Доступ до медичної допомоги, що передбачає також і вільний вибір лікаря, є одним з мінімальних стандартів, який визначений Європейським Комітетом із запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, відносно затриманих та обвинувачених у скоєнні злочину, які перебувають під вартою в СІЗО. Позиція Європейського суду в цьому питанні також чітко визначена в низці рішень, зокрема, в справах Кучерук проти України, Яковенко проти України та інших: ненадання своєчасної та належної медичної допомоги прирівнюється до нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і є порушенням статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право не бути підданим катуванню та поганому поводженню. Європейська конвенція є частиною внутрішнього законодавства України, яка зобов’язана дотримуватись норм цього документу. Тим не менше, ненадання медичної допомоги при позбавленні волі є системним і масовим порушенням прав людини в Україні, це тим більш виразно проявляється у гучних справах, до яких прикута увага громадськості, таких, як справа екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

28 травня він був обстежений професором кафедри внутрішньої медицини №1 Національного медичного університету ім. О.Богомольця Ткачем С.М. та головним дієтологом міністерства охорони здоров’я України доцентом кафедри внутрішньої медицини №1 цього університету Швецем О.В. Вони рекомендували лікувати Луценка в спеціалізованому стаціонарі. Але поставлений фахівцями діагноз, результати обстежень, рекомендації фахівців були приховані і від самого Луценка, і від його близьких. Це само по собі є порушенням Конституції і Закону «Про інформацію», які зобов’язують надавати хворому або його представнику інформацію про стан його здоров’я. А стан здоров’я тільки погіршувався, і 30 серпня ті ж фахівці знову оглянули Луценка. Вони поставили йому дуже серйозний діагноз: криптогенний цироз печінки з явищем портальної гіпертензії і варикозом вен стравоходу.

За словами О.В. Швеця, в травні була також дуже серйозна ситуація – виразкова хвороба, і Луценко потребував спеціалізованого лікування в стаціонарі. Але він не був переведений у лікарню, як це рекомендували Ткач С.М. та Швець О.В. Невідомо, чи виконувалися їхні призначення. За три місяці стан здоров’я Луценка суттєво погіршився. В травні не було діагностовано цироз – дуже серйозне захворювання печінки. Для того, щоб цироз печінки не прогресував і не було ускладнень, хворому рекомендовано лікування в умовах спеціалізованого гастроентерологічного стаціонару. Таке лікування неможливо забезпечити в умовах СІЗО, де відсутні кваліфіковані лікарі, медикаменти та обладнання.

Проте суд – всупереч рекомендаціям лікарів – дозволив проведення заходів медичного характеру Луценку медичними працівниками закладів МОЗ тільки в межах СІЗО. На думку головного дієтолога МОЗ України, це дуже небезпечно. Протягом наступних тижнів у тих умовах, в яких зараз перебуває Луценко, захворювання тільки прогресуватиме. Без проведення повноцінного лікування можливе подальше прогресування цирозу печінки з його декомпенсацією, розвитком ускладнень (крововиливів тощо), а найтяжчим ускладненням може бути трансформація у рак.

Ненадання належної медичної допомоги Юрію Луценку можна кваліфікувати як нелюдське поводження, що порушує статтю 3 Європейської конвенції з прав людини. Відтак, ми вимагаємо негайно забезпечити Луценку стаціонарне лікування в профільному медичному закладі.

Члени Комітету

Зиновій Антонюк, Аркадій Бущенко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Людмила Клочко, Микола Козирєв, Ігор Коліушко, Катерина Левченко, Мирослав Маринович, Василь Овсієнко, Олександр Павличенко, Ірина Рапп, Євген Сверстюк, Володимир Яворський