Перші три місяці діяльності нової влади в Україні дають можливість проаналізувати основні тенденції в розвитку ситуації в Україні, у тому числі в сфері захисту прав людини. Три місяці тому ми звернулися до Президента Україні із листом, у якому виклали позицію правозахисних організацій з приводу тих змін та реформ, що мають бути здійснені для мінімізації порушень прав людини в Україні. Фактично жодна з наших пропозицій не була взята до уваги у повному обсязі.

Ми вважаємо в цілому позитивним притягнення до відповідальності багатьох осіб, хто брав участь у фальсифікації результатів голосування під час нещодавніх президентських виборів та здійснював тиск на виборців. Але не можна не бачити, що караються тільки поодинокі рядові виконавці злочинних наказів щодо фальсифікації виборчого процесу, тоді як організатори залишаються безкарними. Водночас, бракує рівності підходів до порушень у різних регіонах України та системних дій, спрямованих на покращення умов проведення виборів. Вважаємо, що у випадку порушення права на вільні вибори безкарність є запорукою подальшого порушення виборчих прав і спотворення народного волевиявлення, зокрема, на парламентських виборах.

Ми вітаємо намір влади адекватно реалізувати право, передбачене статтею 46 Конституції України, на пенсійне забезпечення та інші види соціального забезпечення у розмірі, що забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Бідність великої частини населення держави була ганебним явищем за часів попередньої влади. У той же час фіскальна політика держави не змінюється. Податкова міліція, як основний порушник прав людини та символ політичних переслідувань у минулому, мала б припинити своє існування, про що й обіцяли багато високих посадовців, але вона продовжує здійснювати широкий спектр діяльності, у тому числі оперативно-розшукові заходи, що часто призводить до необґрунтованого втручання в приватне життя та обмеження інших свобод у країні.

Правозахисні організації України вітають зміни, що відбулися в середовищі ЗМІ, хоча не було встановлено жодних гарантій щодо закріплення чи розвитку цієї позитивної тенденції. У всіх медійних секторах наявний плюралізм думок, більшість загальнонаціональних телерадіомовників дотримуються збалансованості в поданні інформаційних матеріалів, хоча елементи маніпулювання інформацією залишаються. Нам не відомі факти тиску на журналістів з боку центральної влади, державні ЗМІ поступово позбавляються традиційного для них виключно упереджено-позитивного ставлення до влади. Місцева влада й далі продовжує чинити тиск на ЗМІ. Нажаль, до цього часу не вироблено зрозумілої позиції з приводу створення суспільного мовлення та приватизації державних ЗМІ. Вважаємо за доцільне, щоб до початку виборчої кампанії 2005 року відповідні реформи у сфері телерадіомовлення були проведені.

10 питань, що викликають особливу стурбованість правозахисних організацій:

1.  Конституційна система України потребує змін, але не тих, що передбачені прийнятим проектом закону № 4180. Ми підтримуємо розширення функцій парламентського контролю (хоча проект № 4180 його реально не посилює), але заперечуємо імперативний мандат і радянський рудимент у вигляді прокурорського нагляду. Також необхідно внести зміни до Конституції для ратифікації Статуту Міжнародного кримінального суду. Вважаємо нелогічним та безвідповідальним кроком подальше утримання Юлією Тимошенко та Олександром Турчиновим зібраних підписів народних депутатів під поданням до Конституційного Суду України з цього приводу. Очевидне порушення процедури ухвалення конституційних змін має отримати відповідну оцінку з боку Конституційного Суду України.

2.  З обуренням ми сприйняли накладання вето Президентом України на ухвалений Верховною Радою України Кодекс адміністративного судочинства. Аргументи Президента зводяться до необхідності обмеження права особи на оскарження нормативних рішень Президента України. За умови відсутності в Україні права на пряму індивідуальну конституційну скаргу в разі порушення конституційного права особи, вважаємо таку позицію неприйнятною і підтримуємо рішення Комітету Верховної Ради України з правової політики про подолання вето Президента. Закликаємо Президента України переглянути свою позицію та ухвалити необхідні кадрові рішення щодо діяльності власного Секретаріату, що спричинили впровадження політики несумісної з правами людини та даних його дій, зокрема.

3.  Обіцянки інформаційної відкритості, прозорості та підзвітності влади суспільству, що давалися на Майдані під час Помаранчевої революції значною мірою лишилися нереалізованими. Президент та Уряд України й надалі незаконно використовують обмежувальні грифи “не для друку” та “опублікуванню не підлягає”, відмовляються відкрити незаконно приховані рішення влади часів кучмізму. Прокуратура й надалі не публікує свої нормативні рішення і не реєструє їх у Міністерстві юстиції України. Такі дії змушують нас вдатися до активних дій з проведення кампанії за інформаційну відкритість влади, що включає судовий захист права на інформацію.

4.  Відсутність поваги влади до права власності посилює недовіру до власної держави як з боку українських громадян, так і міжнародної спільноти. Кожна зміна влади не має означати перерозподіл власності. Вважаємо неадекватними і неправовими заяви керівників держави про повернення майна у державну власність без відповідних рішень суду, що набрали чинності, а тим більше створювати списки підприємств для реприватизації, що порушує принцип невинуватості особи до того часу, поки це не доведено у суді.

5.  Бракує розуміння важливості незалежності судової системи, а її фінансування лишається незадовільним. Запропонована прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко ініціатива залучення спонсорів до фінансування судів явно демонструє відсутність концептуального розуміння механізмів функціонування судової влади та ставлення до суду як незалежної повноцінної гілки влади. До того ж фінансування судів, як і за період правління Л.Кучми, знаходиться під повним контролем виконавчої гілки влади, що істотно порушує принцип розподілу гілок влади. Також, порушенням принципу розподілу влад вважаємо включення Указом Президента до складу Ради національної безпеки та оборони України Голови Верховного суду України.

6.  У галузі кримінального судочинства відсутні ініціативи із системного реформування правоохоронних органів. Кадрове оновлення не здатне демократизувати систему за відсутності змін функцій та повноважень системи МВС, СБУ, прокуратури. Нажаль, у більшості випадків таке „оновлення” призвело лише до невеликої ротації кадрів, зокрема, на місцевому рівні. Про це говорять випадки призначення новою владою на відповідальні посади осіб, що приймали участь протягом 2004 року у переслідуванні представників опозиції. Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронних органів і надалі „проштовхується” розроблений урядом проект Кримінально-процесуального кодексу, побудований на основі моделі радянського інквізиційного кримінального судочинства. Правоохоронні органи й надалі ставлять собі в заслугу широке застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, особливо в резонансних справах за участю відомих політиків. Вважаємо такою, що суперечить сучасним європейським стандартам дотримання права на свободу і особисту недоторканність, практику попереднього ув’язнення особи лише на підставі пред’явлення обвинувачення у скоєнні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

7.  Голова Служби Безпеки України Олександр Турчинов заявив про встановлені факти незаконного прослуховування телефонних розмов лідерів політичної опозиції за часів кучмізму. Водночас, відсутні будь-які ініціативи, які би могли зробити діяльність правоохоронних органів підзвітними суспільству, у тому числі в питаннях контролю за інформаційним обміном. СБУ і надалі впроваджує системи моніторингу телекомунікацій через кількох Інтернет-провайдерів. Наказ Державного комітету зв’язку № 122, який впроваджує контроль за користувачами мережі Інтернет і далі лишається чинним через прагнення СБУ зберегти цю форму контролю за суспільством. СБУ і надалі користується “чорними списками” небажаних для відвідування України осіб, куди потрапляють опоненти авторитарних режимів, наприклад, буддійський монах Дзюнсей Терасава, відомий своєю критикою військових злочинів російських військ у Чечні, щодо якого лише під тиском громадськості був дозволений в’їзд до України.

8.  Правозахисні організації й надалі отримують скарги на застосування катувань та жорстокого поводження під час дізнання та попереднього слідства. Допоки не запроваджені ефективні заходи із протидії катуванням у міліції. Скарги на дії правоохоронних органів як правило розглядаються поверхово та упереджено. Показовим є те, що найбільша кількість звернень громадян до Міністерства внутрішніх справ України надходить у формі скарг на дії органів МВС і значно перевищує кількість заяв про злочини.

9.  Вважаємо принципово невірною заявлену Міністром юстиції України Романом Зваричем позицію про збереження існуючої системи правової допомоги, коли держава фактично не оплачує працю адвоката у випадку надання послуг на безоплатній основі. Нинішня система потребує негайного і докорінного реформування, бо порушує право на доступ до правосуддя та ефективну правову допомогу малозабезпечених верств населення.

10. В Україні й надалі порушується право на мирні зібрання, гарантоване Конституцією України. Особливо вразливими до критичних висловлювань під час мирних зібрань є органи влади м. Києва. Напади на наметове містечко, адміністративне затримання громадських активістів не лишилися лише хронікою незаконних дій старої влади, а здійснюються в Києві в травні 2005 року. Активна реалізація українцями права на вільне вираження поглядів та мирні зібрання призвела до зміни влади в 2004 році. Ми закликаємо Президента, Уряд, місцеву владу поважати ці фундаментальні права.

Євген Захаров

Голова Правління УГСПЛ

РУПОР