В Україні СНІД – це не тільки соціальна катастрофа, а значною мірою проблема дотримання прав і свобод осіб, котрі живуть з ВІЛ/СНІД.

Вперше 1 грудня був названий Міжнародним днем боротьби зі Снідом по ініціативі Генеральної асамблеї ООН в 1988 році і з того часу відзначається у всьому світі.

Різноманітні події відбудуться по всьому світу з метою привернути увагу до проблеми світового масштабу. Винятком не стане Україна. Проблема ВІЛ/СНІД залишається гострою в Україні. За останніми даними Міністерства охорони здоров’я станом на 1 жовтня 2003 року зареєстровано 59 397 ВІЛ-інфікованих. Але за оцінками ООН реальний рівень розповсюдження хвороби в Україні перевищує 1% населення (приблизно 500 тис. чоловік).

У Верховній Раді України відбуваються сьогодні парламентські слухання на тему „Соціально-економічні проблеми ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму в Україні та шляхи їх розв’язання”.

В цьому аспекті слід окремо зупинитися на дотриманні прав осіб, що живуть з ВІЛ/СНІД. На нещодавній конференції щодо співпраці правозахисних організацій в цій сфері обговорювалися основні проблеми, з якими стикаються особи, що живуть з ВІЛ/СНІД і організації, діяльність яких спрямована на зменшення шкоди від цього явища.

Серед основних недоліків можна відзначити наступні:

1) дискримінація осіб, що живуть з ВІЛ/СНІД, зокрема:

– у сфері трудових відносин (не поодинокі випадки необґрунтованого звільнення з роботи або відмов у прийнятті на роботу);

– в освіті (часто осіб відраховують з учбового закладу);

– соціальній сфері та повсякденних стосунках;

2) відмова у наданні медичної допомоги або відсутність такої можливості;

3) порушення таємниці медичних даних щодо особи, що є порушенням права на приватність (зокрема, через недостатнє вжиття заходів щодо збереження конфіденційної інформації щодо діагнозу, розголошення таких відомостей: так за деякими прикладами в певних лікарнях списки осіб, що живуть з ВІЛ/СНІД відкрито висіли на стінці в деяких закладах, а в інших на медичні картки цих осіб ставили окремі позначки, про які знав кожен медпрацівник – такі заходи однозначно призводять до витоку інформації та порушення права на приватність);

4) жорстоке та таке, що принижує гідність поводження з боку медичних і правоохоронних працівників.

Негативним також є ставлення працівників органів державної влади до цих проблем. Часте їхнє визначення „як надуманих” чи „безпідставних”, створює перешкоди у вирішенні цих проблем. У органів державної влади взагалі є така хвороба – це заперечення існування проблеми, яка має негативне для них забарвлення. Таке ставлення „у нас все добре” не створює сприятливої ситуації для подолання цих проблем, а часто створює зайві перешкоди. Значно доцільніше було працювати спільно з неурядовими організаціями у подоланні наслідків цієї проблеми, оскільки зрозуміло мабуть всім, що остаточно її не подолати.