З нагоди міжнародного дня захисту прав жінок – 8 березня, знов турбує питання гендерної рівності. І не випадково. У Женеві (Швейцарія) на 45-ій сесії Комітету Організації Об’єднаних Націй з ліквідації всіх форм дискримінації жінок було розглянуто об’єднану періодичну доповідь України про виконання нашою державою положень Конвенції про ліквідацію дискримінації щодо жінок. А невдовзі після цього український парламент проголосував проти законопроекту 1232, який передбачав рівні виборчі можливості для жінок і чоловіків.

Та повернемось до слухань у Женеві – що там відбулося, як сприйняли звіт та якими були рекомендації. Українську делегацію, до речі, очолював керівник постійної місії України в міжнародних організаціях в Женеві Микола Маймескул. До її складу входили радник Міністра внутрішніх справ України Катерина Левченко, начальник Департаменту сімейної та гендерної політики Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту Елла Ламах, начальник Департаменту шкільної та дошкільної освіти Міністерства освіти та науки України Олег Єресько, а також координатор програми рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та прав жінок ООН в Україні Лариса Кобелянська. Отже наш співрозмовник член делегації Катерина Левченко.

-Доповідь української делегації “Про виконання державою Конвенції ООН щодо ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок” розглядалася постатейно (відповідно до кількості статей Конвенції). Далі учасники делегації інформували колег про те, що зроблено та проблеми, пов»язані з імплементацією положень Конвенції. Варто зауважити, що доповідь у Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок надійшла ще у 2008 році. За цей час його члени мали змогу ознайомитися із документом та надіслати в Україну більше 50 запитань, на які Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту (як відповідальний орган центральної влади з питань гендерної політики) спільно з МВС, іншими міністерствами мали надати відповіді та роз’яснити, що вже зроблено у цьому напрямку.

Захист цієї доповіді – дуже цікава процедура. Так, кожні чотири роки держави-учасниці Конвенції готують періодичну доповідь, у якій звітують про досягнення та проблеми імплементації положень Конвенції «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок». Оскільки комітет перевантажений, Україна у 2002 році представляла 4 та 5 об’єднані доповіді, а цьогоріч була 6 та 7 об’єднані доповіді. Після завершення цієї процедури члени Комітету прислали учасникам української делегації свої рекомендації-запити, відповіді на які Україна має підготувати упродовж двох років. Комітет наполегливо закликає Україну як державу-учасницю проводити інформаційно-роз’яснювальні кампанії для громадськості, активізувати здійснення освітніх і навчальних програм, зокрема, для суддів, адвокатів і співробітників правоохоронних органів з питань сфери дії Конвенції.

Комітет закликає Україну у співпраці з жіночими організаціями розробити і прийняти новий національний план дій, який має забезпечити комплексний підхід до гендерної рівності з чіткими цілями і критеріями, та відповідно виділити достатні фінансові ресурси для його здійснення.

Україні рекомендовано сприяти поширенню інформації щодо ліквідації дискримінації за ознакою статі та гендерних стереотипів. Крім того, на думку експертів, доречно вжити всіх необхідних заходів для того, аби забезпечити жінкам, які стали жертвами насильства в сім’ї, повний доступ до притулків та центрів соціальних жертв.

Незважаючи на збільшення числа жінок на виборних посадах в органах місцевого самоврядування і на дипломатичній службі, Комітет знову висловив стурбованість щодо недостатнього представництва жінок у вищих владних ешелонах, у тому числі в якості депутатів Верховної Ради, серед яких жінки становлять лише 8 відсотків.

Висловлене також занепокоєння з приводу реального становища жінок на ринку праці. Зокрема, щодо високого рівня безробіття. З приводу суттєвих розбіжностей в оплаті праці між чоловіками і жінками тощо.

Складна ситуація із наданням допомоги потерпілим від насильства, адже фактично немає притулків та центрів для надання допомоги потерпілим. Утім адміністративні стягнення, що накладають у випадках насильства в сім’ї, фінансово б’ють не лише по кривднику, а по всій родині.

Більшість запитань до представників української делегації стосувалися проблем домашнього насильства і торгівлі людьми, але не лише з точки зору дискримінації жінок, а і з точки зору освіти, підвищення кваліфікації державних службовців, правового захисту жінок, тощо.

Запитання експертів продемонстрували, що питання домашнього насильства і торгівлі людьми актуальні не тільки для України, а й для всього світу. Україні є чим пишатися. Починаючи з 2002 року зроблено чимало. Зокрема, 2005 року було прийнято Закон України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків” (вступив в силу з 1 січня 2006 року), 2003 року – внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, 2008 року – внесено зміни до Закону України “Про попередження насильства у сім’ї”.

Крім того, запроваджено так звані корекційні програми, введено арешт як вид стягнення, який може застосовуватися уже з першого разу, а не при систематичному скоєнні домашнього насильства, створено гендерні ресурсні центри.

У багатьох вищих навчальних закладах почали вивчатися курси з основ теорії гендеру, а на рівні міністерств було створено робочі гендерні групи, розроблено програми сприяння і впровадження програми гендерної рівності, у тому числі і в Міністерстві внутрішніх справ. 2006 року постановою Кабінету Міністрів було затверджено державну програму сприяння впровадженню гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, 2005 – створено в системі МВС окремий Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми.

Цей перелік можна продовжувати й далі. Водночас, ми чудово розуміємо, що існує чимало проблем і вдячні членам Комітету за рекомендації, які будуть сприяти більш ефективній роботі у цій сфері.

Члени Комітету ООН високо оцінили звіт, високий рівень відкритості та відвертості відповідей та дискусій, а також розуміння існуючих проблем та прихильності до їх вирішення. Ними було відзначено прогрес у сфері законодавчого забезпечення політики гендерної рівності, протидії домашньому насильству та торгівлі людьми, прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок», введення курсів з гендерної проблематики в системі освіти, організацію тренінгів та навчань державних службовців в цій сфері.

Під час звітування обговорювалися існуючі серйозні проблеми захисту прав жінок. Так, члени делегації говорили про наявність гендерних стереотипів в суспільній свідомості та в підручниках для навчання, мале представництво жінок в органах влади вищого рівня, поки що не сформованість механізмів правового захисту жінок, неефективність застосування штрафів як основного виду адміністративного стягнення у випадках домашнього насильства, недостатність судового переслідування злочинців у випадках торгівлі людьми, проблеми уразливих категорій жінок, зокрема ромської національності, обмеженість в доступі до соціальних та інших послуг потерпілими від домашнього насильства та торгівлі людьми, тощо.

3 березня члени офіційної делегації України, яка у січні представляла в ООН доповіді про виконання державою Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, відповідно до рекомендації Комітету ООН з ліквідації дискримінації стосовно жінок, інформували про хід та результати звіту засіданні Комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.

Член делегації Елла Ламах акцентувала на основних зауваженнях та рекомендаціях, які Комітет ООН із ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок вже передав в Україну для реагування та надання відповіді протягом двох наступних років. На жаль, одне з них, яке стосується необхідності та важливості застосування квот для підвищення рівня представництва жінок на вищих щаблях влади, вже було проігноровано парламентарями, які 9 лютого цього року проголосували проти законопроекту 1232, який у випадку його прийняття мав би забезпечити рівні можливості жінок і чоловіків в кожній п’ятірці виборчих списків.

Надіслані Комітетом ООН зауваження та рекомендації мають втілюватися в життя представниками усіх гілок влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями.

Члени української делегації планують включити їх до проекту нової програми сприяння впровадження гендерної рівності в суспільстві і відкриті до співпраці і з представниками третього сектору та із засобами масової інформації для розповсюдження ідей Конвенції, руйнування стереотипів в суспільстві, формування ефективних планів дій.