В декількох останніх справах проти Болгарії та Польщі Європейський суд з прав людини постановив достатньо несподівані рішення, які показують ще одні проблеми в законодавчому забезпеченні прав людини в Україні.

В справі М.С. проти Болгарії (скарга № 39272/98, рішення від 4 грудня 2003 року) суд визначив, що держава має позитивні зобов’язання відповідно до статті 3 та 8 Європейської конвенції з захисту прав людини і основних свобод, які передбачають наявність покарання та ефективне розслідування здійснення будь-яких сексуальних контактів без згоди потерпілої. В судовому рішенні зазначено, що визначення зґвалтування, як злочину який здійснюється з застосуванням фізичної сили або інших погроз не відповідає Конвенції. Відповідно до цього рішення зґвалтуванням є будь-який сексуальний контакт без волі потерпілої незалежно від інших умов.

Відповідно до статті 152 Кримінального Кодексу України „зґвалтування – це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Як бачимо маємо певну невідповідність.

Також Суд зазначив про позитивні зобов’язання держав щодо розслідування таких справ. Раніше Європейський суд визначав обов’язок розслідування тільки щодо вбивств чи зникнення. Це також може викликати проблеми в Україні.

У справі Matwiejczuk проти Польщі (скарга № 37641/97) виникло декілька цікавих моментів. Суд визнав порушення статей 5.3 та 6.1 Європейської Конвенції в тому, що особа була у попередньому ув’язненні 2 роки, 7 місяців та 22 дні, а судовий процес тривав 3 роки та два місяці.

Інший аспект справи виник у зв’язку з переглядом кореспонденції ув’язненого заявника. Суд визнав що перегляд кореспонденції ув’язненого перед 1 вересня 1998 року становило порушення статті 8 Конвенції (право на приватне життя), оскільки польське законодавство в той час чітко не визначало межі та спосіб оскарження таких дій органів державної влади. Так само визнано порушенням Конвенції перегляд листів, що надходили від Європейського Суду з прав людини.

Очевидно, що українське законодавство потребує удосконалення в зв’язку з новими вимогами Європейського суду.

В справі Imre проти Угорщини (скарга № 53129/99) Європейський Суд визнав порушення статті 5.3 Європейської конвенції з прав людини, коли скаржник перебував у попередньому ув’язненні 2 роки 9 місяців та 26 днів.