Нарешті світу стали відомі страшні факти, які Україна протягом довгого часу намагалася замовчувати. Європейський суд з прав людини визнав, що в Ізяславській колонії на українських в’язнях тренувалися бійці спецпідрозділу Департаменту виконання покарань.

Тренування полягали в тому, що ув’язнених жорстоко били, примушували роздягатися та принижували в різний спосіб. Вони отримали тяжкі травми, але їм не надавали медичну допомогу.

Намагання людей поскаржитись викликало нові покарання з боку адміністрації – одиночна камера за звернення до Європейського суду.

Не зважаючи на репресії, люди все ж намагалися розповісти про те, що з ними вчиняли. Скарги надсилалися до різноманітних державних структур. Проте жоден держаний орган навіть не намагався провести належне розслідування кричущих фактів знущання над людьми.

Зрештою, справа таки дісталася до Європейської Феміди. Судді Європейського суду з прав людини одноголосно визнали, що в Україні відсутні ефективні механізми захисну людей від жорстокого поводження.

Вони констатували, що «бійці спецпідрозділу» знущалися над ув’язненими, завдаючи їм страждань та тілесних ушкоджень.

Фактично держава, яка відповідала за стан здоров’я людей, позбавлених волі, створила в Ізяславській колонії щось схоже на концтабір. І не дивлячись на те, що страшні факти стали широко відомі громадськості ще кілька років тому, влада не зробила нічого, аби спокутувати провину перед постраждалими.

Тепер їй це зробити доведеться. Адже Європейський суд з прав людини присудив трьом постраждалим суму відшкодування у розмірі 55 тисяч євро. І візьме їх держава з наших податків.

Жодна посадова особа, що безпосередньо знущалася над в’язнями, не покарана. Не покарані й ті керівні посадовці Департаменту виконання покарань, що організували це «тренування» на живих людях, ті працівники прокуратури, які байдуже спостерігали за знущаннями, маючи обов’язок припинити незаконні дії. Вони усі просуваються службовими сходами, поширюючи свій «успішний» досвід поводження з в’язнями, або спокійно перебувають на «заслуженому» таким чином відпочинку, отримуючи пенсію державних службовців.

Держава, яка не карає за знущання, потурає знущанням. Вона стає спільником тих, хто ставиться до людей як до манекенів, тренажерів. Як наслідок, знущання над в’язнями продовжуються.

Відома історія із масовим побиттям в’язнів у інший Ізяславській колонії № 31 у січні 2007 року. До цього часу жодного розслідування цієї справи не відбулося.

І саме у день оприлюднення рішення Європейського суду за жахливими подіями у Замковій колонії стали відомі нові факти знущань над ув’язненими. Той же сценарій, але тепер мова йде про масове побиття засуджених та затриманих в установі виконання покарань № 1 (вул. Островського м. Вінниця). За повідомленням Вінницької правозахисної групи (ВПГ) причиною знущань над засудженими стала відмова багатьох з них залишати камери для виїзду на судові засідання.

Ув’язнені відмовляються виїздити на судові засідання після того, як 30 червня в приміщенні для конвоювання Вінницької тюрми конвоєм було принижено та жорстоко побито кількох затриманих.

Зокрема ВПГ повідомляє, що приниження та побиття зазнали Ковальчук Руслан Олександрович, 1979 р.н., Мосейчук Леонід Михайлович 1991 р.н., Шовколюк Володимир Анатолійович 1990 р.н.

За інформацією, яку Вінницька правозахисна група не має можливості перевірити, але вважає суспільно важливою – співробітниками правоохоронних органів всупереч правилам було побито та роздягнуто догола в присутності інших засуджених затриманого Ковальчука Руслана, якого мали вивезти на судове засідання в Староміський суд м.Вінниці. Після цього багато затриманих відмовилися виходити з камер.

Як повідомляє ВПГ, після цього адміністрація УВП №1 прийняла рішення про введення на територію установи зведеного загону особливого призначення співробітників Управління ДДУПВП, які масово б’ють в’язнів.

Нажаль, перевірити це повідомлення правозахисники не можуть, оскільки в державі відсутній механізм допуску громадськості до розслідування подібних випадів.

Проте, з колонії продовжують надходити повідомлення про те, що побиття засуджених не припиняється до цього дня.

Скільки потрібно прокуратурі рішень Європейського суду, аби почати розслідувати ці факти та карати винних? До яких пір прокуратура та суди будуть оберігати катів від відповідальності, давати їм просуватися службовими сходами, виховувати своїх послідовників, поширювати «ізяславський» досвід на всю тюремну систему? Скільки часу платники податків будуть сплачувати за те, щоб держава безперешкодно вирощувала монстрів, з якими кожен з нас може зіткнутися у будь-який час?

В Європейському суді справа була виграна за сприяння Фонду захисту жертв катувань та жорстокого поводження Харківської правохахисної групи