Данило Шумук – учасник національно-визвольної боротьби, член Української Гельсінкської групи, автор самвидаву. 42 роки, 6 місяців і 7 діб ув’язнення в польських, німецьких і російських тюрмах, таборах, на засланні.

17-ти літ Ш. розпочав боротьбу з польським окупаційним режимом, вступив до Комуністичної партії Західної України. 19-ти – засуджений, 5 р. і 4 місяці провів у польських тюрмах.

1939 повертається на батьківщину, викладає в школах геоґрафію. Через розбіжності у поглядах з радянськими комуністами від учителювання був усунутий.

15.05.41 Ш. заарештований радянськими властями “як брат ворога народу”. З тюрми призваний до Червоної Армії. У складі штрафного батальйону брав участь у боях з вермахтом. Червоні ж і роззброїли батальйон. Будучи беззбройним, Ш. потрапив у полон. Перебував у концтаборі для військовополонених у м. Хорол на Полтавщині. Вдалося втекти. Організував партизанський загін на своїй батьківщині, який 1943 вливається в Українську Повстанську армію (УПА). Через принципові розходження з керівництвом УПА Ш. відмовляється брати участь у бойових діях і викладає на військових курсах економічну геоґрафію.

Після приходу Радянської Армії Ш. влітку 1944 командував похідною групою УПА на Житомирщині. З огляду на безвихідь розпустив її. У грудні 1944 заарештований і 1945 засуджений за ст. 54-1, п. “а” і ст. 54-2, п. “а” КК УРСР (“зрада батьківщини”) до кари смерти через розстріл, яка була замінена 20-ма р. таборів. Покарання відбував у 3-му каторжному таборі м. Норильська. Ш. був одним з організаторів повстання в’язнів у Норильську в червні – вересні 1953, за що був переведений до Владимирської тюрми. Повстання в’язнів 1953 Ш. описав у своїх спогадах “За східним обрієм” (вид-во “Смолоскип”, 1974).

1956 Ш. звільнений. Повернувся додому, однак під тиском КДБ мусив виїхати в Дніпропетровську область.

19.11.57 Ш. викликали в КДБ і запропонували співпрацювати з “органами”. Ш. відмовився. Наступного дня в помешканні Ш. був обшук, а ще через день його заарештували й відвезли до тюрми м. Луцька.

05.05.58 на закритому суді Ш. був засуджений за ст. 54-10 КК УРСР (“агітація проти радянської влади”) до 10 р. таборів суворого режиму. Карався у Воркуті, згодом у Тайшеті (с. Вихорівка). За спогади, знайдені під час табірного обшуку, Ш. багато часу провів у БУРі (барак посиленого режиму). 1962 Ш. переведений до мордовського табору ЖХ-385/7, звідти 21.10.67 вивезений до Києва і 20 листопада звільнений.

З осени 1967 Ш. жив у м. Богуславі на Київщині, працював сторожем у піонерському таборі, черговим матросом комбінату облаштування пляжів у Києві.

1968 Ш. познайомився з “шістдесятниками”, зокрема, з І.СВІТЛИЧНИМ, Н.СВІТЛИЧНОЮ і Є.СВЕРСТЮКОМ.

1970 Ш. закінчив другу частину книги спогадів про пережите, яка вийшла друком на Заході.

12.01.72 Ш. знову заарештований за звинуваченням в проведенні “антирадянської агітації і пропаганди” (ст. 62 ч. 2 КК УРСР) і в наданні “завідомо неправдивих показів” (ст. 197 КК УРСР). Під час арешту були вилучені спогади Ш., а в І.СВІТЛИЧНОГО — лист Ш., визнаний проґрамовим документом.

5-7 липня 1972 Ш. був засуджений Київським облсудом до 10 р. таборів особливо суворого режиму та 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Карався в Мордовії, табір Сосновка.

10.10.72 Ш. звернувся до Президії Верховної Ради СРСР. Виклавши свою біоґрафію і справу, Ш. робить висновок: “…прошу Президію Верховної Ради СРСР звільнити мене від громадянства СРСР. Мені легше буде помирати… в тяжкій неволі за межами України, не будучи громадянином СРСР”.

Аналогічні заяви Ш. повторив 1973 і 1974.

У неволі Ш. брав активну участь у численних акціях протестів, голодівках, хоча хворів і неодноразово потрапляв до лікарні з виразкою шлунка та іншими хворобами. 1978 Ш. визнали інвалідом 2 групи. Тоді ж група в’язнів (Е.КУЗНЄЦОВ, О.МУРЖЕНКО, М.ОСАДЧИЙ, В.РОМАНЮК) звернулися до парламенту й уряду Канади з проханням “подесятерити” зусилля на звільнення Ш., бо стан його здоров’я катастрофічний. Однак Ш. належалося відбути термін повністю.

З лютого 1979 Ш. — член Української Гельсінкської Групи (УГГ).

01.03.80 Ш. був етапований до відділку особливо суворого режиму табору ВС-389/36-1 (с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.), а потім переведений на суворий режим тієї же зони, згодом — до табору ВС-389/35 (ст. Всехсвятська).

В 1982 Ш. етапований на заслання в с. Каратобе Уральської обл. (Казахстан), де був під адміністративним наглядом до 04.01.87.

Після понад 42-річних поневірянь по тюрмах, таборах і засланнях 1987 Ш. виїхав на постійне проживання в Канаду, м. Торонто. 28. 11. 2002 р. переїхав у м. Красноармійськ Донецької обл. до дочки.

Ш. — автор книг “За східним обрієм”, “Пережите й передумане”, “З ГУЛАГу у вільний світ”.