Українська Гельсінська спілка з прав людини виграла стратегічну справу у Пенсійного Фонду України, який відмовляв жінці у законному перерахунку пенсії. Проте питання: “Чому Пенсійний Фонд вставляє палиці в колеса та економить бюджетні кошти на соціально-вразливій категорії населення?” залишається відкритим.

Пані Тетяна, мешканка міста Львова, протягом трьох останніх років не може домогтися від Пенсійного Фонду України перерахунку пенсії, хоча має на це законне право. Як не банально це звучить — все уперлося в одну злощасну довідку. Яку, як виявилося згодом, жінка і не зобов’язана була подавати до Пенсійного Фонду.

“Якщо буде довідка — буде і нова пенсія!”

Пані Тетяна звернулась до Пенсійного Фонду у місті Львові, щоб той перерахував їй пенсію та призначив, відповідно до спеціальних обрахунків, більший розмір щомісячних виплат. На цю пенсію жінка отримала право після смерті чоловіка та набуття статусу інваліда ІІІ групи. Чоловік пані Тетяни був військовозобов’язаним та отримав інвалідність І групи, що спричинила робота, яку він виконував під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Здавалось би, Пенсійний Фонд ніби і не заперечував проти перерахунку пенсії. Єдине — вимагав від жінки довідку усталеної форми — № 122 (затвердженої постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 р.). Ця довідка фіксує інформацію про роботу та зарплату в зоні відчуження та середній заробіток за місцем праці. “Якщо буде довідка — буде і нова, більша пенсія!” — вперто наполягали на своєму чиновники у розмові з пані Тетяною. “Що ж, треба, так треба!” — подумала жінка і відправилася на пошуки форми № 122…

Одна довідка — три роки ходінь по кабінетах

Досить швидко пані Тетяна виявила, що надати таку довідку Пенсійному Фонду неможливо. Оскільки військова частина, в якій служив її чоловік на даний момент розформована. У свій час вона не надала розшифровку відомостей по нарахованих коштах заробітної плати, визначення коефіцієнту шкідливості та безпосередній час перебування у зоні ліквідації. Ця ситуація типова, оскільки командири військових частин на ті часи опікувалися ліквідацією, а не паперами. За місцем праці збереглися лише записи про виплату середнього заробітку за час роботи на ЧАЕС. Що є логічним, оскільки роботодавець не міг знати про те, яку саме роботу виконує чоловік пані Тетяни та що йому за це оплачують у військовій частині. Та зважати на такі тонкощі у Пенсійному Фонді відмовились і вперто наполягали на своєму.

“Я не знаю такої військової частини, де б фіксували таку інформацію. Бо виконати це було неможливо. На момент аварії не було нормувальників, які б зазначали час виконання робіт, не було приладів, які б фіксували рівні радіації. Ліквідатори мали лише дозиметри, які показували з тією чи іншою точністю сумарну дозу радіації. Тому визначити, наприклад, яку дозу отримала людина з 9-00 до 10-00 було нереальним. Не можливо також отримати підпис головного бухгалтера військової частини на такій довідці, бо таких посад в частинах не було” — коментує абсурдність вимог Пенсійного Фонду Всеволод Смеречинський, голова Львівської обласної організації “Союз Чорнобиль України”.

З цього місця для жінки почалася гра під назвою “бюрократичний футбол”: виявилося, що жодна з інстанцій просто фізично не може надати довідку форми № 122. Дані, які вимагає Пенсійний Фонд, колишній роботодавець не може надати, бо не володіє ними, і не може відповідати за роботу командира частини. А військова частина розформована. Архів Міністерства оборони теж не може видати довідку, бо не має всіх зведених даних — вписує лише те, що передали на зберігання. Прикметно, що в цілому вся інформація для перерахунку пенсії є, однак вона “розкидана” в різних документах. За таких умов Пенсійний Фонд зобов’язаний перерахунок здійснювати самостійно на підставі тієї інформації, яка розведена у різних документах, але він вперто відмовляється це робити.

“Пенсійний Фонд штучно вимагає від пані Тетяни форму № 122. Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, людина має подати серед інших документів довідку № 122, або довідку архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об’єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Ці документи пані Тетяна має на руках. Однак Пенсійний Фонд відмовляється самостійно зробити перерахунок, хоча це входить до його повноважень” — пояснює Ніна Хома, юрист Львівської громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини, куди пані Тетяна звернулась за допомогою.

“А ларчик просто відкривався!”

Юристи громадської приймальні детально розібралися в ситуації і знайшли тонкощі в українському законодавстві, які і стали підставою маніпуляції зі сторони Пенсійного Фонду.

Хитрість в тому, що подання довідки № 122 є обов’язковим лише для цивільних осіб. Чоловік пані Тетяни був військовозобов’язаним, якого призвали (мобілізували) на спеціальні збори. У таких випадках законом передбачена дещо інша процедура: “Довідка форми № 122 про роботу та зарплату в зоні відчуження та середній заробіток за місцем праці, яку вимагає Пенсійний Фонд для нарахування пенсії, є обов’язковою для подання лише цивільними особами, яких відряджали в Чорнобиль за місцем праці добровільно, а військовозобов’язані та військовослужбовці не зобов’язані її подавати. Це неможливо ні фізично, ні юридично її оформити. Ця обставина не прописана чітко в інструкції, тому Пенсійний Фонд цим цинічно користується” — коментує ситуацію юрист Ніна Хома.

Подібні відмови геть непоодинокі. Однак звичайні люди необізнані з цими тонкощами і опускають руки. “Найчастіше такі перешкоди чинять районні управління Пенсійний Фонду у місті Львові. Знаю випадки, коли люди, щоб вирішити подібні проблеми, змушені були навіть змінити місце реєстрації — “перепрописувались” в іншій області Західної України і розв’язували питання пенсії без особливих перешкод” — розповідає пан Всеволод Смеречинський.

Розібравшись зі всіма тонкощами, юристка Львівської громадської приймальні Ніна Хома, допомогла пані Тетяні написати позовну заяву, після чого та звернулась до районного суду і виграла справу! Однак до цього пані Тетяна пройшла ще цілу низку випробувань і поневірянь в судах різних інстанцій через зловживання Пенсійним Фондом своїми процесуальними правами за надуманими приводами. Прикметно, що суд розглянув цю справу по суті в досить короткі строки (всього за 2 засідання) і виніс рішення на користь пані Тетяни.

Та на жаль, у цій історії поки рано ставити крапку! Адже Пенсійний Фонд України не визнав свою вину і подав апеляцію на постанову суду першої інстанції. Пані Тетяна разом з юристами громадської приймальні не здається і надалі відстоюватиме своє право на законну пенсію.“І хоча ми виграли справу лише в суді першої інстанції, це вже суттєва перемога. Сподіваємось, що інші люди, які зіштовхнуться з подібною ситуацію, тепер знатимуть, що такі вимоги Пенсійного Фонду в аналогічних проблемах є незаконними” — підсумовує юрист Ніна Хома.

P. S.

Це вже не перша справа, яку Пенсійний Фонд України програв юристам Української Гельсінської спілки з прав людини. Зокрема, ми вже писали про те, як мешканець Рівненщини за допомогою юристів громадської приймальні відстояв своє право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах. Схоже порушення прав людини з боку Пенсійного Фонду України носять системний характер і мало кого з чиновників обходить таке зухвальство з боку держави по відношенню до власних громадян.