Апеляційний суд Харківської області дозволив Наталії К. не сплачувати судовий збір через нестачу грошей.

Родина К. розпалася у 2006-му році. Розійшлися погано, мати Наталія К. подала на батька дівчинки Каріни до суду, щоб примусити його сплачувати аліменти на утримання дитини. Суд змусив його до цього, але, якщо платити не хочеш, то знайдеш як.

Час йшов, дівчинка тим часом встигла підрости та вступити до інституту, а її мати вже чекала на іншу дитину. Грошей було обмаль, але від екс-чоловіка вона так і не отримала жодної копійки.

«Батько не хотів забезпечувати свою родину, – сказав юрист Чугуївської правозахисної групи (яка нині входить до Української Гельсінської спілки з прав людини) Роман Ліхачов, – На судовому процесі він заявив, що, оскільки держава не забезпечила йому можливість заробити гроші, то він може не працювати. Чоловік вважає, що офіційного доходу в нього немає, бо він ніде офіційно не працевлаштований, маючи випадкові заробітки».

За десять років накопичилося майже 40 тисяч гривень аліментів та 13 тисяч гривень пені. Тоді жінка зрозуміла: більше чекати не варто, і знову пішла скаржитися до суду. Чугуївський міський суд Харківської області (той самий, що колись зобов’язав батька Каріни сплачувати аліменти) залишив її позов без руху. На думку судді, жінка не зібрала належним чином завірені докази по справі, не зазначила особу, яка здійснила розрахунок заборгованості по аліментам, і – найбільший гріх – не сплатила судовий збір. На виправлення недоліків суддя дала п’ять днів. Найскладніше для матері було сплатити судовий збір.

«В неї просто не було цих 560 гривень, – сказав Роман Ліхачов, – Ця сума складає половину мінімальної заробітної платні, а вона не має прибутків і отримує тільки допомогу від держави на дитину – це біля 800 гривень на місяць».

Виходить так: нема грошей – нема правосуддя? Жінка звернулася до правозахисників Української Гельсінської спілки з прав людини, а вони порадили їй подавати на апеляцію.

Апеляційний суд зауважив, що «суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні заяви залишати її без руху та повертати заявнику». Крім того, «позовні вимоги Наталії К. випливають із аліментних обов’язків, у зв’язку з чим відповідно до Закону України «Про судовий збір» вона підлягає звільненню від сплати судового збору».

Існує також і відповідне прецедентне рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі», яке каже: «сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету».

«Це рішення стало стратегічним, оскільки подібним прикладом будуть користуватися також і інші громадяни, які не мають можливості сплачувати судовий збір, – сказав Роман Ліхачов. – Вони будуть посилатися на це рішення як на прецедент».

Правозахисники вже подали декілька схожих позовів, в яких вимагають звільнити від сплати судового збору незаможних громадян. Адже держава гарантувала їм безкоштовну правову допомогу, але не звільнила від судових витрат.

«На жаль, держава не визначила мінімальний рівень доходу громадянина, який би дозволяв звільняти його від сплати судового збору, тому кожного разу це буде відбуватися на розгляд суду, – зауважує Роман Ліхачов, – У приватних розмовах судді повідомляють, що їх дуже сварять, якщо вони звільняють позивачів від сплати судового збору, оскільки це гроші, які фактично йдуть на утримання суду».

Правозахисник Андрій Пекаренін нагадує, що в деяких випадках судовий збір перевищує 2000 гривень.

«Іноді люди судяться з приводу спадку або розділу майна, – каже він, – тоді сплата судового збору перетворюється на справжню проблему для незаможних українців».

Олег Шинкаренко спеціально для Лівого берега. Фото надані автором.