Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну»

Громадська діячка, правозахисниця та адвокатка Юлія Сегеда – голова правління Громадської організації «Ліга українських правозахисників». Вищу юридичну освіту із правознавства отримала у Дніпровському національному університеті. Із 2000 року має свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю.

Працювала 10 років у юридичній компанії на посаді провідної юристки, а у 2007 заснувала вже власну юридичну компанію «Ексанте», ставши генеральною директоркою та партнеркою. У рамках компанії «Ексанте» працює правозахисна група на чолі із Юлією Сегедою, яка здійснює безоплатний правовий захист малозабезпечених верств населення, зокрема, дітей-сиріт, матерів, а також постраждалих від сімейного насильства.

У період з 2003 по 2013 роки Юлія брала активну участь у боротьбі з рейдерством в Україні. Розробила і реалізувала ефективну схему комплексного захисту власності від рейдерського захоплення.

Юлія Сегеда має низку звань і нагород. Наприклад, у 2015 році активістка була нагороджена у рамках Національного проекту «Благодійна Україна 2014» в номінації «Благодійник – фізична особа», а також у 2015 році стала Жінкою III тисячоліття. Указом Президента України за значний особистий внесок у державне будівництво, консолідацію українського суспільства, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, активну громадську діяльність, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм була нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

З 2008 року під керівництвом Юлії Сегеди були впровадженні та підтримуються зараз десятки соціальних проектів. У 2014 році під її керівництвом були підтримані численні заходи із допомоги внутрішньо переміщеним особам, бійцям збройних сил України, медичним закладам.

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Я стала правозахисницею за покликом характеру, бо з дитинства захищала слабких, реагувала на несправедливість, шукала правду. Отже, обрання професії юриста було зрозумілим для мене, але мріяла я стати не суддею, не прокурором, а саме адвокаткою, захисницею. Коли розпочала власну юридичну справу, то приділяла час захисту незахищених верств населення. У мене були як комерційні проекти, так і благодійні, соціальні.

Я впевнена, що людина, яка отримувала від суспільства певні блага, повинна також ними ділитись. Цьому навчали мене мої батьки.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Юридичну освіту я отримала на юридичному факультеті Дніпропетровського університету. Але до нього я навчалась у Юридичному ліцеї, вже мала початкові знання. Тому з другого курсу університету почала після занять працювати помічницею адвоката.

У 2000 році отримала свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю. Свій український досвід захисту прав людини я обговорювала із шведськими колегами, коли я мала візит до Швеції.

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Так сталось, що свій соціальний правозахисний досвід я почала із захисту жінки, яка постійно терпіла агресивні прояви свого чоловіка, фізичні знущання, приниження. Вона боялась звертатись до поліції, бо була впевнена, що дієвого захисту вона не отримає, а буде ще гірше, вона побоювалась за свою маленьку дитину.

З урахуванням того, що як благодійниця я допомагаю у вирішенні проблем дітей, я зіткнулась із проблемою необхідності захисту прав власності дітей-сиріт. Зараз я, як громадська діячка, правозахисниця, веду справи щодо захисту прав дітей-сиріт, малозабезпечених, жінок, які потрапили у складні життєві умови.  То ж моя спрямованість – жінки та діти.

З початком війни на сході України виникла потреба у захисті в зоні АТО військовослужбовців. Тому маю досвід ведення кримінальних справ у зоні АТО та можу сказати, що з цим є багато ускладнень через особисті ставлення там до українських військових.

Маю приклади винесення неадекватно суворих вироків щодо військових суддями, коли навіть прокурор просив більш м’яке покарання. Є у зоні АТО також проблема із веденням слідства, адже частіше слідчі теж упереджені, а дієвого правового захисту військові не отримують, бо можуть скористатись тільки безоплатною правовою допомогою. Трапляються непоодинокі випадки несумлінного ставлення до захисту з боку адвокатів. Тому мені доводиться їздити з Дніпра в зону АТО для надання правової допомоги.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Так, і часто. Можу сказати, що захистити права жінки можливо, коли сама жінка дійсно бажає цього, коли вона здатна знайти в собі сили та відстоювати себе. Часто від порушення прав жінок страждають також і їх діти, які стають заручниками ворожої атмосфери у сім’ї, звикають бачити принижену мати, сприймають це як норму, бо вона сама може не реагувати на це.

Випадки сімейного насильства є, на мій погляд, найбільш латентними правопорушеннями. Поліція отримує дуже мало інформації та не завжди може реагувати завчасно, адже звертаються, коли вже йде мова навіть не про адміністративне, а про кримінальне правопорушення.

Отже, ті випадки, на які реагує поліція, – це верхівка айсбергу, а більшість їх приховуються самими жертвами. Саме тому дуже важливо розвивати громадський правозахисний простір, забезпечувати для жертв можливість ізоляції від кривдника, отримання психологічної та юридичної допомоги.

Суспільство треба навчати не стояти осторонь, адже постраждала не здатна захистите себе. Тому від нашої уваги та небайдужості може залежати чиєсь життя.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Правозахисний рух займає достойне місце в правовій системі. Велике значення має участь руху у законодавчому процесі, що значно підвищує його якість.

Грантове міжнародне фінансування правозахисного руху надає йому певну незалежність від держави. Важливо, що ініціативам українських правозахисників і правозахисниць приділяється увага міжнародної спільноти, це підвищує його статус та надає можливості впливу.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Основний виклик зараз – війна на сході. Ці події потребують значної уваги, бо все, що ми напрацьовували у захисті прав людини, буквально було зруйновано там.

На підконтрольній Україні території ми можемо вжити заходи захисту, але на лінії зіткнення, на окупованій території – це неможливо.

Як волонтерка та правозахисниця з 2014 року я часто буваю у зоні АТО, спілкуюсь із місцевими мешканцями на лінії зіткнення, спілкуюсь із тими, хто мешкає на окупованій території. Ця територія потребує значної уваги з боку правозахисного середовища. Люди з вдячністю сприймають допомогу та підтримку. Але є багато тих, хто відштовхує допомогу, бо розчаровані та розлючені. Тому там важлива співпраця правозахисників та психологів.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Складається враження, що гендерна тематика важлива тільки для тих, хто нею займається. Загалом люди не бачать цих проблем, заперечують наявність гендерного насильства, нормально сприймають сексизм у рекламі,  їх нервують фемінітиви.

Суспільство звикло розділятись на гендерні ролі і не бачить у цьому дискримінації. Але поки жінки не навчаться захищати себе, поки вони самі не еволюціонують в цьому, досягнення правозахисників будуть нівелюватись. Матеріальна залежність, нездатність самореалізовуватись, відсутність бажання пересічних жінок змінювати своє становище у суспільстві суттєво гальмує реалізацію законодавчих досягнень.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– У цьому питанні ми можемо покладатись вже на майбутні покоління, на них наші сподівання. І ми повинні зараз виховувати в наших дітях повагу до прав людини, толерантність, свідомість.

На жаль, українське законодавство ще не дає дієвого ефективного захисту від домашнього насильства, наприклад, хоча за останній час суттєві зміни відбулись.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Я радію, коли до мене приходить, наприклад, жінка, яку позбавили дитини, яка за неї боролась, яка завдяки моєму правовому захисту приходить до мене із синочком, вони щасливі, вони разом.

Коли майно двох дітей-сиріт, брата та сестри, повернулось до них після того, як шляхом підробки та махінацій воно було перереєстровано на недобросовісних людей.

Досі спілкуюсь із військовослужбовцями, яких захищала по кримінальним справам. Деякі з них повернулись до захисту Батьківщини, деякі отримали поранення.

Таким чином, мене надихає результат моєї правозахисної діяльності.

Спілкувалась Тамара Марценюк