Оригінальним доповненням проекту УГСПЛ щодо розробки алгоритму безпеки і соціальних послуг для ромських сезонних поселень є навчальна робота з дітьми у поселеннях. Адже кожен такий “табір” має групу дітей різного віку. Замість заходів формальної освіти у алгоритмі було вирішено зробити пілотування інтерактивної правопросвіти для дітей. Вони дадуть корисний ефект соціалізації дітей та надання їм освітніх послуг у невимушений ігровий спосіб.

Моделлю, що матиме користь для цієї аудиторії є заняття “Street law”, які зазвичай впроваджуються юридичними клініками університетів.

При розробці чогось нового гарно вивчити попередні подібні напрацювання. Таким чином команда “ромського” проекту УГСПЛ знайшла корисним досвід занять із ромськими дітьми Київської спільноти “Молодь за мир”, яка є частиною світового руху Спільноти святого Егідія.

Отже, слово представнику руху Євгену Савватєєву:

“Знайомство руху “Молодь за мир” з ромськими сім’ями відбулося на початку червня 2012-го. Тоді невідомі (ймовірно, міліція) підпалили ромський табір на Березняках у Києві. За кілька днів мав початися чемпіонат Європи з футболу. Роми мусили тікати.

Однак швидко повернулися.

Вже восени того ж року волонтери зустріли ромів, які поселилися неподалік місця підпалу. Побачили, що більшість із мешканців табору – діти. Сім’ї приїздили з Закарпаття до столиці на заробітки. В основному волонтери зустрічали копачів металу.

Перші заняття руху у ромських поселеннях відбулися в 2013-му році. Тоді в Голосіївському районі Києва на місці колишнього сміттєзвалища жили більше 150 людей. Волонтери запрошували дітей на галявину неподалік табору. Там влаштовували міні-свято з елементами навчання.

Урок, як свято

Таке заняття-свято тривало дві години. Приблизно півгодини йшло на умивання. Потім було знайомство, потім навчання, а насамкінець танці та ігри.

Якщо формулювати універсальні принципи, на яких проводилися такі заняття в поселеннях, то це:

Довіра – найголовніший принцип, на якому все побудовано. Варто витратити час на знайомство і встановлення стосунків з батьками. Дуже важливо знати імена батьків та їхніх дітей. А також назвати своє.

Зближує, коли ви маєте спільні теми.

Наприклад, коли учасники руху “Молодь за мир” приходили в нове поселення, то розказували, як приїздили в гості в село до інших родин на Закарпаття. Говорили назву села, називали імена людей, розказували, як і чим займалися з іншими дітьми. Це підвищувало рівень довіри до волонтерів.

Під час таких розмов треба зрозуміти, хто з дітей ходив у школу. Це допоможе в майбутньому під час занять поділити дітей за рівнем знань.

Допомога – діти у стихійних поселеннях часто не мають основних речей: одягу, взуття. Або ці речі брудні і в них не хочеться йти по місту. Тому, особливо взимку, волонтери турбувалися про те, щоб принести новий одяг. Часто – це була запорука того, що дитина могла піти на урок.

Постійність – заняття мають відбуватися регулярно, в наперед домовлений час. Регулярність і принциповість у цьому питанні дозволить (з часом) і батькам, і дітям зрозуміти, що заняття це щось важливе.

Гнучкість – водночас треба пам’ятати, що хороше заняття – це те, яке відбулося. Тобто, якщо дітей, з якими учасники МЗМ домовлялися на певний час, немає, проводили заняття з тими, які були. Навіть з двома чи з однією дитиною. А наступного разу запитували у “прогульників”, де вони були.

Так само з місцем заняття. Для соціалізації краще “виводити” дітей з поселення. Прогулянка по місту, проїзд в транспорті – це “+” для їх інтеграції в нормальне життя. Однак, якщо діти не хотіли їхати (або не пускали батьки), учасники МЗМ проводили заняття навіть на галявині біля поселення.

Якщо ж діти не хотіли брати участь у занятті на галявині (або заважала погода), то заняття проводили у наметі.

Хід заняття

Заняття відбувалися як у приміщеннях, так і на природі.

Оскільки живучи в стихійному поселенні діти не можуть відвідувати школу і не мають звички щоденно кілька годин сидіти за партою, навчання має бути з елементами рухливої гри.

На занятті має бути людина, яка розуміє і може говорити одночасно угорською та українською/російською мовами (далі “перекладач”). Це може бути як хтось із дітей, так і батько/мати дитини.

У заняттях МЗМ як правило брали участь діти 7 – 13 років.

Окремо варто виділити час на збирання дітей на заняття. Батьки можуть говорити, що дитина не піде, бо має працювати. На це волонтери відповідали, що родині вигідніше відпустити дитину на урок, де вона буде в безпеці, буде вчитися, і зможе перекусити (для цього варто подбати про пригощання учасників заняття).

План заняття може змінюватися залежно від обставин. Але ідеальний варіант такий:

1) Знайомство

Де б не відбулося заняття, найперше це знайомство. Діти по черзі називають свої імена, дорослі теж. Якщо діти звертаються “дядя”, “тьотя”, потрібно їх виправляти і називати імена.

Знайомство можна проводити у вигляді гри. Усі стають в коло, дорослі, вчителі теж стають між дітьми. Не має бути поділу на “ми” і “вони”. Перша людина називає своє ім’я і придумує свій рух (руками, ногами, тілом, головою тощо). Наступна називає ім’я попередньої людини, повторює її рух, потім називає своє ім’я і придумує свій. І так далі.

Наступна гра. Є м’яч чи м’яка іграшка. Вчитель кидає її дитині і називає її ім’я. Та має назвати ім’я сусіда зліва. Кидає наступній дитині називаючи її ім’я, а та має знову назвати сусіда зліва. Все це можна робити під веселу фонову музику.

Знайомство може займати 10-15 хвилин і за потреби більше. Якщо склад дітей постійно змінюється, такі заняття варто проводити на початку кожного заняття.

2) Навчання

Під час уроку особливо важлива присутність перекладача.

Заняття можна розділити на кілька частин: письмо (+малювання), читання, розмова.

Найкраще проводити заняття в маленьких групах по 3-4 дитини.

3) Письмо і домашні завдання

У кожної дитини має бути свій зошит/розмальовка/правопис.

Спершу вчитель допомагає його підписати.

Потрібно мати розмальовки та правописи різного рівня складності. Один волонтер може слідкувати за групою з 3-4 дітей, але чим більше волонтерів, тим краще. Дітей мотивує, коли є приз за виконане завдання.

Потрібно допомагати дитині тримати ручку. Слідкувати за тим, щоб вона не кидала завдання на півдорозі і писала рівно.

Перш за все волонтери вчили писати дітей їхні імена та імена членів родини.

4) Розмова

В цій частині можна підняти теми сім’ї, відповідальності, роботи, мрії, навчання. Дітям подобається, коли їх запитують, ким вони хочуть стати в майбутньому. Ким працювали їх батьки, дідусі, бабусі. Це хороший привід допомогти вивчити не тільки нові слова, але й нові професії. Варто розказати ким працюють волонтери, бо часто уявлення дітей про роботу обмежене.

• А де ти працюєш?, – запитує 12-річний Степан.
• На радіо.
• Продаєш радіодеталі на ринку?

5) Прощання

 Діти здають зошити/правописи/розмальовки (інакше є ризик, що наступного разу їх не буде). Волонтери говорять час наступного заняття і просять передати решті дітей.

Окремо волонтери прощаються з батьками. Говорять, хто з дітей як себе проявив на уроці. Про кожну дитину варто знайти, що сказати позитивного.

Після заняття з дітьми можна пограти в рухливі ігри: футбол, покидати фрізбі тощо. Або потанцювати. Для цього з собою має бути колонка з музикою або гітара”.

Юридична та адвокаційна допомога ромському населенню здійснюється УГСПЛ у рамках проекту «Сприяння соціалізації ромського населення та захист його прав» за підтримки МФ «Відродження».