На початку січня Європейський Суд з прав людини у м. Страсбург прийняв рішення у двох справах проти Туреччини, основним лейтмотивом яких були катування та жорстоке поводження з ув’язненнями. Україна у своїй практиці копіює помилки свого сусіда. На сьогодні щодо Туреччини з цього питання майже кожен другий тиждень приймається нове рішення. Щодо України поки що прийнято рішення лише по 6 таким заявам, але здається невдовзі ситуація різко зміниться.

По першій справі, Sadık Önder проти Туреччини (скарга № 28520/95), Європейський Суд анонімно визнав порушення статті 3 Європейської конвенції з захисту прав людини та основних свобод (заборона катувань, жорстокого та такого, що принижує гідність поводження чи покарання) з-за відсутності ефективного офіційного розслідування скарги щодо жорстокого поводження.

Скаржник був затриманий у Туреччині за підозрою в належності до незаконного військового політичного формування (РРК). Він стверджував, що під час транспортування, утримання та допиту він був підданий катуванню, жорстокому поводженню та зазнав численних образ. А після цього протягом тижня його примусово лікували з метою приховати сліди такого поводження з ним. За декілька днів він був оглянутий лікарем, який не зафіксував жодних слідів катувань чи жорстокого поводження. Він скаржився на працівників поліції, які були виправдані за відсутністю доказів. Пізніше його знову оглянув лікар і нічого не виявив.

Європейський Суд відзначив, що численні факти піддають сумніву застосування катувань чи жорстокого поводження до скаржника. І в кінцевому випадку суд постановив, що в справі не існувало істотних доказів про таке поводження зі скаржником і тому за цими звинуваченнями не було порушення статті 3 Європейської Конвенції.

Проте Суд визнав порушення статті 3 через не забезпечення ефективного розслідування скарги про застосування катувань, незважаючи на те, що прокуратура одразу почала розгляд скарги постраждалого. З матеріалів справи можна зробити висновок, що прокурор визначив свою позицію виключно на матеріалах медичного звіту, яким зазначено відсутність факту катування у в’язниці поліції. Проте слід зазначити, що скаржник провів у в’язниці 15 днів, а цей медичний огляд датований через місяць після цього. Тому прокурор не міг керуватися лише цим висновком, а повинен був також отримати докладні свідчення від скаржника, усіх полісменів та інших можливих свідків, що не було зроблено.

Отже, в цій справі виникла цікава ситуація, коли суд не визнав самого факту катування чи жорстокого поводження, проте визнав за порушення статті 3 Європейської Конвенції відсутність ефективного розслідування скарг постраждалих осіб. Вбачається, що це рішення є надзвичайно актуальним для правоохоронних органів в Україні і є певним попереджувальним сигналом.

У другій справі, Çolak та Filizer проти Туреччини (скарга № 32578/96 та 32579/96) Європейський Суд також визнав порушення Туреччиною статті 3 Європейської Конвенції. У цій справі після подання скарги про катування та жорстоке поводження було проведено три різних медичних огляди, які суперечили один одному. При цьому уряд не надав адекватних пояснень наявності синців та інших ушкоджень заявників.

Європейський Суд зазначив, що держава має обов’язок захищати ув’язнених, які знаходяться у вразливій ситуації. Пам’ятаючи про обов’язок держави рахуватися з ушкодженнями постраждалих, що були спричинені під її контролем у в’язниці, Суд зазначив, що звільнення від відповідальності офіцерів поліції, що підозрювалися у жорстокому поводженні, не звільняє Туреччину від відповідальності за порушення статті 3 Європейської Конвенції.