До Вашої уваги Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала відома адвокатка Наталя Радушинська.

Наталя Радушинська – адвокатка, членкиня асоціації жінок-юристок України «ЮрФем». Сертифікована тренерка з навчальних програм для адвокатів та юристів системи безоплатної правової допомоги за такими темами як «Розвиток навичок роботи (soft-skills) із вразливими групами клієнтів системи безоплатної правової допомоги», «КПК України в світлі практики ЄСПЛ», «Особливості надання адвокатами правової допомоги особам, які постраждали від насильства стосовно жінок та домашнього насильства».

У період 2018 – 2020 років  провела понад 20 дводенних тренінгів для адвокатів та працівників системи безоплатної правової допомоги та більше 200 правопросвітницьких заходів.

Окрім того, Наталя Радушинська має досвід викладацької діяльності. З 2002-2012 викладала правничі дисципліни в Житомирському відділенні Інституту дистанційного та заочного навчання Київської національної академії внутрішніх справ.

З 2012 по 2017 рік була членкою кваліфікаційної палати кваліфікаційно–дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області. А у 2017 році обрана на 5 років головою кваліфікаційно–дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області. Виконує обов’язки голови на громадських засадах.

Неодноразово відзначалась подяками міністерства юстиції України, Національної асоціації адвокатів України (НААУ), Координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги.

Учасниця #ДеньЮристкизЮрФем, низки програм, як-от, на Суспільне Житомир, “Післямова” від Телеканалу СК1 тощо.

Співавторка посібника “Спитай юристку ЮрФем: відповіді на складні запитання у період пандемії” (2020).

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?                                           

Я все своє свідоме життя та вже більше 21 року – в адвокатській професійній діяльності, залучена до правозахисного руху. Думаю, що я народилась правозахисницею, адже  присвятила життя та діяльність захисту прав людей, і особливо захисту прав дітей, дівчат, жінок.

Мене з дитинства обурювала неправомірна поведінка людей, які намагались самоствердитись, принижуючи більш слабких за себе, тих хто не може надати адекватну відсіч та захистити себе. Скільки себе пам’ятаю, то ставала на захист ображених. Тому  за покликом душі обрала професію захисниці.

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Юридичну освіту здобула в одному з найкращих навчальних закладів – Національному університеті ім. Тараса Шевченка, який в 1999 році успішно закінчила, отримавши кваліфікацію спеціаліст права.

У 2002 році проходила місячний курс стажування в Делаверському університеті (США) в межах правничої програми проекту «Гармонія» (США-Україна). Намагаюсь постійно підвищувати свою кваліфікацію та є випускницею першої сотні навчальної програми «Адвокат майбутнього» 2017 року та  навчальної програми IREX EUROPE «Подання заяв до Європейського суду з прав  людини та використання міжнародно-правових методів з надання правової допомоги жінкам та дівчатам» 2018 року.

Щедро ділюсь своїми знаннями та практикою з колегами, активно та систематично проводжу правопросвітницькі заходи для дітей та дорослих.

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

У правозахисному русі основою моєї діяльності є насамперед захист осіб, які страждають від домашнього та гендерно-обумовленого насильства. З 03 грудня 2012 року по даний час працюю заступницею директора регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Житомирській області.

Тому моя діяльність направлена на розбудову системи в Житомирській області та забезпечення своєчасного та якісного надання безоплатної правової допомоги людям, які цього потребують. Насамперед, йдеться про малозабезпечених верств населення, людей з інвалідністю, учасників АТО, внутрішньо переміщених осіб та звичайно дітей та осіб, які постраждали від домашнього та гендерно-обумовленого насильства.

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Права жінок я захищаю постійно. Моя перша справа в суді як адвокатки стосувалась поновлення на роботі жінки-провідниці вагону потягу, яку незаконно без її згоди під виглядом переміщення перевели на іншу роботу та в подальшому звільнили. Жінка мала вже досить поважний вік та заважала роботодавцю працевлаштувати іншу особу. Справу ми виграли, жінку поновили на роботі, виплатили їй компенсацію за вимушений прогул і моральну шкоду. Ще багато років вона самовіддано працювала і ніхто не посягав більше на порушення її трудових прав. Це була перша справа в якості адвокатки і перша пов’язана з утиском прав жінок.

Але були і інші справи, кримінальні, де я захищала двох жінок, які після багаторічного домашнього насильства власних чоловіків над ними, в процесі захисту позбавили останніх життя. Саме ці справи стали для мене знаковими та допомогли зрозуміти, які страшні наслідки домашнє насильство, як явище, має для жінок.

Жінки, яких я захищала, проживали в сільській місцевості. І дуже очевидно проступала  множинна їх дискримінація в сім’ї та суспільстві. Всі жителі сіл, де вони мешкали знали про систематичне насильство над цими жінками, але не втручались, так як стереотип, що це сімейна справа глибоко вкорінився у свідомості людей.

А в суді знову ж таки під дією забобонів та стереотипів не хотіли погано говорити про померлих чоловіків. Саме з моменту винесення вироків по цим справам – а кожна з жінок отримала покарання у вигляді реального позбавлення волі терміном 5 років – тема захисту від домашнього та гендерно обумовленого насильства червоною ниткою проходить через всю мою правопросвітницьку  та правозахисну діяльність.

Саме по цій темі мною проведено численні тренінги для адвокатів та юристів. Я використовую будь яку нагоду, щоб поділитись своїм досвідом та знаннями в цій сфері з найбільшою кількістю людей.  Я захищала потерпілих  від зґвалтувань жінок, жінок які вчиняють вбивства партнерів після багаторічного знущання останніми над цими жінками. Захищала дітей, які постраждали від насильства. Але жодного разу не захищала гвалтівників та домашніх тиранів. Це протирічить моїм внутрішнім цінностям.

У мене є також і свій особистий досвід, як вирватись з кола насильства та почати нове життя. І я ділюсь з жінками цим досвідом, мотивуючи їх власним прикладом. Проводжу систематично на цю тему правопросвітницькі заходи в навчальних закладах та трудових колективах, використовуючи при цьому власноруч створені презентації. Постійно виступаю з цією темою на телебаченні та радіо. В період карантину проводила ці заходи в режимі онлайн та готуючи тематичні відео-лекторії.

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Найбільші успіхи правозахисного руху в Україні це – безперечно прийняття Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (2017), запровадження нових швидких способів захисту, таких як терміновий заборонний припис та обмежувальний припис.

Революційним є рішення Верховного суду від 28 квітня 2020 року у справі №754\11171\10, яким заборонено кривднику перебувати у місці проживання постраждалої особи, незважаючи на те, що він є власником 1/8 цього житла. Верховний Суд встановив, що тимчасове обмеження права користування житлом не порушує право власності кривдника на це житло, а є гарантією захисту постраждалої особи.

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Основним викликом для сучасного правозахисного руху я бачу саме низьку правосвідомість більшості людей. Люди виправдовують насильство над жінками та дітьми, маскують його традиціями, методами виховання та міфічним подружнім обов’язком.

Дуже великим викликом є девіз «Моя хата скраю», небажання втручатись в чужі проблеми. Люди думають, що це вбереже їх. Але слід пам’ятати, що дитина, яка страждала від насильства або була його свідком в чужій сім’ї, може в майбутньому стати частиною  добропорядної сім’ї, в якості невістки чи зятя. І звичайно принесе з собою модель поведінки своєї родини. Тому вважаю, що лише змінивши свідомість кожної людини, викорінивши застарілі звичаї та традиції, пов’язані з насильством, байдужість, плекаючи в собі емпатію, можливо щось зрушити з місця та змусити Закони працювати.

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Гендерна тематика завдяки правозахисному руху набула ваги та сили на даний час. Приймаються відповідні рішення та ламаються старі підходи. Я це відчуваю на собі.

У 2017 році мене було обрано головою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області. Це яскравий приклад того, як розбивається скляна стеля, адже раніше на цю посаду обирались лише чоловіки.

Гендерна тематика стосується і жінок, і чоловіків. Людям потрібно роз’яснювати, що в поняттях гендер та фемінізм немає нічого поганого, і це не проти чоловіків, а за рівність прав.

В усьому світі маємо невтішну статистику, зокрема, левова частка постраждалих від насильства – жінки.  Саме тому, насильство над жінками це – гендерно обумовлене насильство. У статті 5 Конвенції Організації Об’єднаних Націй «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» зазначено, що держава має зобов’язання: «змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок;…».

Такими стереотипними моделями є, зокрема, традиційне звинувачення жінок у провокації насильства в сім’ї та перекладення відповідальності за протиправні дії чоловіка-насильника на жінку-жертву насильства в сім’ї.

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Важко побороти стереотипи, змінити вікові ролі жінки та чоловіка у суспільстві. Іноді відчай охоплює від байдужості людей, які мають захищати, але всіма способами намагаються цього уникати. Однак, я впевнена, що нас, небайдужих жінок та чоловіків, більшість.

Саме тому я стала членкинею асоціації жінок юристок «Юрфем» та є координаторкою асоціації у м. Житомирі та області. Багато жінок завдяки нам вже відчувають себе захищеними та знаходять в собі сили боротись з домашніми тиранами та дискримінаційними утисками.

Звичайно вся свідома правозахисна спільнота України наразі з нетерпінням очікує ратифікації Стамбульської конвенції, що однозначно змінить ситуацію на краще та дозволить вселити віру у справедливість в серця постраждалих.

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Мене надихають у правозахисній діяльності такі особливі, унікальні та фантастичні жінки як Христина Кіт, Лариса Денисенко, Наталя Мелян та багато інших, які є могутньою рушійною силою правозахисного руху України.

Надихають мене і чоловіки, особливо  мій син Дмитро та чоловік Ігор, які всіляко мене підтримують та допомагають створювати тематичні презентації, фотовиставки та матеріали для тренінгів. А головне – це бажання змінити цей світ на краще і створити нашим нащадкам підґрунтя для щасливого життя.

До речі, ми з сином – єдина в Україні пара мама-син, які брали участь у всеукраїнських змаганнях із велосипедного спорту. Як на мене, це теж про ламання стереотипів.