З осені 2017 року Станіслав (ім’я змінене з міркувань безпеки) відбував покарання у Бучанській виправній колонії. Через рік чоловіка госпіталізували. Після обстеження лікарі поставили діагноз: гіпертонічна хвороба III ступеня. Стан здоров’я важкий — після хвороби Станіслав не міг самостійно ходити. 

У 2020 році чоловік вийшов із в’язниці — закінчився строк відбування покарання. Проте звільнити його мали набагато раніше за станом здоров’я. Через бездіяльність установ, Станіслав цілий рік провів з тяжкою хворобою у місцях позбавлення волі. За справу взялися юристи Української Гельсінської спілки з прав людини. Адвокатка Ольга Семенюк допомагала Станіславу домогтися справедливості й добилася рішення щодо компенсації завданої шкоди.

У грудні 2018 року в чоловіка стався інсульт. Він частково перестав відчувати ліву руку, а нога повністю віднялася. З того часу ув’язнений взагалі не міг вставати з ліжка і самостійно пересуватися. Належного лікування у колонії Станіслав не отримував: лікарі та медсестри не проводили огляди та рідко до нього заходили. Як результат — у засудженого утворилися пролежні. Все це завдавало йому нестерпні болі та муки.

Коли адвокатка взялася за захист Станіслава, то спершу направила запит для отримання інформації щодо стану здоров’я клієнта і вимогу про негайне проведення ЛКК. 

Запити без відповіді

У відповіді адміністрація Бучанської багатопрофільної лікарні № 85 повідомила, що питання визначення небезпеки для здоров’я та подальшого перебування в місцях позбавлення волі підзахисного буде вирішуватись на засіданні лікарсько-консультативної комісії (ЛКК).

Надалі керівництво ігнорувало численні запити про проведення ЛКК, щодо передання документів на клопотання та скарги. Тому Ольга Семенюк звернулася в інтересах клієнта до суду для визнання таких дій та бездіяльності протиправними. 

«Більше, ніж 10 місяців знадобилося відповідачу для того, щоб надіслати документи на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), і більше, ніж рік – для того, щоб провести ЛКК. Така бездіяльність є протиправною в частині надмірної затримки (понад строк, встановлений законодавством)  в направлені документів для проведення МСЕК, а також надмірної (без негайної потреби) затримки в обстеженні ЛКК», — коментує цю ситуацію адвокатка.

Згідно із п. 4 та п. 5 розділу 5 Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, підготовка необхідних документів для проведення огляду МСЕК здійснюється ЛКК закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України протягом 10 днів. Після підготовки зазначених документів керівництво установи виконання покарань (УВП) забезпечує негайну передачу цих документів до МСЕК для проведення експертизи.

У лікарні стверджували, що всі необхідні документи надані, проте після звернення до Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне бюро медико-соціальної експертизи», було встановлено, що направлення на МСЕК Станіслава до них не надходило. Ні адміністрація колонії, ні лікарня не направили вчасно чоловіка на МСЕК.

Тож, Станіслав не отримав ані своєчасного обстеження, ані групи інвалідності, що позбавило його пільг та соціальних виплат чи дострокового звільнення.

Рішення про звільнення

Рішення про звільнення від відбуття покарання через хворобу може ухвалити лише суд. Це стосується тих засуджених, які захворіли вже в місцях позбавлення волі, якщо ця хвороба перешкоджає відбувати покарання (стаття 84 КК України). Тобто у випадках, коли подальше перебування за ґратами загрожує їхньому життю або може призвести до серйозного погіршення здоров’я, чи інших тяжких наслідків.

Відповідно до законодавства, Станіслав мав право на звільнення від подальшого відбуття покарання за станом здоров’я. У місцях позбавлення волі йому надавали медичну допомогу неналежної якості. Але ЛКК не обстежувала його на рахунок можливості звільнення від покарання за хворобою.

Як стало відомо пізніше – лікарня провела огляд чоловіка лише за 6 днів до його звільнення і встановила наявність у нього відповідного захворювання.

150 тисяч гривень за моральну шкоду

Наприкінці 2019 року Ольга Семенюк подала до суду адміністративний позов про визнання протиправною бездіяльність колонії та лікарні та зобов’язання вчинити певні дії.

Філія державної установи «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області провела перевірку і встановила, що Станіслав був визнаний інвалідом першої Б групи. Пізніше ЛКК також провела огляд чоловіка. Висновок: діагноз підпадає під «Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання».

Восени 2020 року суд повністю задовольнив позов. Дії та бездіяльність установ визнали протиправними. Проте на цьому справа не була завершеною. 

Через те, що установи несвоєчасно робили дії, направлені на встановлення групи інвалідності та звільнення засудженого з місць позбавлення волі, Станіслав зазнав психологічних страждань. Він знав і розумів, що має право на звільнення з місць позбавлення волі, на встановлення групи інвалідності, на догляд з боку близьких та родичів, на перебування в сімейному колі.

«У нього був незадовільний фізичний стан. Він відчував безпорадність і не міг нічого подіяти проти протиправних дій, коли знаходився у колонії. Цілий рік він знаходився в такому стані», — зазначає адвокатка Ольга Семенюк.

Після цього його психологічний стан значно погіршився. Він втратив спокій, сон та апетит. Моральні муки були дуже важкими. Враховуючи те, що він був хворий, все, що йому залишалося – це лежати та чекати. 

В інтересах Станіслава адвокатка подала позовну заяву про стягнення моральної шкоди. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті

У жовтні 2022 року суд задовольнив позов частково — Станіславу присудили компенсацію моральної шкоди від державних установ у розмірі 150 тисяч гривень.

Люди, які живуть з ВІЛ, можуть звертатися до громадських приймалень Української Гельсінської спілки прав людини за юридичною допомогою.

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проєкт «Налагодження механізму юридичного захисту прав осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, які хворіють на ТБ та уразливих до ВІЛ груп населення» в рамках реалізації  проєкту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.