Автор: Ірина Ухваріна, громадська приймальня БО «Фонд милосердя та здоров’я» (УГСПЛ, м. Херсон)

Всі фото автора 

У Музиківці на Херсонщині вже давно немає тяжких злочинів і вулиці блищать чистотою. Всі, хто сюди приїздить, дивуються – як вдається дотримуватись такого порядку? На це голова Музиківської громади Олександр Лейбзон відповідає коротко: «А у нас є Шабельніков і «Чорна Дуся».

На під’їзді до Музиківки нам зустрілася «швидка допомога». Виявляється, вночі в селі померла бабуся. Жінка була поважного віку, довго хворіла, лікарі напередодні попереджали родичів, щоб вже «готувалися», тому в її смерті не було нічого підозрілого.

Але все одно, навіть у таких випадках, треба викликати «швидку» та поліцію, щоб вони переконалися та засвідчили, що стареньку ніхто не вбив. Проте в Музиківці, на виклик, замість слідчо-оперативної групи з Білозерського відділення поліції, приходить місцевий «шериф», інспектор сільради з охорони правопорядку Сергій Григорович Шабельніков. Оглядає померлих, фотографує, складає необхідні документи, та одразу, з телефону, відсилає все по електронці у відділення поліції.

Місцеві мешканці зовсім цьому не дивуються, настільки звикли до його постаті. Сергій Шабельніков років двадцять пропрацював на селі дільничним офіцером міліції. Проте, коли вийшов на пенсію, цю роботу фактично не залишив. Зняв тільки погони, та став працювати в сільському опорному пункті з охорони правопорядку, як добровільний помічник дільничного. А згодом його взяли в штат сільради, теж «по профілю». Таким чином, будучи вже на пенсії, цивільною людиною, Сергій Шабельніков ще майже 20 років подовжує наглядати в селі за спокоєм.

Жителі Музиківки навіть наше питання, що думають про роботу свого інспектора з охорони правопорядку, спочатку не зрозуміли:

– А хто це у нас такий?

– Так Сергій Шабельніков.

– Григорович?!! Та хіба він якийсь інспектор? Він же у нас цей, як його, коротше, – головний тут, замість поліції. Відділення далеко (за тридцять кілометрів), дільничних немає, ото, якщо щось треба, то у нас цим Шабельніков займається. Втім, у нас давно вже нічого «такого страшного» не трапляється. Адже Григорович, він – такий…

Інспектор з охорони правопорядку працює не сам, декілька років тому у нього «з’явилася» напарниця, Євдокія Василівна Амелькіна. Цікаво, що вона була тоді ще «чужою»: тільки купили з чоловіком дім в Музиківці, переїхали жити сюди з іншого району області, та почали шукати роботу. Спочатку в Центрі зайнятості їй запропонували попрацювати в селі тимчасово на громадських роботах по програмі «Шерифи», тільки з ухилом більш на дотримання правил благоустрою. І все начебто було добре, секретар сільради вже домовилась з фахівцями Центру зайнятості, що беруть Євдокію Василівну на постійну роботу інспектором з питань благоустрою в Музиківці, проте голова сільради, Олександр Лейбзон, як дізнався про це – «уперся»: «Ні, вона не підходе».

«Прихожу я в сільраду до голови, Олександра Арнольдовича, й питаю, що не так, – згадує Євдокія Амелькіна. – Він і каже: «Ти чужа. Ти тут нікого не знаєш. Як з людьми працювати будеш? Нам треба, щоб людина всіх тут знала, і цю людину всі теж знали, та дослухалися». А я йому: «Це я поки що нікого не знаю і мене не знають. Познайомлюсь. А якщо не буду справлятися, то звільните!» Він ще трохи попитав мене, ми поговорили, й він погодився».

Незабаром Олександр Лейбзон розпорядився виділити від сільради у користування Євдокії Василівні скутер, бо село велике, то ж за день обійти всіх пішки дуже важко. А в інспектора сільради з питань благоустрою з’явилось прізвисько: «чорна Дуся», бо вона: «носиться по вулицях на тому чорному скутері, як на мітлі, все бачить, навіть малесенький безлад помічає».

Коли півтора року тому дві сільради, Музиківська та Східного, об’єдналися в одну громаду, в Східному теж захотіли мати «свого шерифа», щоб у їх селі також був такий порядок.

Взяли на півставки свого земляка, Дмитра Поздняка, адже «хлопець тямущий, порядний та відповідальний». Але пропрацював він на цій посаді всього декілька місяців. Не витримав, написав заяву про звільнення за власним бажанням.

Як пояснила його дружина, Світлана Позняк (на фото), йому було важко «пересилити себе», робити людям зауваження, складати на них протоколи. Дмитро зовсім не конфліктна, чуйна, добра людина. До того ж півсела – або родичі, або друзі. Як їм вказувати на непорядок? Але ж до всіх треба рівно відноситись, вимагати від всіх однаково. Проте останньою краплею було те, що йому доручили оглянути померлого: «В сім’ї горе страшне, люді кричать, ридають, а я його повинен перевертати, фотографувати?!!»

Зараз на його місці працює теж корінний східничанин Павло Базовко. Поспілкуватися з ним, нам, на жаль, не вдалося. Він якраз поїхав у відрядження – переймати досвід інших громад. Але староста села Східне Тетяна Вова каже, що він з обов’язками справляється. У Павла більше хисту та досвіду до такої роботи: працює ще, доба через три, у Дар’ївській виправній колонії № 10 (установа для утримання та перевиховування тих, хто скоїв злочин вперше, але злочин – тяжкий). А коли вдома, то завжди, і у святковий день, і вночі, приходить землякам на допомогу. Він теж, наказом по Білозерському відділенню, значиться як добровільний помічник дільничного, тобто має право складати деякі адмінпротоколи.

Але робота була б ще ефективнішою, вважають музиківські «шерифи», якби на законодавчому рівні розширили повноваження адміністративних комісій при сільрадах. Бо добровільний помічник дільничного офіцера поліції має право складати тільки протоколи про порушення правил благоустрою, утримання домашніх тварин, та торгівлі в невстановленому місці. Потім ці протоколи в суд не передають, їх розглядають на адмінкомісії в сільраді. Якщо людина перший раз ослухалась попередження «шерифа», то зазвичай призначають мінімальні, невеличкі штрафи. Якщо ж повторно скоїв те ж саме, то сума штрафу збільшується. І по таким «статтям» Кодексу України про адміністративні правопорушення, питання вирішуються набагато швидше, й люди сплачують гроші в місцевий бюджет. Та й результат «у наявності», – в селі чисто, травичка усюди покошена, собаки по вулицях без догляду не бігають, худоба випасається на пасовиськах, навозу коло домівок, та взагалі, будь-якого сміття, немає. Навіть автівки стоять у дворах, а не на обочинах «під вікнами», перешкоджаючи проїзду іншим. Проте в селі є правопорушники, на яких «виховна бесіда» не діє, а щоб «провчити» їх, треба до поліції звертатися. Клопоту від того більше, ніж результату, та й витрати зайві. Поліція тільки бензину спаліть набагато більше, поки доїде до села, ніж сума того штрафу.

«Ми вже два роки самі свої справи вирішуємо, без поліції, – каже Сергій Шабельніков. – От якби наша адмінкомісія мала право розглядати протоколи ще, наприклад, за п’янку, за насилля в сім’ї, за дрібне хуліганство, – то порядку було б більше. І гроші йшли б в бюджет громади».

Що повноважень у «шерифів» малувато, вважає і староста с. Східне Тетяна Вова:

«Ми всі разом ловимо людей, які вирубують зелені насадження, але ми не можемо їх притягнути до відповідальності, розумієте? Навіть поліція цього не може зробити. Було б добре, щоб наш інспектор теж мав право складати такі адміністративні протоколи, щоб їх потім розглядали у нас на комісії».

Крім того, на думку мешканців громади, посилення покарання за водіння у п’яному вигляді, в деякому сенсі негативно вплинуло на роботах з благоустрою сіл. Як пояснила Євдокія Амелькіна, раніше п’яниць карали громадськими роботами й вони працювали у селі: підмітали вулиці, прибирали сміття, обпилювали дерева. Тепер передбачено тільки штраф. Так, штрафи дуже значні й можливо це покращує ситуацію на вулицях в містах та на трасах державного значення. Проте на сільських дорогах п’яниць за кермом навіть більше з’явилося. Адже зараз там їх просто ніхто не зупиняє. Бо нікому.

Публікація підготовлена ​​в рамках проекту «Шерифи для нових громад» за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Чарльза Стюарта Мотта. Проект реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір». Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.