19 березня 2019 року монітори ГО «Січ» та УГСПЛ здійснили моніторинговий візит до Слідчого ізолятору в м. Кропивницький «Кропивницька установа виконання покарань №14» та відвідали засуджених до довічного позбавлення волі. Також була відвідана медична частина при СІЗО, в приміщенні якої знаходилась камера для тримання вагітних жінок та жінок з дітьми.  

Під час відвідування СІЗО в порядку статті 24 Кримінально-виконавчого кодексу монітори можуть спілкуватись лише із засудженими, вирок яких набув законної сили. В СІЗО міста Кропивницький монітори відвідали ділянку, де утримувались засуджені до довічного позбавлення волі (таких осіб на день відвідування було – 6), медичну частину та приміщення обладнані для утримання вагітних жінок, та жінок з дітьми.

Спершу була відвідана ділянка, де перебували засуджені до довічного позбавлення волі.

З-поміж 6 засуджених у 4 вирок набув законної сили, і саме з цими засудженими монітори зустрілись. Кожен із засуджених перебував в одиночній камері. У моніторів була можливість спілкуватись окремо з кожним із засуджених в умовах конфіденційності, відтак, можна було отримати достовірну інформацію, якою могли поділитись засуджені. Щодо умов утримання в установі якихось скарг висловлено з боку засуджених не було, натомість засуджені вказували на інші проблеми.

Зокрема, один із засуджених не має громадянства.

С. народився в 1978 році в СРСР на території нинішньої Російської Федерації. В 1983 році він переїхав на територію України, однак без відповідної реєстрації. В 1993 році він переїхав в село Олександрівку, однак документи, які б підтверджували його проживання там, відсутні. У віці 16 років С. отримав перший вирок, паспорта на той час він не мав, і відтоді паспорт ніколи не оформлював. Сьогодні С. є особою без громадянства, але його належність до громадянства України мала б бути встановлена на підставі пункту 1 або 2 статті 3 Закону про громадянство України^[1]. Без громадянства, та, відповідно, без документів, засуджений позбавлений можливості вступити в шлюб (немає можливості офіційно оформити шлюб), позбавлений права голосувати.

В іншого засудженого до довічного позбавлення волі, Т., також немає паспорта – для його відновлення потрібно заплатити кошти, яких у засудженого немає.

Всі засуджені до довічного позбавлення волі зазначали, що можливість спілкування  в них є, вони можуть спілкуватись телефоном раз на тиждень. Разом із тим від засуджених були отримані скарги на роботу адвоката системи безоплатної правової допомоги.

Окремо була відвідана медична частина при СІЗО, в приміщенні якої знаходилась камера для тримання вагітних жінок та жінок з дітьми. В 2019 році в цій камері ніхто не перебував, однак все було готове для прийому і проживання жінок, умови перебування  – задовільні, що підтверджують фото.

Рекомендації моніторів УГСПЛ

Щодо проблемних питань, які були підняті під час відвідування медичної частини СІЗО, то серед них можна визначити такі, які вимагають окремого розгляду та вирішення. Були відзначені відсутність спеціально обладнаного транспорту для перевезення осіб з СІЗО до медичних закладів, зокрема, коли йдеться про хворих, інвалідів. Забезпечення належних умов і вимог медичного протоколу при транспортуванні таких осіб також немає.

Окрема проблема – лікування й утримання дітей. Вони не стоять на обліку в СІЗО і на них не виділяються кошти, тому неможливо купувати дитячі медичні препарати (ті ж памперси, дитяче харчування). СІЗО вишукує можливості, щоб отримувати ці вироби та ліки в якості пожертвувань від різних благодійних організацій, але це питання має бути вирішене в інший спосіб.

Щодо отримання особами, які поміщені до СІЗО, замісної терапії, то таких клієнтів, які отримують ЗПТ, за рік буває 3-4. СІЗО не має ліцензії на зберігання нарковмісних речовин та прекурсорів, в ньому немає можливості зберігати препарати замісної терапії, тому таких клієнтів ЗПТ вивозять до центрів ЗПТ під конвоєм.

[1] Стаття 3. Належність до громадянства України

Громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав…