Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну»

Євгенія Генова – кандидатка філологічних наук, журналістка-розслідувальниця і правозахисниця, до сфери зацікавлень якої входять теми функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, виборчі системи, права людини, комунікації під час конфліктів тощо.

Закінчила філологічний факультет Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. З 2015 року працює редакторкою сайту izbirkom.org.ua, який входить до медіа-холдингу Одеської обласної організації Комітету виборців України. Із  2017 року – радниця з питань комунікації Одеського центру розвитку місцевого самоврядування, створеного за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» та Мінрегіону України.

Також Євгенія – медіатренерка, проводить серію тренінгів з медіаграмотності, комунікації та прозорості роботи органів влади. Працювала регіональною консультанткою з питань комунікацій проекту ПУЛЬС, який реалізується Асоціацією міст України за сприяння USAID, кореспонденткою ІА «Центр Медіа», була авторкою проекту «Право вибору», у якому регулярно висвітлювала тему децентралізації.

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Я працюю у журналістиці вже понад 13 років. Чесно кажучи, цю роботу важко відокремити від сфери захисту прав людини. Принаймні, у мене це не виходить, та й не треба. Якщо журналістика – це, зокрема, історії про людей і для людей, то це й про права людини.

Тож принципового рішення працювати у сфері правозахисту не приймала. Це те, що є невід’ємним елементом моєї повсякденної діяльності.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Спеціальної освіти у цій сфері не маю. Тож отримую знання через різноманітні тренінги, семінари, круглі столи та інші публічні й навчальні заходи. Наприклад, різноманітні навчальні тренінги, що проводить «Інтерньюз-Україна» з питань виборчих прав, гендеру тощо, тренінги Ради Європи, ООН та ОБСЄ. Правам людини у вишах не дуже вчать, на жаль. Хоча варто було б.

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Недискримінація, злочини на ґрунті ненависті, мова ворожнечі, протидія гендерному насильству, тематика прав жінок, дотримання прав людини стосовно ромської громади, дотримання прав національних громад в Україні та прав ЛГБТІК.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Як журналістка і редакторка сайту «ІзбірКом» час від часу працюю з матеріалами у цій сфері. Це й статті та аналітичні огляди про дотримання прав жінок, про участь жінок у політиці та органах влади, про протидію домашньому насильству та заохочення дівчат до навчання і бізнесу тощо. Наприклад, у лютому 2018 року в Одесі вперше розпочала функціонувати робоча група, яка впродовж декількох місяців у рамках проекту «Ґендерне бюджетування в Україні» займатиметься проведенням ґендерного бюджетного аналізу двох обласних програм – «Підтримка фізкультурно-спортивного руху» та «Інші заходи з розвитку фізичної культури та спорту». Я зробила про це розлогий матеріал на тему «Спорт, ґендер і бюджет: як в Одеській області запроваджуватимуть нові підходи до ґендерної рівності у сфері фінансів».

До речі, мій матеріал «Мужчина из Рады и женщина из сельсовета. Как распределяются должности в местных советах Одесской области между женщинами и мужчинами» отримав третє місце на Всеукраїнському конкурсі журналістських матеріалів на гендерну тематику (2017).

Пишу також і на міжнародну тематику. Наприклад, про вибори в Руанді та участь у них жінок у кінці літа підготувала статтю «Тысяча африканских холмов: “женский” парламент, последователь Куан Ю и избирательные права в Руанде».

Сферою мого зацікавлення є також висвітлення роботи жінок і органах місцевого самоврядування, роль жінок в реалізації реформ в Україні, особливо у царині реформи територіального і адміністративного устрою влади.

Якщо говорити про результат і вплив журналістики на будь-яку сферу, то, мабуть, ми не так часто бачимо досяжний продукт у вигляді припинення дискримінації або підвищення участі жінок у політичних та економічних процесах. Однак, це не означає, що постійне висвітлення цієї теми в ЗМІ не є важливим і не дає результати.

Інша справа, що цей результат є складовою загального результату, зокрема й певних змін у свідомості людей.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Ще не так давно тема прав людини взагалі мало кого цікавила у нашому суспільстві. Зазвичай від неї відмахувалися, мовляв, не на часі, спочатку треба «підняти економіку».

Як бачимо, в Україну поступово приходить усвідомлення, що без політичних прав і свобод, без прав людини і їх захисту економіку «підняти» неможливо. І посилення правозахисного руху – тому підтвердження.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Попри посилення впливу правозахисників на процеси, що відбуваються у владних структурах, підтримка суспільством є поки що не досить сильною. Звісно, це не означає, що всі правозахисники ідеальні і всі українці мають підтримувати будь-які ідеї, що народжуються всередині цього руху.

Але різні прикрі ситуації, що час від часу виникають в нашій країні, свідчать про низку больових точок, про проблеми дискримінації і нетолерантності, що є досить сильними. Це не означає, що в Україні погіршилася ситуація, порівняно з іншими країнами Європи або порівняно з минулими роками. Якраз навпаки – популяризація ідей правозахисту викриває такі хворобливі оазиси, які існували завжди, але про них просто не було прийнято говорити або ж звертати увагу.

Тепер перед нам другий етап: звернувши увагу суспільства на проблеми з правами людини, залучити якомога більше громадян до когорти однодумців.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Вважаю, що недостатньо. Мені відомо про досить активну діяльність центру «Ла Страда-Україна», можливо, ще декілька більш-менш активних рухів – і це все.

Та не завжди самі правозахисники, опікуючись якоюсь однією сферою, є прибічниками гендерної рівності. Як на мене, це дивно, бо права людини – це для всіх, а не лише для однієї дискримінованої групи.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Не буду оригінальною, якщо повторюся про необхідність ратифікації Стамбульської конвенції.  Крім того, має посилюватися робота в інформаційному полі, зокрема щодо унеможливлення мови ворожнечі в ЗМІ, навчання для представників органів влади і правоохоронців.

Власне, чимало проблем у сфері прав людини випливає із неосвіченості або нерозуміння. І це можна і треба виправляти.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Це всі, хто не є байдужими. Такі люди відкриті до всього, що стосується правозахисту, бо їм небайдуже, яка доля кожної людини. А таких чимало насправді. І вони додають віри у людство.

Спілкувалась Тамара Марценюк