Мешканка Слов’янська за допомогою юристів Гельсінської спілки вперше виграла в суді справу про компенсацію за житло, зруйноване під час АТО.

Апеляційний суд Донецької області задовольнив скаргу Валентини М., хата якої згоріла через обстріли у 2014 році. Замість вісімдесятирічної жінки на процеси ходив її зять  Василь П.

«На Семенівці вже нестерпно було знаходитись, тому ми виїхали за шість кілометрів до селища Райгородок, — пригадує він. — Забрали тещу в одних капцях та халаті. Там три будинки було. Останній лишився цілим, а два вщент згоріло. Вони були повністю з дерева і збудовані ще у 1955 році. Навіть пожежники вже не змогли допомогти».

Зять прожив із тещею в тій хаті 18 років, поки не переїхав у власну квартиру в центрі Слов’янську, і тут у місті з’явилася банда російського терориста Гіркіна. Після звільнення від бандитів Василь намагався отримати допомогу від благодійних організацій, але їхні зусилля спрямовані здебільшого на біженців, а місцеві отримують не дуже багато.

«Один фонд виплатив тещі допомогу у шість тисяч гривень, — пригадує Василь. — Червоний Хрест подарував сковорідку та електричний котел, інший фонд видав розкладачку та ковдру, а ще один — банківську картку для придбання продуктів у супермаркеті протягом кількох місяців.  Виконком обіцяв дати 12 тисяч, але поки що жодної копійки ми не отримали».

Через деякий час у Слов’янську відкрилася приймальня Гельсінської спілки, і ситуація змінилася на краще. Координатор місцевої приймальні УГСПЛ Михайло Нечипоренко каже, що багато людей на сході України не знають своїх прав та не вміють їх захищати.

«Тому ми періодично проводили просвітницькі акції та розповідали, як саме з нашою допомогою вони можуть захистити свої права, — розповідає Михайло Нечипоренко. — Саме на одній з таких акцій Валентина М. і вирішила судитися для отримання компенсації за зруйноване житло».

Але справа ця була дуже непроста.

«Всі місцеві суди довго відмовлялися визнавати мій позов, казали, що я не маю доказів того, що будинок згорів саме через обстріли, — скаржиться Василь П. — Я виграв, мабуть, тому, що почав активно та переконливо доводити свою позицію за допомогою аргументів, які порадила Гельсінська спілка. Біля Семенівки стояв блок-пост сепаратистів, і по ньому стріляли ЗСУ. Саме тому такі руйнування в цьому районі».

Василь П. захищав себе у суді сам, без адвоката. Юрист приймальні УГСПЛ Вікторія Фролова та координатор Михайло Нечипоренко підготували для нього промову та проінструктували щодо відповідей на найбільш ймовірні запитання судді та інших учасників процесу. Головне ж було правильно підготувати всі документи, які давали би підстави для позову. Серед них були заяви до поліції, щоб зафіксувати сам факт руйнування. Також юристи УГСПЛ отримали акти про пожежу від пожежників, де було зафіксовано причину руйнування. Раніше у постраждалих були акти про руйнування, отримані від спеціальної комісії міської ради, але в них не була вказана причина цих руйнувань. За результатами цих актів та висновків були порушені карні провадження зареєстровані у державному реєстрі.

«Всі ці висновки поліція могла би надати згодом, але це сталося би невідомо коли, бо такі розслідування тривають роками, — розповідає Михайло Нечипоренко, — Тому ми домовилися із начальником місцевої поліції, щоб вона надала нам попередній висновок про те, що будинки громадян були зруйновані внаслідок дій злочинних угрупувань під час проведення АТО».

Василь П. подав більше десятка позовів до місцевих судів першої інстанції, і кожного разу отримував відмову під різними приводами. По-перше, судді наполягали, що факт руйнування будинку внаслідок АТО не доведено. Висновок поліції та пожежників вони просто ігнорували.  По-друге, судді не визнавали позов через те, що не вважали державу Україна належним відповідачем, бо на їхню думку не вона зруйнувала ці будинки. По-третє, відмовляли через те, що нібито не існує механізмів повернення коштів. На процес приїжджали представники Кабіну та розповідали, що у законодавстві чітко не прописано механізмів компенсації. Наприклад, не створено спеціальних рахунків для переказу коштів.

«Нарешті в апеляційному суді знайшовся суддя, який розцінив рішення суду першої інстанції про відсутність належних механізмів невірним та переглянув його, — пригадує Михайло Нечипоренко, — Зараз ми намагаємося примусити виконавчу службу виконати рішення судді».

У своєму рішенні суддя апеляційного суду Людмила Соломаха зауважила, що «відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою — ст.19 закону України №638-IV “Про боротьбу з тероризмом”», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів державного бюджету України.

У подібних правовідносинах Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави має абсолютний характер і об’єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати людей і власність.

Ґрунтуючись на цьому та на середній вартості житла по Донецькій області суддя постановив задовольнити позов Валентини М. В результаті вирішено стягнути з Держави Україна в особі Міністерства юстиції за рахунок Державного бюджету 387 000 гривень.

«Ми звернулися до приймальні УГСПЛ, бо сподівалися на кращий результат, і отримали його, — каже Василь П. — Компенсація маленька, але житло зараз у Слов’янську дешеве, тому ми сподіваємось купити хоча би однокімнатну квартиру для тещі».

Ознайомитись з рішенням суду можна за посиланням.

До речі, типову інструкцію, як відсудити свою законну компенсацію за зруйноване житло, можна прочитати тут.

Підготував Олег Шинкаренко