На розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційна скарга щодо відповідності Конституції України положень національного законодавства стосовно обмеження десятирічним строком права на звернення до національного суду із заявою про перегляд судових рішень у справі у разі встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань. Чому УГСПЛ вважає, що згадані норми та практика їх правозастосування становить комплексну проблему, яка створює суттєві перешкоди і порушує право на справедливий суд? 

Суть справи 

Заявник подав заяву до ЄСПЛ у лютому 2009 року, а рішення ЄСПЛ ухвалене у вересні 2022. Після ухвалення рішення Європейського суду юристи Центру стратегічних справ УГСПЛ, які представляли інтереси заявників при розгляді справи в ЄСПЛ, звернулися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд національних судових рішень. Оскільки національні суди скасували два остаточні рішення, ухвалені на користь заявника, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, порушивши принцип юридичної визначеності, ЄСПЛ встановив порушення права заявника на справедливий судовий розгляд. 

Одним з найефективніших засобів відновлення порушених прав є перегляд судових рішень у справі. Втім Велика Палата Верховного Суду відмовила у розгляді заяви про перегляд, посилаючись на те, що після ухвалення судових рішень на національному рівні сплинуло більше 10 років, а національне законодавство встановлює такий десятирічний строк і має імперативну норму щодо неможливості його поновлення. Після ухвали Великої Палати Верховного Суду юристи Центру стратегічних справ УГСПЛ звернулися до Конституційного Суду України, адже неможливість поновлення цього десятирічного строку унеможливлює звернення із заявою про перегляд після ухвалення рішення ЄСПЛ. 

Право на справедливий суд

Питання, підняте у поданій конституційній скарзі стосується встановленого ЄСПЛ порушення права на справедливий суд під час розгляду справи на національному рівні. Реалізація права на справедливий суд, є однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи, має виключне значення в демократичному суспільстві та  відіграє важливу роль в контексті перегляду судових рішень у зв’язку з встановленням ЄСПЛ, міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань за Конвенцією при вирішенні цієї справи національним судом.

Варто пам’ятати, що до ЄСПЛ заявник може звернутися після проходження всіх інстанцій на національному рівні, а сама процедура розгляду справ у ЄСПЛ є доволі тривалою через значну кількість заяв, які надходять щорічно (зокрема, понад 45000 за 2022 рік) та ще більшу кількість заяв, що перебувають на розгляді, а також тривалість розгляду залежить від типу справи, її складності справи та багатьох інших факторів.

Зважаючи на доволі тривалий строк розгляду заяв у ЄСПЛ незалежно від волі заявника, розгляд його справи в ЄСПЛ і винесення рішення у ній може перевищувати строк в 10 років з дня набрання законної сили національними судовими рішеннями у справі. Тобто пропуск цього десятирічного строку у більшості випадків стається не з вини заявника. 

У такій ситуації існують об’єктивні перешкоди для дотримання потенційним заявником встановленого у законодавстві десятирічного строку з моменту набрання законної сили судовими рішеннями, які підлягають перегляду з підстави встановлення ЄСПЛ порушення Україною зобов’язань за Конвенцією. Водночас у разі пропуску встановленого десятирічного строку такий строк, відповідно до положень законодавства, не може бути поновлений.

Варто наголосити, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов’язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення.[1]

З урахуванням Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» одним зі способів виправлення негативних наслідків порушення прав є, зокрема, відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Втім ані Конвенція, ані згаданий вище закон не містить положень, які ставили б обов’язок держави виконати рішення ЄСПЛ у залежність від строку, який минув з дня набрання законної сили рішеннями національного суду у справі.

[1] Scozzari and Giunta v. Іtaly, [GC], nos. 39221/98 and 41963/98, § 249, ECHR 2000-VIII 

Відновлення порушених прав

Таким чином, виникає питання стосовно конституційності законодавчих положень, які встановлюють обмеження десятирічним строком права на звернення до національного суду із заявою про перегляд судових рішень у справі після вирішення справи міжнародним судовим органом, зокрема ЄСПЛ.

УГСПЛ вважає, що згадані імперативні законодавчі норми та практика їх правозастосування становить комплексну проблему, яка створює суттєві перешкоди у відновленні порушених конвенційних прав та негативно впливає на процес виконання Україною рішень ЄСПЛ та контроль Комітету міністрів Ради Європи за виконанням рішень ЄСПЛ. Водночас заходи щодо повторного судового розгляду після ухвалення рішення ЄСПЛ можуть становити найбільш ефективний, якщо не єдиний, засіб відновлення порушених прав.

За цією скаргою Другий сенат Конституційного суду України перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення. У разі позитивного рішення відповідна правова норма перестане застосовуватися. Юристи Центру стратегічних справ УГСПЛ продовжують тримати руку на пульсі. 

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube