Для кримчан вкрай болючою залишається проблема отримання допомоги по безробіттю у строки та в розмірах, які передбачені діючим законодавством. Про це свідчить характер їхніх звернень до громадської організації «Регіональний центр прав людини»

Частина 3 статті 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі – Закон) встановлює, що «допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до частин першої та другої цієї статті, і її виплата починається з 91-го календарного дня».

Для тих кримчан, яким пощастило звільнитись з місця роботи з інших підстав, ніж «за власним бажанням», проблеми не існує, проте щастить не всім.

Через побоювання переслідувань, чи з інших міркувань, значна їх кількість змушена звільнятись з попереднього місця роботи саме з формулюванням «за власним бажанням», без посилання у заявах на вимушений характер звільнення через переїзд з території Криму.

Отже, під час оформлення документів для отримання допомоги по безробіттю ці особи формально визнаються такими, що «звільнились з попереднього місця роботи за власним бажанням без поважних причин». На відміну від осіб, в трудових книжках яких зазначено інші підстави для звільнення, та які починають отримувати допомогу з 8-го дня після реєстрації в державній службі зайнятості (ч.3 ст.22 Закону), вони можуть розраховувати на отримання допомоги лише з 91-го календарного дня після прийняття на облік (ч.3 ст. 23 Закону).

Очевидно, що особи виїжджають з Криму не за «власним бажанням» а вимушено, через суспільно-політичну обстановку, яка склалась на півострові. Про вимушений характер переселення свідчить офіційна статистика. Згідно даних Міністерства з надзвичайних ситуацій, кількість вимушено переселених складає 18 358 осіб, з яких більше 11 тисяч є працездатними  (http://www.mns.gov.ua/news/34232.html).

Облаштовуючись на новому місці, люди стикаються з безліччю проблем і при цьому залишаються без гарантованої державою допомоги по безробіттю протягом трьох місяців фактично через недосконалість законодавчих положень і відсутність політичної волі держави змінити стан речей на краще.

Враховуючи зазначені проблеми, ГО «Регіональний центр прав людини» звернулось до Кабінету Міністрів України з проханням терміново ініціювати перед Верховною Радою України внесення змін до статті 23 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», які передбачали б виплату допомоги по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи на території Криму та міста Севастополя з дня звернення за такою допомогою незалежно від причин звільнення.

Але навіть тих, хто отримав допомогу на 8-ий день після звернення до державного центру зайнятості, чекає неприємний сюрприз.

Справа в тому, що пунктом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням (затв. Постановою КМУ №1266 від 26.09.2001 року з наступними змінами, далі – Порядок) передбачено, що: «розрахунковим  періодом,  за  який  обчислюється  середня заробітна  плата  (дохід, грошове забезпечення) для застрахованих осіб  …  є  останні шість календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю,  в  якому  настав  страховий  випадок  (для страхування на випадок  безробіття – в якому припинено дію трудового договору або особу  знято  з  обліку  у  державного реєстратора як суб’єкта підприємницької діяльності, припинення адвокатської, нотаріальної, творчої або іншої діяльності, закінчення проходження служби …»

При цьому, пунктом 7 Порядку передбачено, що середня  заробітна плата (грошове забезпечення) застрахованої особи обчислюється виходячи з «нарахованої заробітної плати за видами виплат, що  включають  основну  та додаткову заробітну  плату …, з яких сплачувалися страхові внески до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування».

І в цьому полягає інша проблема, яка потребує термінового вирішення.

Як відомо, суб’єкти підприємництва та юридичні особи в Криму та місті Севастополі припинили сплату єдиного внеску до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (єдиного соціального внеску – ЄСВ) з лютого-березня 2014 року через блокування рахунків Держказначейства. Ті, хто звільнився з роботи, наприклад, в березні 2014 року і переїхав на материкову частину України, та роботодавці яких встигли заплатити ЄСВ за лютий 2014 року, нічого не втратили – розмір середньомісячного заробітку був розрахований їм із урахуванням доходів за останні 6 місяців, що передували звільненню. Водночас, більшість людей продовжували працювати на підприємствах, в установах організаціях, господарюючих суб’єктах і звільнялись в подальшому з різних підстав. Під час постановки по облік у центрах зайнятості на материковій частині України, наприклад у червні-серпні 2014 року, посадові особи центрів не приймали до уваги період роботи починаючи з лютого-березня 2014 року (в залежності від того, коли підприємством було припинено сплату ЄСВ), посилаючись на відсутність відомостей про сплату працедавцями зазначеного внеску. Відповідно, розрахунок розміру допомоги по безробіттю зводився до визначення його в мінімальному розмірі – 936,65 грн (76,9% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб), у той час, як фактично середня заробітна плата у більшості переселенців була значно більшою і вони вправі були розраховувати на отримання допомоги, яка в декілька разів перевищує встановлену їм центрами зайнятості.

Положення частини 5 пункту 4 зазначеного Порядку про те, що: «місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин (тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком), виключаються з розрахункового періоду», працівниками центрів зайнятості до уваги не приймаються, хоча це б дозволило визначати дійсний розмір середньої заробітної плати для тимчасово переміщених осіб. Свою відмову працівники центрів зайнятості пояснюють тим, що наведений перелік причин є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Така позиція лише на перший погляд виглядає бездоганною, адже принцип застосування закону з урахуванням його духу ніхто не скасовував. Неприпустимість розширеного тлумачення закону чи іншого нормативно-правового акту є цілком виправданою у ситуації, коли таке тлумачення призводить до звуження прав особи. Однак, практика судів України та Європейського суду з прав людини свідчить про те, що нерідко лише розширене тлумачення тієї чи іншої норми може забезпечити не ілюзорне, а реальне здійснення прав особою.

Виходячи з того, що суть (внутрішній зміст) частини 5 пункту 4  Порядку полягає у тому, щоб середньомісячний розмір заробітку не зменшувався від причин, які не залежать від волі працівника, а блокування рахунків Держказначейства через події в Криму ніяким чином не залежало від волі працівників, цілком очевидно, що її положення вимагають розширеного тлумачення. Саме такий підхід відповідав би духу норми, передбаченої пунктом 4 Порядку.

Право особи не бути підданою дискримінації захищено статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Право на отримання допомоги по безробіттю гарантовано особі Законом. Розмір цієї допомоги обчислюється виходячи з розміру її середньомісячного заробітку. Закон не передбачає можливості для обмеження прав осіб, які переміщуються з окупованих територій. Таким чином, центри зайнятості не мають права призначати переселенцям допомогу у розмірі, який значно відрізняється від того, на який вони могли б розраховувати, якби не вимушений переїзд з Криму. Нині ж цей розмір часто відрізняється від розміру допомоги, що отримується особами, які проживають на материковій частині України. Таке ставлення до вимушених переселенців не передбачене законом та не може бути виправдано у демократичному суспільстві.

У ситуації, що склалася, до внесення відповідних змін до Порядку, правильним було б під час обрахунку середнього розміру заробітної плати для переселенців з Криму приймати до уваги шість місяців, які передували останньому перерахуванню ЄСВ працедавцем (лютий-березень 2014 року), або виключати з розрахункового періоду місяці, у які ЄСВ не сплачувався.

З метою приведення положень Порядку у відповідність до діючого законодавства України, та усунення проявів дискримінації по відношенню до кримчан, Кабінету Міністрів України необхідно терміново розробити та прийняти зміни до постанови №1266 від 26.09.2001 року, якою затверджено зазначений Порядок. Ці зміни мають передбачати, що  розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) для застрахованих осіб, які вимушено перемістились з території Криму та міста Севастополя є останні шість календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому підприємство, установа, організація припинили сплату єдиного соціального внеску (ЄСВ) на території Криму та міста Севастополя.