Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) продовжує серію інтерв’ю з керівниками правозахисних організацій України на тему поліпшення захисту прав вразливих груп населення. З Марією Ігнатушиною, керівницею юридичної служби Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД», розмовляємо про важливість захисту прав людини вразливих груп населення України в контексті протидії поширенню ВІЛ і туберкульоза під час боротьби з пандемією COVID-19.

 

БО «100% Життя» є по суті пацієнтською організацією, проте на сьогоднішній день Ваша організація є однією з провідних в країні в сфері правозахисної адвокації. В який момент ваша організація прийняла рішення приділяти підвищену увагу захисту прав людини і боротьбі з дискримінацією вразливих груп населення України?

Наша організація була створена групою активістів ще в 2001-му році і вже тоді правозахисна адвокація була одним з пріоритетних напрямків діяльності БО «100% Життя».

На жаль, люди, які живуть з ВІЛ, представники уразливих груп населення, найчастіше стикаються з порушенням прав, піддаються дискримінації та стигматизації за відповідною ознакою. Порушення прав людей, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ) та уразливих груп населення (з боку поліції, медичних працівників, суддів, та й просто не дуже толерантних співгромадян) мають системний характер і охоплюють велику кількість людей, які стали жертвами цих порушень. З огляду на це, наша організація впродовж майже 20 років цілеспрямовано бореться в сфері захисту не тільки прав членів ЛЖВ-спільноти, але й інших пацієнтів, зокрема із захворюваннями туберкульозом, вірусними гепатитами, іншими захворюваннями.

Накопичений досвід дозволяє нам ефективно займатися захистом усіх груп, вразливих до ВІЛ – зараз і надалі. Хоча я маю надію, що зрештою наша правозахисна діяльність зійде нанівець за непотрібніст’ю, але зараз про це говорити не доводиться. Та кількість звернень, яку нам доводиться обробляти з партнерами, каже про велику кількість порушень прав людини – але одночасно з цим показує, що представники уразливих груп поступово звикають до можливості відстоювати свої права адвокаційними методами, бачать ефективність такої боротьби і розраховують на нашу допомогу.

Наскільки, на Вашу думку, правозахисна боротьба зі стигмою та дискримінацією вразливих груп може допомогти в боротьбі з поширенням ВІЛ і туберкульозу?

Все, що знаходиться у тіні – є прихованим від очей суспільства, зокрема і від очей лікарів. А саме це і є тим «живильним середовищем», в якому відбувається безконтрольне розповсюдження вірусу. Вражаючий рівень стигми та дискримінації, якого зазнавали пацієнти і вразливі до ВІЛ групи в Україні, багато в чому гальмував елімінацію епідемій ВІЛ і туберкульозу. Адже за стигмою та дискримінацією стоїть і страх перед розкриттям статусу, і страх перед зверненням до лікарів за медичною допомогою, і страх бути відкинутим близькими за те, що ти «не такий». А це веде до нового витку приховування правди, і до того, що проблема поширення епідемій «йде вглиб», звідки її дуже важко витягнути.

Розвинуте, гармонійне суспільство завжди бореться за права всіх своїх членів – тому що кожен може опинитися на місці представників уразливих груп і піддатися остракізму з боку тих, хто давав клятву Гіппократа, або правоохоронців, або будь-яких інших представників держави і суспільства.

 

Яким спільнотам на Вашу думку в першу чергу потрібна допомога правозахисників (особливо у зв’язку з додатковими проблемами, пов’язаними з пандемією коронавірусу)?

На мою думку, в Україні особливо постраждалими від епідемії коронавірусу виявилися безправні  представники спільноти секс-працівників. В умовах, коли їх і так переслідують правоохоронні органи, під час карантину більшість з них опинилася без роботи, без коштів для існування і фактично на межі виживання. До того ж в Україні правоохоронні органи не нехтують і атаками на віртуальні секс-послуги, «викриваючи» час від часу з великою помпою «інтернет-порностудії», які за фактом виявляються просто спробою секс-працівників перевести свою діяльність онлайн.

Друга вразлива категорія – люди, які вживають наркотики. Опинившись в ситуації, коли наркополітика знаходиться в стані «прикручування гайок», вони піддаються загрозі переслідування навіть при отриманні замісної-підтримуючої терапії. До того ж, ситуація з канабісом, який ніяк не можуть вивести зі списку заборонених речовин, дозволяє правоохоронцям переслідувати людей, які застосовують канабіс з метою лікування.

Третя категорія людей з тих, кому потрібна юридична допомога, але яким на даний момент її досить складно надати – це представники ЛГБТКІ-спільноти. Правовий вакуум в регулюванні відносин одностатевих союзів в Україні має сумні наслідки – не тільки неможливо захистити права таких пар, але навіть немає регулювання таких відносин, а відповідно, і закріплених на законодавчому рівні прав і обов’язків як партнерів між собою, так і по відношенню до третіх осіб. Особливо гостро ця проблема проявляється при виникненні складних життєвих обставин: якщо один з партнерів потрапляє в лікарню або вмирає, з подальшою проблемою отримання спадщини. У таких ситуаціях юридичну допомогу дуже складно надати – немає правового регулювання цього питання.

 

Які законодавчі акти України на Ваш погляд повинні бути змінені у зв’язку з даною ситуацією в першу чергу?

Як вже було сказано раніше, великою прогалиною в українському законодавстві є відсутність регулювання інституту зареєстрованого цивільного партнерства (далі – ЦП). Одним з пунктів Національної стратегії у сфері прав людини, яку уряд мав реалізувати до 2020 року, була задача по розробці і прийняттю законопроекту про ЦП. На жаль, як і більшість інших пунктів Нацстратегії, цей пункт так і залишився нереалізованим.

На даний момент законопроект «Про цивільне партнерство» вже підготовлений. Він розроблений спільно УГСПЛ та Національним ЧСЧ-консорціумом. Зараз ведеться активна робота з Міністерством юстиції щодо адвокатування даного проекту.

Цей законопроект спрямований на захист прав не тільки одностатевих партнерств, але також і цілком традиційних пар, які не хочуть або в силу обставин не можуть укласти шлюб. Така концепція пов’язана з тим, що врегулювання відносин на законодавчому рівні потрібно не тільки для одностатевих, але і для різностатевих пар, особливо це актуально для людей які знаходяться або знаходились в зоні АТО. Законопроект максимально спрямований на врегулювання відносин всіх громадян, які виявлять бажання вступити у відносини цивільного партнерства.

Окрім цього, гостро стоїть проблема для організацій, які є неприбутковими, надають соціальні послуги людям, які живуть з ВІЛ, людям з туберкульозом і представникам ключових спільнот, та хочуть отримати можливість орендувати державне і комунальне нерухоме майно на пільгових умовах для ведення своєї соціальної діяльності. У зв’язку з цим був розроблений проект Закону України «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Цим законопроектом закріплюється можливість отримання державного і комунального нерухомого майна в оренду на пільгових умовах громадськими об’єднаннями, благодійними організаціями, релігійними організаціями, які надають послуги людям з числа груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, захворювання на туберкульоз і вірусними гепатитами, людям, які живуть з ВІЛ.

Нормативного врегулювання також потребують питання забезпечення прав людей, які живуть з ВІЛ, які зокрема стосуються декриміналізації зараження ВІЛ, забезпечення права на репродуктивне здоров’я жінок з ВІЛ, забезпечення права на усиновлення ВІЛ-позитивними людьми, усунення правових колізій у чинному законодавство України з питань, які стосуються дітей і підлітків, яких торкнулася епідемія ВІЛ.

Що стосується вразливих до ВІЛ груп населення, то невирішеними залишаються питання гармонізації національного законодавства в сфері наркополітики, декриміналізації секс-праці, усунення правових колізій у чинному законодавстві України з питань, що стосуються трансгендерних людей. І це малий перелік питань, які потребують термінового врегулювання і вирішення яких вплине на сотні тисяч доль.

 

Починаючи з весни 2018 року в рамках спільного проекту з БО «100% Життя» УГСПЛ через всеукраїнську мережу безкоштовних громадських приймалень надає таргетовану юридичну допомогу вразливим групам населення України. Наскільки, на Вашу думку, сьогодні наша робота вплинула на ситуацію з рівнем дискримінації цих людей?

Проект «Створення правової мережі для захисту прав людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот людей, які живуть з ВІЛ та осіб, хворих на туберкульоз» дав можливість захистити свої права великій кількості людей. З 2018 року в Проект за правовою допомогою звернулося близько 7 тисяч осіб. Кількість консультацій правового характеру наданих громадськими приймальнями для цільової групи проекту складала в 2018 році – 1712, в 2019 році – 2986, а в 2020 році за перше півріччя, незважаючи на карантин, вже -1337. З кожним роком кількість звернень зростає, це показує, що наявність такого проекту знижує рівень стигми.

В рамках Проекту також вівся юридичний супровід клієнтів в 360 досудових кейсах і 52 стратегічних, з яких зараз 10 справ перебуває на розгляді в ЄСПЛ.

Люди з цільових груп починають розуміти, що захистити свої права цілком реально. Кожний успішний кейс показує, що за права боротися потрібно і це приносить свої плоди у вигляді збільшення наданих консультацій і виграних справ. Правозахисні проекти дуже важливі для зниження рівня дискримінації в українському суспільстві.

Також в проекті був розроблений і запущений юридичний чат-бот. Його метою було надати можливість для отримання юридичних консультацій за допомогою найсучасніших засобів зв’язку. Чат-бот став особливо актуальним під час карантину у зв’язку з коронавірусом, оскільки клієнти безперечно знаходяться в групі ризику і чат-бот дав можливість отримувати консультації без особистих контактів з юристами в приймальнях.

 

 

Які кроки щодо захисту прав людини вразливих груп населення України в першу чергу необхідно зробити в найближчий рік?

Великим прогресом було б внесення до Верховної Ради законопроекту про цивільне партнерство. Успішна адвокація цього законопроекту стала б важливим кроком на шляху зменшення дискримінації та стигматизації ЛГБТКІ в нашому суспільстві. Це наблизило б Україну до міжнародних стандартів захисту прав усіх членів суспільства.

Збільшення успішних кейсів щодо захисту прав представників уразливих груп, а також інформація про них в ЗМІ, буде посилювати віру людей в те, що захищати свої права не тільки можливо, але й необхідно. Це також буде демонструвати суспільству в цілому, що права людини повинні дотримуватися незалежно від його статусу, стану здоров’я, сексуальної орієнтації, сфери діяльності тощо.

Боротьба з незаконністю, правовими бар’єрами, стигмою та дискримінацією залишається одним з основних пріоритетів БО «100%Життя». Ми, як найбільша пацієнтська організація в Україні, будемо і надалі боротися за права пацієнтів, та й взагалі, людей, які потребують правової допомоги. І ми впевнені, що послідовна реалізація Проекту правової мережі щодо захисту прав людей, які живуть з ВІЛ, пацієнтів з туберкульозом і представників уразливих груп стане каталізатором позитивних змін не тільки всередині відповідних спільнот, але і в суспільстві загалом.

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Розвиток правової мережі для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот ЛЖВ та осіб, хворих на туберкульоз» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації  проекту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.