Президент України Володимир Зеленський вніс до парламенту законопроєкт № 11484 про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) та поправок до нього. Україна підписала Римський статут ще 20 січня 2000 року, але так і не ратифікувала його, хоча після угоди про Асоціацію з ЄС у 2014 році ратифікація цього документу є одним із прямих міжнародних зобов’язань України.

Чому ратифікація Римського статуту є важливим кроком для України в ефірі Суспільного роз’яснив виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко

– Україна була і є учасницею Римського статуту, оскільки  у 2014-2015 роках двома повідомленнями дала свою згоду щодо застосування юрисдикції Міжнародного кримінального суду на території України. При цьому вона вказувала суб’єкт, на який мала б бути спрямована дія з розслідування злочинів, вчинених на території України, і це була Російська Федерація. 

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Міжнародний кримінальний суд починає повноцінно розслідувати всі злочини, які вчиняються за кваліфікацією «воєнні злочини», «злочини проти людяності» і ми маємо результати цих розслідувань у вигляді шести пред’явлених ордерів на арешт командувачів різних структур РФ: від президента до головнокомандувача і дитячого омбудсмана. 

Україна перебуває в статусі держави-підписанта, користується цим інструментом, зокрема, при підготовці спеціального трибунала з питань агресії, визначених злочином в межах того ж самого Римського статуту, готує своє національне правосуддя відповідно до стандартів розслідування Міжнародного кримінального суду, співпрацює з прокурорами цього суду, які прибувають в Україну, де відкритий офіс. Разом з тим Україна не ратифікує цей документ з одного простого мотиву – остерігається переслідування українських громадян, які можуть бути звинувачені у вчиненні злочинів, визначених у Римському статуті. 

– В ратифікаційному документі, який на сьогодні скерований до парламенту Офісом президента, вказується, що Україна готова визнати всі чотири категорії заявлених злочинів, включно зі злочином агресії – це та новела, яка була внесена в 2016 році.

Міжнародний кримінальний суд не мав юрисдикції щодо України, як держави, яка не ратифікувала Римський статут. Росія так само його не ратифікувала. Тож юрисдикції на встановлення фактів і розслідування злочинів агресії в Міжнародного кримінального суду в цьому випадку не було. 

Коли Україна ратифікує Римський статут, вона долучиться до асамблеї держав, які вже це зробили, з відповідними правами і зобов’язаннями. Це дає можливість брати участь у підготовці документів, що стосуються діяльності Міжнародного кримінального суду, у виборі суддів, номінації суддів, розробці політики, брати участь в зібраннях на рівні держав-учасниць і стати повноправним членом клубу МКС. 

Це політичний та іміджевий крок, який Україна мала б зробити давно. Від 2014 року вона його уникала. Ця незрозумілість була навіть сформульована у вимогах щодо вступу до ЄС, що було певним політичним тиском. На сьогодні ми бачимо, що ці процеси завершилися підготовкою двох законопроєктів, один з яких суто ратифікаційний, а другий має гармонізувати національне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство відповідно до стандартів Римського статуту. 

Більше про вплив ратифікації Римського статуту у відео, зокрема щодо того чи вплине ця подія на розслідування воєнних злочинів: