Застосування санкцій до громадян України, які мешкають на підконтрольній українському уряду території, підривають фундаментальні принципи права, грубо порушують Конституцію і міжнародні угоди, ратифіковані Україною, несуть серйозні загрози правам і свободам людини, а також мають ознаки узурпації влади в державі. 

За два місяці ухвалено п’ять рішень РНБО щодо застосування санкцій, останнє 2 квітня. Відомо про кримінальні провадження щодо фігурантів рішень про санкції, деякі з яких перейшли до стадії судового розгляду – наприклад, колишній президент Віктор Янукович та його оточення, колишні міліціонери, які зрадили присязі, та служать в Росії або на непідконтрольній уряду території Криму та Донбасу. Й у кожному рішенні, окрім росіян та зрадників, присутні громадяни України та/або українські юридичні особи, що знаходяться/працюють на підконтрольній уряду території. Відносно них немає жодних вироків суду, що набули законної сили, чи інших рішень, про це не повідомляється. Є тільки викривальні статті в медіа.

Санкції є міжнародно-правовим механізмом політичного характеру, який застосовує одна держава проти іншої держави, її фізичних та юридичних осіб, оскільки іншого способу боротьби з їх ворожим впливом просто немає. Застосування санкцій до власних громадян можливо лише за умови, якщо вони мешкають закордоном, або переховуються на тимчасово окупованих територіях України, і держава вичерпала механізми притягнення їх до відповідальності. Дії президента Зеленського – це не санкції у їх міжнародно-правовому розумінні, а директивне управління державою.

Ані рішення РНБО від 2 квітня 2021 року, ані Указ Президента України №140/2021, яким це рішення було введене в дію, всупереч статті 3 Закону «Про санкції» не містять жодних підстав застосування обмежувальних заходів.

На наш погляд, такі дії Президента України є незаконними та свавільними, адже вони створили ситуацію, за якої громадяни України були суттєво обмежені в правах без будь-якого пояснення та обґрунтування.

Звертаємо увагу, що суворі та репресивні заходи, спрямовані на обмеження прав людини, можуть бути прирівняні до «кримінального обвинувачення» за змістом Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Терміни «кримінальне обвинувачення» та «кримінальне правопорушення» є автономними в розумінні статей 6 (Право на справедливий суд) та 7 (Ніякого покарання без закону) Конвенції. Отже, в ситуації застосування таких заходів держава має забезпечити дотримання низки гарантій, зокрема, ніякого покарання без закону, право на справедливий судовий розгляд судом, що встановлений законом, дотримання принципу презумпції невинуватості, право бути негайно і детально проінформованим про характер і причини обвинувачення, право на ефективний засіб правового захисту тощо. Проте, в ситуації із застосованими санкціями, жодна з цих гарантій не була дотримана.

Подібна ситуація не дотримання керівництвом держави норм національного та міжнародного права може призвести до негативних наслідків у вигляді фінансових та репутаційних втрат внаслідок рішень міжнародних судових інстанцій: держава буде змушена виплачувати за рахунок коштів платників податків компенсацію особам, щодо яких було застосовано санкції, а при піднятті на міжнародному рівні питання про застосування санкцій іноземними країнами, над Україною постійно висітиме тавро зловживання санкційними інструментами.

Ми наголошуємо, що санкції не можуть слугувати інструментом притягнення до юридичної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, навіть коли щодо особи триває розслідування. Санкції не можуть підміняти кримінальну відповідальність, оскільки тоді принципи правосуддя будуть знівельовані політичною доцільністю, якою керуються органи виконавчої влади. Використання санкцій замість справедливого судового процесу означатиме руйнування демократичних засад нашого суспільства.

Указ Президента України №140/2021 на основі рішення РНБО від 2 квітня 2021 року є не просто зловживанням владою, а має ознаки узурпації влади, адже Президент, в порушення Конституції України привласнив повноваження судової влади.

 

Директор Харківської правозахисної групи

Євген Захаров

 

Виконавча директорка Регіонального центру прав людини

Анастасія Мартиновська

 

Голова правління Центру громадянських свобод

Олександра Матвійчук

 

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Олександр Павліченко

 

Директор Українського інституту з прав людини

Євген Нєцвєтаєв