Позиція Української Гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи та Медійної ініціативи за права людини

Головною правовою проблемою «Мінського формату» є об’єднання російською стороною політичних і гуманітарних питань в одному документі, за мовчазної згоди української сторони та представників країн-гарантів. Це призводить до тяжких наслідків, коли гуманітарні питання, наприклад, доля полонених, використовуються в політичних цілях. Такий підхід є нічим іншим, як заручництвом, що відповідно до міжнародного гуманітарного права (МГП) є воєнним злочином. Отже, всі хто бере участь у таких переговорах і гарантує виконання таких домовленостей, можуть розглядатися, як об’єкти переслідування Міжнародним кримінальним судом (МКС).

Новий формат переговорів має виключити можливість використання гуманітарних питань в політичних інтересах. Для цього треба принципово розділити переговорні майданчики для політичних і гуманітарних питань. Цим мають займатися різні організації, різні люди, а будь-які спроби відкрито чи таємно пов’язати ці питання мають жорстко припинятися.

Другим важливим недоліком існуючого формату є відсутність переговорного майданчику щодо тимчасово окупованих територій АР Криму та м. Севастополя. Небажання російської сторони вести переговори на тему Криму не є причиною для того, щоб їх не ініціювати. Переговорні майданчики щодо Криму і Сходу так само мають бути різними через абсолютно різну ситуацію у політичній і гуманітарній сферах, а також через різний міжнародно-правовий статус окупованого Криму і самопроголошених республік ЛНР/ДНР під жорстким контролем РФ.

Діяльність нового формату переговорів має базуватись на наступних принципах:

• верховенство права;
• повне розмежування політичних і гуманітарних питань;
• залучення країн-партнерів України;
• залучення моральних авторитетів світового рівня;
• розмежування питань щодо окупованого Криму та збройного конфлікту на Сході України;
• застосування механізмів правосуддя перехідного періоду для розв’язання збройного конфлікту, деокупації, реінтеграції та примирення.

Пріоритетами нового формату мають стати: права людини, справедливість, гуманність, достовірність інформації, невтручання неуповноважених осіб у переговорний процес, неупередженість осіб в переговорному процесі, непогіршення становища громадян, добровільність повернення громадян у питаннях обміну, екстрадиції чи переміщення.

Процес переговорів та розв’язання конфлікту має проходити із задіянням двох механізмів:

1. Гуманітарно-правового, заснованого на принципах міжнародного гуманітарного права та основних стандартах прав людини.
2. Політичного.

Гуманітарно-правовий механізм має включати наступні питання:

1. Питання так званого «обміну» – застосування Женевських конвенцій в частині захисту військовополонених, цивільного населення; звільнення заручників, що перебувають на окупованих територіях, та громадян України, які утримуються в якості політичних в’язнів у Криму та в РФ;

2. Питання збройного конфлікту:

• Крим. Міжнародний кримінальний суд визнав, що окупація Криму Росією стала результатом міжнародного збройного конфлікту. Україна та РФ, як сторони конфлікту, мають виконувати зобов’язання відповідно до МГП щодо міжнародного збройного конфлікту. Завданням України є документування воєнних злочинів та злочинів проти людяності на окупованій території, політичних переслідувань і порушень прав людини, а також задіяння можливих національних та міжнародних механізмів правового захисту.
• Схід. Міжнародний кримінальний суд визнав, що конфлікт має змішаний статус – як міжнародний, так і внутрішній, і що РФ має частковий ефективний контроль в ОРДЛО. Україна та РФ, як сторони конфлікту мають виконувати зобов’язання за МГП щодо міжнародного збройного конфлікту. Завданням України є документування воєнних злочинів та злочинів проти людяності на території збройного конфлікту, а також порушень прав людини, документування фактів агресії РФ на всіх стадіях конфлікту і доведення повного ефективного контролю РФ в ОРДЛО для визнання МКС міжнародного статусу конфлікту на Сході України.

За невиконання своїх зобов’язань має існувати відповідальність, застосування якої щодо країни-агресора має домагатися українська сторона.

При цьому, на нашу думку, треба змінити статус конфлікту в Україні на національному законодавчому рівні. Має бути розмежована роль кожного державного органу в кожному з процесів і вживатися відповідні заходи щодо максимально бездоганного виконання зобов’язань зі своєї сторони. Україна має вести детальне документування фактів російської агресії, ініціювати міжнародні розслідування та дослідження, ініціювати вироблення нових міжнародно-правових механізмів протидії гібридній агресії, тому що існуючі міжнародно-правові механізми здебільшого виявилися застарілими, невиправдано довгими та неефективними.

До переговорів щодо гуманітарно-правових питань мають бути безпосередньо залучені представники міжнародних організацій, національних неурядових організації у галузі прав людини та гуманітарній сфері. На даний момент вони залучені у процес на різних міжнародних майданчиках, проте повністю виключені з переговорного процесу.

Політичний механізм має включати наступні питання

1. Залучення країн-партнерів до переговорного процесу – вибір має базуватись на принципі підтримки України, принципів міжнародного права, прав людини та бажання приборкати наміри Росії у неконфліктний спосіб. Україна має зосередити зусилля на тому, щоб нарощувати силу та потужність зсередини, діючи в правових межах, дотримуючись та виконуючи всі свої міжнародні зобов’язання (див. гуманітарно-правовий механізм) і, таким чином, стати країною, яку в інших країн виникне бажання підтримувати або з інтересами якої всі будуть вимушені рахуватися. Учасниками переговорів щодо деокупації Криму можуть стати держави-учасниці Будапештського меморандуму. Даний документ містить гарантії США, Великобританії та РФ державного суверенітету та територіальної цілісності України, проте не містить механізму реалізації гарантій. Такий механізм може стати дорожньою картою деокупації півострова.
2. Залучення визнаних світових моральних авторитетів (лауреатів Нобелівської премії миру, колишніх керівників країн, міжнародних організацій, дипломатів), чия участь може стати додатковим фактором впливу на керівництво РФ та на міжнародні організації врегулювання конфлікту, захисту прав постраждалих осіб, чи посилення санкцій проти країни-агресора.

фото заставки – www.slovoidilo.ua