У двох прес-релізах з нагоди Всесвітнього дня свободи преси промовистого чимало. На офіційному сайті Президента, Віктор Федорович привітав українських журналістів зі святом, і „ підтвердив, що всіляко сприятиме свободі слова в Україні”.

Того самого дня, на захист тої самої свободи слова, Інститут масової інформації та Київська незалежна медіа-профспілка підбили підсумки всеукраїнського антирейтингу «Вороги преси – 2009».  У той не надто шляхетний десяток ворогів преси потрапив Віктор Янукович, на той момент лідер Партії регіонів за погрози одному журналісту та за вимагання перед прес-конференціями погодження запитань.  Судячи з перебігу прес-конференції для представників регіональних ЗМІ 22 квітня, та й попереднього скандалу навколо акредитації,  живі, незатверджені заздалегідь запитання з боку живих журналістів не входять в ту версію свободи слова, якій Президент збирається всіляко сприяти.

У другому прес-релізі на сайті Партії Регіонів, нардеп від правлячої партії, Олена Бондаренко теж побажала ділитися своїми міркуваннями щодо свободи слова. Спочатку все гаразд, адже хто не погодиться, що „”Свобода слова – це, насамперед, право висловлювати вільно свої думки, у той же час не порушуючи чужі права”.

Проте інші тези не такі ж незаперечні.  “Ми бачимо безвідповідальні заяви політиків, потім – безвідповідальне транслювання цих заяв через безвідповідальні засоби масової інформації. І ми потім бачимо, яким чином ця безвідповідальність іржею в’їдається в мозки наших громадян і осідає там абсолютно перекрученими суспільними установками”.

Анітрохи не ставлю під сумнів безвідповідальність українських політиків, але джерело подібної критики, м’яко кажучи, спантеличує. Одна річ, коли подібне чуємо від експерта з медійного права, чиї політичні погляди нам невідомі.  Зовсім інша, коли читаємо слова народного депутата від правлячої коаліції на офіційному сайті політичної партії. 

Нагадаємо, що на тлі шквалу звинувачень з усіх боків, Генпрокурор останнім часом уважав за необхідне викликати на допит тільки лідера опозиції. Зазначимо, й що кілька днів тому Європейський Союз нарешті висловив стурбованість ймовірним обмеженням доступу до ефіру представників опозиції та загрозами плюралізмові ЗМІ (http://www.interfax.com.ua/rus/main/37877). Не може не непокоїти думка, що політики встановлюватимуть, які заяви було би безвідповідально транслювати.

Насторожують й інші висловлювання п. Бондаренко.  Вона стверджує, що „велика частина журналістів у нас страждає політичною за ангажованістю”, й що „зараз у нас – журналістика ідей, журналістика точок зору і думок, а не журналістика фактів“.

            Не підлягає сумніву, що більшість ЗМІ так чи інакше контролюють особи, які не приховують своїх політичних симпатій. Надто часто це проявляється в редакційній політиці ЗМІ.  Можна було би тільки привітати будь-які кроки влади в напрямку більшої прозорості щодо власників засобів масової інформації та медійної незалежності. Нажаль, складається враження, що нова влада навпаки докладає всіх зусиль для того, щоб усю галузь узяти під контроль. Стурбованість втручанням СБУ в діяльність Нацради з питань телебачення і радіомовлення висловили як в Україні, так і за кордоном. Як відомо, потужна медіа-група „Інтер” перебуває під контролем голови СБУ Валерія Хорошковського та його дружини.

            Сумніви викликає й те, що нардеп презирливо відкидає „якісь висновки, якусь готову інтелектуальну жуйку, перероблену кимось” на відміну від „фактів”.  Не тільки медійники, а й правозахисники вже звертають увагу на тривожні зміни в ЗМІ. „Новинні програми ТРК знову стали сірими та прісними і розповідають більше про природні та інші катаклізми за кордоном, ніж про події в Україні. Зникають гострі політичні ток-шоу.”

            У своїй статті “Російський варіант” та його перспективи в Україні” Вікторія Сюмар вказує на зменшення як експертних позицій в ефірі, так й критики на адресу влади. Вона наводить у приклад висвітлення харківських угод між президентами України та Росії, зокрема, й вкрай контроверсійну умову про продовження на 25 років перебування Чорноморського флоту РФ на території України заради знижки в ціні на газ до 2019 р. Жодного громадського обговорення, жодної прозорості, а навіть ЗМІ не спромоглись допомогти людям зрозуміти, що це все означає для України, для них самих. В. Сюмар констатує:

„факт лишається фактом, більшість українських медіа не змогли дати детального аналізу, що дають країні останні кроки президента та уряду, потонувши в ретрансляції заяв влади та опозиції”.

Ключова роль ЗМІ полягає саме в допомозі громадськості, шляхом запитань журналістів, експертних висновків, альтернативних поглядів, тощо, критично оцінювати отриману інформацію та прийняті рішення. Без гострих запитань, аналізу, суджень та дискусій, цього не досягти. В. Сюмар нагадує, що все це зникло з російського телебачення та значною мірою з російських ЗМІ загалом. Не зайве додати ще одну деталь. У День свободи преси,  Репортери без кордонів представили список із 40 гонителів свободи слова. Від Росії до списку були включені Володимир Путін і президент Чечні Рамзан Кадиров.

            Якщо нова українська влада справді бажає сприяти свободі слова, нехай усвідомить, що свобода преси, як власне й демократія, залишається пустими словами, коли нав’язують якійсь керований ерзац.