Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала адвокатка і правозахисниця Анна Саєнко.

Анна Саєнко отримала юридичну і психологічну освіту в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка. З травня 2019 року – координаторка проектів громадської організації «Право на здоров’я» (HealthRight International) в Україні.

Із 2014 по 2018 роки працювала юристкою у громадській організації «Ла-Страда Україна». Координувала незалежну моніторингову групу із протидії торгівлі людьми в Україні.

Членкиня Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», створеної у вересні 2017 року та покликаної «стати майданчиком для обміну досвідом, розвитку та підтримки жінок у юридичній професії».

Анна постійно надає фахові коментарі ЗМІ стосовно тематики протидії гендерно-обумовленому насильству. Виступає на телебаченні, зокрема, з нагоди Всесвітнього дня з боротьби із торгівлею людьми. Для «Повага: кампанія проти сексизму» відповідала на запитання про Стамбульську Конвенцію. Надавала фахові юридичні коментарі для Громадського радіо, програми «Як довести факт сексуальних домагань у суді?».

Для ресурсу «Гендер в деталях» розповіла про методики оцінки ризиків повторного насильства.

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

Починаючи із шкільних років, я знала, що буду захищати права людини. Визначивши свою мету, я доклала зусиль для вступу на юридичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченко, де отримала необхідні знання. Мене завжди цікавили питання, пов’язані із відновленням справедливості, а відтак і найвищим інструментом досягнення справедливості – правосуддям.

До того ж у студентські роки я долучалась до численних студентських активностей, де мала можливість сформувати власну про-активну позицію. Закінчивши навчання в університеті, переді мною постало питання працевлаштування.

Я дізналася про вакансію в організації, філософія якої відповідала моїм поглядам на життя. Цією організацією була “Ла Страда-Україна”. Саме там почалося моє занурення у проблематику протидії гендерно-обумовленому, в тому числі, домашньому насильству, насильству над дітьми, протидії торгівлі людьми та встановленню гендерної рівності у різних сферах життя.

Робота у  правозахисті остаточно переконала мене у необхідності докласти мої знання та сили у напрямку захисту прав жінок та дітей, протидії будь-яким проявам насильства.

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Свою освіту за спеціальністю «Правознавство» я здобула на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання в університеті досліджувала проблеми цивільно-процесуального законодавства та криміналістики.

Водночас я упевнена, що здобуття освітнього рівня не може бути фінальним етапом навчання справжнього фахівця. Саме тому я постійно навчаюсь, удосконалюю свої навики і поглиблюю знання у сфері права.

Прийшовши до практичної роботи у сфері протидії насильству, я вирішила отримати додаткову освіту психолога, яка дозволила мені краще реалізувати свої можливості для допомоги постраждалим.

Разом з тим проблема, над якою я працюю, не обмежується жодними географічними кордонами та її не можливо штучно локалізувати. З метою отримання нових знань та обміну досвідом я приймала участь у  навчальних програмах, наприклад, у програмі професійного обміну для лідерів «Відкритий світ», яка була заснована Конгресом США.

Окрім того, як експертка, я була долучена до формування Мережі спеціалізованих юристів та неурядових організацій, які надають правову допомогу жертвам торгівлі людьми, яку формувала Рада Європи. Це мережа, створення якої ініціювали в Раді Європи та яка координується ГРЕТА (групою експертів і експерток із заходів стосовно протидії торгівлі людьми). Туди входять фахівці та фахівчині з різних країн Європи, які ратифікували Конвенцію Ради Європи про протидію торгівлі людьми.

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

Я працюю у тематиці  захисту прав людини, попередження та протидії будь-яким формам  та проявам насильства, в тому числі, домашнього насильства, протидії торгівлі людьми тощо.

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Як адвокатка я надаю юридичну допомогу жінкам, які постраждали від домашнього насильства. Варто наголосити, що робота з протидії домашньому насильству полягає не лише у наданні юридичних консультацій або представництві інтересів клієнтів у судах чи інших органах державної влади.

Щодня численна кількість фахівчинь і фахівців системно працює над питаннями попередження насильства щодо жінок та домашнього насильства. Саме вони надають психологічну допомогу постраждалим, рятують жінок у складних життєвих обставинах, працюють у напрямку підвищення обізнаності населення про механізми протидії цьому ганебному явищу.

Водночас, не зважаючи на широкий розголос та проактивні дії з боку держави на шляху подолання цієї проблеми, вона не може бути вирішена лише нормами права. Виключно консолідовані зусилля представників держави, правоохоронців, представників громадянського суспільства та пересічних громадян дозволять захищати права постраждалих. 

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Сьогодні щоденна активна діяльність правозахисних організацій в Україні змінює не лише норми права, але й створює стратегію розвитку держави на шляху проведення змін. Саме представники та представниці правозахисного руху стають справжнім каталізатором змін у всіх галузях життя суспільства.

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Пройшовши складний час «сapacity building», правозахисний рух України опинився на неймовірно високому рівні. Безперечно важливу роль у цьому процесі відіграли чималі гранти міжнародних донорів та окремих країн.

Численні проблеми «першого» етапу розвитку, такі як антагонізм «держава-правозахисник» було подолано. Водночас, низка громадських активістів і активісток приєднались до державних чиновників на спільному шляху до реформування країни.

Саме тому сьогодні головним викликом стає збереження вже існуючих досягнень, формування внутрішньої стійкості правозахисного руху та збереження власного професіонального та кадрового капіталу.

 

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Відповісти на це питання я не зможу, оскільки у своїх міркуванням точно буду суб’єктивною. У нашому суспільстві залишаються численні стереотипні уявлення щодо питань, пов’язаних з «гендером», починаючи від уставлених поглядів на «домашнє насильство» («Б’є, значить – любить») та закінчуючи питаннями цивільного партнерства. Всі ці світоглядні уявлення знаходять своє відображення у нашому законодавстві, наприклад, Стамбульську конвенцію так і не було ратифіковано в Україні.

Саме тому сказати «уваги не достатньо» дорівнює визнати абсолютну неефективність власної роботи. Водночас стверджувати «все гаразд» я також не маю права, адже залишається численна кількість проявів несправедливості.

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Першим кроком має стати приведення національного законодавства у відповідність до кращих світових практик. Але цього не буде достатньо, якщо вимоги закону не будуть дотримуватись, тому необхідне реформування правоохоронної системи, а створення системи та методології розслідування випадків гендерного насильства має стати фундаментальним кроком на шляху подолання цієї проблеми.

Також, не в останню чергу, необхідно розширювати правоосвітню діяльність у напрямку формування в українців правосвідомої поведінки.

 

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

У правозахисній діяльності найбільше мене надихають люди, яким допомагаю, а також однодумці та однодумиці, які оточують.