Нарешті в цій історії можна поставити крапку. Майже рік юристи Рівненської громадської приймальні УГСПЛ боролися за те, щоб бійців АТО, з якими військова частина уклала контракт на 1 місяць, а натомість протримала хлопців у зоні бойових дій півтора року – демобілізували, давши шанс відновитися від бойової втоми та стресу.

Протягом усього часу, поки розгорталась ця історія, ми періодично висвітлювали перебіг подій у питанні демобілізації семи військових, які добровільно пішли захищати Батьківщину. Чоловіки підписали відповідний контракт, проте ніяк не очікували на те, що їх обдурить військова частина. Коротко нагадаємо передісторію.

У 2014 році, через бюрократичні процедури, частину бійців не встигли оформити в рамках другої хвилі мобілізації. Оскільки третя хвиля ще не розпочалася, у Рівненському військкоматі пояснили, що єдиний спосіб приступити до служби – укласти контракт про проходження військової служби. А щоб не виникло заперечень, чоловіків запевнили, що служити їм доведеться всього один місяць, адже саме такий строк зазначено у контракті. Проте військові провели у зоні АТО півтора року, бо керівництво військової частини відмовляло їм у демобілізації.

У процесі вивчення справи виявилося, що в той період діяла норма, закріплена у статті 23 Закону України “Про військовий обов’язок та військову службу”, за якою військовим підрозділам було надано право укладати контракт про проходження військової служби строком не менше одного місяця, але не раніше закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації. Проте ця норма могла бути застосована лише під час мобілізації або воєнного стану. На момент укладення усіх спірних контрактів не було ані мобілізації, ані воєнного стану. Пізніше цю норму взагалі вилучили із законодавства.

Від імені одного з військовослужбовців, координатор та юрист громадської приймальні УГСПЛ Марія Цип’ящук підготувала та подала адміністративний позов до суду. Суд став на бік бійця АТО, встановивши неправомірність бездіяльності військової частини щодо невирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби. Українським законодавством встановлено чіткий порядок внесення змін до контракту — будь-які зміни повинні відбуватися за письмовою згодою сторін, а продовження контракту повинне оформлятися відповідним наказом командира військової частини, у якій проходить службу військовослужбовець. Жодних подібних дій з боку військової частини, яка була відповідачем у справі, здійснено не було. Суд зобов’язав військову частину припинити (розірвати) контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

До слова, питання розірвання контракту про проходження військової служби дуже гостро постало в Україні після того, як у липні 2014 року до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” було внесено зміни. Цими змінами було встановлено, що дія контрактів про проходження громадянами України військової служби продовжується до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації (підпункт 2 п. 9 ст. 23 Закону).

Військове командування починає бачити в особі правозахисників не стільки опонентів, скільки помічників. Власне, це і є одним із завдань нашої діяльності.

 

— Марія Цип’ящук, юрист громадської приймальні УГСПЛ у Рівному

«Такі оновлені норми відразу викликали дискусії серед юристів — розповідає юрист приймальні Марія Цип’ящук — При цьому суди однозначно ставали на сторону Міністерства Оборони України і відмовляли у розірванні контрактів, дія яких скінчилася. У нашому випадку ситуація дещо інша — адже військкомат уклав контракт тривалістю в один місяць. Такий строк не передбачений чинним законодавством і суперечить іншим пунктам контракту. Власне, тому ми вирішили піти шляхом визнання контракту недійсним через введення військовослужбовців в оману (їх запевняли, що через місяць дія контракту буде закінчена) та через недотримання істотних умов при його укладенні. Судовий розгляд був досить тривалим, адже представники військової частини жодного разу не з’явилися на судове засідання. Ми розуміємо, що це пов’язано не з тим, що військова частина з неповагою ставиться до суду — а, швидше, із відсутністю достатньої кількості кваліфікованих кадрів у цій частині та напруженою ситуацією на передовій».

Юристами приймальні також було подано позови від імені інших військових, які опинилися у подібній ситуації, та направлено спеціальне подання на ім’я командира військової частини. Суд задовольнив позови інших шістьох військовослужбовців, і нещодавно хлопців звільнили.

«Приємно, що в процесі розгляду справи вдалося налагодити досить ефективне спілкування з командуванням військової частини. Якщо спочатку відчувалося, що нас сприймають як опонентів, то з часом ми почали спільно обговорювати та радитися з приводу того, яким чином можна звільнити й інших бійців, по яких ще не має рішення суду, – розповідає юрист Марія Цип’ящук. – Зрештою, після оголошення чергової демобілізації у цій частині не лишилося жодного “контрактника-одномісячника”, окрім тих хто висловив бажання й надалі проходити військову службу за військовим контрактом. Однак контракти, наскільки ми розуміємо, будуть переукладені у відповідності із вимогами чинного законодавства. Це свідчить про те, що ситуація у військових частинах, зокрема щодо кадрового оформлення військовослужбовців, покращується. А ще – що військове командування починає бачити в особі правозахисників не стільки опонентів, скільки помічників. Власне, це і є одним із завдань нашої діяльності».

Особливо важливим у цій справі стало останнє рішення суду (справа № 817/3461/15). Суд об’єднав шість проваджень в одне. Прикметно, що суд під час розгляду справи висловив та обґрунтував дуже сміливу позицію щодо визначення тривалості “особливого періоду”, прийшовши до висновку, що особливий період діє виключно протягом періоду мобілізації — тобто фактично триває стільки часу, скільки визначено відповідним Указом Президента “Про часткову мобілізацію”. Пізніше нам стало відомо про ще одне рішення – цього разу Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/18425/15, де висловлена аналогічна позиція.

Так, суд, з-поміж іншого, зазначає:

«17 березня 2014 року Виконуючим обов’язки Президента України видано Указ “Про часткову мобілізацію” № 303/2014, який затверджено Законом України “Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію»” від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ.

Згідно пункту 8 цього Указу, він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України від 17 березня 2014 року №1126-VІІ “Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію” набрав чинності з дня його опублікування, а саме – 18 березня 2014 року.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу, мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України “Про оборону України” та абзацу 4 статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” настав особливий період, тривалість якого пов’язується з тривалістю мобілізації, строк якої встановлено пунктом 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 становила 45 діб: з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року.

Указом Виконуючого обов’язки Президента України від 6 травня 2014 року №454/2014 “Про часткову мобілізацію”, який затверджено Законом України № 1240-VІІ від 06.05.2014, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України № 1240-VІІ від 6 травня 2014 року «Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію” набрав чинності 7 травня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу В.о. Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 становила 45 діб: з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року.

Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014, який затверджено Законом України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ “Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію»” набрав чинності 24 липня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 становила 45 діб: з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15, який затверджено Законом України від 15.01.2015 № 113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 15.01.2015 № 113-VІІІ “Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію” набрав чинності 20 січня 2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 становила 210 діб: з 20 січня 2014 року по 22 серпня 2014 року.

Таким чином, особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року».

Оскільки рішення про оголошення війни або проведення нової хвилі мобілізації не приймалося, а строки, встановлені для проведення мобілізації за Указом № 15/2015, на даний момент закінчилися, наразі в Україні особливий період не діє.

Марія Цип’ящук підсумовує: «Якщо в подальшому суди приймуть за основу таку позицію, то вона кардинально змінить умови проходження військовослужбовцями військової служби, адже дуже багато таких умов у військових підрозділах прив’язують саме до дії ”особливого періоду” і чимало ущемлень та порушень прав військовослужбовців — починаючи з неправомірного продовження контрактів, завершуючи правом на відпустки чи інші види відпочинку, матеріально-технічне забезпечення, інші соціальні права військових — виправдовують тим, що діє “особливий період”, – зауважує юристка. – Я вважаю, що зміни до законодавства, якими фактично легалізоване безтермінове примусове утримування військовослужбовців на військовій службі – неприпустимі. А така форма залучення до праці, на нашу думку, – може підпадати під дію ст. 4 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка забороняє рабську працю. Попри те, що військова служба є винятком з цієї статті, повинні бути законні підстави та умови несення такої служби. У випадках одностороннього проводження контрактів про військову службу без згоди військовослужбовця, без зазначення фактичного строку дії контракту – навряд чи можна говорити про законні підстави».

У цій справі є чимало спірних моментів, колізій у законодавстві, які можна тлумачити по різному. Але це рішення є прикладом того, що суд при вирішенні справи, дійсно керувався принципом верховенства права і став на захист інтересів заявників. На нашу думку, це ще один вагомий крок уперед на шляху до утвердження поваги до прав людини.

Підготували Тетяна Гончарук та Марія Цип’ящук