До Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) звернулося декілька громадян України з питанням, чи не порушує послуга мобільного оператора «Київстар» «Навігатор» право людини на приватність та таємницю телефонних розмов?

Приводом для звернень стало розміщення наступної інформації на сайті оператора: «Послуга «Навігатор» дозволить координувати та контролювати пересування співробітників або об’єктів за допомогою лише комп’ютера та мобільних телефонів компанії».

З цим питанням Українська Гельсінська спілка з прав людини звернулася до самого мобільного оператора. Наводимо його відповідь:

„Згідно зі статтею 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію не можливо.

Таким чином, стаття 31 Конституції безпосередньо визначає, зокрема, гарантоване право людини і громадянина на телефонні розмови. Дана стаття не містить положень щодо порядку розповсюдження інформації про споживача, маршрутів передавання телекомунікаційних послуг, порядок пересування споживача абощо.

Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі права на таємницю телефонних розмов, можливе виключно в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України, зокрема, Кримінально-процесуальним кодексом України та  Постановою Пленуму Верховного суду України від 28.03.2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства».

Окрім того, слід зазначити, що ст. 31 Конституції стосується прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, тобто, на суб’єктів господарювання не поширюється.

Водночас, ст. 34 Закону України «Про телекомунікації» (далі – Закон) передбачено, що оператори телекомунікацій повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність відомостей щодо споживача, отриманих при укладенні договору, наданих телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо. Інформація про споживача та про телекомунікаційні послуги, що він отримав, може надаватись у випадках і в порядку, визначених законом. В інших випадках зазначена інформація може поширюватися лише за наявності письмової згоди споживача. 

Слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 1 Закону споживач телекомунікаційних послуг – це юридична або фізична особа, яка потребує, замовляє та/або отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб.

Послуга рухомого (мобільного) зв’язку «Навігатор» надається юридичним особам, фізичним особам-підприємцям, з якими украдено договір про надання телекомунікаційних послуг (далі – Корпоративний клієнт), відповідно до якого ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» (далі – Оператор) надає Корпоративному клієнту послуги рухомого (мобільного) зв’язку, а Корпоративний клієнт користується цими послугами та своєчасно оплачує їх на умовах, визначених договором. Відповідно до умов договору Оператор надає абоненту SIM-картки і послуги рухомого (мобільного) зв’язку. Водночас, абонент має один особовий рахунок, за яким здійснюються розрахунки за надані послуги щодо всіх наявних у Корпоративного клієнта телефонних номерів.

Враховуючи зазначене, єдиним споживачем послуг рухомого (мобільного) зв’язку за договором про надання телекомунікаційних послуг є Корпоративний клієнт, який відповідно ст. 32 Закону має всі права споживача телекомунікаційних послуг, в тому числі на вибір виду та кількості телекомунікаційних послуг, отримання від оператора телекомунікацій наявних відомостей про надані телекомунікаційні послуги тощо.

Таким чином, Корпоративний клієнт, як споживач телекомунікаційних послуг, має достатні законні підстави для замовлення та отримання послуги рухомого (мобільного) зв’язку «Навігатор», якою передбачено отримання додаткових відомостей про SIM-картки, видані Корпоративному клієнту на підставі договору.”

Наводимо до вашої уваги коментар з цього питання виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Володимира Яворського:

„Надання таких послуг та й відповідь мобільного оператора є дуже цікавими з точки зору прав людини. З однієї сторони, вони вказують не певну недосконалість українського законодавства, а з іншого, на недостатнє розуміння прав людини.

Достатньо непереконливим є твердження мобільного оператора про те, що таємниця телефонних розмов не включає в себе маршрутів передавання телекомунікаційних послуг, порядок пересування споживача. Це з однієї сторони ґрунтується на тому, що справді законодавство чітко це не визначає. Проте відповідно до міжнародного права, а саме рішень Європейського суду з прав людини, що є невід’ємною частиною українського законодавства і є джерелом права в Україні (див. закон про виконання рішень Європейського суду з прав людини), це достатньо чітко визначено і не викликає жодних сумнівів. Оскільки захищається не тільки зміст самої розмови, а інші дії споживача телекомунікаційних послуг, що охоплюється поняттям захисту приватного життя особи.

Також не можна погодитися з твердженням, що стаття 31 Конституції на суб’єктів господарювання не поширюється. Суб’єкти господарювання – перш за все люди, котрі володіють своїми правами з моменту народження і саме тому фундаментальні права і свободи є не відчужуваними. Це також чітко вказано у численних рішеннях Європейського суду з прав людини, що захищає таємницю телефонних розмов однаково як вдома, так і на робочому місці. З точки зору міжнародного права немає жодної різниці звідки копіюється й поширюється інформація: з дому чи офісу.

Далі мобільний оператор аргументує свою позицію тим, що споживач – корпоративний клієнт сам замовляє цю послугу і тому в подальшому саме він несе відповідальність за можливі проблеми з конкретними споживачами – працівниками.

Така позиція є також дискусійна, хоча й достатньо аргументована.

З однієї сторони, справді підприємство несе в подальшому відповідальність перед працівником щодо невтручання в його приватне життя та таємницю телефонних розмов. І якщо працівник, наприклад, навіть не знає, що за ним стежать, чи не давав на це свою письмову згоду, то він може вимагати припинення таких дій та виплати компенсації за порушення його прав.

З іншої сторони, стаття 31 Конституції чітко визначає, що таємницю телефонних розмов можна обмежити лише з санкції суду відповідно до закону. Мобільний оператор стверджує, що ці права можуть обмежуватися договором. Це однак суперечить Цивільному кодексу та Конституції. Очевидно, що будь-яка угода, що передбачає відмову від власних конституційних прав, є нікчемною і може бути скасована в судовому порядку. Наприклад, не можна замовити іншій особі прослуховувати когось. Так само не можна на підставі виконання угоди МВС про охорону правопорядку вимагати, щоби вони розігнали контрдемонстрацію.

Як бачимо, така позиція мобільного оператора не бездоганна й піднімає багато правових питань.

Для людини ж важливо, що коли вона письмово не погоджувалася бути об’єктом стеження на підприємстві, то такі дії є незаконними й вона може вимагати їх припинення, а також сплати моральних та матеріальних збитків.”

Картинка з сайту: technograd.com