Лікар-невролог видала чоловіку Олександри Куницької (ім’я змінене з міркувань безпеки) направлення і вказала в ньому ВІЛ-статус дружини без її згоди. Згодом чоловік змінив місце проживання їхніх дітей, не допускав Олександру до спілкування з ними, в присутності працівників поліції показував направлення лікаря з діагнозом та, навіть, забороняв жінці обіймати та цілувати дітей. Олександра Куницька звернулась за допомогою до громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини в Дніпрі, яка працює на базі Правозахисної групи «СІЧ».

Віднайти справедливість жінці допомагали юристи УГСПЛ. На лікаря та медичний заклад вони направили позовну заяву до суду. Проте у задоволенні позову, як і у задоволенні апеляційної скарги, — відмовлено. Наступні кроки — касаційна скарга й оскарження рішень у Верховному Суді.

До яких наслідків призвела недбалість лікаря, як відбувався судовий процес, в чому була помилка судів першої та апеляційної інстанцій, — розповіла Марина Кіптіла.

Судовий процес

Весь процес тривав з жовтня 2019 року. Справа розглядалася довго в суді першої інстанції, оскільки ще був допит свідків, дослідження доказів.

У суді першої інстанції від представника лікаря лунало вражаюче обґрунтування розголошення ВІЛ-статусу пацієнтки: попередити іншого лікаря про небезпеку. Представник лікаря навіть не пояснювала такі дії необхідністю лікування пацієнта, а казала про незрозумілу загрозу для лікаря-психіатра. Олександру обурював вчинок лікаря, вона не могла прийняти той факт, що лікар може так вчинити й не отримати покарання. Тому однією з цілей подачі цього позову було донести до лікарів інформацію про важливість дотримання прав пацієнтів. 

На мій погляд, визнання незаконності таких дій було очевидним з самого початку. У лікаря не було підстав для неоднозначного трактування цієї норми щодо заборони розголошення інформації без згоди пацієнта. Тож Верховний Суд визнав протиправними дії лікаря, медичний заклад має сплатити Олександрі моральну шкоду та судові витрати. Сума, звісно, невелика як для таких грубих порушень прав пацієнтів, проте позивач радіє тому, що вдалось досягти справедливості. До того ж, наскільки відомо, лікар більше не працює в цій лікарні.

Шкода, що такі очевидні порушення не побачили суди першої та апеляційної інстанції одразу. Але добре те, що в майбутньому суди мають враховувати при розгляді аналогічних справ правову позицію Верховного Суду.

Що не врахували суди першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до статті 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» передача відомостей, зазначених у частині третій статті 13, іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я допускається виключно за наявності усвідомленої інформованої згоди людини, яка живе з ВІЛ, на передачу таких відомостей, наданої в письмовому вигляді, і лише для цілей, пов’язаних з лікуванням хвороб, зумовлених ВІЛ, та у разі, якщо поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування. Верховний Суд врахував, що у спірних правовідносинах лікар-невролог розголосила лікарю-психіатру інформацію не про стан психічного здоров’я пацієнта, а інформацію про позитивний ВІЛ-статус пацієнта.

Такої підстави для розголошення лікарем медичної таємниці, як обізнаність партнера про позитивний ВІЛ-статус партнера, частина п’ята статті 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» не містить.

Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували правила частини четвертої статті 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», не врахували, що лікар-невролог не дотрималася правил, закріплених у цій статті Закону, щодо передачі даних про позитивний ВІЛ-статус пацієнта іншому медичному працівникові. А отже — помилково вважали, що лікар-невролог правомірно розголосила чоловікові пацієнта відомості про її позитивний ВІЛ-статус.

Як Європейський суд з прав людини регулює подібні випадки

Цей випадок є прикладом грубих порушень прав пацієнтів на таємницю про стан здоров’я. Наприклад, Європейський суд з прав людини по справі «Авілкіна та інші проти Російської Федерації» встановив, що захист персональних даних, у тому числі медичних відомостей, має фундаментальне значення для реалізації особою гарантованого права на повагу до приватного і сімейного життя. Передача конфіденційних відомостей може серйозно вплинути також на соціальне становище та трудову зайнятість людей, оскільки це робить їх об’єктом наруги та можливих гонінь.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «М.С. проти Швеції» щодо порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Суд зазначив: «Охорона даних особистого характеру (особливо медичних даних) має основоположне значення для здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров’я становить основний принцип правової системи усіх держав-учасниць ЄКПЛ. Він є важливим не лише для захисту приватного життя хворих, а й для збереження їхньої довіри до працівників медичних закладів і системи охорони здоров’я загалом. Національне законодавство має забезпечувати відповідні гарантії, щоб унеможливити будь-яке повідомлення чи розголошення даних особистого характеру стосовно здоров’я, якщо це не відповідає гарантіям передбаченим ст. 8 ЄКПЛ».

Наша мета – запобігти таким порушенням лікарями в майбутньому. Я думаю, це рішення буде прикладом для медпрацівників у тому, що права пацієнтів на таємницю про стан свого здоров’я мають бути дотримані. Справу можна вважати успішно завершеною. Олександра зараз радіє тому, що в нашій державі можна відновити справедливість, хоча й доклавши для цього зусиль: Верховний Суд визнав дії лікаря незаконними. У майбутньому цей випадок буде застерігати інших лікарів від порушення прав пацієнтів на таємницю про стан свого здоров’я.

Люди, які живуть з ВІЛ, можуть звертатися до громадських приймалень Української Гельсінської спілки прав людини за юридичною допомогою.

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проєкт «Налагодження механізму юридичного захисту прав осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, які хворіють на ТБ та уразливих до ВІЛ груп населення» в рамках реалізації  проєкту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.