Тенденції
Перший рік президентства Віктора Януковича та роботи його «команди ефективних менеджерів» чітко позначив тренд країни у напрямку авторитаризму. Ми спостерігаємо процес концентрації влади в руках однієї з політичних еліт, зміцнення та форматування адміністративної вертикалі відповідно до потреб цієї еліти, вражаючі успіхи цензури в засобах масової інформації, тиск на громадських активістів та журналістів, вибіркові переслідування лідерів політичної опозиції.
Не потрібно володіти даром пророцтва, щоб спрогнозувати продовження розвитку цих тенденцій і в 2011 році. Цілком очевидно, що ситуація буде погіршуватися. Влада буде ставати все більш закритою для контролю з боку суспільства, буде діяти все більш грубо і нахабно, посягаючи на права і законні інтереси українців. Влада буде зміцнюватися, суспільство буде слабшати.

На кого сподіватися?
Будь-яка влада гідна того, щоб їй протистояти. А тим більше гідна нашого протистояння влада, що намагається обдурити нас з перших своїх кроків. Звідки ми можемо чекати на підтримку? Хто може стати нашим союзником у цьому протистоянні?

Навряд чи ми можемо розраховувати на захист політичної опозиції – вона занадто слабка, занадто розрізнена та має високу залежність від влади. Чи можемо ми розраховувати на підтримку «ззовні», від світової спільноти? Але будь-які дії європейських чи інших структур щодо української влади можуть бути розцінені як обмеження суверенітету країни, і, тому, ані міждержавні інституції, ані уряди інших країн не будуть вживати серйозних заходів, не маючи для цього вагомих аргументів. Такими аргументами могла б стати документально підтверджена інформація про системні порушення прав і свобод людини в Україні, відомості про зловживання влади, про репресії по відношенню до представників громадянського суспільства. Але проблема в тому, що переважна більшість фактів зловживань так і не стає частиною публічної дискусії. Вірні давній традиції, ми залишаємо свій праведний гнів на кухнях.

Десь тут і лежить відповідь на наше питання. Необхідно перестати плекати ілюзії та сподіватися на різноманітних добрих правителів і месій. Від того, що ми у своїй уяві наділяємо когось чарівною силою й епічним прагненням допомагати нам, ці люди не робляться такими в дійсності. Тим гірше буде наше розчарування. Сподіватися ми можемо тільки на самих себе. Ми самі – кожен з нас – повинні змінитися, щоб стати гідними кращої влади. Нам потрібно перестати обожнювати владу, усвідомити, що ця країна належить нам, а влада – не більш, ніж менеджмент, найнятий нами для ефективного управління нашими ресурсами. Нам потрібно навчитися вимагати від них дисципліни, регулярної та зрозумілої звітності. І це простіше, ніж може здаватися на перший погляд.

Що робити?
Почати потрібно з найпростішого – фіксувати порушення і робити їх надбанням громадськості. Фіксувати кожне зловживання, кожне перевищення повноважень, кожен випадок чиновницького хамства, кожну спробу здирництва, кожну загрозу. Фіксувати всіма доступними способами. Нашою зброєю стають диктофон і відеокамера. На щастя, розвиток технологій дає нам широкі можливості – більшість сучасних мобільних телефонів оснащені відеокамерою та  диктофоном; за порівняльно невелику суму сьогодні ми можемо придбати портативні звукозаписні пристрої або відеокамеру, зроблену у вигляді авторучки або ключа автосигналізації. Будьте готові в будь-який момент скористатися ними.

Йдучи на прийом до чиновника, зупиняючись за сигналом співробітника міліції або ДАІ, або навіть просто заносячи листа до канцелярії, увімкніть ваш пристрій для запису – кожна розмова з представником влади, яка на перший погляд нічого не обіцяє, може дати нам багато цікавого матеріалу. Чиновникам властиво порушувати закон. Пам’ятайте, що навіть клерк найнижчого рангу в більшості випадків при спілкуванні з нами діє всупереч своїм посадовим інструкціям. Вони прагнуть керувати нами, розігруючи як козир наше невігластво та страх. Саме час вказати їм на їхнє місце. Не бійтеся та фіксуйте. Фіксуйте не ховаючись. Фіксуйте і давайте зрозуміти, що фіксуєте.

Якщо ви громадський активіст і вам дзвонять з міліції (прокуратури, служби безпеки, тощо) – не піддавайте себе ризику, не залишайтеся «наодинці» з цими людьми – використовуйте функцію «запис» на своєму телефоні. Якщо такої немає, переведіть телефон на гучний зв’язок і увімкніть диктофон. А якщо немає і диктофона, просто зробіть голосніше і дайте можливість вашим знайомим чи колегам бути свідками цієї розмови. Жодна розмова з представниками цієї влади не повинна бути приватною.
Вимагайте в чиновників назвати себе, всіма силами намагайтеся зробити так, щоб їх можна було легко ідентифікувати. Якщо ви фіксуєте на відеокамеру, знімайте обличчя, номери машин, посвідчення і жетони.

Пам’ятайте, що чиновник, який з вами розмовляє (хоч би яку державну інституцію він не представляв), не є в цей момент приватною особою і не може вимагати збереження конфіденційності бесіди. «Інформаційний імунітет» представників публічної влади істотно нижче, ніж у приватних осіб і вам не потрібно ніяких особливих дозволів для запису розмови з чиновником, що діє в офіційній якості.

Фіксування – це головна складова стратегії нашої протидії владі. Не менш важливий аспект – публікація зафіксованих фактів. Нам слід робити факти порушень максимально доступними якомога більшій кількості людей. З одного боку, це покаже більшості українців, хто є нашим справжнім ворогом. З іншого боку, таким чином, ми зможемо зібрати та систематизувати достатньо фактичного матеріалу для аргументування наших вимог.

При цьому нам потрібно максимально убезпечити інформацію. Потрібно зробити саму ідею як можна менш вразливою. Вихідну інформацію слід розміщувати на різних ресурсах в мережі Інтернет. Чим більше ми використовуємо «дзеркал», тим менше ймовірність того, що дані будуть знищені. Нові комунікаційні технології дають нам масу можливостей: ми можемо використовувати такі платформи для відеохостингу, що зарекомендували себе, як YouTube, РуТьюб, УкрТьюб, Break.com тощо. Аудіофайли можна розміщувати в більшості соціальних мереж і на безкоштовних платформах Вoomp3.com, lastfm.ru або подібних. Найбільш важливі свідчення потребуватимуть резервного копіювання та зберігання на носіях «оффлайн». Так ми зможемо гідно відповісти на будь-які спроби знищити інформацію. А вони, безумовно, будуть.

Третя важлива складова стратегії – каталогізація інформації. Важливо, щоб зафіксовані факти не загубилися в безкрайніх просторах Всесвітньої Павутини. Важливо, щоб ідея не перетворилася на гру, розвагу. Тому потрібні активісти, які зможуть збирати та систематизувати дані, і окремий інтернет-ресурс, на якому можна буде знайти каталог усіх зафіксованих порушень. Підготовлена таким чином інформація зможе стати набагато більш вагомим аргументом, що буде підкріплювати наші вимоги до влади і стане підставою для реакції світової спільноти.

І нехай нас не засмучує простота ідеї. Незважаючи на всю свою примітивність, ця стратегія може бути дуже ефективною. Приклади Махатми Ганді та Мартіна Лютера Кінга переконують нас у тому, що прості дії, помножені на щире бажання багатьох людей змінити дійсність, обов’язково призводять до очікуваних змін. І Джуліан Асандж, і автори проекту «РосПил», і майор Димовський, і активісти «Дорожнього контролю» – всі вони провісники прийдешньої нової ери – ери успішного протистояння слабкої людини сваволі могутньої державної машини, ери, що обіцяє нам нові можливості та нову свободу.

Коли ми змінимо саму модель взаємовідносин суспільства і влади, тільки тоді й прийде на зміну політичним елітам, що вже віджили своє, якісно інша генерація.