Проблеми із державною підтримкою членів сімей загиблих військовослужбовців не виникли із початком АТО в Україні, про що постійно повідомляється у ЗМІ. Насправді, з ними родини померлих вояків стикалися й раніше. Яскраве тому підтвердження – незаконне анулювання статусу особи, на яку поширюється чинність закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» рівненським вдовам військовослужбовців, що померли внаслідок захворювань, одержаних в період проходження військової служби ще до сумнозвісних подій на Сході нашої країни. Лише завдяки підтримці юриста та координатора громадської приймальні УГСПЛ у м. Рівне Марії Цип’ящук вдалося встановити справедливість. Про що ми розповімо по порядку.

Мінлива позиція чиновників

26 жовтня 1998 р. Міністерство праці та соціальної політики України у відповідь на запит Міністерства оборони України адресувало Лист №01-3/1589-05-3 із роз’ясненнями щодо можливості надання статусу особи, на яку поширюється чинність закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» членам сім’ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювань, одержаних в період проходження військової служби. У ньому, зокрема було визнано, що п. 1 ст. 10 зазначеного закону поширюється на членів сімей померлих військовослужбовців, захворювання яких одержано в період проходження військової служби, незалежно від місця служби та участі в бойових діях, якщо причинний зв’язок їх смерті пов’язаний з отриманням захворювання.

Разом з тим 10 листопада 1998 року Головне фінансове Управління Міністерства оборони України надало роз’яснення на звернення Мінсоцпраці, в якому вказало, що причинний зв’язок захворювання, одержаного в період проходження служби, зі смертю встановлюється органами медико-соціальної експертизи, для чого військовим комісаріатом повинна була надаватися необхідна допомога при зверненні членів сімей померлих військовослужбовців. (Лист 3/1589-05-3 від 26.10.1998 р.). Цей лист було направлено також і Рівненському військкомату.

Саме на підставі вказаних нормативно-правових актів вдови військовослужбовців у Рівному отримали свої посвідчення та пільги, які встановлені законодавством для відповідної категорії громадян.

Окрім зазначених нормативно-правових актів вищих органів державної влади, Головним управлінням праці та соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації та Рівненським обласним військкоматом надавалися додаткові підтвердження правомірності користування членами родин загиблих військовослужбовців пільгами, передбаченими законом (наприклад, Лист Рівненського обласного військкомату від 29.07.2005 р. №411-ю та Лист Головного управлінням праці та соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації від 17.08.2005 р. №06-Г-672). Проте, 1 березня 2010 року Міністерство праці та соціальної політики України чомусь змінило свою позицію. Про що свідчить новий лист № 164/0/15-10/014, яким скасовує дію листа від 26.10.1998 року №3/1589-05-3.

Як результат, протягом 2013 – 2014 років рішеннями Комісії для розгляду питань, пов’язаних зі встановленням статусу згідно закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому позбавило 126 осіб статусу члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни. Підставою для прийняття таких рішень було те, що ці громадянки не надали (повторно) відповідних документів, які підтверджують приналежність їхніх померлих чоловіків до осіб, визначених в ст.ст. 6,7 Закону.

Ось, як про це розповідає вдова військовослужбовця Світлана Бадражан:

-У лютому 2014 року я звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому за видачею мені талона на безкоштовний проїзд. Це одна з пільг, які передбачені законодавством для осіб зі статусом «Члена сім’ї загиблого» – 50% вартості квитка один раз на рік, або 100% – 1 раз на два роки. В Управлінні весь час відтягували відповідь, потім почали вимагати, щоб я надала документи, які підтверджують, що мій чоловік був учасником бойових дій, аж поки в травні я не дізналася, що рішенням Комісії мене позбавили статусу. Але ж коли у 2005 році я оформлювала статус – то подала всі необхідні документи. Не розумію, чому я знову повинна була це робити, якщо посвідчення мені було видане пожиттєво.

За словами юриста та координатора громадської приймальні УГСПЛ Марії Цип’ящук, підстав для перегляду дії таких посвідчень, як і підстав їх скасування, чинним законодавством не встановлено. Це підтвердило Мінсоцполітики у своїй відповіді від 14.11.14 року. Однак, місцеве Управління праці та соціального захисту населення чомусь не зважало на таку обставину.

Судова перемога

Не всі вдови, позбавлені допомоги держави, вирішили змиритися із ситуацію. Найактивніша серед них – Світлана Бадражан подала на таке рішення Управління праці та соціального захисту населення позов до Рівненського міського суду. Адже численні звернення з цього приводу до мера міста Рівного – Хомка Володимира Євгеновича, Начальника Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому Мельник Віри Миколаївни, а також заяви до міліції, прокуратури, Президента України, ВРУ, КМУ та Омбудсмена не дали позитивних результатів.

На жаль, справу у першій інстанції вона програла. Зневірившись у можливість відновлення свого права, жінка вирішила не подавати апеляційну скаргу, аж поки в серпні 2014 року не звернулася до громадської приймальні УГСПЛ в м. Рівному. Тоді ж було вирішено продовжити добиватися справедливості у суді.

– Найпершою перешкодою на цьому шляху виявилося те, що станом на вересень 2014 року повного тексту рішення на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень України не було. Адже під час його оголошення суд скористався правом, передбаченим ст. 160 КАСУ, і оголосив лише вступну та резолютивну частини, — розповідає юрист та координатор громадської приймальні УГСПЛ у Рівному Марія Цип’ящук. – Не було цього рішення і в суді. При цьому, згідно законодавства, суд повинен був оформити та надіслати копію рішення сторонам процесу протягом 5 днів з дня закінчення розгляду справи. Лише після звернення за моєю порадою позивачки Бадражан із заявою про видачу копії судового рішення до голови суду, вона була оформлена та надіслана поштою адресату. Таким чином, рішення ще не набрало законної сили, що дало змогу відновити строки на апеляційне оскарження.

Проте, і тут не обійшлося без ускладнень. Після того, як Житомирський апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження, справу більше місяця (!) не передавали йому із Рівненського міського суду. При цьому звідти простим листом було надіслано повідомлення про те, що матеріали, начебто, направили в Житомир ще 3 жовтня 2014 року. Насправді ж, їх передали аж в листопаді, і то – лише після того, як позивачка подала кілька заяв, скаргу на бездіяльність працівників апарату суду та побувала на особистому прийомі у Голови Рівненського міського суду.

Через це судове засідання в Житомирському апеляційному адміністративному суді відбулося лише 2 грудня 2014 року за відсутності представників Управління праці та соціального захисту населення, які на нього просто не з’явилися. Сторону апелянта представляли сама позивачка та її представник – юрист ГП УГСПЛ в м. Рівне Марія Цип’ящук.

Цього разу суд визнав правомірність вимог та аргументованість доводів, приведених у апеляційній скарзі, і скасував незаконне рішення Комісії, яким Світлану Бадражан було позбавлено статусу «Члена сім’ї загиблого». Більше того, задовольнивши вимоги частково – суд підкреслив, що відновлювати такий статус немає потреби, оскільки його дія і не припинялася. Крім того, суд відзначив, що Управління праці та соціальної політики не мало права вимагати від громадян повторного підтвердження свого статусу. Своїми діями даний орган місцевого самоврядування порушив вимоги ст. 19 Конституції України, яка зобов’язує діяти в межах та на підставах, визначених законом.

Попри це, Управління праці та соціального захисту населення оскаржило таке рішення в касаційному порядку. Але 25 грудня 2014 року Вищий адміністративний суд України відмовив йому у відкритті касаційного провадження у зв’язку з тим, що «касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або процесуального права».

Наслідування вдалого прикладу

У день Святого Миколая – 19 грудня Світлана Бадражан з допомогою юриста громадської приймальні УГСПЛ подала заяву до Управління праці та соціального захисту населення про виконання рішення апеляційного суду. На початку січня 2015 року воно було повністю виконане. А 22 грудня 2014 року на прохання 12 вдів загиблих (померлих) військовослужбовців у рівненській приймальні УГСПЛ було складене чергове колективне звернення до Управління праці та міського голови з проханням врахувати позицію колегіального суду, з якої чітко вбачається, що дії Управління, починаючи з факту вимоги надати первинні документи і, завершуючи винесенням рішення про визнання їх неналежності до числа «Членів сім’ї загиблого», є незаконними. З урахуванням думки суду вкотре пропонувалося скасувати рішення Комісії, якими громадян було позбавлено статусу «Члена сім’ї загиблого».

Проте, у відповідь отримали відмову на тій підставі, що «судове рішення від 02.12.14 стосується лише Бадражан С.Д.» і ніяким чином не зобов’язує Управління поновлювати статус «Члена сім’ї загиблого» іншим особам. «Ці відповіді надані не по суті звернення, адже в ньому жодним чином не йшлося про те, що рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду поширюється й на інших осіб», — вважає Марія Цип’ящук.

Відомо також, що Управління надіслало запит до суду, який виніс це рішення, про його роз’яснення. Житомирський апеляційний адміністративний суд повторно витребував справу з Рівненського міського суду для дачі відповіді на такий запит. Разом з тим, Управління та міський голова не вважали за потрібне дочекатися відповіді із суду та знову на власний розсуд вирішили питання.

– На жаль. ні офіційна позиція суду, ні вмовляння, ні логічні доводи не можуть переконати посадовців визнати свою помилку, – зазначає Марія Цип’ящук. –У даному випадку Управління праці та соціального захисту населення наряду з іншими місцевими органами та органами державної влади на місцях нагадують швидше Оруеллівські Міністерства, назви яких відображали діаметрально протилежно суть їхньої діяльності. Як-то кажуть: маємо те, що маємо, але продовжуємо працювати!

Наразі юристом громадської приймальні УГСПЛ в м. Рівне готується кілька паралельних позовів щодо відновлення прав громадян, відносно яких орган місцевого самоврядування прийняв відверто незаконні рішення. Сподіваємося, що суд так само, як і у випадку з позовом Світлани Бадражан, ухвалить позитивні рішення.