Уявіть, що ви все своє життя пропрацювали в Україні. Сплачували податки, збори і т.п. А потім, років в 65 вирішили емігрувати, наприклад, до країни, де є море, гори і зима не така холодна.

Звісно, ви хочете отримувати українську пенсію, адже ви чесно працювали і сплачували податки в бюджет. І громадянство у вас українське. Та тут виникають складнощі.

Відповідно до ст. 51 ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на ПМЖ за кордон, пенсію йому виплачують за 6 місяців вперед. І все. Ви енну кількість років сплачували пенсійний збір, а держава заплатить пенсію за 6 місяців (чому саме за 6, а не за 4 чи 12 нікому не відомо).

Щоправда, якщо є угода з країною, куди ви переїхали, пенсію ви отримаєте. Проте виникає запитання – для чого ця угода з іншою країною? Є ви, людина, яка працювала і платила пенсійний збір. Є Україна, яка ці гроші збирала, клала до бюджету і розпоряджалася ними по своєму бажанню. Ви сплачували податки, Україна має сплатити пенсію. Здавалося б все логічно. Проте, наш уряд вважає, що в цю справу має бути залучена країна, в яку ви переїжджаєте. Навіщо – невідомо.

Виникає абсурдна ситуація. Якщо два пенсіонери, які пропрацювали на однакових посадах, умовах, однаковий період часу в Україні поїдуть на ПМЖ – один в Іспанію, а інший в Італію, «іспанець» буде отримувати українську пенсію все життя, а «італієць» – за 6 місяців.

Поборотися з особливостями українського нарахування пенсії громадянам, які знаходяться на ПМЖ в інших країнах вирішив пан Пічкур.

Чоловік  пропрацював в Україні 40 років у зв’язку з чим, йому була призначена пенсія. Однак, у 2000 році він емігрував до Німеччини, а пенсію доручив отримувати старенькій мамі.  2005 року пенсійні органи виявили, що  він більше не проживає в Україні, зупинили виплату пенсії та звернулися до суду з позовом про повернення виплаченої пенсії за період проживання у Німеччині. У 2006 році позов цей було задоволено.

У 2009 році проблему таких пенсій розглядав і Конституційний суд України, який у своєму рішенні визнав неконституційними п.2 ч.1 ст.49 і друге речення ст.51 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які передбачали припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною  державою  міжнародний  договір  з  питань  пенсійного. Враховуючи це рішення, Пічкур подав заяву про перегляд рішення 2006 року, однак йому було відмовлено, оскільки рішення Конституційного суду України не мають зворотної дії у часі та не можуть бути визнані нововиявленими обставинами.

Чоловік не зупинився, та звернувся з заявою до Європейського Суду, посилаючись на порушення права власності, а також дискримінації відносно нього. ЄСПЛ підтвердив наявність порушення зазначених прав, однак компенсацію призначив лише 5 000 євро.

Максим Щербатюк, програмний директор Української Гельсінської спілки з прав людини вважає, що в соціальній державі, якою себе позиціонує Україна згідно з Конституцією, подібний стан справ є недопустимим. «Чи на тих людей, які пропрацювали в Україні більшу частину свого життя і згодом через певні причини були змушені її покинути соціальна функція держави вже не поширюється?», – обурюється пан Щербатюк

Подолання проблеми можливе перш за все в законодавчому аспекті. Зокрема, може відбуватися через розробку єдиної процедури виплати пенсії усім громадянам за кордоном, незалежно від країни їх проживання, наявності/відсутності між Україною та відповідною державою міжнародного договору, який у таких відносинах є зайвим та лише ускладнює ситуацію.