Біженцям в Україні доводиться зіштовхнутися з корупцією, неможливістю працювати, вступати в шлюб та лікувати дітей. Про це розповіли експерти Коаліції з протидії дискримінації в Україні під час прес-клубу, присвяченому Міжнародному дню біженців, який проходив за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Під час дискусії, яка відбулася, співкоординатор проекту «Без кордонів» Центру «Соціальна дія» Максим Буткевич розповів про юридичні та соціальні проблеми, з якими стикаються біженці й шукачі притулку в Україні. Наталія Гуржій, керівниця Благодійного фонду "Рокада", розказала про незадовільний стан справ у сфері інтерграції біженців до українського суспільства, проілюструвавши це невизначеністю подальшої долі унікального проекту – Інтеграційного Центру для біженців у Києві, який, по багатьох роках роботи, перебуває на межі закриття. Ганна Ленчовська, виконавчий директор Конгресу національних громад України (КНГУ), поінформувала про досвід інтеграції дітей біженців у дитячих таборах, що їх натепер проводить КНГУ – без допомоги з боку держави.

Максим Буткевич наголосив, що міжнародні організації вважають Україну країною, небезпечною для біженців. Він зазначив, що однією з основних проблем, з якими доводиться зіткнутися шукачам притулку в нашій країні, є неефективна система надання притулку. Адже часто не зрозуміло, на підставі чого виносяться ті чи інші рішення, чому одній людині відмовляють, а іншій дають статус біженця. Іноді процедура отримання статусу триває роками. Весь цей час люди перебувають в Україні. Без документів, що посвідчують їх особу, крім довідки міграційної служби про звернення на отримання статусу біженця.

Звісно, з такою довідкою неможливо легально зняти житло чи працевлаштуватися. Неможливо навіть взяти шлюб. Адже в людей вимагають довідку про те, що вони не перебувають в іншому шлюбі. Надати її може тільки посольство країни, звідки людина втікала. Звісно, що до посольства ніхто не звертається.

Організатори також розвінчали міф про те, що держава витрачає величезні кошти на біженців. За словами експертів, уряд не надає жодної допомоги тим, хто просить притулку. За державний бюджет утримуються два лише центри тимчасового розміщення біженців. Переважна кількість таких людей проживають у містах, самотужки шукають роботу, самотужки знімають житло, вирішують проблеми з реєстрацією та міліцією.

Єдина допомога, яка зараз надходить для біженців від держави, одноразова і становить 17 гривень. Інша допомога надходить тільки від міжнародних та громадських організацій. 

Закон передбачає, що шукачі притулку мають право на тимчасове працевлаштування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів. Щоправда, такого порядку досі не існує. Тому легальна праця фактично унеможливлюється і люди, які бажають заробити на їжу та житло, стають об’єктами для вимагання грошей з боку міліції.

Шукачі притулку також не мають права на безкоштовне медичне обслуговування. Тому навіть коли хворіють їхні діти, допомогти їм без грошей неможливо. А грошей у них немає. Це порушує Конвенцію про права дитини, яку підписала та ратифікувала Україна. 

Експерти зазначають, що, попри окремі позитивні зрушення, вони поки не мають підстав для оптимізму і наголошують, що надання притулку в Україні є не питанням бажання, а обов'язком держави, відповідно до підписаних і ратифікованих міжнародних конвенцій. Українській владі час виконувати взяті на себе зобов'язання, і привести як законодавство, так і практику у відповідність до кращих міжнародних прикладів – або ж денонсувати свій підпис під Конвенцією 1951 р. і публічно відмовитися від одного з принципових правозахисних зобов'язань.