Після міжнародного військового конфлікту 1992-1995 рр. Боснія і Герцеговина сформувалася як федеративна держава з трьома державними мовами (боснійська, хорватська, сербська) та двома утвореннями: Федерація Боснії і Герцеговини та Республіка Сербська. Остання має власну конституцію. Втрати під час війни фіксуються на рівні понад 94 тис. загиблих та понад 1,8 млн. переміщених осіб.

Оскільки в боснійській війні відсутні в чистому вигляді «переможці» та «переможені», увічнення пам’яті жертв на національному рівні досі перебуває в зародковому стані. Загально відомі приклади меморіалізації воєнних подій є досить нечисельними – меморіальний центр жертвам геноциду в Сребрениці, меморіали в Козарац та Вишеграді, кладовище Ковачі (Сараєво). Певну роль у створенні єдиного підходу до осмислення минулого відіграють День Незалежності та День державності.

Проте кожна етнічна група досі зберігає та передає наступній генерації власні – націоналізовані та травматичні – спогади про конфлікт, які тримають у фокусі злочини, вчинені іншими етнічними групами. Тому в кожній конкретній громаді меморіалізація жертв війни відбувається залежно від того, яка етнічна група формує місцеві органи влади. Як правило, муніципалітети відмовляють жертвам війни з числа етнічної меншини на своїй території встановлювати пам’ятник або меморіальну дошку.

Так, нездійсненими залишаються спроби встановити меморіали загиблим полоненим (боснійцям та хорватам), які утримувалися в селищах Омарська, Трнопольє, Кератерм на території Республіки Сербської. Лише в м. Козарац (Республіка Сербська) збудований меморіальний комплекс 1226 загиблим боснійцям є винятком завдяки тому, що населення Козараца на 95% складають мусульмани-боснійці. Аналогічним чином боснійськими органами влади були заблоковані ініціативи щодо розміщення меморіальних знаків на честь сербських військовослужбовців в містах Сараєво та Челебічі.

Як результат, в Боснії і Герцеговині немає жодного пам’ятника, присвяченого загальним жертвам, водночас як немає національного закону, який би регулював роботу з історичною пам’яттю та будівництво меморіалів. Лише в Республіці Сербській є закон, в якому зазначається можливість встановлення меморіалів у випадках, коли це має важливе значення для громади. Дослідники констатують, що меморіалізація залишається вкрай політизованим процесом, а пам’ятники майже завжди будуються за етнічною ознакою, без координованого підходу з боку держави, несучи лише деструктивні повідомлення про те, хто був жертвою, а хто злочинцем.

Такий підхід продовжує сприяти існуванню нетерпимості на етнічному ґрунті та відкритому запереченню воєнних злочинів, які мали місце з боку усіх сторін конфлікту. В радикальному вигляді це призводить до спроб мінування меморіалу у Сребрениці, фінансування неурядових проектів з метою заперечення факту геноциду боснійців, випадкам знищення пам’ятних табличок в місцях загибелі жертв війни.

Олег Мартиненко, експерт УГСПЛ

Для експертів та дуже допитливих є джерела, де можна почитати про це більше:

Bosnian War Memorials Become Political Battleground. Dzana Brkanic.

https://balkaninsight.com/2016/08/08/bosnian-war-memorials-become-political-battleground-08-08-2016/

Calls for War Memorials Divide Bosnia. By Rachel Irwin, Velma Šarić. https://iwpr.net/global-voices/calls-war-memorials-divide-bosnia

Divisive Memorials Are Holding Back Bosnia. Radhika Singh. Sarajevo. July 24, 2014. https://balkaninsight.com/2014/07/24/divisive-memorials-are-holding-back-bosnia/

Текст та інфографіка підготовлені в рамках співробітництва УГСПЛ з Національною платформою «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»,

https://www.facebook.com/nationalpatformfordialogue/