Президенту України

Від Громадських організацій України,

що опікуються проблемами внутрішньо переміщених осіб (ВПО)

19 червня 2014 р. Верховною Радою України був прийнятий за основу та в цілому проект закону «Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України», внесений народними депутатами України Пацканом В.В., Соболєвим С.В.

Вказаний проект закону було прийнято без жодних громадських обговорень та відповідних експертиз протягом одного засідання та викликає глибоке занепокоєння щодо його можливості вирішити термінові питання внутрішньо переміщених осіб, які гостро постало у нашій державі.

Поміж суттєвими недоліками вказаного законопроекту, який був прийнятий без залучення громадськості, хочемо звернути Вашу увагу на наступні:

1. Застосування у законопроекті визначення «вимушений мігрант» не відповідає загальноприйнятим міжнародним нормам та призведе до суттєвих непорозумінь у застосуванні цього терміну. В міжнародному праві є чітке визначення «внутрішньо переміщена особа», яке є зрозумілим для міжнародного співтовариства та застосовується у роботі різних міжнародних, урядових та неурядових організацій, що працюють з даною категорією осіб.

2. Процедура, за якою було прийнято даний законопроект (без громадського обговорення, без висновків експертизи, без фактичного проходження Комітетів та внесення змін та доповнень), не відповідає сучасним демократичним процедурам законотворення. Більше того, представники громадськості до цього працювали над проектом іншого закону «Про захист прав внутрішньо перемішених осіб», в якому були прописані ефективні норми та заходи щодо захисту прав внутрішньо переміщених осіб із урахуванням міжнародних стандартів. Однак вказаний законопроект без пояснень не був винесений на розгляд Верховної Ради.

3. Законопроектом № 4998-1 не передбачено жодних дієвих механізмів захисту та реалізації прав внутрішньо переміщених осіб. Більш того, автори твердять, що на реалізацію вказаного законопроекту не буде витрачено жодних коштів державного бюджету, що вказує на його декларативний характер.

4. Даний законопроект не є універсальним, оскільки обмежує коло осіб лише тими, хто вимушений переїхати з окупованої території або з території ведення антитерористичної операції, і лише у визначені жорсткі терміни. Однак, якщо у майбутньому в державі  виникнуть підстави для вимушеного переселення інших груп населення, законодавець повинен буде знову розробляти та приймати новий закон, а проблеми осіб, які будуть переміщуватися всередині країни, знову не будуть оперативно вирішені.

5. Пункти «а» та «б» ч. 13 ст. 3 вказаного законопроекту фактично встановлюють, всупереч Конституції України, презумпцію винуватості вимушених переселенців та покладають на ВПО обов’язок довести ще якісь обставини, крім факту окупації та проведення АТО. А саме, згідно вказаної норми громадяни, що залишають території, будуть змушені доводити, що їх переселення є вимушеним та обґрунтованим з точки зору вказаного закону. Замість того, щоб полегшити отримання статусу вимушеного переселенця (внутрішньо переміщеної особи), держава цим законопроектом обтяжує та ускладнює процедуру отримання такого статусу. Іншими словами, в законі достатньо було прописати право держави щодо позбавлення статусу переселенця за наявності відповідних підстав (доведених державою в установленому законом порядку), як набутого незаконним шляхом, замість того, щоб ускладнювати процедуру отримання такого статусу переселенцями від самого початку.

6. Положення, яке міститься у частині 2 статті 3 законопроекту, може позбавити осіб, які невдало намагалися отримати статус біженця в іншій країні, права отримати статус (а відповідно, і права) ВПО в Україні. А це, своєю чергою, неминуче призведе до порушення прав цих громадян та ускладнить для них реальну можливість переїхати на безпечні території країни.

7. Згідно законопроекту, головним органом, що реалізує норми цього закону, є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Однак це є принципово невірним підходом при вирішенні проблем вимушених переселенців. Так, зазначений закон покликаний вирішити соціально-економічні проблеми переселенців, та забезпечити надання їм допомоги. Однак Державна міграційна служба України та її органи мають лише функції реєстрації та контролю переміщення громадян. Органом, який був би покликаний допомагати у вирішенні проблем вимушених переселенців, є органи Міністерства соціальної політики, які на сьогодні вже працюють в напрямі практичної допомоги зазначеній категорії осіб.

8. Даний законопроект, на відміну від проекту, що розроблявся за участі громадськості, не містить норм, що ефективно б вирішували велику кількість практичних проблем переселенців (реєстрація, працевлаштування, допомога у забезпеченні тимчасовим житлом та ін.). Більш того, норми даного законопроекту, в порушення Конституції України, призведуть до обмеження свободи пересування та вибору місця проживання громадянами України.

Таким чином, ці недоліки можуть призвести не до покращення, а навпаки, до ускладнення доступу вимушених переселенців до соціального та цивільного захисту населення, передбаченого чинним законодавством України, та спричинити суттєві порушення прав людини.

Розуміючи, наскільки терміновим та важливим є питання забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб в Україні (а саме, зі східних регіонів України, АР Крим та м. Севастополя), все ж таки звертаємося до Вас з вимогою не підписувати закон «Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України» (№ 4998-1) та терміново направити його на доопрацювання із залученням відповідних громадських організацій та експертів.

Сподіваємося на спільне та ефективне вирішення проблем, що виникають в сфері регулювання прав внутрішньо переміщених осіб, із урахуванням міжнародних стандартів захисту прав людини та норм міжнародного гуманітарного права.

Аркадій Бущенко, виконавчий директор ГС УГСПЛ

Максим Буткевич, співкоординатор проекту «Без кордонів», ГО «Центр Соціальна дія»

Ольга Скрипник, голова ГО Центр громадянської просвіти «Альменда»

Олександр Галкін, директор ВБФ «Право на захист»

Сергій Буров, голова ГО «МАРТ»

Олександра Дворецька, голова Кримського правозахисного центру «Дія»

Володимир Ляшенко, член Правління ГО «Союз вимушених переселенців»