцензій, блокування мобільного зв’язку, погроз кримінального переслідування тощо. 

Так, лише нещодавно, 15 лютого 2024 року, у Сімферополі співробітники ЦПЕ вчергове затримали адвоката Еміля Курбедінова біля будівлі ФСБ РФ та склали на нього адміністративний протокол за аналогічною статтею, як і у Лутфіє Зудієвої (ч. 9 ст. 13.15 КпАП РФ). Через переслідування та тиск на адвокатів їхні підзахисні не отримують своєчасну правову допомогу під час обшуків, судових засідань чи інших процесуальних дій, погіршуючи і так кричуще становище жертв порушень прав людини в окупованому Криму.

В порушення своїх міжнародно-правових зобов’язань згідно із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Російська Федерація систематично вдається до свавільного та незаконного втручання в особисте і сімейне життя, свавільних та незаконних посягань на недоторканність житла тих громадян України, які проживають в окупованому Криму. Також держава-окупант, ліквідувавши судову систему України в Криму, використовує підконтрольні їй “суди” для політично мотивованого переслідування громадських активістів, правозахисників, журналістів та всіх нелояльних жителів  Криму, позбавляючи їх права на свободу думки і вираження поглядів.

Щоб зупинити подальше переслідування Лутфіє Зудієвої та інших правозахисників, журналістів, громадських активістів в Криму, закликаємо:

а) Правозахисні організації України та інших демократичних країн:

  • взяти під постійне спостереження випадки свавільних обшуків та затримань правозахисників, журналістів, громадських активістів в Криму та поширювати інформацію про них;
  • надавати правову, інформаційну, освітню та іншу підтримку жертвам переслідувань в окупованому Криму, в тому числі громадським активістам, правозахисникам і журналістам;
  • вимагати від урядів демократичних країн запровадити персональні санкції проти осіб, безпосередньо причетних до порушень прав людини в окупованому Криму, та посилювати системний тиск на Російську Федерацію для якнайшвидшої деокупації території України.

б) Незалежні медіа, редакторів та журналістів:

  • продемонструвати професійну солідарність та забезпечити інформаційну кампанію, детально висвітлюючи практику свавільних обшуків та затримань громадських активістів, журналістів, правозахисників в окупованому Криму.

в) Органи державної влади України:

  • провести розслідування незаконного обшуку та затримання Лутфіє Зудієвої і притягнути винних до відповідальності;
  • докласти всіх зусиль для звільнення кримських політичних в’язнів, зокрема громадських активістів, правозахисників і журналістів;
  • ініціювати запровадження персональних санкцій щодо осіб, які причетні до переслідування Лутфіє Зудієвої.

г) Уряди демократичних країн світу, зокрема учасників Міжнародної Кримської платформи:

  • висловити рішучий консолідований протест проти політично мотивованого переслідування Лутфіє Зудієвої та інших громадських активістів, правозахисників та журналістів в окупованому Криму;
  • здійснювати регулярний моніторинг порушень прав людини на Кримському півострові, зокрема переслідування громадських активістів, правозахисників та журналістів, оперативно реагувати на них;
  • запровадити персональні санкції щодо осіб, які причетні до переслідування Лутфіє Зудієвої та посилювати системний тиск на Росію для якнайшвидшої деокупації території України та відновлення її територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах.

Кримська правозахисна група

Центр прав людини ZMINA

ГО “КРИМСОС”

ГО “Кримський процес”

Правозахисний центр «Дія»

Центр громадянських свобод

Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля

ПЛАТФОРМА ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Центр громадянської просвіти “Альменда”

Регіональний центр прав людини

Дім прав людини Крим

Освітній дім прав людини – Чернігів

Медійна ініціатива за права людини 

Ukrainian Legal Advisory Group 

БФ “Схід SOS”

Detention of Lutfiye Zudiyeva, a Crimean Tatar Human Rights Defender and Journalist

Statement of Human Rights Organizations

On February 22, 2024, in the morning, the Russian Extremism Countering Center for (hereinafter – ECC (TsPE in Russian)) operatives searched the house of Mrs.Lutfiye Zudiyeva, a journalist and human rights defender. A video surveillance recorder, all phones, flash drives and a laptop were seized from her and her husband. The search was carried out in absence of the defence lawyers: Emil Kurbedinov and Edem Semedliayev. They arrived at the place of search, but they were not allowed to enter the house of Mrs. Zudiyeva. In addition, while detaining Mrs.Zudiyeva, the CPE male operatives, being aware that she was a religious Muslim, were touching her, that offended Lutfiye and her husband.

After the search, the Russian operatives detained the human rights defender and transported her to the ECC in the city of Simferopol, where reports were drawn up on her for committing administrative offenses as established by Article 13.15-2 and 2.1 of the Code of Administrative Offenses of the Russian Federation (abuse of freedom of mass information). The grounds were that in her post on Facebook about the illegal persecution of alleged Hizb ut-Tahrir members she had not mentioned that this organization was recognized a terrorist organization in the Russian Federation, and that referring to the Radio SVOBODA article, she had not indicated that this organization was declared a “foreign agent” according to the the Russian Federation laws.

Mrs. Lutfiye Zudiyeva is a public activist, human rights defender and journalist who covers court trials and mass searches in Crimea, and supports the families of political prisoners. The occupying authorities have already detained her twice, the human rights defender was twice sentenced to an administrative fine.

We believe that the search, detention, and administrative penalty are one more attempt of the Russian occupation authorities to intimidate Lutfiye Zudiyeva and other human rights defenders and force her to stop her public and human rights activities.

Human rights defenders and journalists are one of the vulnerable groups subject to consistent persecution in the occupied Crimea. Among the human rights defenders persecuted by the Russian authorities are Mr.Emir-Useyin Kuku, a member of the Crimean Contact Group on Human Rights, Mr.Server Mustafayev, a “Crimean Solidarity” coordinator, and Ms.Iryna Danylovych, a citizen journalist and human rights defender. They all have been sentenced to long term confinement on trumped-up charges.

In addition, since the first years of the occupation, at least 13 lawyers have become victims of the Russian occupation authorities hounding in the form of arbitrary searches, detentions, administrative arrests, and fines in politically motivated cases, debarring, tied-up mobile communication, threats of criminal persecution, etc.

For instance, just recently, on February 15, 2024, in Simferopol, the CEE operatives again detained lawyer Emil Kurbedinov near the building of the Russian Federation FSB and drew up an administrative report on him under the same article, as in the case of Lutfiye Zudiyeva (RF CoAO, Article 13.15-9). Due to hounding and pressing that the lawyers are subject to, their clients do not receive timely legal assistance during searches, court hearings or other procedural actions, worsening the situation of victims of human rights violations in the occupied Crimea, which has become dire already.

In violation of its international legal obligations in accordance with the International Covenant on Civil and Political Rights, the Russian Federation is consistent in intervening arbitrarily and unlawfully in personal and family life and encroaching arbitrarily and unlawfully on inviolability of dwelling of the Ukrainian citizens living in the occupied Crimea. Having removed the judicial system of Ukraine in Crimea, the occupying power has been using the controlled “courts” to persecute public activists, human rights defenders, journalists, and all disloyal residents of Crimea on political grounds, depriving them of their right to freedom of thought and expression.

To stop the further persecution of Mrs.Lutfiye Zusiyeva and other human rights defenders, journalists, public activists in Crimea, we encourage:

  1. a) Human rights organizations of Ukraine and other democratic countries:
  •         to monitor constantly the cases arbitrary searches and detentions of human rights defenders, journalists, public activists in Crimea and disseminate information about them;
  •         to provide legal, informational, educational, and other support to victims of persecution in the occupied Crimea, including public activists, human rights defenders, and journalists;
  •         to demand introducing personal sanctions against persons directly involved in human rights violations in the occupied Crimea, and increasing consistent pressure on the Russian Federation to de-occupy the territory of Ukraine as soon as possible, from the democratic countries’ governments;
  1. b) Independent media, editors, and journalists:
  •         to demonstrate professional solidarity and implement an information campaign, covering in detail the practice of arbitrary searches and detentions of public activists, journalists, and human rights defenders in the occupied Crimea;
  1. c) Governmental bodies of Ukraine:
  •         to investigate the unlawful search and detention of Mrs.Zudiyeva and to bring the guilty to justice:
  •         to make every effort to release Crimean political prisoners, in particular public activists, human rights defenders, and journalists;
  •         to initiate introducing personal sanctions against persons involved in the persecution of Lutfiye Zudiyeva;
  1. d) Governments of democratic countries of the world, including the International Crimea Platform members:
  •         to express a strong consolidated protest against the politically motivated persecution of Lutfiye Zudiyeva and other public activists, human rights defenders, and journalists in the occupied Crimea;
  •         to keep a close and regular watch on human rights violations in the Crimean Peninsula, in particular on the persecution of public activists, human rights defenders, and journalists, and to promptly respond to them;
  •         to introduce personal sanctions against persons involved in the persecution of Lutfiye Zudiyeva and increase consistent pressure on Russia to de-occupy the territory of Ukraine as soon as possible and restore its territorial integrity within internationally recognized borders.

 Crimean Human Rights Group

ZMINA Center for Human Rights

CrimeaSOS CA

CRIMEAN PROCESS CA

DIYA Human Rights Center

Center for Civil  Liberties

Ukrainian Helsinki Human Rights Union

ALMENDA Center for Civil Education

Regional Center for Human Rights

Human Rights House CRIMEA

Educational Human Rights House CHERNIHIV

Media Initiative for Human Rights

Ukrainian Legal Advisory Group

SKHID SOS CF (EAST SOS)

Законопроєкт «Про доброчесне лобіювання» у нинішньому вигляді може бути використаний для згортання свободи й демократії в Україні, — заява

Спільна заява організацій громадянського суспільства.

10 січня 2024 року Верховна Рада прийняла у першому читанні урядовий законопроєкт «Про доброчесне лобіювання» № 10337. Єврокомісія визначила ухвалення закону про лобізм однією з передумов для початку переговорів про вступ України до ЄС, однак у внесеному урядом вигляді цей законопроєкт лише віддаляє нас від європейських цінностей і прямо загрожує свободі, демократії та конституційним правам в Україні.

В редакції першого читання цей проєкт не лише не зменшить олігархічні та недоброчесні впливи на прийняття рішень органами влади, але й посилить закритість влади, дозволить тиснути на будь-яких «незручних» громадян чи організації громадянського суспільства, які критикуватимуть владу, вимагатимуть реформ або змін у публічній політиці.

Такі громадяни чи організації будуть зобов’язані реєструватися як «лобісти» під загрозою штрафів, як «іноагенти» у путінській Росії. Тобто буде створена система тиску влади на громадянське суспільство. За участь у круглому столі, направленні пропозицій до законодавства, громадську експертизу чи зустріч з посадовцем людей переслідуватимуть як за «незаконне лобіювання».

Усі ключові пропозиції представників громадських організацій, що входили до складу робочої групи з підготовки законопроєкту до другого читання, створеної парламентським комітетом з питань правової політики, проігноровані. Доопрацьована редакція проєкту закону й надалі дозволяє переслідувати громадян чи громадські організації за критику чи пропозиції до законодавства під приводом відстоювання ними своїх «комерційних інтересів». Останні сформульовано нечітко — будь-яка пожертва на підтримку організації для адвокатування антикорупційних, політичних чи інших реформ може вважатись її «комерційним інтересом».

Існує ризик, що комітет і загалом парламент можуть ухвалити в цілому законопроєкт №10337 у редакції, яка дозволить владі вважати будь-яких активних громадян і громадські об’єднання лобістами, вимагати звітування за кожну зустріч, дзвінок, пресконферецію та інші «лобістські» заходи, штрафувати й публічно дискредитувати в очах суспільства. Тобто не громадяни контролюватимуть владу, а влада контролюватиме громадян і каратиме їх за їхню громадську активність. 

В нинішніх українських реаліях, коли в умовах воєнного стану конституційні права і так обмежено, органи влади працюють непрозоро, а громадські активісти, журналісти, підприємці дедалі частіше стають об’єктом переслідувань та залякування у зв’язку зі своєю професійною діяльністю, такий закон звужуватиме простір для громадянського суспільства. 

Відтак, цей проєкт потребує серйозних — а не косметичних — змін, які мають сприйматися не лише Європейським Союзом та українською владою, але й українським суспільством. 

Без таких системних змін цей проєкт є неприйнятним і лише зашкодить європейському поступу України.

Ми дякуємо десяткам народних депутатів з різних фракцій і груп за підтримку і подання розроблених експертами громадських організацій поправок, які дозволять зняти ключові загрози законопроєкту. 

У зв’язку з цим закликаємо Комітет з питань правової політики, всіх народних депутатів України при розгляді проєкту №10337 в другому читанні врахувати ці поправки, насамперед:

  • чітко передбачити, що дія закону про лобіювання не поширюється на здійснення та захист громадянами прав і свобод, гарантованих Конституцією та законами України, і на діяльність неприбуткових організацій та неприбуткових установ, у тому числі громадських об’єднань.

Закликаємо залучити до аналізу й підготовки до другого читання законопроєкту представників бізнес-асоціацій, галузевих об’єднань підприємств, а також представників європейських організацій в Україні, експертів ЄС у сфері лобіювання. 

Закликаємо інституції громадянського суспільства і всіх свідомих громадян підтримати нашу позицію. 

Центр прав людини ZMINA

Лабораторія законодавчих ініціатив

Рух «Простір свободи»

Український незалежний центр політичних досліджень

Українська Гельсінська спілка з прав людини

ІСАР «Єднання»

Інститут масової інформації

Центр протидії корупції

ГО «UKRAINEPRIDE»

Регіональний центр прав людини

Мережа захисту національних інтересів АНТС

Інкубатор демократичних ініціатив

ГО «Центр “Соціальна Дія”»

ГО «Центр демократії та верховенства права» (ЦЕДЕМ)

ГО «Інститут соціально-економічної трансформації»

Фундація DEJURE

ГО «Донбас СОС»

Центр політико-правових реформ

ГО «Інсайт»

ГО «Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”»

ГО «Антикорупційний штаб»

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Міжнародне товариство прав людини – Українська секція»

ГО «Український інститут з прав людини»

БФ «Гендер Зед»

ГС «Освітній дім прав людини – Чернігів»

Міжнародний благодійний фонд «Карітас України»

ГО «КРИМСОС»

ГО «Харківський антикорупційний центр»

ГО «Незалежні»

ВГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення»

ГО «Центр громадянського представництва “Життя”»

ГО «Нуль відходів Львів»

ГО «Центр Доброчин»

ГО «Чернігівський Центр Прав Людини»

ГО «Центр спільного розвитку “Дієва громада”»

БФ «Агенція розвитку майбутнього»

ГО «Нова Дружківка»

ГО «Всеукраїнська ліга правників проти корупції»

ГО «Херсонський обласний центр «Успішна жінка»

ГС «Громадський Контроль Діє»

ГО «Кременчуцький антикорупційний центр»

ГО «Імпакт центр СХІД.ЮА»

Громадянська Платформа Нова Країна

ГО «ВГО “Інститут Республіка”»

ГО «Центр розвитку громад», Харків

Хмільницька районна громадська організація «ПРАВО»

БО «БФ “Новий університет»

Центр досліджень визвольного руху

Всеукраїнський демократичний форум

МБФ Українська фундація громадського здоров’я

ГО «Детектор медіа»

ГО «Народний захист»

ГО «Проти Корупції»

ГО «ПРОЛІСОК-БЕРДЯНСЬК»

БФ «МІЖНАРОДНА ФУНДАЦІЯ РОЗВИТКУ»

БО «МФ Любисток»

ГО «Жіночий Антикорупційний Рух»

ГО «Одеський інститут соціальних технологій»

ГО «Українська Волонтерська Служба»

Громадянський рух «Відсіч»

ГО «Український світ»

Діксі Груп

Ілюстрація: Getty Images

Необхідно вдосконалити процедуру отримання грошової допомоги для позбавлених волі внаслідок агресії проти України

Звернення правозахисних організацій щодо необхідності вдосконалення процедури отримання щорічної державної грошової допомоги для осіб, які позбавлені волі внаслідок агресії проти України

Ми, представники організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, та правозахисні організації звертаємося до вас з приводу реалізації особами, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членам їхніх сімей, права на отримання щорічної державної грошової допомоги, передбаченої п. 3 Порядку призначення та виплати допомоги особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членам їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1281 від 15 листопада 2022 року.

До нас звертаються члени сімей громадян України, які були незаконно затримані та позбавлені свободи представниками окупаційних адміністрацій Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України або російськими військовими, працівниками органів держбезпеки РФ тощо, та які, навіть після визнання їхніх рідних позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, не мають можливості отримати щорічну грошову допомогу внаслідок того, що часто самі знаходяться на тимчасово окупованих територіях України та не мають відповідних банківських рахунків в українських банках. Разом з тим, отримання щорічної допомоги – це зазвичай майже єдина можливість оплатити передачу речей та продуктів до місць несвободи, правову допомогу та інші витрати, зокрема підтримку дітей, які залишилися без батьків.

Виплати. Ілюстративне фото. Джерело: depositphotos.com

Ми вважаємо, що в умовах правового режиму воєнного стану для забезпечення прав сімей на отримання щорічної допомоги, передбаченої п. 3 Порядку призначення та виплати допомоги особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членам їх сімей, необхідно внести зміни до даного Порядку та встановити можливість виплати щорічної допомоги на банківський рахунок третіх осіб, котрі знаходяться на підконтрольній Уряду України території та які уповноважені на отримання коштів членами сім’ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Таку особу член родини визначає в заяві до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Враховуючи вищевикладене, просимо внести зміни до п. 3 Порядку призначення та виплати допомоги особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членам їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2022 р. № 1281 та викласти його в наступній редакції: «3. Щорічна державна грошова допомога надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, або членам її сім’ї під час перебування такої особи в місцях несвободи шляхом перерахування Мінреінтеграції коштів на їх особові рахунки, відкриті в банківських установах, у розмірі 100 тис. гривень. Особа, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, або члени її сім’ї можуть уповноважити у своїй заяві іншу особу на отримання щорічної державної грошової допомоги».

Правозахисники про проєкт ЄГУ «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка»

Позиція українських організацій членів Мережі Домів прав людини та українських правників щодо проєкту ЄГУ «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка»

В червні 2023 року в мережі Інтернет та розсилках випускників освітніх програм Мережі Домів прав людини з’явилась інформація про набір юристів для участі в міжнародному дистанційному навчанні адвокатів та юристів у рамках проєкту Європейського гуманітарного університету «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка».

До участі в навчанні, яке триватиме шість місяців, запрошуються адвокати з України, Росії, Білорусі та Молдови, а сам проєкт здійснюється Центром конституціоналізму та прав людини ЄГУ, проєктом «Університет без кордонів». Також організатори зазначили, що проєкт реалізується у партнерстві з Білоруським будинком прав людини ім. Бориса Звозскова та міжнародним партнерством ILIA (програма «International Law in Advocacy»).

З огляду на те, що проєкт передбачає спільне навчання, зокрема, учасників з України та Росії, УГСПЛ та Освітній Дім прав людини в Чернігові перед публікацією заяви звернулись до зацікавлених сторін за роз’ясненням.

Білоруський будинок прав людини ім. Бориса Звозскова повідомив, що після отримання запиту призупинив співпрацю в рамках проєкту.

Фонд Домів прав людини (ФДПЛ) повідомив, що не пов’язаний з цим проєктом, а згідно наявної у Фонду інформації й жодна з організацій, які створювали та впроваджували програму ILIA протягом більше десяти попередніх років, не була залучена до розробки цього проекту. ФДПЛ також зазначив, що окремі випускники програми ILIA або експерти, залучені до проекту, виступають в особистій якості і не уповноважені представляти програму ILIA. Таким чином, згадка про міжнародне партнерство ILIA в реалізації проєкту вводить в оману.

Відповідь Європейського гуманітарного університету по суті не містила позиції щодо аргументів, викладених в заяві нижче (текст відповіді наводимо повністю за посиланням: EHU_Letter_from_rector_to_Pavlichenko).

Враховуючи, що Українська Гельсінська спілка з прав людини та Освітній Дім прав людини в Чернігові є не лише членами Мережі Домів прав людини, але й були партнерами та імплементаторами програми ILIA та її освітнього проекту EHREL в Україні, вважаємо необхідним заявити свою позицію щодо реалізації вищезгаданого проекту в умовах повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

По-перше, до рішення щодо підготовки та реалізації саме цього проєкту не залучались організації-засновники ILIA, інші українські неурядові організації чи професійні (адвокатські чи суддівські) об’єднання.

При цьому опис проєкту створює хибне враження, що до його реалізації могли бути залучені відомі українські організації і правозахисники.

Створюється підґрунтя для того, аби участь українців в таких заходах була використана російською пропагандою, як це вже неодноразово було продемонстровано на прикладах спільних нагороджень, освітніх, культурних, гуманітарних та інших заходів за участі українців та громадян РФ.

По-друге, опис програми свідчить про те, що в ній не врахований поточний контекст – триваюча збройна агресія РФ проти України. 

Сама команда проєкту чи організації, що його реалізують, при цьому жодним чином не висловили власної позиції щодо агресії РФ проти України та її наслідків для прав людини й верховенства права, підготовку з яких декларує зазначений проєкт.

Ба більше, робочою мовою навчальної програми організатори обрали російську, яка, на їх думку, «є об’єднуючою мовою для учасників», в той час як використання російської мови є одним із засобів поширення агресивних наративів і може мати подекуди навіть травматичний ефект для громадян України, які переживають агресію Російської Федерації.

Вважаємо неприпустимим та неетичним запровадження для України будь-яких програм, особливо за участі представників Російської Федерації, без врахування контексту триваючої збройної агресії на території України та без консультування або партнерства з українською стороною (з професійними об’єднаннями, неурядовими організаціями та іншими фаховими акторами), без поваги до української ідентичності, боротьби за свободу та демократичні цінності, яку зараз веде український народ, і позначення ролі РФ як держави-агресора і Білорусії як її сателіта.

По-третє, проєкт декларує спрямованість на розвиток навичок роботи зі стандартами прав людини, вивчення питань комунікації та самоврядування в адвокатській спільноті, розширення та посилення існуючої мережі адвокатів/юристів регіону Східноєвропейського партнерства.

Однак за час від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, зокрема й з території Білорусі, адвокатське самоврядування ані РФ, ані Білорусі жодним чином не висловило свою позицію щодо чисельних міжнародних злочинів та грубих порушень прав людини, до яких призвела військова агресія проти України. Так само не було висловлено жодної підтримки та солідарності з українською адвокатською спільнотою, представники якої зокрема щодня працюють з чисельними жертвами та вцілілими в умовах війни, а також служать в лавах Збройних сил України і, на жаль, є також серед загиблих українських воїнів.

Навпаки, наразі адвокатська спільнота Росії якщо й не бере участь у бойових діях проти України безпосередньо, то або надає допомогу тим, хто воює проти України, збираючи матеріальну допомогу військовим РФ, або долучається до переслідування українських адвокатів та правозахисників на окупованих Росією територіях, або бере участь в колонізації окупованих територій України.

По-четверте, як вже було зазначено, проєкт декларує партнерство з міжнародною програмою ILIA, що створена за ініціативи та підтримки Фонду Домів прав людини та окремих організацій Мережі Домів прав людини. Однак, як вже було зазначено вище, такого партнерства програми ILIA з проєктом немає, організації-засновники ILIA не беруть участі в проєкті, він реалізується без їхнього відома.

Крім того, попри попередній досвід впровадження елементів програми ILIA на території Росії до 2022 року та навчання правам людини десятків адвокатів та представників російського неурядового сектору, програма не мала позитивного впливу на російське суспільство і правозахисну спільноту.

Команда проєкту «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка» не лише проігнорувала попередні звернення українських випускників програми ILIA/EHREL з України та правозахисників з інших країн про неприйнятність його реалізації в заявленому форматі, але й висловила відвертий намір продовжувати його реалізацію попри такі заперечення. Вважаємо, що такий підхід до імплементації проєкту на фоні чисельних порушень міжнародних стандартів прав людини внаслідок агресії РФ замість створення інструментів відновлення та захисту прав людини та миру створює підґрунтя для конфлікту в професійному та правозахисному середовищі.

Реалізацію цього проекту, що націлений на спільну професійну підготовку адвокатів з України та Росії, вважаємо такою, що свідчить про відсутність розуміння реальної ситуації, поваги та емпатії до української сторони, що переживає повномасштабну агресію Російської Федерації та її наслідки в вигляді зруйнованих населених пунктів, техногенних катастроф, погроз застосування ядерної зброї, численних фактів міжнародних злочинів та грубих порушень прав людини, сотень тисяч жертв серед цивільних.

Закликаємо українських правозахисників та інших професійних юристів утриматися від участі в зазначеному проєкті та інших проєктах, що імплементуються у зазначений спосіб організаціями, афілійованими з державами, що здійснюють агресію проти України, або підтримують її.

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Сергій Буров, директор Освітнього дому прав людини в Чернігові

Дарʼя Свиридова, експертка Коаліції «Україна. Пʼята ранку», адвокат, національний координатор програми ILIA/EHREL в Україні (2012-2016)

Сергій Заєць, випускник проєкту ILIA/EHREL (2012-2013), експерт освітніх програм УГСПЛ з прав людини для професійних юристів

Ольга Семенюк, координатор освітнього напрямку для правників УГСПЛ

Андрій Зубарєв, директор, Дім прав людини «Крим»

Леся Михаленко, адвокатка, м. Київ

Оксана Муравська, адвокат, випускниця проекту ILIA та УГСПЛ (2014-2015)

Віктор Решетов, адвокат, м. Чернівці

Анна Козьменко, адвокат, юрист Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини

Андрій Лещенко,  адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Прайм Юріс»,  випускник проектів ILIA та УГСПЛ (2017-2018)

Катерина Кармазіна, адвокатеса, медіаторка, секретар Ради адвокатів Одеської області, к.ю.н., доцент, доцентка кафедри міжнародного права та галузевих правових дисциплін Київського університету права Національної академії наук України, випускниця ILIA/ EHREL та УГСПЛ (2013-2023)

Андрій Рибак, адвокат, старший партнер адвокатського об’єднання «ПЕРФЕКЦІЯ», випускник проєктів УГСПЛ (2020-2023)

Едуард Сиромятников, адвокат, м. Дніпро, партнер адвокатського об’єднання «НОВУМ», випускник проєктів УГСПЛ у 2017-2019 роках

Костянтин Шалота, суддя Корольовського районного суду міста Житомира, випускник проектів УГСПЛ 2017-2019 років

Валерій Нечаєв, адвокат, депутат Виноградівської міської ради (Закарпатська область)

Наталя Жмайло, адвокат, м. Дніпро, випускниця проектів ILIA/EHREL та УГСПЛ (2014-2020).

Владислав Руденко, адвокат, м.Київ, випускник проєктів УГСПЛ у 2017-2019 роках

Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи

Тетяна Жукова, менеджерка з міжнародної адвокації, Центр прав людини ZMINA

Юлія Лісова, адвокат, Одеса, випускниця ILIA та УГСПЛ, правова радниця Громадського центру правосуддя та УГСПЛ, національна експертка проєктів Ради Європи

Надія Волкова, адвокат, директор Ukrainian Legal Advisory Group

Олександр Заруцький, випускник проєкту ILIA/EHREL (2012-2013, 2015, 2021-2022), адвокат, радник з юридичних питань щодо захисту військовополонених ГО «Рада дружин та матерів захисників України «ЖІНКИ зі СТАЛІ»

Андрій Котляр, адвокат, м. Київ, випускник проєктів УГСПЛ

Дмитро Гладкий, адвокат, м. Запоріжжя, депутат Запорізької міської ради

Наталія Охотнікова, радниця з прав людини, Центр прав людини ZMINA, випускниця програм ILIA та УГСПЛ

Валерій Риков, адвокат, м. Запоріжжя

Павло Демчук, адвокат, м. Київ

Олена Помазановська, адвокат, Івано-Франківськ

Ельвіра Лазаренко, адвокат, м. Київ, випускниця програм УГСПЛ (2022-2023)

Олександр Шадрін, адвокат, м. Ірпінь, випускник програм ILIA/EHREL та УГСПЛ

Олеся Монько, адвокат, м. Київ, учасниця програми УГСПЛ (2023)

Олена Мирошникова, суддя, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області, випускниця проєктів УГСПЛ

Володимир Павлов, суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова, випускник проектів УГСПЛ 2017-2019 р.

Костянтин Харакоз, суддя Господарського суду Донецької області, учасник освітніх проектів УГСПЛ

Олексій Омельян, суддя Господарського суду Житомирської області

Тетяна Самодерженкова, адвокат, координатор приймальні УГСПЛ у м. Маріуполі

Владислав Ріхтер, суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області

Юлія Волнова, адвокат, м. Запоріжжя

Ярина Сидій, прокурор Печерської окружної прокуратури міста Києва

Станіслав Петренко, прокурор Офіса Генерального прокурора

Вознюк Сергій, суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області

Злата Буша, учасниця програми УГСПЛ (2023), м. Київ

Крицька Ірина, к.ю.н., старший викладач кафедри кримінального процесу НЮУ ім. Ярослава Мудрого

Андрій Сагайдак, адвокат, м. Дніпро

Тетяна Каталевська, м. Харків, юрист, НУО «Our World», випускниця проєктів ILIA в Україні 2021 та випускниця/учасниця проєктів УГСПЛ

Вікторія Коновалова, адвокат (до 24.02.2022 року здійснювала практику у м. Маріуполь), випускниця навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» 2022 рік

Лілія Олійник, адвокатка, медіаторка, фасилітаторка діалогів, м. Київ

Олена Сапожнікова, адвокат, випускниця проєкту ILIA/EHREL, м. Київ

Дмитро Жарий, адвокат, випускник проєкту ILIA/EHREL

Лариса Корунчак, доцент кафедри загальноправових та соціально-гуманітарних дисциплін Херсонського факультету Одеського державного університету внутрішніх справ

Анастасія Красун, прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури

Валентина Маліновська, суддя Шевченківського районного суду міста Києва

Тетяна Огнев’юк, адвокат, доцент кафедри приватного права ННІП ДПУ (м. Ірпінь), випускниця навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні, 2023 рік

Рабомізо Денис, адвокат, керуючий Адвокатським бюро «Рабомізо», випускник проєкту ILIA/EHREL

Валентина Бабак, випускниця навчального курсу  УГСПЛ (2023)

Піцикевич Володимир, адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Ампролекс»

Андрій Любімов, адвокат, Рада адвокатів Одеської області

Демура М.І. к.ю.н, доцент, адвокат, Рада адвокатів Полтавської області

Олена Бальжик, суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, місто Ізмаїл

Кравець Олександр, суддя у відставці, партнер Teffilaw firm, PhD

Наталія Гурковська,  адвокатка,  регіональний координатор  Уповноваженого ВРУ з прав людини в Вінницькій області

Олександра Жуковська, суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

Оксана Бойко, суддя Одеського окружного адміністративного суду

Марина Захарова, адвокат, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

Анна Огренчук, Президентка Асоціації правників України

Права біженців під час воєнного стану в Україні: звернення правозахисників

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації та рік агресивної війни в Україні ще більше загострили проблеми вразливості шукачів захисту, біженців та осіб, які потребують додаткового захисту в Україні. Вказані особи є вкрай незахищеними та de facto знаходяться у юридично невизначеному становищі, коли повернення до країни їхнього походження не є безпечним, а перебування в Україні ускладнене відсутністю документів, доступу до соціальних та медичних послуг чи навіть обмеженням вільного пересування.

Збройна агресія Російської Федерації проти України 24 лютого 2022 року призвела до масового переміщення як всередині країни, так і за її межі. Користуючись тимчасовим захистом в країнах ЄС, громадяни України отримують безпрецедентну допомогу та підтримку в усіх сферах життя. В межах України шукачі захисту, які втекли від інших конфліктів чи переслідувань, та не мають безпечної рідної країни, куди можна повернутися, такої підтримки не мають.

Правозастосовча практика в Україні наразі не забезпечує ефективного доступу до процедури надання міжнародного захисту. Особи, які не можуть звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стикаються зі штрафами, депортацією або затриманнями за “нелегальне перебування”. Крім того, нещодавно прийнятий закон 2952-IX обмежує право на звернення за захистом на кордоні, порушуючи таким чином принцип міжнародного права невислання (non-refoulement).

Шукачі захисту та біженці мають труднощі під час спроби покинути територію України у пошуках більш безпечного місця. Деякі з них не можуть вільно пересуватися всередині країни. Шукачі захисту та біженці не завжди мають доступ до гуманітарної допомоги від держави, спрямованої на підтримку жертв війни.

Україна залишається учасницею Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року. Крім того, Україна ратифікувала Женевські конвенції про захист жертв війни, у тому числі і IV Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни 1949 року. Відповідно ж до статті 4 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом 2014 року, Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватись демократичних принципів, верховенства права та належного управління, прав людини та основоположних свобод.

Міжнародне право дозволяє відступ від певних зобовʼязань під час надзвичайних ситуацій (як-то війна), проте відступ від своїх зобов’язань дозволяється тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їхніми іншими зобов’язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за  собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження.

Першочерговість та важливість дотримання прав людини закріплено статтею 3 Конституції України, якою встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України стала викликом для дотримання прав людини в Україні, проте навіть в умовах воєнного стану Україна має забезпечити гідне ставлення до шукачів захисту та біженців.

Зобовʼязання Держави проводити ретельний розгляд заяв шукачів захисту під час війни

Стаття 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) надає можливість Державам – Договірним Сторонам – відступати від своїх зобовʼязань за Конвенцією під час війни. Проте положення статті 3 Конвенції, за якою нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню, є абсолютними і відступ від них неможливий.

Хоча Конвенція не передбачає права на пошук захисту, видворення іноземця може призвести до порушення Державою вимог статті 3 Конвенції, якщо буде достатньо підстав стверджувати, що особі загрожуватиме поводження всупереч зазначеній статті у країні призначення.

Конвенція вимагає від Держави незалежного та ретельного розгляду будь-якої заяви шукача захисту про те, чи існують вагомі підстави побоюватися реального ризику поводження, яке суперечить статті 3 Конвенції у разі видворення до країни призначення. Держава також зобовʼязана надати особі доступ до засобу юридичного захисту, який автоматично зупиняє дію попереднього рішення прийнятого щодо неї.

Європейських суд з прав людини вже приймав рішення проти України щодо видворення іноземця всупереч Конвенції. У нещодавній справі О.М. і Д.С. проти України розглянув таку ситуацію і встановив, що органи прикордонного контролю вислали заявницю з України без розгляду її заяви про потребу у міжнародному захисті у зв’язку зі стверджуваним ризиком жорстокого поводження в Киргизькій Республіці. ЄСПЛ зазначив, що оскільки заявницю вислали не до Киргизької Республіки, а до третьої країни – Грузії – необхідно встановити, чи перевірили ретельно органи державної влади України, що процедура надання притулку в Грузії забезпечувала достатні гарантії для уникнення її вислання, прямо чи опосередковано, до Киргизької Республіки та чи здійснили органи влади належну оцінку ризиків, з якими могла зіткнутися заявниця, з точки зору статті 3 Конвенції.

Таку оцінку повинні були здійснити органи державної влади України з власної ініціативи, на підставі всієї відповідної та актуальної інформації. ЄСПЛ дійшов висновку, що у цій справі ніщо не свідчить, що органи державної влади України здійснили  будь-яку оцінку протиправного поводження під час вислання заявниці до Грузії. Цих міркувань достатньо для встановлення Судом, що Україна не виконала свого процесуального зобов’язання за статтею 3 Конвенції щодо оцінки стверджуваних ризиків зазнання поводження, яке суперечить статті 3 Конвенції, перед висланням заявниці з України. Таким чином, стаття 3 Конвенції накладає позитивнe зобовʼязання на Україну провести ефективне розслідування заяв про застосування протиправного поводження, на яке може посилатись шукач захисту.

Визнані біженці є особами, які користуються захистом за міжнародним гуманітарним правом

Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (Женевська конвенція IV, ЖК IV) покладає на Держави зобовʼязання забезпечити дотримання цієї Конвенції за всіх обставин під час збройного конфлікту. Женевська конвенція IV доповнюється Додатковим Протоколом І (ДП І) від 8 червня 1977 року. Особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту. Відповідно до статті 73 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій особи, які до початку воєнних дій розглядалися як біженці згідно з відповідними міжнародними актами або з національним законодавством держави, що надала притулок, є особами, які користуються захистом відповідно до смислу ЖК IV за всіх обставин і без будь-якого несприятливого розрізнення.

Сторони у збройному конфлікті зобовʼязуються надавати цивільному населенню, яке недостатньо забезпечене запасами, допомогу виключно гуманітарного та неупередженого характеру без будь-яких несприятливих особливостей.

ЖК IV вказує, що будь-яка особа, яка перебуває під захистом і яка захотіла би залишити територію на початку чи під час конфлікту, матиме право це зробити. Розгляд заяв про виїзд повинен відбуватися за встановленою процедурою, і рішення повинно прийматися якомога швидше.

В цілому, міжнародне гуманітарне право зобовʼязує Україну забезпечувати дотримання принципу гуманності, який встановлює рівність усіх людей, та спрямовувати захист на людей, які потребують допомоги без будь-якого розрізнення.

Тимчасові заходи за Конвенцією про біженців 1951 року не позбавляють права подати заяву про про визнання біженцем

У статті 9 Конвенції 1951 року передбачено можливість для Договірної сторони вжити тимчасові заходи у певних ситуаціях, таких як війна чи інші серйозні та виняткові обставини. Для того, щоб такі відступи від зобов’язань (тимчасові заходи) відповідали нормі Конвенції 1951 року, їх необхідно оцінювати за критеріями, викладеними в самій статті 9, а саме, що заходи мають бути важливим для захисту національної безпеки, та що подальше застосування цих заходів є необхідним для національної безпеки стосовно конкретної особи.

Однак у підготовчих матеріалах до Конвенції 1951 року (travaux préparatoires) зазначено, що тимчасові заходи стосуються свободи пересування біженця, володіння ним певним електронним обладнанням і конфіскації майна. Таким чином, формулювання статті 9 Конвенції 1951 року не підтримує ідею про те, що навіть за виняткових обставин допускається відступ від усіх прав закріплених в Конвенції, включаючи право подати заяву про надання міжнародного захисту.

Будь-які тимчасові заходи можуть бути застосовані Україною із дотриманням принципу невислання (non-refoulement) та не знімають з держави зобовʼязання розглядати справи про надання міжнародного захисту на індивідуальній основі.

Обовʼязок України гармонізувати своє законодавство із стандартами ЄС, які вимагають індивідуальної оцінки заяв шукачів захисту

Враховуючи статус України як кандидата в держави-члени Європейського Союзу, Україна має ефективно впроваджувати правила, стандарти та політику, які складають право ЄС (acquis), в тому числі у сфері надання захисту. Ситуація з відсутністю доступу до міжнародного захисту в Україні порушує статтю 41 Хартії ЄС про основні права 2000 року, яка надає право кожній особі бути вислуханою до того, як будуть вжиті будь-які індивідуальні заходи, які могли б вплинути на неї. Відповідно до статті 4 Кваліфікаційної директиви заяви на міжнародний захист слід завжди розглядати, а рішення приймати індивідуально, об’єктивно та неупереджено.

Суд Європейського Союзу наголошує, що право бути вислуханим також вимагає від органів влади приділяти належну увагу обставинам, поданим зацікавленою особою, ретельно та неупереджено досліджувати всі відповідні аспекти окремої справи та докладно викладати причини свого рішення.

Законодавство ЄС передбачає можливість відступу від зобовʼязань у сфері міжнародного захисту під час надзвичайних ситуацій. Проте Держави у будь якому випадку мають провести індивідуальну оцінку справи, перш ніж вони зможуть законно відступити від своїх зобов’язань щодо надання захисту на підставі надзвичайної ситуації. Крім того, держави-члени мають повністю дотримуватися зобовʼязань, які не допускають відступів, викладених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і які відповідають правам Хартії ЄС про основоположні права.

Громадські організації звертають увагу на зобовʼязання України за міжнародним правом

  • Органи державної влади України мають невідступно дотримуватися взятих Україною зобовʼязань за міжнародними договорами у сфері прав людини, включаючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року та Додаткові протоколи до них 1977 року, Конвенцію про статус біженців 1951 року та Протокол до неї року 1966. Підкреслюємо, що відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
  • Враховуючи євроінтеграційні процеси та здобуття Україною статуса кандидата в держави-члени Європейського Союзу, з огляду на необхідність збереження принципів та цінностей громадянського суспільства в Україні, органи влади України, мають ефективно впроваджувати правила, стандарти та політики, які складають право ЄС (acquis) у сфері надання міжнародного захисту.
  • Закликаємо українську владу підтримувати діалог з організаціями громадянського суспільства, академічними колами та експертами, які займаються питаннями захисту біженців, забезпечити регулярні консультації з ними та враховувати їхні рекомендації при підготовці або перегляді рішень та політик, пов’язаних з біженцями.

БФ “ПРАВО НА ЗАХИСТ”

ГО “ЦЕНТР ГРОМАДЯНСЬКИХ СВОБОД”

ГС “УКРАЇНСЬКА ГЕЛЬСІНСЬКА СПІЛКА З ПРАВ ЛЮДИНИ”

ГІ “FREE BELARUS CENTER”

БФ “HIAS Україна”

ЦЕНТР ПРАВ ЛЮДИНИ. ZMINA

БФ “РОКАДА”

ГО “ДЕСЯТЕ КВІТНЯ”

МФОЗНС “РЕГІОН КАРПАТ”

Заява правозахисних організацій щодо вироку кримському активісту Богдану Зізі

6 червня 2023 року Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону, призначив громадянину України, кримському активісту Богдану Зізі покарання у вигляді 15 років позбавлення волі за звинуваченнями, зокрема, у скоєнні терористичного акту, вандалізмі та навмисному знищенні чи пошкодження чужого майна шляхом підпалу. Під час свого останнього слова перед проголошенням вироку Зіза оголосив голодування та процитував текст пісні Артема Лоіка «Крила»: «Я не червоний! Я Багряний! Я не римую для партера! І це не рими, це є рани! Та я не Мельник! Я Бандера!»

Богдан Зіза

Богдан Зіза був заарештований 17 травня 2022 року за те, що він у ніч проти 16 травня на знак висловлення своєї антивоєнної громадянської позиції  облив жовтою та блакитною фарбами вхід до будівлі окупаційної адміністрації Євпаторії. Після його затримання в інтернеті було поширене відео, на якому заарештований Зіза зізнався у скоєному злочину, але в той час до нього застосовувалося фізичне та психологічне насильство, а також були перешкоди в роботі його адвоката. Богдан Зіза вказував, що слідчий кримського управління ФСБ Олександр Лавров на етапі слідства бив його, погрожував нестерпними умовами СІЗО і описував, що буде з художником, коли той опиниться в ув’язненні. З 18 травня Зіза перебував під арештом у Криму, а згодом в порушення норм міжнародного гуманітарного права він був етапований до міста Ростов-на-Дону Російської Федерації. 

Ми, представники правозахисних організацій, засуджуємо злочинні дії представників окупаційної адміністрації Криму та влади РФ та вимагаємо:

  • негайно звільнити громадянина України, політичного в’язня Богдана Зізу;
  • негайно звільнити всіх інших політичних в’язнів та цивільних заручників, котрі утримуються в місцях несвободи на території АР Крим та м. Севастополя, інших окупованих територіях України  або на території Російської Федерації;
  • припинити переслідування кримчан за незгоду з окупацією, висловлення своїх поглядів, віросповідання та іншу ненасильницьку діяльність;
  • негайно припинити застосування кримінального законодавства РФ на тимчасово окупованих територіях України відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.

Закликаємо компетентні органи державної влади України:

  • забезпечити ефективне розслідування обставин незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий суд громадянина України Богдана Зізи та відкрити кримінальне провадження на підставі скоєння щодо нього злочину, передбаченого ст. 438 Кримінального кодексу України;
  • забезпечити ефективне розслідування фактів незаконного позбавлення волі та інших грубих порушень фундаментальних прав людини у тимчасово окупованому Криму; 
  • забезпечити своєчасне інформування про грубі порушення прав людини в окупованому Криму на національному та міжнародному рівнях.

Звертаємося до урядів іноземних держав та міжнародних організацій, зокрема учасників Міжнародної Кримської платформи:

  • провести міжнародні консультації задля пошуку механізмів звільнення незаконно ув’язнених та моніторингу стану їхнього здоров’я на території РФ та окупованих територіях України;
  • запровадити персональні санкції проти осіб, причетних до незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий суд громадянина України Богдана Зізи;
  • посилити дипломатичний, санкційний та інші види тиску на РФ з метою запобіганням новим звірствам в окупованому Криму та інших окупованих територіях України, а також пришвидшення деокупації всіх територій України;
  • надавати допомогу уряду України в розслідуванні воєнних злочинів, злочинів проти людяності та грубих порушень прав людини в окупованому Криму та інших окупованих територіях;
  • максимальною мірою використовувати Міжнародну Кримську платформу, механізми ООН, Ради Європи, ОБСЄ та інших міжнародних організацій задля пришвидшення звільнення кримських політв’язнів, цивільних заручників на окупованих територіях, ефективного реагування на порушення прав людини в окупованому Криму та сприяння деокупації всіх територій України;
  • надалі збільшувати всебічну, включаючи військову, підтримку України з метою деокупації всіх територій України, включно з АР Крим та м. Севастополь, як необхідної умови для захисту прав людини та припинення політично мотивованих переслідувань громадян України.

 

Кримська правозахисна група

ПЛАТФОРМА ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Правозахисна організація «Кримський процес»

Центр прав людини ZMINA

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Центр громадянської просвіти «Альменда»

Регіональний центр прав людини

Дім прав людини «Крим»

Фонд підтримки фундаментальних досліджень

Truth Hounds

КримSOS

Правозахисний центр «ДІЯ»

Ukrainian Legal Advisory Group 

Харківський антикорупційний центр

Медійна ініціатива за права людини 

 

Заява щодо оприлюднення доповіді Human Rights Watch

Міжнародна неурядова організація Human Rights Watch (HRW) оприлюднила сьогодні, 31 січня, доповідь про використання українськими збройними силами протипіхотних мін ПФМ-1 в районі Ізюма в Харківській області. Використання протипіхотних мін заборонено Оттавською конвенцією, яку Україна ратифікувала, а Росія — ні. 

Ми намагалися зупинити цю публікацію, звернувшись 29 січня напряму до керівництва HRW. Ми пропонували спочатку вивчити це питання через консультації разом з нами з військовими з Міністерства оборони. Проте наші зусилля виявилися марними.

Незалежно від коректності дослідження, оприлюднення такого звіту несе значні репутаційні ризики для України та, безсумнівно, вплине на зусилля держави щодо забезпечення постачання західної зброї. HRW, як і Amnesty International, користуються значною громадською довірою в Європі та США, і такі звіти підживлюють російську пропаганду та підривають суспільну підтримку постійної військової допомоги Україні з боку західних урядів.

Один з ключових принципів законодавства про свободу інформації проголошує, що інформація публікується, якщо шкода від публікації менша, ніж шкода від відмови від публікації. Ми переконані, що в ситуації, коли Україна є об’єктом агресії значно більш могутньої у військовому відношенні держави, публікація такої доповіді принесе велику шкоду, значно більшу, ніж користь від отримання результатів дослідження.

Ми глибоко обурені тим, що HRW фактично підтримує нашого ворога.

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи

 

The international non-governmental organization Human Rights Watch (HRW) published today, January 31, a report on the use of PFM-1 anti-personnel mines by the Ukrainian armed forces in the Izyum area in the Kharkiv region. The use of anti-personnel mines is  prohibited by the Ottawa Convention, which Ukraine has ratified but Russia has not.

We attempted to stop this publication by contacting HRW management on January 29th. Furthermore, we proposed to study this issue together with HWR by consulting with the Ukrainian sappers. However, our efforts were in vain.

Regardless of the correctness of the study, the publication of such a report carries significant reputational risks for Ukraine and will undoubtedly affect the state’s efforts to ensure the supply of Western weapons. HRW, like Amnesty International, enjoys substantial public credibility in Europe and the US. Therefore, such reports fuel Russian propaganda and undermine public support for ongoing military assistance to Ukraine from Western governments.

One of the key principles of freedom of information law states that information is published when the harm from publishing is less than the harm from not publishing it. We are convinced that in a situation where Ukraine is the object of aggression by the state much more powerful militarily, the publication of such a report may bring more significant harm than benefits.

Moreover, we feel that HWR supports the aggressor state and its policy which we deeply resent.

Oleksandr Pavlichenko, Executive Director of the Ukrainian Helsinki Human Rights Union

Yevhen Zakharov, Director of the Kharkiv Human Rights Protection Group

Заява правозахисних організацій щодо насильницької мобілізації громадян України до російської армії в окупованому Криму

21 вересня 2022 року президент Російської Федерації Владімір Путін оголосив “часткову мобілізацію”, яка миттєво почала здійснюватися в Росії та на тимчасово окупованих територіях АР Крим та м. Севастополя. За наявними даними, держава-агресор планує мобілізувати 300 тис. осіб, з яких 10 тис. — це мешканці окупованого Криму.

Джерело фото: focus.ua

З 2015 року Російська Федерація призиває кримчан на строкову службу до окупаційної армії, що є воєнним злочином відповідно до ст. 8 (2)(a)(v) Римського статуту Міжнародного кримінального суду. До початку повномасштабного вторгнення жертвами даного воєнного злочину стали понад 34 тис. кримчан. Більше того, РФ змусила чимало кримчан брати участь у бойових діях проти України, що є ще одним воєнним злочином відповідно до ст. 8 (2)(b)(xv) Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Частина з них уже загинули.

Мобілізація кримчан, яка почалася 21 вересня 2022 року, суттєво збільшить кількість громадян України, які стануть жертвами воєнних злочинів. З оприлюднених цифр виходить, що масштаби мобілізації в окупованому Криму значно вищі, ніж у Росії. Так, окупанти мають намір мобілізувати кожного 200-го кримчанина, в той час як в Росії — кожного 500-го росіянина. 

Насильницька мобілізація в окупованому Криму має відверто дискримінаційний характер, спрямований переважно проти кримських татар. Кримські татари дуже стурбовані тим, що за їх спостереженнями, більшість повісток вручають саме представникам їх народу, який багато років зазнавав репресій зі строни росії. Кримські татари розцінюють це як ще один інструмент, який використовує Росія в рамках своєї політики винищення корінного населення. Перед міжнародною та внутрішньою аудиторіями РФ постійно заявляє, що нібито бореться з “нацизмом” та “фашизмом”, однак на практиці у непропорційно великій кількості залучає представників неросійських народів до участі у бойових діях проти України. Це підтверджується непропропорційно великою часткою мешканців Дагестану, Бурятії та інших національних суб’єктів федерації, які загинули в цій агресивній війні. Аналогічні побоювання щодо кримських татар посилюються тим, що корінний народ Кримського півострова зазнавав систематичних утисків та насильницьких депортацій у часи Російської імперії, СРСР та з моменту початку окупації Російською Федерацією в 2014 р. Зокрема, близько 80% кримських політв’язнів є кримськими татарами, а близько 75% свавільних обшуків в окупованому Криму припадають саме на представників корінного народу.

Окрему тривогу викликають жорстокі методи мобілізації в Криму. Зафіксовані випадки, коли окупанти вручали повістки у школах, медичних закладах, на блокпостах, а також обманним методом під час криків про допомогу. Було чимало випадків, коли після вручення повістки кримчан насильно садили в автобус і доставляли у військкомат. Це свавілля відбувається в умовах посилення кримінальної відповідальності за ухилення від мобілізації.

Насильницька мобілізація та інші звірства в Криму стали можливими через несвоєчасну та недостатньо рішучу реакцію міжнародної спільноти на окупацію АР Крим та м.Севастополя, вторгнення РФ у Донецьку та Луганську області у 2014 році,  також на свавілля окупантів на окупованих територіях України.

Зухвале ігнорування Росією практично всіх норм міжнародного права свідчить, що зупинити насильницьку мобілізацію, дискримінацію кримських татар та масові порушення прав людини в окупованому Криму може лише найскоріша деокупація півострова за допомогою наявних дипломатичних, санкційних та правових заходів, в тому числі права на  самооборону, передбаченого ст. 51 Статуту ООН. Зволікання з деокупацією Криму та інших територій України призведе лише до збільшення масштабів воєнних злочинів та кількості їх жертв.

У цьому зв’язку, ми, представники українських правозахисних організацій, закликаємо уповноважені органи державної влади України:

  • Ефективно розслідувати всі випадки насильницької мобілізації кримчан та їх залучення у бойові дії;
  • Розробити та внести зміни до Кримінального кодексу України, які б передбачили чіткі підстави звільнення від кримінальної відповідальності громадян України за примусову мобілізацію (призов) на окупованих територіях та участь у бойових діях проти власної держави;
  • Співпрацювати з Офісом Прокурора Міжнародного кримінального суду та іноземними державами у переслідуванні “військових комісарів” у Криму та інших осіб, причетних до даних воєнних злочинів;
  • Ініціювати посилення секторальних санкцій проти РФ через насильницьку мобілізацію в окупованому Криму;
  • Використовувати дипломатичні засоби для захисту громадян України від насильницької мобілізації на окупованих територіях та сприяння їхньому від’їзду на території третіх держав.

Ми закликаємо уряди іноземних держав, зокрема учасників Міжнародної Кримської платформи:

  • Рішуче засудити насильницьку мобілізації громадян України в Криму та інших окупованих територіях України;
  • Переслідувати “військових комісарів” у Криму та інших осіб, причетних до даних воєнних злочинів, на підставі ст. 146 IV Женевської конвенції та ст. 88 Додаткового протоколу I і співпрацювати в їх розслідуванні з правоохоронними органами України;
  • Надавати всебічну допомогу громадянам України, які уникають примусової мобілізації в Криму та на інших окупованих територіях України, зокрема шляхом сприяння виїзду з території росії або білорусі та наданню тимчасового захисту на своїй територіїу;
  • Збільшити всебічну, включаючи військову, підтримку України з метою найшвидшої деокупації всіх територій України, включно з Кримським півостровом, оскільки деокупації неможливо захистити громадян України від масових звірств окупантів;
  • Максимальною мірою використовувати Кримську платформу, механізми ООН, Ради Європи, ОБСЄ та інших міжнародних організацій для своєчасного та ефективного реагування на примусову мобілізацію та інші порушення прав людини в окупованому Криму;
  • Посилити секторальні санкції проти РФ через насильницьку мобілізацію в окупованому Криму.

Ми закликаємо Офіс Верховного комісара ООН з прав людини, Незалежну міжнародну комісію ООН з розслідування порушень в Україні, Спеціального доповідача ООН з питань меншин, Спеціального доповідача ООН з питань корінних народів, Постійний форум ООН з питань корінних народів, Комісара Ради Європи з прав людини, Комітет ПАРЄ з правових питань і прав людини, Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини, Міжнародний комітет Червоного Хреста та інші міжнародні організації в межах своїх мандатів:

  • Рішуче засудити насильницьку мобілізації громадян України в Криму та інших окупованих територіях України;
  • Надавати всебічну допомогу громадянам України, які уникають примусової мобілізації в Криму та на інших окупованих територіях України;
  • Продовжувати здійснювати моніторинг та документування порушень прав людини, воєнних злочинів та злочинів проти людяності в окупованому Криму і включати їх у регулярні звіти про ситуацію з правами людини в Україні;
  • Надавати допомогу правоохоронних органам України у розслідуванні воєнних злочинів, злочинів проти людяності та грубих порушень прав людини в окупованому Криму, зокрема випадків насильницької мобілізації.

 

КримSOS

Центр громадянських свобод

Центр прав людини ZMINA

Правозахисний центр “ДІЯ”

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля 

Українська Гельсінська спілка з прав людини