Хмельницька правозахисниця Кристина Колотило стала героїнею нового інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк

Кристина Колотило (дівоче прізвище Антонюк) з 2013 по грудень 2016 року працювала в правозахисній громадській організації. Із 2015 року працювала юристкою у Громадській приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини в м. Хмельницькому, яка діє на базі ХОГО «Подільська правова ліга». У 2016 році стала лауреаткою Всеукраїнського Конкурсу «Молодий правник року 2015»у номінації молодий правник-громадський діяч.

Кристина була регіональною представницею Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у 2016 році. З 2014 по 2016 рік брала участь у виїзних консультуваннях у Хмельницькому обласному госпіталі ветеранів війни (організованих Головним територіальним управлінням юстиції в Хмельницькій області). Також із 2014 року брала участь в Skype-консультуванні, які відбувались в Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Островського.

Протягом 2013-2016 років правозахисниця надала більше 300 правових консультацій малозахищеним громадянам, які звертались до організації, та склала більше 100 документів процесуального характеру. Окрім того, Кристина постійно надає юридичні коментарі газеті «Всім» Хмельницький, бере участь у зйомці сюжетів для місцевих ЗМІ та написанні правових статей.

Кристина отримала подяки від БО «Всеукраїнська коаліція з надання правової допомоги» та Хмельницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Островського «за плідну співпрацю в наданні безоплатної первинної правової допомоги» жителям Хмельниччини протягом 2015 року.

— Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

— З червня 2013 по грудень 2016 року я працювала в громадській організації. На той момент я надавала правові консультації малозахищеним верствам населення, писала позовні заяви, скарги, клопотання. Найбільше в моїй роботі мені подобалось допомагати людям і бачити позитивний результат.

Але 2017 рік змінив моє життя. Я стала мамою і почала більшу увагу приділяти саме захисту прав дітей і матерів, мам-одиначок, багатодітних сімей. Вийшовши в декретну відпустку як ФОП, я зрозуміла, наскільки важко жінці, яка планує декретну відпустку. У чергах до лікаря я часто чула, як когось змушують написати заяву на звільнення за власним бажанням, або дізнавшись, що жінка планує поповнення в родині, взагалі роботодавці не бажають офіційно працевлаштовувати майбутню матір.

Стосовно мене, то маючи вищу юридичну освіту, мені самій довелось 6 місяців «оббігати кабінети», аби отримати всі документи з податкової, подати їх на отримання допомоги, простими словами – отримати «дородові кошти», закрити ФОП і так далі. Ця «бюрократія» мене просто пригнічувала. Тому я почала вести в Instagram свій мама-блог та ділились досвідом з іншими мамами щодо юридичних питань, з якими стикалась я і як це швидко та безпроблемно зробити.

— Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

— У 2014 році я закінчила Академію митної служби України (м. Дніпро) за спеціальністю правознавство. Окрім того, я відвідала чимало подій стосовно прав людини. У 2013 році брала участь у круглому столі «Права людини в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку» в Хмельницькому університеті управління та права.

У 2014 році пройшла навчання у Дев’ятій Школі з прав людини для молоді та взяла участь у програмі «Базові навички медіатора: знайомство з медіацією у сімейних та кримінальних справах, а також медіацією у школі», тренінгу «Гендерна рівність та недискримінація» в рамках проекту «Розширення правових можливостей гендерно-дискримінованих груп».

— З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?  

— Це — передусім, сімейне, цивільне, трудове, житлове право. Із 2015 року я веду свої юридичні блоги на сайті газети «Всім» (Кам’янець-Подільський) та газети «Всім» (Хмельницький).

— Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

—Приклади випадків щодо дискримінації жінок описані у підручнику «Ґендерні медійні практики: Навчальний посібник із ґендерної рівності та недискримінації для студентів вищих навчальних закладів» (2014). Зокрема, варто зазначити, що дискримінації при прийомі на роботу зазнають незаміжні жінки, жінки з малими дітьми і жінки старші 40 років. Наприклад, надзвичайно поширеною є практика відмови у прийомі на роботу на підставі сімейного стану та віку жінки. Найчастіше роботодавець робить вибір на користь працівника чоловічої статі, оскільки він не буде брати лікарняні разом з дитиною, не піде в декретну відпустку тощо.

До мене звернулася жінка, яку на четвертому місяці вагітності, яку хотів звільнити роботодавець. Жінці казали, щоб вона писала заяву на звільнення за власним бажанням. А Конституцією України передбачено, що примусової праці немає, тому заява за власним бажанням звільняє роботодавця від відповідальності перед законом. Я проконсультувала жінку, порадивши їй не підписувати жодних заяв. Попри незадоволеність роботодавця, жінку таки не звільнили, потім їй навіть оплачували декретні. Підсумую, що проблема прояву дискримінації за ознаками статті є актуальною в наш час.

Також я читаю лекції на гендерну тематику. Наприклад, в 2014 році вже вдруге відбулась лекція в Центрі реабілітації та тимчасового перебування інвалідів з розумовою відсталістю «Родинний затишок» на тему «Протидія дискримінації за ознаками статі при реалізації права на працю». У 2016 році на базі Хмельницького міського центру зайнятості я співвикладала лекцію для внутрішньо переміщених осіб, а саме жінок-переселенок. Лекція мала на меті підвищити економічну активність переселенок через надання юридичної та іншої підтримки у започаткуванні власного бізнесу, захисту їхніх трудових прав, допомоги у соціальній адаптації та у працевлаштуванні.

— На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

— Найголовнішим досягненням є те, що юристи, адвокати та правозахисники не бояться висловлювати свою думку, використовувати усі доступні законні методи захисту прав, в тому числі і залучати медіа, робити широку інформаційну кампанію, якщо проблема стосується порушень прав людини. Я маю на увазі не приватні спори між фізичними особами, (наприклад, сусід з сусідом судяться за межі земельної ділянки), а якщо йдеться про порушення прав людини, тобто ситуація стосується порушення основоположних прав, дискримінації за певною ознакою (віросповідання, стать, релігійні погляди, раса тощо).

— Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України? 

— Правозахисний рух стикається з багатьма проблемами, наприклад, непідтримка зі сторони державних органів, неможливість вчасно надати відповіді на запити, бюрократія, стандартні «відписки» та «відфутболювання» до інших органів, що затягує процес допомоги людині, яка звернулась до правозахисного середовища.

— На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

— Гендерній тематиці присвячується достатня увага, відбуваються багато правоосвітніх заходів, багато теле/радіо ефірів на цю тематику, багато проектів присвячених цій проблемі. Проте часто самі люди, які стали жертвами порушення свого права, не готові йти і відстоювати його у відповідних установах.

— Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

— Лише шляхом правоосвітніх заходів, адже не раз у своїй діяльності стикалась з проблемами гендерного насилля. Проте часто самі постраждалі не готові були надавати розголосу цій проблемі і банально замовчували та терпіли, лише сподіваючись, що проблема вирішиться сама по собі.

— Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

— У моїй правозахисній діяльності найбільше мене надихають сильні люди, які, не дивлячись на будь-які труднощі, йдуть до поставлених цілей. Це звичайні українці, які добиваються своїх прав, відстоюють їх у судах, не сидять у парку та розповідають, як все погано, а йдуть і щось роблять, аби змінити ситуацію на краще.