А що є насправді?

А насправді на сьогодні прожитковий мінімум застосовується лише для встановлення розміру державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та сім’ям з дітьми, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам. Але… і в цьому випадку застосовується певна „підробка” замість прожиткового мінімуму. Так, для виплати допомоги, передбаченої Законом України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, застосовується так званий рівень забезпеченості прожиткового мінімуму.

Якщо спробувати описати цей „елемент соціальної політики держави”, то простими словами – це показник, який відображає можливість бюджету сплатити прожитковий мінімум тим, хто має на це право. Кожен рік він затверджується в бюджеті і за звичайно його розмір на 70 відсотків нижче за розмір затвердженого прожиткового мінімуму. І потрібно зазначити, що складається дуже дивна ситуація, коли фактично сама держава розписується, у неспроможності виконати те, що гарантовано Конституцією і законами України. Лише задумаймося – держава спроможна виконати те, що обіцяє через законодавство лише на 30 відсотків.

Ще одним прикладом використання „сурогату” прожиткового мінімуму є застосування рівня забезпечення прожиткового мінімуму при нарахуванні допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Мало того, що ця допомога встановлена лише в розмірі різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Але навіть прожитковий мінімум у цьому контексті береться не повний, а лише половина його розміру. І в цьому випадку „милістю” з боку держави має виглядати положення, що розмір цієї допомоги не може бути менше 130 гривень. Як бачимо, знову замість того, щоб знайти можливість виплачувати матерям допомогу в розмірі прожиткового мінімуму, держава вигадала, яким чином це не робити.

Якщо б кожен рік ми не стикалися з тими самими проблемами у соціальній сфері, можна було б говорити про таку собі поступовість у переході до європейських стандартів життя, яку дуже люблять згадувати високі державні чиновники.

Але на жаль, це вже певна політка держави, спрямованість не на пошук засобів для того, щоб знайти кошти і бути спроможною забезпечити основні гарантії, а на пошук методів утруднення отримання допомоги соціально незахищеним верствам населення, винаходом різноманітних „сурогатів” прожиткового мінімуму для того, щоб виправдати не спроможність виконувати не тільки свої обіцянки, але й записані у законах гарантії забезпечення соціально-економічних прав.